справа № 22 - 17746 Головуючий у 1-й інстанції: Зіміна В.Б.
доповідач: Поливач Л.Д.
23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Мараєвої Н.Є., Котули Л.Г.
при секретарі Боярській І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та виселення
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя;
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2010 року.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та виселення задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, в позові про поділ майна ОСОБА_1 відмовлено. ОСОБА_2 відмовлено в позові про поділ майна подружжя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови йому у позові скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ним та за ОСОБА_1 (за кожним) право власності на ? частку квартири, посилаючись на те, що висновки суду в цій частині рішення не відповідають обставинам справи. ОСОБА_2 зазначив, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана під час шлюбу за спільні сумісні кошти, а тому він в порядку поділу майна має право на ? частку квартири.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на доводи викладені в ній.
Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, просив суд її відхилити посилаючись на те, що спірна квартира є власністю позивача, так як була придбана не за спільні сумісні кошти подружжя, а за власні кошти ОСОБА_1, тому ОСОБА_2 не має права власності на будь - яку частку квартири.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи ОСОБА_2 в позові та виселяючи його з квартири суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1, а тому є її особистою власністю.
З таким висновком суду не погоджується колегія суддів, оскільки він не відповідає обставинам справи. Районний суд дійшов помилковому висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_1 та безпідставно виселив ОСОБА_2 із зазначеної квартири. Таке рішення суду, в частині відмови ОСОБА_2 в позові та в частині його виселення з квартири підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.
Як встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.11.1993 року по 16.08.2007 року (а.с.6).
Як вбачається з копії договору купівлі-продажу від 16.01.1997 року позивачем ОСОБА_1, під час шлюбу з ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7- 8). Сторони пояснювали в судовому засіданні, що зазначену квартиру було придбано за 29 000 доларів США.
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України (який діяв на той час) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (а відповідно і Сімейного Кодексу України), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
ОСОБА_1 зазначає, що спірна квартира є її особистою власністю, оскільки була придбана нею за її особисті кошти, а не за кошти подружжя. Колегія суддів не погоджується з таким твердженням , оскільки воно не відповідає зібраним по справі доказам.
Колегія суддів ставиться критично до показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Так свідок ОСОБА_5, яка є сестрою позивачки, показала суду, що подарувала сестрі - ОСОБА_1 для придбання квартири 27 000 доларів США. Але, колегія суддів не може прийняти ці показання, як доказ по справі оскільки договір дарування не укладався, ОСОБА_2 зазначений факт оспорює.
Відповідно до вимог ч.1 ст.244 ЦК України (в редакції 1963 року, яка діяла на час зазначених подій), договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців, повинен бути нотаріально посвідчений, але будь - якого письмового договору між позивачем та ОСОБА_5 не існує.
Недодержання форми, яка вимагається законом при оформленні договору дарування, позбавляє сторони права, в разі спору, посилатись для підтвердження угоди на показання свідків.
Свідок ОСОБА_6 показала суду, що надавала в борг позивачці 2 000 доларів США, але і ці показання свідка колегія суддів не може прийняти як доказ по справі оскільки договір займу відсутній, ОСОБА_2 зазначений факт також заперечує.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований та постійно проживає в зазначеній квартирі, несе витрати по її утриманню. Негативні ситуації, які відбувались між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не свідчать про те, що спірна квартира є особистою власністю позивачки.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 не довела суду того, що спірна квартира є її особистою власністю. Суд вважає, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя - сторін по даній справі.
Відповідно до вимог ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За таких обставин колегія суддів задовольняє вимоги ОСОБА_2 та в порядку поділу майна визнає за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Відповідно до вимог ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Так, суд першої інстанції виселив ОСОБА_2 зі спірної квартири оскільки вважав, що він не є її власником квартири. ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції просив суд скасувати рішення суду і в цій частині, посилаючись на те, що він помилково не зазначив такого прохання в резолютивній частині апеляційної скарги.
Оскільки колегія суддів визнає за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири, то він, як співвласник квартири, має право володіти, користуватися і розпоряджатися нею, а відповідно не існує передбачених законом підстав для його виселення зі спірної квартири. В цій частині колегія суддів також скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про відмову ОСОБА_1 у виселенні ОСОБА_2 зі спірної квартири.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.3 ч.1 ст.309, 313, ч.2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2010 року в частині виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 м. Києва та в части ні відмови ОСОБА_2 в позові про поділ спільного сумісного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 м. Києва скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 м. Києва.
ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 м. Києва.
В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2010 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: