20.01.2026 року м.Дніпро Справа № 908/3091/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Стасік А.І. (власні засоби);
від відповідача: Уткін О.Є. (був в судовому засіданні 15.01.2026);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 (суддя Мірошниченко М.В., повний текст якого підписаний 11.07.2025) у справі № 908/3091/24
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича м.Запоріжжя
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича м.Запоріжжя
про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 376380,00 грн.
за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича м.Запоріжжя
до відповідача Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича м.Запоріжжя
про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 01/23 від 01.01.2023
До Господарського суду Запорізької області звернувся Фізична особа-підприємець Шкарупа Микола Вікторович з позовом до Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича, в якому просить:
- усунути перешкоди в користуванні належним позивачу нерухомим майном, а саме: приміщенням загальною корисною площею 54 кв. м., розташованим за адресою: АДРЕСА_1, прим. 108, шляхом зобов'язання відповідача повернути ключі від приміщення позивачу, повернути йому зазначене нежитлове приміщення, а також підписати акт приймання - передачі (повернення) приміщення за укладеним між сторонами договором оренди №01/23 (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за орендною платою у розмірі 376380,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язання з повернення орендованого майна позивачу після закінчення строку дії договору оренди №01/23 від 01.01.2023 (31.12.2023), наявністю заборгованості зі сплати орендної плати за грудень 2023 року в сумі 9180,00 грн. та неустойки, нарахованої згідно з п. 7.4 договору оренди №01/23 від 01.01.2023 за неповернення майна, у вигляді п'ятикратного розміру орендної плати за січень 2024 року в сумі 45900,00 грн.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 317, 391, 610, 629, 759 Цивільного кодексу України, ст. 222 Господарського кодексу України.
Фізична особа-підприємець Бірюков Роман Михайлович звернувся до Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича із зустрічною позовною заявою (сформована в системі "Електронний суд" 17.12.2024) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 01/23 від 01.01.2023.
В обґрунтування вимог зустрічної позовної заяви Фізична особа-підприємець Бірюков Роман Михайлович посилається на наступні обставини:
1) Приміщення №108, у будинку АДРЕСА_1 , - не є особистою приватною власністю Шкарупи М.В . Шкарупа Микола Вікторович , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 разом з дружиною придбали житлову квартиру у спільну сумісну власність подружжя на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.2004 №4033. У подальшому Шкарупі Миколі Вікторовичу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №9613332 від 20.05.2005, витяг (з РПВН) про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7386196 від 31.05.2005.
2) За невідомих відповідачу обставин та підстав відбулася самочинна реконструкція квартири АДРЕСА_2 , за наслідками якої фізична особа (фізична особа-підприємець) Шкарупа М.В. самочинно зайняв частку земельної ділянки, власником якої є Запорізька міська рада, а користувачем прибудинкової території є ОСББ "Кращій дім"; за невідомих підстав змінив цільове призначення об'єкту нерухомості "з житлового приміщення - квартири загальною площею 40,10 кв.м." на "нежитлове приміщення загальною площею 73,5 кв.м.".
3) Відсутні жодні правовстановлюючі документи, які б свідчили про факт набуття права власності, про факт зміни статусу спільної сумісної власності подружжя, збільшення площі нежитлового приміщення з 40,10 кв.м. до 73 кв.м.
Позивач за зустрічним позовом вказує, що в разі проведення нового будівництва або реконструкції об'єкта будівництва, що передбачає зміну геометричних розмірів фундаментів у плані, замовник будівництва зобов'язаний підтвердити своє право на проведення будівельних робіт документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об'єкт нерухомості, та, відповідно, вказати інформацію про такий документ у декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Зазначає, що на час укладання договору оренди від 01.01.2023 №01/23, у фізичної особи Шкарупи М.В. була відсутня та залишається відсутньою згода Запорізької міської ради (власника земельної ділянки) та ОСББ "Кращий ДОМ" (користувача земельної ділянки) на реконструкцію та на здійснення фактично самочинного будівництва на земельній ділянці (на частці прибудинкової території) з іншим цільовим призначенням, закріпленої за житловим об'єктом нерухомого майна прибудинкової території, - за рахунок якого фізична особа Шкарупа Микола Вікторович безпідставно зареєстрував на своє ім'я та намагався незаконно здавати в оренду більш ніж 33 кв.м. нерухомого майна (частки) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .
За інформацією, отриманою позивачем за зустрічним позовом від ОСББ "Кращій ДОМ", ОСББ "Кращій ДОМ" звернулося до уповноваженого суб'єкта владних повноважень з заявою про застосування до Шкарупа М.В. заходів реагування відносно факту незаконної експлуатації останнім самочинно збудованого (реконструйованого) об'єкту: прим. 108 по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаних обставин позивач за зустрічним позовом вважає, що самочинно збудоване (реконструйоване) нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом будь-якого договору оренди.
Крім того, вказує, що на час укладання договору оренди від 01.01.2023 №01/23, Шкарупа Микола Вікторович не перебував у зареєстрованому шлюбі. Розірвання попереднього Шлюбу з Шкарупою Інною Євгенівною сталося 04.11.2008, але з цього часу правовий статус об'єкту нерухомості - як спільної сумісної власності подружжя - змін не зазнав. Тому, на думку позивача за зустрічним позовом, при вирішенні цієї справи, суд має врахувати правові висновки, наведені у постанові від 29.01.2021 у справі №161/14048/19, у постанові від 04.03.2021 у справі №343/1294/18, за якими набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/3091/24 первісний позов задоволено.
Усунуті перешкоди в користуванні належним Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу м. Запоріжжя нерухомим майном, а саме: приміщенням загальною корисною площею 54 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича м.Запоріжжя повернути ключі від приміщення Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу, повернути Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу зазначене нежитлове приміщення, а також підписати акт приймання-передачі (повернення) приміщення за укладеним між сторонами договором оренди №01/23 (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича на користь Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича заборгованість за орендною платою у розмірі 376380,00 грн.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича м.Запоріжжя на користь Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича м. Запоріжжя витрати зі сплати судового збору в сумі 6938,96 грн.
Відмовлено в задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Фізична особа-підприємець Бірюков Роман Михайлович, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення первісний позов та задовольнити зустрічний позов.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на наступне:
- Шкарупа Микола Вікторович на протязі тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на здачу в оренду самочинно збудованого (реконструйованого) майна; самочинно збудоване майно не може бути предметом договору оренди, оскільки не має правового статусу та не може бути зареєстроване;
- первісний позивач не долучив до первісної позовної заяви письмових доказів, які б свідчили про погодження усіх істотних умов договору оренди від 01.01.2023. Враховуючи, що пункти договору оренди, який оспорює позивач за зустрічним позовом є істотною умовою цього договору, то такий договір не може бути визнаний недійсним в цій частині, а лише в цілому;
- до матеріалів справи долучений договір оренди від 01.01.2023 №01/23, - у пункті 8.4 якого сторонами погоджений строк дії - з 01.01.2023 по 31.12.2023 і не підлягає пролонгації. Позивач заявив вимоги про стягнення з Бірюкова Р.М. суми орендної плати (після закінчення строку дії договору оренди), що збільшена у 5 разів за 8 місяців з січня 2024 по серпень 2024 року : 45900,00 грн. х 8 місяців = 367200,00 грн. Стягнення плати за оренду після закінчення строку дії договору оренди, - є незаконним.
Зазначає, що в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 року справа№910/11131/19: за якими: «Користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК та ГК».
Від Позивача за первісним позовом до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бірюкова Романа Михайловича на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі №908/3091/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі №908/3091/24 - залишити без змін.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.07.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 08.08.2025 здійснено запит матеріалів необхідних для розгляду скарги по справі №908/3091/24 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
15.08.2025 матеріали справи №908/3091/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2025 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім доказів оплати судового збору у встановленому розмірі (визначена сума сплати 14042,42 грн). Скаржнику наданий строк (10 днів) для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
27.08.2025 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 18.08.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги до якої додано платіжну інструкцію №558 від 27.08.2025 про оплату 14042,04 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/3091/24; судове засідання призначено на 15.01.2026; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.
14.01.2026 від первісного відповідача надійшли додаткові пояснення у справі з клопотанням про поновлення строку на таке подання.
Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За змістом частин першої та четвертої статті 119 ГПК України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Натомість відповідно до частини другої статті 119 ГПК України за заявою учасника може бути продовжений строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.
Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Водночас суд не може продовжити строк понад встановлений цим Кодексом (правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).
Відповідно до частин 1, 4 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Скаржнику в ухвалі Центрального апеляційного гоподарського суду від 02.09.2025 запропоновано протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду власні заяви, клопотання відповідно до ст.ст. 38, 74, 80, 161, 263 Господарського процесуального кодексу України (копії вказаних документів направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду).
Враховуючи, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом, клопотання скаржника про поновлення строку, що встановлений судом, є безпідставним.
З урахуванням наведеного вище, клопотання про поновлення строку на подання письмових пояснень у цій справі необхідно залишити без задоволення.
В судовому засіданні 15.01.2026 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
01.01.2023 між фізичною особою-підприємцем Шкарупою Миколою Вікторовичем (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Бірюковим Романом Михайловичем (Орендар) укладено договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення № 01/23 (договір).
Відповідно до п 1.1. договору, Орендодавець передає Орендарю, а Орендар приймає в тимчасове користування приміщення зазначене в п. 1.2. цього договору для розміщення в ньому крамниці продовольчих товарів.
Згідно із п. 1.2. договору, приміщення загальною корисною площею 54 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2. Характеристика приміщення, що надається, наведена в Додатку 1 до цього договору. Вартість приміщення на дату укладання цього договору за взаємною згодою сторін становить 840 000,00 грн.
Термін дії договору з 01.01.23 по 31.12.23 (п. 1.3. договору).
У відповідності до п. 1.4. договору, Орендар втрачає право користування приміщенням по закінченню терміну дії цього договору.
Пунктом 2.1. визначено, що Орендодавець передає Орендарю приміщення по акту здачі-приймання. Акт підписують представники Орендодавця і Орендаря.
Згідно із п. 3.11. договору, приміщення, що орендується, забезпечене електроенергією, опаленням, водопостачанням, каналізацією. Сторони визнають, що постачання електроенергії, опалення, водопостачання, каналізації здійснюється відповідними постачальниками комунальних послуг та не може залежати від Орендодавця.
Відповідно до п. 4.1. договору, Орендар зобов'язується сплачувати Орендодавцеві орендні та інші платежі за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому договорі терміну.
Загальна сума орендної плати становить 9 180,00 грн на місяць з розрахунку 170,00 грн за І кв. м. площі. Орендар сплачує орендну плату щомісячно, до 5 числа поточного місяця (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 4.3 договору для того, щоб гарантувати виконання усіх фінансових зобов'язань, що випливають з цього договору, орендар не пізніше трьох робочих днів після дня підписання цього договору перераховує на рахунок орендодавця гарантійний платіж на суму, що дорівнює сумі орендної плати за один місяць, що складає 9180,00 грн.
Відповідно до п. 4.5 договору після кожного використання коштів гарантійного платежу орендар повинен на вимогу орендодавця внести додаткові кошти і відновити гарантійний платіж у розмірі, зазначеному у п. 4.3. протягом десяти робочих днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення від орендодавця.
Відповідно до п. 4.7 договору додатково до орендної плати орендар щомісячно компенсує орендодавцеві плату за спожиті орендарем електроенергію, опалення, водопостачання, каналізацію відповідно до показань лічильників, встановлених у приміщенні згідно наданих рахунків, протягом 10 календарних днів.
Сторони зобов'язані в останній день строку оренди або в день дострокового припинення цього договору підписати акт повернення приміщення у відповідності з Додатком 5 до цього договору (Акт повернення приміщення), який повинен засвідчувати факт повернення приміщення Орендодавцеві та містити опис стану приміщення (п. 7.3. договору).
Пунктом 8.2. договору визначено, що будь-які зміни і доповнення до цього договору, повинні бути здійснені в письмовому вигляді і підписані уповноваженими на те представниками сторін.
Відповідно до п. 8.4. договору, договір є чинним на період з 01.01.23 по 31.12.23 і не підлягає пролонгації. Перебіг строку оренди приміщення починається з дня складання акта здачі-приймання приміщення відповідно до п. 2.1 цього договору.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024 у справі №908/2741/23 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича на користь фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича 63 082,78 грн. основного боргу.
Цим рішенням суду встановлено:
"Відповідно до умов договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.23 № 01/23 ФОП Бірюков Р.М. повинен сплатити ФОП Шкарупі М.В. за оренду нежитлового приміщення за період з січня по листопад (включно) 2023 р. у розмірі 100980,00 грн.
У свою чергу, ФОП Бірюков Р.М. сплатив ФОП Шкарупі М.В. за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.23 № 01/23 за період з січня по листопад (включно) 2023 р. лише 37 897,22 грн.
Як наслідок, суд виходить з того, що у ФОП Бірюкова Р.М. виникла заборгованість перед ФОП Шкарупа М.В. за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.23 № 01/23 за період з січня по листопад (включно) 2023 р. у розмірі 63 082,78 грн.
Відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів сплати за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.23 № 01/23 за період з січня по листопад (включно) 2023 року в сумі 63 082,78 грн. Та не спростовано доводів позивача за первісним позовом.
А тому, як наслідок, суд приходить до висновку, що позовна вимога за первісним позовом про стягнення заборгованості за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23, за період з січня по листопад (включно) 2023 р. підлягає частковому задоволенню у розмірі 63 082,78 грн.".
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі №908/2741/23 вказане рішення суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції у постанові зазначив: "Відповідно до умов договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23 ФОП Бірюков Р.М. повинен сплатити ФОП Шкарупі М.В. за оренду нежитлового приміщення за період з січня по листопад (включно) 2023 р. у розмірі 100980,00 грн.
Судом першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами, що ФОП Бірюков Р.М. сплатив ФОП Шкарупі М.В. за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди за період з січня по листопад (включно) 2023 р. 37 897,22 грн.
Належних та допустимих доказів сплати за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди за період з січня по листопад (включно) 2023 року в сумі 63 082,78 грн., що становить різницю між розрахованою орендодавцем та сплаченою орендарем сумою, відповідачем за первісним позовом не надано.
При цьому судова колегія критично ставиться до твердження апелянта про те, що за актом здачі-приймання приміщення від 01.01.2023 (додаток 2 до договору оренди від 01.01.2023 № 01/23) ФОП Шкарупа М.В. прийняв, а не передав, орендоване приміщення.
Так, дослівно в Акті здачі - приймання приміщення від 01.01.2023 (Додаток 2 до договору оренди від 01.01.2023 № 01/23) зазначено, що "Орендар (ФОП Бірюков Р.М.) повернув, а Орендодавець (ФОП Шкарупа М.В.) прийняв приміщення площею 54 кв.м. для цілей розміщення в ньому продовольчої крамниці".
Проте, судова колегія звертає увагу, що вказаний акт здачі-приймання приміщення укладений сторонами в ту саму дату, що й договір оренди - 01.01.2023 р., а за текстом вказаного акту орендодавець приймає приміщення "для цілей розміщення в ньому продовольчої крамниці", що збігається з визначеною сторонами в договорі оренди метою отримання ФОП Бірюковим Р.М. цього приміщення в оренду.
До того ж, твердження апелянта про те, що ФОП Бірюков Р.М. передав орендоване приміщення орендодавцю 01.01.2023 протирічить, зокрема, доводу відповідача за первісним позовом про те, що він звернувся до орендодавця з пропозицією розірвати договір оренди тільки 05.06.2023 р. Також такі доводи апелянта протирічать фактичним обставинам справи, за якими відповідач за первісним позовом частково сплачував орендну плату в період, за який він начебто не користувався приміщенням, оскільки, за його твердженнями, повернув орендоване приміщення орендодавцю 01.01.2023
Отже, судова колегія вважає, що в даному випадку мала місце технічна помилка і за актом здачі-приймання приміщення від 01.01.2023 (додаток 2 до договору оренди від 01.01.2023 № 01/23) ФОП Бірюков Р.М. (Орендар) саме прийняв, а ФОП Шкарупа М.В. (Орендодавець) передав в оренду приміщення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога за первісним позовом про стягнення заборгованості за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23, за період з січня по листопад (включно) 2023 р. підлягає частковому задоволенню у розмірі 63 082,78 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2024 залишено без задоволення касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бірюкова Романа Михайловича; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У межах справи №908/2741/23 ФОП Шкарупою Миколою Вікторовичем не заявлялась до стягнення сума заборгованості за орендною платою за грудень 2023 року, яка становить 9180,00 грн. (за умовами договору).
За умовами п.7.4 договору у випадку, якщо орендар не повернув приміщення орендодавцю після закінчення строку оренди, орендар сплачуватиме орендну плату в п'ятикратному розмірі від суми, вказаної в пункті 4.2 договору, тобто в розмірі: 5 х 9180,00 грн. = 45900,00 грн. на місяць.
Позивач за первісним позовом вказує, що орендар надалі чинить перешкоди орендодавцю у доступі до приміщення, ним не передаються ключі від приміщення, не підписаний наразі акт приймання-передачі приміщення назад орендодавцю.
Орендодавець намагався врегулювати спірну ситуацію у позасудовому порядку, направив орендарю претензію вих. №03 від 02.09.2024 щодо невиконання умов договору з вимогою усунути перешкоди у доступі орендодавця та/або його представників до орендованого приміщення, сплатити наявну заборгованість.
Позивачем було отримано відповідь на претензію від 15.10.2024, в якій відповідач повідомив, що отримав претензію 18.09.2024, вважає претензію безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки обставини, що викладені у претензії не відповідають дійсності.
Тож, позивач за первісним позовом нарахував і просить стягнути з відповідача за первісним позовом за період з січня по серпень 2024 року орендну плату у розмірі 45900,00 грн. х 8 місяців = 367200,00 грн. та 9180,00 грн. за грудень 2023 року, а загалом - 376380,00 грн. та усунути перешкоди в користуванні належним Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу нерухомим майном, а саме: приміщенням загальною корисною площею 54 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_2, що і стало причиною звернення до суду.
В свою чергу, у зустрічній позовній заяві Фізична особа-підприємець Бірюков Роман Михайлович просить визнати недійсним договір оренди №01/23 від 01.01.2023 на підставі того, що Фізична особа Шкарупа Микола Вікторович станом на 01.01.2023 не мав права на укладання договору оренди №01/23, оскільки орендоване майно мало ознаки самочинного будівництва, а також з урахуванням відсутності письмової згоди ОСББ "Кращій ДОМ" (законного користувача земельної ділянки); з урахування відсутності згоди власника земельної ділянки - Запорізької міської ради; за відсутності нотаріально викладеної згоди законної співвласниці - колишньої дружини - Шкарупи Інни Євгеніївни на передачу в оренду частки належного їй по праву спільної сумісної власності об'єкту нерухомого майна.
Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині усунення перешкоди в користуванні належним Фізичній особі-підприємцю Шкарупі М. В. нерухомим майном, суд керувався тим, що доказів повернення орендованого майна ФОП Шкарупі М.В. Бірюковим Р.М. у встановленому порядку за актом приймання-передачі не надано.
Також, Господарський суд дійшов висновку, що у ФОП Бірюкова Р.М. виникла заборгованість перед ФОП Шкарупа М.В. за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23 у розмірі 376380,00 грн. (9180,00 грн. за грудень 20232 року + сума збільшеної орендної плати з січня по серпень 2024 року 367200,00 грн. ).
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що за заявлених підстав зустрічного позову Фізична особа-підприємець Бірюков Роман Михайлович не є особою, що має відповідне суб'єктивне право на захист, яке випливає із здійснення самочинного будівництва та розпорядженням спільним майном подружжя, а право приватної власності Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича на об'єкт оренди зареєстровано в установленому порядку, про що свідчить інформація з реєстру речових прав на нерухоме майно №428624358 від 26.05.2025, факт користування орендарем цим майном з площею 54 кв.м. підтверджено судовим рішенням у справі №908/2741/23, яке має преюдиційне значення для розгляду даної справи в силу ч.4 ст.75 ГПК України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення за період з січня по серпень 2024 року орендної плати у розмірі 367200,00 грн. (45900,00 грн. х 8 місяців), зважаючи на наступне.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду по справі № 922/2665/17 від 24.09.2020 невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Колегія суддів враховує в даному випадку висновки, наведені у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
Таким чином, положення п. 7.4 договору, укладеного між сторонами у даній справі, відповідно до якого орендар сплачуватиме орендну плату в п'ятикратному розмірі від суми, вказаної в пункті 4.2 договору, не застосовуються.
