17 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючої Полтавцевої Г.А.
суддів Глиняного В.П., Мосьондза І.А.
прокурора Ніколаєнка А.О.
скаржника ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали скарги за апеляцією захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року.
Цією постановою скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого прокурора відділу прокуратури м. Києва від 22 червня 2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 296 ч.4 КК України та постанову слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України від 11 вересня 2010 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ст. ст.121 ч.1, 296 ч.4 КК України, залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що в цих постановах вказано статтю Кримінального кодексу України, за якою порушено справу, подальше її спрямування, при порушенні кримінальних справ були виконані вимоги ст.ст. 95-98 КПК України, тобто наявні приводи і підстави для порушення кримінальної справи, рішення прийнято компетентною особою, законність джерел отриманих даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, не викликає сумнівів, а тому постанови про порушення кримінальної справи є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Справа № 10-2548/2010 Головуючий в 1 інстанції Бондаренко Г.В.
Категорія ст. 236-8 КПК Доповідач Полтавцева Г. А.
Не погоджуючись з рішенням суду, скаржник в апеляції просить постанову суду скасувати, посилаючись на те, що достатніх приводів та підстав для порушення справи щодо нього не було, а суд на це не звернув уваги, тому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
При цьому зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою твердження про відсутність в його діях ознак злочину, передбаченого ст.121 КК України, оскільки до висновку про наявність таких ознак слідчий прийшов, спираючись лише на припущення, які не відповідають дійсності, оскільки дані про те, що ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, в матеріалах справи відсутні.
Заслухавши доповідь судді, скаржника та його захисника, які підтримали апеляцію, прокурора, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали судової справи і матеріали, які стали підставою для порушення кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п . 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи», апеляційний суд, відповідно до вимог ст.382 КПК, при перевірці судових рішень, винесених щодо постанов про порушення кримінальної справи, має з'ясувати, чи з додержанням вимог процесуального закону суд першої інстанції розглянув скаргу.
Як видно з матеріалів справи, постановою старшого прокурора відділу прокуратури м. Києва від 22 червня 2009 року було порушено кримінальну справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 296 ч.4 КК України, а постановою слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України від 11 вересня 2010 року було порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ст. ст.121 ч.1, 296 ч.4 КК України.
Розглядаючи в порядку ст.236-8 КПК скаргу ОСОБА_1 на постанови про порушення справи та дослідивши матеріали, на підставі яких було прийнято рішення про їх порушення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що приводом до її порушення була заява ОСОБА_3 про протиправне застосування до нього скаржником вогнепальної зброї, що супроводжувалось порушенням громадського порядку, неповагою до суспільства, особливою зухвалістю та цинізмом, а також заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а підставами - матеріали перевірки цієї заяви, в тому числі і пояснення очевидців цих подій, дані протоколів вилучення та огляду, висновків експертиз.
Суд першої інстанції в ході розгляду скарги ретельно перевірив виконання прокурором та слідчим вимог ст.ст.94. 98 КПК України при порушенні кримінальних справ, дав їм належну оцінку з позиції допустимості та достатності для порушення кримінальної справи і обґрунтування своїх висновків про дотримання прокурором та слідчим вимог діючого законодавства при порушенні справ виклав у мотивувальній частині постанови, з якими колегія суддів погоджується.
За таких обставин колегія суддів вважає, що при розгляді скарги ОСОБА_1 на постанови про порушення кримінальної справи місцевим судом були дотримані вимоги процесуального закону.
Доводам скаржника про те, чому повторне скасування постанови про відмову в порушенні справи від 16 лютого 2009 року не є істотним порушенням вимог КПК і не тягне за собою скасування постанов про порушення справи, місцевий суд дав належну мотивацію.
Твердження апелянта про відсутність в матеріалах справи акту судово-медичної дослідження документації на ім'я ОСОБА_3 №799/Е від 22 вересня 2009 року не відповідають матеріалам справи, оскільки такий акт міститься в другому томі матеріалів справи. Там же міститься і висновок експертизи № 100, проведений Одеським обласним бюро судово-медичної експертизи на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2009 року та висновок комісійної судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 11 січня 2010 року, але місцевий суд не міг дати своєї оцінки ступеню тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень ОСОБА_3 через відсутність на те законних повноважень в силу специфіки даної категорії справ.
Доводи апелянта про неналежну оцінку судом зібраних по справі доказів не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст.236-8 КПК України, суддя при розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи з'ясовує лише питання про те, чи були наявними приводи і підстави, передбачені в ст. 94 ч.1 КПК України, для порушення кримінальної справи, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи.
Досліджувати докази, давати їм оцінку, перевіряти дані, чи мав ОСОБА_1 умисел на вчинення злочинів, перевіряти питання щодо доведеності чи недоведеності винності особи, правильність кваліфікації її дій, розглядати та вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, суди не вправі, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення апеляції та скасування постанови суду колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року, якою скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого прокурора відділу прокуратури м. Києва від 22 червня 2009 року про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 296 ч.4 КК України та постанову слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України від 11 вересня 2010 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ст. ст.121 ч.1, 296 ч.4 КК України, залишено без задоволення, залишити без змін, а апеляцію скаржника ОСОБА_1 - без задоволення.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
Полтавцева Г.А. Глиняний В.П. Мосьондз І.А.