ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1097/20(915/56/21)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод»: Царюк В.В.,
від Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області: Лужников В.П., Дмитренко А.А.,
від Миколаївської обласної державної адміністрації: не з'явився
від Миколаївської районної державної адміністрації: не з'явився
від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (Відділ в Очаківському районі): не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІШ-ЛОГІСТІКС": не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Чорноморської сільської ради
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 року, суддя в І інстанції Давченко Т.М., повний текст якого складено 30.06.2025, в м. Миколаєві
у справі №915/1097/20(915/56/21)
за позовом: Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод»
до відповідача:Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Миколаївської обласної державної адміністрації та Миколаївської районної державної адміністрації;
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (Відділ в Очаківському районі) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІШ-ЛОГІСТІКС"
про витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки
в межах справи №915/1097/20
про банкрутство Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод»
розпорядник майна: арбітражний керуючий Шалашний Леонід Олександрович
У січні 2021 року Державне підприємство “Миколаївський суднобудівний завод» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, в якій з урахуванням заяв про зміну предмета позову просив суд:
- витребувати земельну ділянку, площею 0,1391 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 з незаконного володіння Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації та належить на праві постійного користування - Державному підприємству “Миколаївський суднобудівний завод»;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1391 га, яка розташована на Лагерній косі в межах населеного пункту с. Чорноморка на території Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади з цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820, здійснену на підставі рішення державного реєстратора № 53548027 від 11.08.2020, про що здійснено запис № 37705610 від 06.08.2020;
- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 0,1391 га, яка розташована на Лагерній косі в межах населеного пункту с. Чорноморка на території Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади з цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820, здійснену на підставі рішення державного реєстратора № 55907146 від 24.12.2020, про що здійснено запис № 39895089 від 18.12.2020».
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами незаконного заволодіння відповідачем частиною земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування на підставі державного Акта на право постійного користування землею.
Позивач зазначив, що земельна ділянка площею 12,5 га, відведена позивачу у постійне користування з володіння (користування) останнього не вибувала та не була вилучена, ані позивач, ані власник земельної ділянки - Миколаївська районна державна адміністрація, не надавали згоди на вилучення частини цієї земельної ділянки або всієї земельної ділянки.
Вказує, що Чорноморська сільська рада приймаючи рішення від 26.10.2018 № 10, що стало підставою для реєстрації права власності спірної земельної ділянки, на підставі, зокрема ч.2 ст. 186 ЗК України, не погодила з позивачем встановлення (зміну) меж села Чорноморка автоматично вилучивши частину земельної ділянки, відведеної позивачу у постійне користування, із земель державної власності, приєднавши спірну земельну ділянку до земель комунальної власності.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(915/56/21) позовні вимоги задоволено повністю. Витребувано земельну ділянку, площею 0,1391 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 з незаконного володіння Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради (код ЄДРПОУ 04377184, 57515, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Чорноморка, вул. Захисників України, 126) у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500, 54036, м. Миколаїв, вул. Одеське шосе, 18-А) та належить на праві постійного користування - Державному підприємству ““Миколаївський суднобудівний завод».
Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1391 га, яка розташована на Лагерній косі в межах населеного пункту с. Чорноморка на території Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади з цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820, здійснену на підставі рішення державного реєстратора №53548027 від 11.08.2020, про що здійснено запис № 37705610 від 06.08.2020.
Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 0,1391 га, яка розташована на Лагерній косі в межах населеного пункту с. Чорноморка на території Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади з цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820, здійснену на підставі рішення державного реєстратора №55907146 від 24.12.2020, про що здійснено запис № 39895089 від 18.12.2020.
Стягнуто з Чорноморської сільської ради на користь Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод» витрати на оплату судового збору у розмірі 6810,00 грн та 11532,19 грн - витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Су дійшов висновку, що з наявних у справі доказів, у тому числі висновку судової земельно-технічної експертизи від 28.02.2022, встановлено, що земельна ділянка площею 0,1391 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 фактично входить до складу земельної ділянки площею 12,5 га, наданої у постійне користування ДП «Миколаївський суднобудівний завод» за державним актом № 85. Чорноморська сільська рада, приймаючи рішення від 26.10.2018 № 10 та не погодивши зміну меж із землекористувачем, безпідставно віднесла частину цієї території до земель комунальної власності, чим допустила вибуття спірної ділянки з державної власності поза волею уповноваженого розпорядника.
З огляду на встановлені обставини та вимоги ст. 387, ч. 3 ст. 388 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування земельної ділянки площею 0,1391 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 з незаконного володіння Чорноморської сільської ради у власність держави, а також для скасування її державної реєстрації як похідної вимоги, необхідної для повного відновлення прав позивача.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Чорноморської сільської ради, в якій остання просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(915/56/21) скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ДП “Миколаївський суднобудівний завод» в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1391 га, з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 0,1391 га, з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 відмовити, а в частині витребування земельної ділянки, площею 0,1391 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:2820 з незаконного володіння Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації позов - залишити без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає таке:
- наданий позивачем «План визначення (узгодження) меж земельної ділянки бази відпочинку Чорноморка за фактичним використанням території з урахуванням зареєстрованих земельних ділянок в державному земельному кадастрі» не є офіційною технічної документацією (не погоджений суміжними користувачами, не затверджений органами влади, не містить встановлених координат) і тому не може бути доказом встановлення меж чи накладення ділянок;
- експертиза проведена без геодезичного встановлення поворотних точок, без кадастрової зйомки та без прив'язки до державної геодезичної мережі, її висновки не ідентифікують меж на місцевості і, відповідно, не доводять накладення ділянок;
- План визначення (узгодження) меж земельної ділянки бази відпочинку Чорноморка за фактичним використанням території з урахуванням зареєстрованих земельних ділянок в державному земельному кадастрі і висновок експерта протирічать проекту землеустрою відповідача, генеральному плану та стереотопографічним матеріалам, які містять координати поворотних точок;
- посилання суду на публічну карту недоцільне, бо ділянка позивача в ній не відображена (немає кадастрового номера), отже карта не підтверджує меж позивача та не доводить накладення.
- позивач є постійним користувачем, а не власником (власником є держава), тому застосування ст. 387- 388 ЦК і вимога витребування/скасування реєстрації є неправомірним і є неефективним способом захисту прав; суд неправильно застосував ці норми до позивача;
- відповідач просив повторну, належно організовану земельно-технічну експертизу з геодезичною фіксацією поворотних точок; суд відхилив клопотання, не спростував доводів про недоліки експертизи та тим самим порушив процесуальні норми.
У відзиві позивач зазначає таке:
- твердження скаржника щодо посилання суду на Публічну кадастрову карту як на доказ накладення ділянок, не відповідає дійсності, адже суд обґрунтував рішення насамперед висновком експерта № 21-1011 від 28.02.2022, у якому встановлено входження спірної ділянки до земельної ділянки площею 12,5 га, наданої у постійне користування позивачу за державним актом №85. Також суд обґрунтовано застосував положення п. 2 розділу VII Закону України «Про державний земельний кадастр» для спростування доводів про «несформованість» земельної ділянки позивача, оскільки право її користування виникло до 2004 року. Заперечення щодо «неузгодженості меж» спростовуються технічною документацією 1996- 1997 років, погодженою компетентними органами, а також планом меж і актом встановлення меж від 12.03.1997, які підтверджують ідентифікованість ділянки позивача та те, що вона межує із землями водного фонду, що виключає можливість розташування спірної ділянки поза її межами;
- заперечення скаржника щодо «неналежності способу захисту» та його невідповідності правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 446/478/19 є необґрунтованими, оскільки у цій справі позивач заявив саме віндикаційні вимоги до незаконного володільця земельної ділянки, а не вимоги про визнання недійсними рішень органів влади чи скасування титулу, які Велика Палата визнала неефективними. Похідні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та права оренди ґрунтуються на законі та узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, оскільки підлягають задоволенню лише у зв'язку з задоволенням основної віндикаційної вимоги. Відповідач також наголошує, що висновки Великої Палати у справі № 446/478/19 не є релевантними до цього спору через інший характер позовних вимог і різну природу правовідносин;
- доводи скаржника про «недоведеність ідентифікації земельної ділянки позивача» спростовуються наявними у справі доказами - технічною документацією 1996- 1997 років, погодженою всіма компетентними органами, затвердженою рішенням Очаківської районної ради та оформленою державним актом від 03.10.1997 № 85. Ділянка має визначені межі, площу та цільове призначення, а тому є сформованою та ідентифікованою відповідно до ст. 79-1 ЗК України, ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» та п. 2 його Прикінцевих та перехідних положень;
- твердження щодо відсутності у позивача процесуальної дієздатності та неналежності позивача є необґрунтованими, оскільки постійний землекористувач має речове право на чуже майно (ст. 395 ЦК України) та прямо наділений правом захищати це право, у тому числі шляхом витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (ст. 396, 387 ЦК України). Крім того, земельна ділянка позивача є державною, її власником виступає держава в особі Миколаївської РДА, яка є учасником справи; отже, необхідність звернення саме позивача з віндикаційним позовом відповідає закону та судовій практиці, зокрема висновкам Верховного Суду у справі № 904/2870/22.
- необґрунтованими є доводи щодо необхідності призначення повторної експертизи, оскільки відповідач не скористався правом подати свій експертний висновок (ст. 101 ГПК України) та не заявив клопотання про виклик експерта (ч. 5 ст. 98 ГПК України), а його клопотання не містило доказів неповноти чи неясності попередньої експертизи. Висновки експерта містять відповіді на всі поставлені питання, а необхідність призначення повторної експертизи не підтверджена об'єктивними даними; така позиція узгоджується із сталою практикою Верховного Cуду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 25.11.2025 об 11:00 та в подальшому призначено на 20.01.2026 о 12:00.
В судовому засіданні 20.01.2026 брали участь представники Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод» та Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.
Інші учасники справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (Відділ в Очаківському районі) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІШ-ЛОГІСТІКС" за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та ухвалення нового про відмову у позові, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод» до Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації та належить на праві постійного користування - Державному підприємству “Миколаївський суднобудівний завод»; скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1391 га та права оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги Заводу обґрунтовані обставинами незаконного заволодіння відповідачем частиною земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування на підставі державного Акта на право постійного користування землею.
Позивач зазначив, що земельна ділянка площею 12,5 га, відведена останньому у постійне користування з володіння (користування) останнього не вибувала та не була вилучена, ані позивач, ані власник земельної ділянки - Миколаївська районна державна адміністрація, не надавали згоди на вилучення частини цієї земельної ділянки або всієї земельної ділянки.
Вказує, що Чорноморська сільська рада приймаючи рішення від 26.10.2018 № 10, що стало підставою для реєстрації права власності спірної земельної ділянки, на підставі, зокрема ч.2 ст. 186 ЗК України, не погодила з позивачем встановлення (зміну) меж села Чорноморка автоматично вилучивши частину земельної ділянки площею 12,5 га, відведеної позивачу у постійне користування, із земель державної власності, приєднавши спірну земельну ділянку до земель комунальної власності.
Колегія суддів зазначає, що захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння або у випадках, встановлених законом, від добросовісного набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України) тощо.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.
Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України) (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.38)).
Відтак належним позивачем у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном є власник такого майна, а відповідачем - особа, кінцевий набувач такого майна, за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нерухоме майно.
Разом з тим, згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже, правомочності постійного користувача здійснюються без встановлення строку, але за змістом право постійного користування охоплює право володіння і користування земельною ділянкою. Тому відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, інше речове право на нерухоме майно, зокрема право постійного користування, може бути підтверджене фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб'єкт, за яким зареєстроване речове право, зокрема право постійного користування, визнається фактичним володільцем нерухомого майна (щодо такого речового права); судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 902/1046/22.
Тому належному способу захисту позивача у спорі з іншою особою щодо права користування земельною ділянкою відповідає позовна вимога про витребування на його користь у його постійне користування з постійного користування особи, за якою зареєстроване таке право, земельних ділянок, ідентифікованих відповідними кадастровими номерами (див. mutatis mutandis резолютивну частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19). У разі задоволення такої позовної вимоги судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру прав відомостей про припинення права постійного користування відповідача і про державну реєстрацію права постійного користування позивача. Належним відповідачем за такою позовною вимогою є особа, за якою зареєстроване право постійного користування земельними ділянками.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) сформульовано висновок про те, що належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується.
Так, якщо особа, яка звернулась із позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника.
Зокрема, якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.
Два різні суб'єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було би можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (пункт 7.48), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 161)).
Отже, оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені.
Аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).
Вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
При цьому у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі і яке (майно) знаходилося в іншої особи на іншому правовому титулі, то захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає у витребуванні майна також на користь його власника, яким є держава в особі уповноваженого органу. Подібні висновки викладені в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20.
Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги Заводу, зокрема вимоги про витребування земельної ділянки у міської ради, спрямовані на захист права державної власності на спірну земельну ділянку, право власності на яку неправомірно, як вважає скаржник, зареєстроване за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування. Зазначені позовні вимоги Заводу спрямовані на захист права держави.
Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Крім того, в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76)).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абз.3 п.12 розд.Х Перехідних положень ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади (абз.1 п.12 розд.Х Перехідних положень ЗК України).
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (ч.6 ст.149 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Крім того, представляти інтереси держави в суді може прокурор. Для цього прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" (такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 пункт 8.38)).
Водночас із позовними вимогами у цій справі звернувся Завод, якій стверджує, що спірні земельні ділянки є власністю держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації, яка знаходиться в постійному користуванні Заводу.
Однак закон не передбачає права постійного користувача на звернення з позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником.
Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позов у справі, що розглядається, подав ДП “Миколаївський суднобудівний завод», який не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування земельної ділянки у сільської ради та скасування державної реєстрації земельної ділянки та права оренди, що є окремою, самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому, судова колегія вважає, що з огляду на наведені вище обставини, відпала необхідність дослідження судом фактичних обставин справи, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору (позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1336/19 від 08.06.2021).
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що права, передбачені ГПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.
Визначення відповідачів як одного із видів суб'єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб'єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.
За змістом наведених норм сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.
З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).
Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Звідси належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення".
Крім того у пунктах 5.34-5.36 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц зазначено таке:
"5.34. Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19 (провадження №61-9953ск20), від 20.01.2021 у справі №203/2/19 (провадження №61-6983ск20)).
5.35. Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21 (провадження № 61-10309ск22)).
5.36. З огляду на наведене та враховуючи, що звертаючись з цим позовом до суду, позивачка не визначила ОСОБА_1 (нову сторону (нового кредитора) за кредитним договором та договором іпотеки) як співвідповідача та в подальшому не заявила клопотання про його залучення до участі у справі як співвідповідача, Верховний Суд вважає, що в задоволенні такого позову необхідно відмовити, оскільки незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог".
Статтею 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено залучення до участі у справі співвідповідача, заміна неналежного відповідача та встановлено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини 1-3 зазначеної норми).
При цьому вказаною процесуальною нормою не передбачено залучення співвідповідача або заміна первісного відповідача належним за власною ініціативою суду.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, Державне підприємство “Миколаївський суднобудівний завод» звернулося з позовом до Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння Чорноморської сільської об'єднаної територіальної громади в особі Чорноморської сільської ради у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації та належить на праві постійного користування - Державному підприємству “Миколаївський суднобудівний завод»; скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1391 га та права оренди земельної ділянки.
Натомість, як встановлено судом, 15.12.2020 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно між відповідачем та ТОВ «ФІШ-ЛОГІСТІКС» (третя особа у даній справі) укладено договір оренди спірної земельної ділянки зі строком оренди до 15.12.2027.
24.12.2020 рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області №55907146 зареєстровано договір оренди спірної земельної ділянки б/н, укладений між відповідачем та ТОВ «ФІШ-ЛОГІСТІКС» (третя особа у даній справі), про що здійснено запис №39895089 від 18.12.2020.
З огляду на викладене, ТОВ «ФІШ-ЛОГІСТІКС» є орендарем спірної земельної ділянки та йому належить речове право у вигляді права користування (оренди).
Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові позиції щодо володіння орендарем нерухомим майном (постанова від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19): тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна; судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно.
Отже, належному способу захисту в даному випадку відповідає позовна вимога про витребування з користування особи, за якою зареєстроване таке право, земельної ділянки, ідентифікованої відповідним кадастровим номером (див. mutatis mutandis резолютивну частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19).
У разі задоволення такої позовної вимоги судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру прав відомостей про припинення права користування відповідача.
Належним відповідачем за такою позовною вимогою є особа, за якою зареєстроване право користування земельною ділянкою.
У разі задоволення позовних вимог, спрямованих на витребування спірної земельної ділянки у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації, скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1391 га та права оренди земельної ділянки - безпосередньо стосуються прав ТОВ «ФІШ-ЛОГІСТІКС», яке втратить право користування (оренди) земельною ділянкою.
Оскільки, як встановлено судом, право оренди спірною земельною ділянкою зареєстровано за ТОВ «ФІШ-ЛОГІСТІКС», яка визначена у даному спорі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, позовних вимог до ТОВ «ФІШ-ЛОГІСТІКС» не заявлено, то склад відповідачів у справі визначений помилково, оскільки Велика Палата Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 138)) з приводу відмінності змісту понять "сторона у спорі" та "сторона у справі" виснувала, що "поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача".
Пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим аргументам учасників справи (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
За таких обставин, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України апеляційну скаргу Чорноморської сільської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(915/56/21) слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Одеську обласну прокуратуру.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Чорноморської сільської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(915/56/21) - задовольнити.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(915/56/21 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Стягнути з Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14313240, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38) на користь Чорноморської сільської ради (код ЄДРПОУ 04377184, 57515, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Чорноморка, вул. Захисників України, 126) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10 215 (десять тисяч двісті п'ятнадцять) грн.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.01.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Я.Ф. Савицький
Н.М. Принцевська