Строк договору сплив 31.12.2023 (п. 1.3 договору).
У межах справи №908/2741/23 вирішено питання щодо стягнення ФОП Шкарупою Миколою Вікторовичем заборгованості за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23, за період з січня по листопад (включно) 2023 року.
Сума заборгованості за орендною платою за грудень 2023 року не заявлялась до стягнення при розгляді справи №908/2741/23, проте є вимогою у даній справі (908/3091/24).
Належних та допустимих доказів сплати за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди за грудень 2023 року в сумі 9180,00 грн. відповідачем за первісним позовом не надано.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога за первісним позовом про стягнення заборгованості за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23, за грудень 2023 року підлягає задоволенню у розмірі 9180, 00 грн.
Щодо решти вимог, то в їх задоволенні слід відмовити, оскільки позивачем зазначені вимоги заявлені саме як орендна плата, а не неустойка за неповернення вчасно майна, передбачена ст.785 ЦК України.
Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України обов'язком наймача у разі припинення договору найму є негайне повернення наймодавцеві речі у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України).
За умовами п. п. 7.1, 7.3 договору орендар повинен повернути приміщення в задовільному стані. Сторони зобов'язані в останній день строку оренди або в день дострокового припинення цього договору підписати акт повернення приміщення у відповідності з додатком 5 до цього договору (надалі - "Акт повернення"), який повинен засвідчувати факт повернення приміщення орендодавцеві та містити опис стану приміщення.
Тобто, єдиним належним доказом повернення майна є акт повернення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують повернення позивачу за первісним позовом орендованого майна.
Згідно з ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з Господарським судом про задоволення первісного позову і щодо вимоги щодо усунення перешкоди в користуванні належним Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу нерухомим майном, а саме: приміщенням загальною корисною площею 54 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича повернути ключі від приміщення Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу, повернути Фізичній особі-підприємцю Шкарупі Миколі Вікторовичу зазначене нежитлове приміщення, а також підписати акт приймання-передачі (повернення) приміщення за укладеним між сторонами договором оренди №01/23 (майнового найму) нежитлового приміщення від 01.01.2023.
Щодо зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 01/23 від 01.01.2023.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У справі, що розглядається, в обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач за зустрічним позовом зазначив про те, що Фізична особа Шкарупа Микола Вікторович станом на 01.01.2023 не мав права на укладання договору оренди №01/23, оскільки орендоване майно мало ознаки самочинного будівництва, а також з урахуванням відсутності письмової згоди ОСББ "Кращій Дом" (законного користувача земельної ділянки); з урахування відсутності згоди власника земельної ділянки - Запорізької міської ради; за відсутності нотаріально викладеної згоди законної співвласниці - колишньої дружини - ОСОБА_4 на передачу в оренду частки належного їй по праву спільної сумісної власності об'єкту нерухомого майна, у зв'язку з чим спірний правочин, на його думку, підлягає визнанню недійсним.
Колегія зазначає, що ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Такий висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, колегія суддів враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Таким чином, встановлена відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
В межах доводів заявлених зустрічних позовних вимог, позивач не довів наявності у нього порушеного права (інтересу) і судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Внаслідок зміни пропорції задоволених вимог підлягає зміні рішення і в частині стягнутого судового збору.
Так, пропорція задоволених вимог становить: 2,44% - на користь первісного позивача, 97,56% - на користь первісного відповідача.
Відповідно до п.п. 1, 3, 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з'ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про порушення господарським судом норм матеріального знайшли своє підтвердження.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі №908/3091/24 слід змінити в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича заборгованості з орендної плати та судового збору; в решті - залити без змін.
З урахуванням часткового задоволення скарги, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 269, 275-277, 282, 283 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/3091/24 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/3091/24 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича заборгованості з орендної плати та судового збору - змінити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість з орендної плати у розмірі 9 180,00 грн. (дев'ять тисяч сто вісімдесят грн. 00 коп.).
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 2532,60 грн. (дві тисячі п'ятсот тридцять дві грн. 60 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом щодо стягнення заборгованості з орендної плати - відмовити.
В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/3091/24 - залишити без змін.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича м.Запоріжжя на користь Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича м.Запоріжжя 10 154,47 грн судових витрат за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 26.01.2026.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков