ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" січня 2026 р. справа № 300/9267/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення за № 11 від 11.12.2025, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення за № 11 від 11.12.2025, зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що оскаржуваним рішенням за № 11 від 11.12.2025, відповідач протиправно відмовив в переведенні на пенсію по втраті годувальника, мотивуючи таку відмову відсутністю у додатках до заяви про призначення пенсії свідоцтва про шлюб. Водночас, позивач вказує, що рішенням Калуського міськрайонного суд Івано-Франківської області від 03.06.2024 по справі №345/723/24 встановлено факт її проживання та ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2007 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв'язку із цим, на думку позивача, вона має право відповідно до пункту "б" частини 4 статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на пенсію в разі втрати годувальника як дружина військовослужбовця, померлого внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини та яка є особою з інвалідністю. На думку позивача, відмова відповідача суперечать вимогам законодавства.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
09.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує, що оскаржуваним рішенням прав позивача не порушено та правомірно відмовлено в задоволенні заяви про призначення пенсії. Просив в задоволенні позову відмовити. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що позивач і раніше зверталась з аналогічним позовом до суду, однак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для переведення позивача на пенсію по втраті годувальника з тих підстав, що позивач хоч і проживала спільно з загиблим військовослужбовцем, однак у зареєстрованому шлюбі з ним не перебувала.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 12).
Відповідно до актового запису від 10.07.2008 за №396 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3 (а.с. 16).
03.01.2024 за №138 ІНФОРМАЦІЯ_4 сповіщено ОСОБА_4 про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув її чоловік, ОСОБА_2 , від отриманих поранень внаслідок мінометного обстрілу військовими формуваннями російської федерації (а.с. 18).
Свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 , виданим 03.02.2024 Калуським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління юстиції, підтверджено факт смерті ОСОБА_2 31.12.2023 (а.с. 17).
Рішенням Калуського міськрайонного суд Івано-Франківської області від 03.06.2024 по справі №345/723/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2007 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20-24).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі №300/1642/25 встановлено, що ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 та має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", після загибелі чоловіка (а.с.25-31).
08.12.2025 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника за чоловіка - загиблого військовослужбовця 31.12.2023 ОСОБА_2 відповідно до ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за №11 від 11.12.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у зв'язку з тим, що серед документів, наданих позивачем для призначення пенсії в разі втрати годувальника, відсутнє свідоцтво про шлюб (а.с. 15).
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до статті 29 Закону №2262-XII, пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
За змістом частин 1, 2 статті 30 Закону №2262-XII, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Пунктом "б" частини 4 статті 30 Закону №2262-XII встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю.
Відповідно до статті 36 Закону №2262-XII, пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Згідно зі статтею 37 Закону №2262-XII, пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до статті 40 Закону №2262-XII, пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім'ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", - довічно.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Порядок №3-1).
Пунктом 2 Розділу І Порядку №3-1 (в редакції на дату спірних правовідносин) передбачено, що заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника подається членом сім'ї військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію згідно із Законом, якому на дату смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважений орган (структурний підрозділ). У такому самому порядку подається заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника членом сім'ї померлого годувальника, який має право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника. Уповноваженим органом (структурним підрозділом) заява про призначення пенсії з необхідними документами до органу, що призначає пенсію, може надсилатись поштою.
Відповідно до приписів пункту 11 Розділу І Порядку №3-1, днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом). У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого органу (структурного підрозділу)) роз'яснюється, які документи необхідно подати додатково. При поданні цих документів до закінчення тримісячного строку з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів уповноваженим органом (структурним підрозділом) поштою, або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Пунктом 3 Розділу ІІ Порядку №3-1 визначений перелік документів, що подаються для призначення пенсії в разі втрати годувальника, зокрема:
1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась);
2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю / з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія;
3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;
4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім'ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу;
5) документи про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу;
6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу;
7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5-7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті “в» статті 30 Закону);
8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті "в" статті 30 Закону);
9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.
При цьому, відповідно до пункту 12 Розділу ІІ Порядку №3-1, за документи про родинні відносини приймаються: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про народження; 3) свідоцтво про шлюб; 4) рішення суду.
Заявлений позов, позивач обґрунтовує тим, що вона має право на пенсію в разі втрати годувальника, як дружина померлого ОСОБА_2 згідно пункту "б" частини четвертої статті 30 Закону №2262-XII.
Водночас судом встановлено, що ОСОБА_1 раніше зверталась до суду з такими ж позовними вимогами.
Так, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 по справі №300/7531/24 визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, викладену в рішенні про відмову в призначенні пенсії №6 від 15.08.2024, у призначенні пенсії ОСОБА_1 в разі втрати годувальника відповідно до пункту "б" частини четвертої статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, як особі з інвалідністю та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 12.08.2024 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту "б" частини четвертої статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, як особі з інвалідністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі №300/7531/25 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задоволено; рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року в справі № 300/7531/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Вказана постанова набрала законної сили 26.02.2025.
Так, судом апеляційної інстанції зазначено таке:
"… Позивач вважає, і суд першої інстанції підтримав такі міркування, що та обставина, що рішенням Калуського міськрайонного суд Івано-Франківської області від 03.06.2024 року в справі №345/723/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2007 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , надає позивачці право на пенсію в разі втрати годувальника, як дружині померлого годувальника, яка має інвалідність (п. "б" ч. 4 с. 30 Закону №2262-ХІІ).
При цьому, як вже зазначено вище, офіційного шлюбу позивач з померлим ОСОБА_2 не укладали.
Так, на переконання суду апеляційної інстанції, зі змісту вищенаведених норм Закону №2262-ХІІ вбачається, що перелік непрацездатних членів сім'ї, яким може бути призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника, є поосібним і вичерпним.
Вони не містять правил, згідно з якими до непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника можна відносити осіб за іншими критеріями (ознаками) визначення поняття сім'ї, прикладом якого є спільне проживання і ведення господарства, спільний побут, набуття характерних взаємних прав та обов'язків.
Так, ужиті в Законі 2262-XII поняття "чоловік" та "дружина" позначають одного з подружжя.
За статтею 21 Сімейного кодексу України чоловік та жінка набувають статусу подружжя тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 36 Сімейного кодексу України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у справі №461/3169/17 розглядав правовідносини щодо призначення пенсії за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року (пункту "д" частини 4 ст. 30 Закону) за подібних фактичних обставин, отже існує висновок Верховного Суду про застосування норм права в подібних правовідносинах.
Верховний Суд в постанові від 31.10.2019 у справі № 461/3169/17 дійшов висновку про те, що "у повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі.
В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки.
Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними.
Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттю "подружжя", позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб'єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу.
У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать".
Верховний Суд в постанові від 23 січня 2020 року в справі № 804/1501/18 не знайшов підстав для відступу від зазначеної вище позиції.
Отже колегія суддів зазначає, що така позиція суду касаційної інстанції є сталою і послідовною.
При цьому варто зазначити, що норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлюють однакові підходи про належність до членів сім'ї саме другого з подружжя - дружини (чоловіка).
Колегія апеляційного суду констатує, що встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус "подружжя" чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника.
Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року № 21-615а14.
Отже, покликання позивача в обґрунтування позову на рішенням Калуського міськрайонного суд Івано-Франківської області від 03.06.2024 року в справі №345/723/24 є безпідставними, оскільки встановлення цим рішенням факту спільного проживання позивача та загиблого військовослужбовця може впливати на виникнення та припинення окремих цивільних прав та обов'язків, однак не створює підстав для набуття позивачем статусу дружини.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 19 березня 2021 року в справі № 1840/2940/18.
Оскільки ОСОБА_1 не була дружиною померлого ОСОБА_2 , в розумінні Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відтак немає права претендувати на пенсію в разі втрати годувальника за п. б ч.4 ст.30 Закону № 2262-XII.
Колегія суддів зазначає, що сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_7 від 03.01.2024 за №138 не є належним доказом, який б міг підтверджувати для ОСОБА_1 саме статус "дружини" померлого ОСОБА_2 , оскільки органам військового управління таких повноважень не надано.
Відтак судовим розглядом встановлено, що позивач хоч і проживала спільно з загиблим військовослужбовцем, однак у зареєстрованому шлюбі з ним не перебувала, а тому місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо неправомірності відмови відповідача у призначенні пенсії ОСОБА_1 в разі втрати годувальника відповідно до пункту "б" частини четвертої статті 30 Закону та прийняв хибне рішення про задоволення позову".
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, та обставина, що у позивача відсутнє право на отримання пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пункту "б" частини четвертої статті 30 Закону, не підлягає доказуванню.
Як наслідок, оскаржуване рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника є правомірним та не підлягає до скасування.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним та скасування рішення за № 11 від 11.12.2025, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.