ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
20 січня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1097/20(5/419/04-нр)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»: не з'явився
від Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод»): Царюк В.В.,
від Промінвестбанк України: не з'явився
від Фонду державного майна України: Ковтяга О.В.,
від Акціонерного товариства “Українська оборонна промисловість»: Гетта Т.М.,
прокурор: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 року, суддя в І інстанції Давченко Т.М., повний текст якого складено 30.06.2025, в м. Миколаєві
у справі №915/1097/20(5/419/04-нр)
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
до відповідача: Державне підприємство “Суднобудівний завод ім. 61 комунара» (Державне підприємство “Миколаївський суднобудівний завод»)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Промінвестбанк України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд державного майна України та Акціонерне товариство “Українська оборонна промисловість»
за участю: Прокуратура Миколаївської області
про стягнення 9 782 116,62 грн
У вересні 2004 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі філії Миколаївське центральне відділення ПІБ звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про стягнення з Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 комунара» (нині - Державне підприємство “Миколаївський суднобудівний завод») 9 782 116 грн 62 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 28.09.1994 та 01.03.1995 між сторонами укладено кредитні договори № 602-04/94 та № 50-06/95 та додаткові угоди № 12-04/98 та № 13-04/98 від 06.07.1998. На виконання вищезазначених додаткових угод ДП “Суднобудівний завод ім. 61 комунара» видав і передав позивачу 19 простих векселів за користування позичкою на суму 5 669 312 грн за пред'явленням не раніше 28.12.2002 без протесту і права передавання третій особі та 9 простих векселів за користування позичкою на суму 4112804,62 грн за пред'явленням не раніше 02.01.2002 без протесту і права передавання третій особі, тобто векселі емітовані на загальну суму 9782116,62 грн. Після настання терміну сплати відповідач заборгованості по векселям не сплатив.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(5/419/04-нр) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд зазначив, що протягом розгляду справи позивач не надав суду оригінали кредитних договорів, додаткових угод, векселів та документів щодо їх пред'явлення до оплати, а ухвали про витребування оригіналів, постановлені ще у 2011 році, також не виконані, суд позбавлений можливості перевірити автентичність копій та надати правову оцінку цим доказам. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 91 та ст. 76-77 ГПК України такі докази є неналежними і недопустимими та не можуть бути взяті судом до уваги.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в якій останнє просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(5/419/04-нр) скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апелянт наполягає, що факт видачі відповідачем 28 простих векселів на загальну суму 9 782 116,62 грн не заперечувався і підтверджений матеріалами справи та ухвалами суду у справах, у межах яких зазначені векселі вже були предметом врегулювання між тими ж сторонами. На думку апелянта, саме векселі є належним і достатнім доказом існування грошового зобов'язання, а тому відсутність оригіналів кредитних договорів і додаткових угод не впливає на підтвердження вимог, оскільки ці договори лише передували емітуванню векселів і не визначають самостійної підстави відповідальності.
Апелянт зазначає, що оригінали векселів та пов'язаних документів вилучені правоохоронними органами на підставі постанови суду, що підтверджується протоколом виїмки, а їх повернення неодноразово безрезультатно запитувалось у прокуратури та органів поліції. Вказує, що здійснив усі можливі дії для отримання оригіналів, однак ці дії не дали результату з причин, що не залежать від нього.
При цьому скаржник вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано поклав у основу рішення сумніви відповідача щодо автентичності копій, хоча відповідачу було відомо про відсутність доступу позивача до оригіналів; не забезпечив витребування доказів, попри подані клопотання; та ухвалив рішення без дослідження доказів, місцезнаходження яких було відоме суду, чим порушив права позивача.
Відповідач у відзиві заперечує доводи апелянта, наголошуючи, що останній безпідставно стверджує про вчинення всіх можливих дій для отримання оригіналів документів. Зазначає, що ані постанова про виїмку від 24.03.2011, ані протокол виїмки від 04.05.2011 у матеріалах справи відсутні, а ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.03.2024 у справі № 490/1345/24 встановлено, що позивач навіть не звертався до органів досудового розслідування за отриманням належним чином завірених копій вилучених документів. Також судом у цій же ухвалі з'ясовано, що вилучені матеріали зберігаються у слідчому відділі ВП № 1 МРУП ГУНП у Миколаївській області, що суперечить твердженням апелянта про їх наявність в Окружній прокуратурі м. Миколаєва. Відповідач наголошує, що клопотання позивача від 29.01.2025 про витребування доказів правомірно залишено без задоволення у зв'язку з порушенням вимог ст. 81 ГПК України, а заяви про звернення до поліції від 08.01.2025 та 12.02.2025 не були подані суду, що свідчить про недодержання позивачем процесуальних обов'язків щодо доказування.
Окремо відповідач звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів пред'явлення векселів до оплати, а тому позивач вважається таким, що прострочив і втратив відповідне право. Вказує, що зобов'язання за 28 простими векселями припинені: по-перше, у зв'язку з укладенням мирової угоди у справі № 5/477, затвердженої ухвалою від 07.11.2007, якою первісні зобов'язання були замінені новим відповідно до ст. 604 ЦК України; по-друге, у справі № 2/178/09 ухвалою від 25.01.2011 визнано грошові вимоги позивача у сумі 4 443 599,42 грн, що виключає наявність боргу у розмірі 9 782 116,62 грн; по-третє, вимоги, не заявлені у встановлений Законом строк у процедурі банкрутства, вважаються погашеними і не підлягають розгляду. На думку відповідача, зазначені обставини підтверджують відсутність заборгованості та правомірність рішення суду першої інстанції.
Акціонерне товариство “Українська оборонна промисловість» у відзиві вказує, що матеріали справи не містять доказів направлення чи отримання листів та актів пред'явлення 28 векселів до оплати, а тому позивач втратив право вимоги у зв'язку з простроченням. Крім того, векселі були видані не за поставлену продукцію чи надані послуги, всупереч вимогам постанови № 528 та Положення 1937 року, а за кредитними зобов'язаннями, що не відповідає встановленому порядку їх використання.
Також відповідач зазначає, що зобов'язання за такими векселями були припинені мировою угодою у справі про банкрутство ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара», якою визначено суму залишку боргу - 591 592,73 грн, що підлягала сплаті до 01.12.2007. Цей платіж боржник здійснив, що підтверджується платіжним дорученням № 4634 від 07.11.2007, наявним у матеріалах справи. Як наслідок, позовні вимоги не підтверджені належними доказами та заявлена заборгованість за векселями відсутня.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 25.11.2025 об 11:30 та в подальшому оголошено перерву до 20.01.2026 об 11:30.
В судовому засіданні 20.01.2026 брали участь представники Державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод», Фонду державного майна України та Акціонерного товариства “Українська оборонна промисловість».
Інші учасники справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Промінвестбанку України та прокурора за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та ухвалення нового про відмову у позові, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі філії Миколаївське центральне відділення ПІБ звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про стягнення з Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» (нині - Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод») 9782116 грн 62 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 28.09.1994 та 01.03.1995 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі філії «Миколаївське Центральне відділення Промінвестбанку» та ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» укладені кредитні договори № 602-04/94 та № 50-06/95 відповідно.
06.07.1998 укладено додаткові угоди № 12-04/98 та № 13-04/98.
На виконання вищезазначених додаткових угод ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара» видав і передав позивачу 19 простих векселів за користування позичкою на суму 5669312 грн за пред'явленням не раніше 28.12.2002 без протесту і права передавання третій особі та 9 простих векселів за користування позичкою на суму 4112804,62 грн за пред'явленням не раніше 02.01.2002 без протесту і права передавання третій особі, тобто векселі емітовані на загальну суму 9782116,62 грн.
Позивач зазначив, що після настання терміну сплати відповідач заборгованості по векселям не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копії:
- кредитного договору № 50-06/95 від 01.03.1995;
- кредитного договору № 602-04/94 від 28.09.1994;
- простих векселів у кількості 28 штук, а саме№743264382932; №743264382938; №743264382939; №743264382940; №743264382941; №743264382945; №743264382950; №743264382954; №743264382958; №743264382943; №743264382948; №743264382952; №743264382956; №743264382960; №743264382944; №743264382949; №743264382953; №743264382957; №743264382961; №743264382942; №743264382934; №743264382951; №743264382955; №743264382959; №743264382962; №743264382963; №743264382964; №743264382965 на загальну суму 9 782 116 грн 62 коп;
- додаткової угоди від 06.07.1998 про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 602-04/94 від 28.09.1994;
- додаткової угоди від 06.07.1998 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 50-06/95 від 01.03.1995;
- листа № 10-13/488 від 23.12.2003 «О предъявлении векселей к оплате»;
- листа № 10-01/382; 10-01/383 від 18.12.2002 «О предъявлении векселей к оплате»;
- «Акт предъявления векселей к погашению» від 18.12.2002;
- «Акт предъявления векселей к оплате» від 18.12.2003.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що протягом розгляду справи позивач не надав суду оригінали кредитних договорів, додаткових угод, векселів та документів щодо їх пред'явлення до оплати, а ухвали про витребування оригіналів, постановлені ще у 2011 році, також не виконані, тому суд позбавлений можливості перевірити автентичність копій та надати правову оцінку цим доказам. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 91 та ст. 76-77 ГПК України такі докази є неналежними і недопустимими та не можуть бути взяті судом до уваги.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, у справі №908/1879/17 від 04.03.2021.
Відповідно до частин першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частина шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа.
Судова колегія зазначає, що дана справа розглядалась судами неодноразово.
Ще у постанові Вищого Господарського Суду від 01.03.2006 у цій справі Суд, скасовуючи рішення та постанову про відмову у позові наголосив, зокрема, про необхідність дослідження в рамках даної справи оригіналів договорів та векселів (т.1 а.с.245).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.12.2007 по справі № 5/419/04-нр (суддя Семенов А.К.) затверджено мирову угоду, укладену 03 грудня 2007 року між позивачем - Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) 01001 м. Київ, пров. Шевченка,12, рах. № 3519892108 в ГОУ ПІБ м. Києва, МФО 300012, код ЄДРПОУ 00039002, в особі філії Миколаївське Центральне відділення Промінвестбанку, 54013, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 4-а, та відповідачем - Державним підприємством «Суднобудівний завод імені 61 комунара», 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, п/р НОМЕР_1 в Херсонській філії ВАТ Кредитпромбанк, МФО 352651, ідентифікаційний код 14313240, провадження у справі припинено (т.3 а.с.53).
Разом з цим, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.12.2007 у справі № 5/419/04-нр скасовано. Справу передано на розгляд до Господарського суду Миколаївської області (т.4 а.с.42). А постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2011 касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Миколаїв» залишено без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 у справі № 5/419/04-нр - без змін.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою суду першої інстанції від 03.08.2011 було витребувано у позивача оригінали кредитних договорів та векселів (т.4 а.с.89).
Ухвалою місцевого господарського суду від 12.09.2011 повторно витребувано оригінали документів (т.4 а.с.125).
Вказані вимоги суду було залишені позивачем без виконання.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.09.2011 провадження у справі зупинено, копії матеріалів справи № 5/419/04-нр направлено до прокуратури Миколаївської області для проведення перевірки щодо встановлення факту наявності чи відсутності в діях посадових осіб відповідача при укладанні та підписанні додаткових угод з позивачем ознак кримінального злочину і прийняття відповідної постанови згідно норм Кримінального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2020 провадження у справі №5/419/04-нр поновлено; справу передано для розгляду судді, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ДП «Миколаївський суднобудівний завод».
26.07.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову повністю. Посилаючись на норму ч. 6 ст. 91 ГПК України вказав, що вимоги, заявлені на підставі простих векселів, за відсутності встановлення факту їх видання, підстав та пред'явлення до сплати, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами (т.6 а.с.119).
У відзиві ДП «Миколаївський суднобудівний завод» ставив під сумнів відповідність поданих до позовної заяви копій письмових доказів через не подання позивачем до суду їх оригіналів, зокрема: кредитний договір № 50-06/95 від 01.03.1995; кредитний договір № 602-04/94 від 28.09.1994; прості векселя у кількості 28 штук на загальну суму 9782116,62 грн; додаткову угоду від 06.07.1998 про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 602-04/94 від 28.09.1994; додаткову угода від 06.07.1998 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 50-06/95 від 01.03.1995; лист № 10-13/488 від 23.12.2003 «О предъявлении векселей к оплате»; лист № 10-01/382; 10-01/383 від 18.12.2002 «О предъявлении векселей к оплате»; «Акт предъявления векселей к погашению» від 18.12.2002; «Акт предъявления векселей к оплате» від 18.12.2003. З огляду на це, ДП «Миколаївський суднобудівний завод» зазначає, що відсутність оригіналів документів, як доказів на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, унеможливлює будь-які висновки щодо наявності зобов'язання у сторін за такими векселями чи можливості його невиконання. Отже, вимоги, заявлені на підставі простих векселів, за відсутності встановлення факту їх видання, підстав та пред'явлення до сплати, вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами.
Отже, з викладених вище доводів вбачається, що відповідачем заперечувалось наявність (існування) поданих позивачем документів (оригіналів кредитних договорів та векселів).
30.01.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування у відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУНП у Миколаївській області протокол виїмки та копії вилучених документів на виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 4-624/11 від 24.03.2011 (т.7 а.с.195).
Позивач наголошував, що 14.09.2023 до Окружної прокуратури міста Миколаєва позивачем направлено клопотання про повернення тимчасово вилученого майна у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12013160020001005 від 15.02.2013, а саме: оригіналів кредитних справ за кредитними договорами № 50-06/95 та № 602- 04/94. Разом з цим 15.09.2023 Прокурором Окружної прокуратури міста Миколаєва Кононенко А.С. винесено Постанову про відмову у задоволені клопотання. В подальшому 10.10.2023 Позивачем до Центрального районного суду міста Миколаєва подана Скарга на бездіяльність прокурора. А 15.03.2024 Центральним районним судом міста Миколаєва постановлено ухвалу, якою суд відмовив позивачу у задоволені скарги на бездіяльність уповноважених осіб ВП № 1 МРУП ГУНП у Миколаївській області та Окружної прокуратури м. Миколаєва щодо повернення тимчасово вилучених у кримінальному провадженні № 12013160020001005 від 15.02.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.
В подальшому, як зазначив позивач, 08.01.2025 та 12.02.2025 Позивачем ще двічі на адресу відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУ НП у Миколаївській області направлялись Клопотання про надання копій тимчасово вилучених документів. Вказані Клопотання залишились без відповіді
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було досліджено та обговорено дане клопотання у судовому засіданні 04.02.2025. Судом встановлено, що дане клопотання позивача не містило жодних доказів на його обґрунтування, зокрема, доказів звернення позивача до Відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції ГУНП у Миколаївській області з клопотанням про витребування протоколу виїмки та копій вилучених документів на виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаїв у справі №4-624/11 від 24.03.2011, постанови поліції про відмову у наданні цих документів.
Позивач у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання суду відповідних доказів.
Протокольною ухвалою суду від 04.02.2025 розгляд даного клопотання позивача було відкладено на 31.03.2025 за його проханням для надання часу подати суду документи на обґрунтування поданого клопотання про витребування доказів.
Однак, 31.03.2025 представник позивача у судовому засіданні взагалі участі не брав, причин неявки не повідомив, документів на обґрунтування поданого ним же клопотання про витребування доказів до суду не надав.
У зв'язку з чим у задоволенні вказаного клопотання судом першої інстанції протокольною ухвалою було відмовлено.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Оскільки представник позивача у судовому засіданні, яке відкладалось за його проханням, участі не брав, причин неявки не повідомив, документів на обґрунтування поданого ним же клопотання про витребування доказів до суду не надав, враховуючи те, що позивачем не наведено будь-яких аргументів та не надано жодних доказів на підтвердження вжиття ним заходів для самостійного отримання оригіналів документів, що останньому було відмовлено у наданні таких документів, та відповідно не доведено причин неможливості отримати ці докази самостійно, судова колегія не вбачає порушень з боку суду першої інстанції норм процесуального права при відмові у задоволенні такого клопотання позивача, оскільки таке клопотання не відповідало вимогам ст. 81 ГПК України.
Як вже було зазначено вище, ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 03.08.2011 та від 12.09.2011 у справі вже витребовувались у позивача оригінали документів, долучені до позовної заяви, однак можливості суду перевірити справжність копій документів, долучених до позовної заяви, шляхом співставлення їх із оригіналами позивачем, протягом розгляду даної справи, не надано. Як наслідок, суд також позбавлений можливості надати правову оцінку таким доказам.
Тлумачення ст. 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21).
Окрім того, судова колегія звертає увагу, що зі змісту ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва від 15.03.2024 (справа № 490/1345/24), на яку посилається сам апелянт, вбачається, що ще у березні 2024 року суддя прямо вказав: «скаржник має можливість безперешкодно отримати належним чином завірені копії вилучених матеріалів», оскільки вони зберігаються у слідчому відділі ВП № 1.»
Отже, позивач щонайменше з березня 2024 року був достеменно обізнаний про місцезнаходження оригіналів та мав процесуальну можливість отримати вказані документи. Однак, протягом року Позивач не надав господарському суду жодного доказу щодо спроби отримання таких документів або відмови у їх наданні, запитів тощо.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що не вчинення жодних дій позивачем щодо отримання результату або оскарження бездіяльності у разі відсутності відповіді (якщо це не доведено документально) не є належним виконанням обов'язку, передбаченого ст. 81 ГПК України.
Враховуючи, що Відповідач послідовно заперечував факт існування заборгованості та автентичність наданих копій векселів і договорів, обов'язок подання оригіналів став для Позивача безумовною процесуальною умовою для отримання захисту свого порушеного права протягом тривалого терміну розгляду справи.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що факт видачі 28 простих векселів підтверджується іншими судовими справами та раніше укладеною мировою угодою. Суд наголошує, що згадана мирова угода була скасована судом апеляційної інстанції, а отже, вона не створює жодних правових наслідків та не може вважатися актом визнання боргу.
Судова колегія підкреслює, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Краска проти Швейцарії»), ефективність справедливого розгляду досягається лише тоді, коли аргументи сторін ретельно розглядаються судом. У даній справі суд першої інстанції забезпечив Позивачу всі умови для реалізації його прав: розгляд справи тривав значний час, Позивачу надано значний строк для подання доказів, неодноразово роз'яснювався обов'язок надання оригіналів. Попри це, Позивач не виявив належної процесуальної зацікавленості, що згідно зі статтею 13 ГПК України покладає на нього ризик настання негативних наслідків.
Таким чином судова колегія констатує, що позивачем на неодноразові вимоги суду - не надано оригіналів кредитних договорів № 50-06/95 від 01.03.1995 та № 602-04/94 від 28.09.1994, простих векселів у кількості 28 штук, додаткових угод від 06.07.1998 про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 602-04/94 від 28.09.1994 та від 06.07.1998 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 50-06/95 від 01.03.1995, листів № 10-13/488 від 23.12.2003 «О предъявлении векселей к оплате» та № 10-01/382; 10-01/383 від 18.12.2002 «О предъявлении векселей к оплате», актів пред'явлення векселів до погашення від 18.12.2002 та від 18.12.2003 з доказами направлення/отримання відповідачем.
Оскільки позивач не надав оригіналів документів, а відповідач ставить під сумнів їх вірність, колегія суддів вважає, що названі документи, за наявності заперечень сторони, в порядку імперативного припису норми частини 6 статті 91 ГПК України не можуть братися судом до уваги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(5/419/04-нр).
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(5/419/04-нр) задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(5/419/04-нр) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2025 у справі №915/1097/20(5/419/04-нр) - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.01.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький