Київський апеляційний суд
21 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Державної установи "Київський слідчий ізолятор" матеріали кримінального провадження № 22023000000000980 щодо ОСОБА_8 та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Баничі Глухівського району Сумської області,
громадянина України, що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2025 року,
Голосіївським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.5 ст.27 ч.1 ст.14 ч.1 ст.258, ч.2 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.4362, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у наданні допомоги представникам іноземної держави у проведенні підривної діяльності проти України шляхом збору та передачі службової інформації з метою завдання шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_7 , який обіймав посаду старшого консультанта 2 відділу 1 служби Департаменту оперативного забезпечення охорони та контррозвідувальних заходів Управління державної охорони України, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, але не пізніше 22 травня 2023 року, був залучений громадянином України ОСОБА_8 на виконання завдань співробітника 9 управління Департаменту оперативної інформації 5 служби Федеральної служби безпеки Російської Федерації громадянина Російської Федерації ОСОБА_9 .
Згідно з розподілом ролей ОСОБА_7 , використовуючи можливості займаної ним посади, повинен був збирати службову інформацію в оборонній сфері військового характеру, в політичній сфері, а також щодо виконання завдань Управління державної охорони України та передавати її ОСОБА_8 , а останній мав пересилати її за допомогою мобільного телефону через месенджер "Signal" з абонентського номера НОМЕР_1 ОСОБА_9 , який зареєстрований у вказаному месенджері як "Spartak" з абонентським номером НОМЕР_2 .
В період з 22 травня 2023 року по 8 квітня 2024 року ОСОБА_7 на виконання спільного злочинного умислу під час особистих зустрічей в м. Києві з ОСОБА_8 в автомобілі "Audi Q7" д/н НОМЕР_3 , яким користувався ОСОБА_8 , передав останньому інформацію щодо обсягу та строків постачання в Україну міжнародної військової допомоги від країн-партнерів, щодо рішень, пов'язаних з кадровими змінами на посадах вищого керівництва Генерального штабу Збройних Сил України та керівного складу інших органів, що входять до складу Сил оборони України, щодо процесу підготовки та прийняття рішень з приводу мобілізації та мобілізаційної підготовки в Україні, щодо запасів озброєння, яке перебуває у розпорядженні Сил оборони України, щодо контрнаступальних та оборонних дій Сил оборони України в районі ведення бойових дій на території Донецької області, дані щодо місця знаходження та перебування осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, міжнародних зустрічей Президента України, місця розташування засобів протиповітряної оборони, результати ракетних обстрілів російськими окупаційними військами території Хмельницької області та міжнародного аеропорту "Київ", відомості про технічні можливості та наявність зразків озброєння, в тому числі тих, що надані Україні іноземними партнерами в рамках матеріально-технічної допомоги.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02.12.2025 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_8 і ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 30.01.2026 включно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і покласти на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а у разі, якщо суд дійде висновку про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - визначити розмір застави - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на гарантоване Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на свободу та особисту недоторканість, обмеження якого за практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою (рішення у справах "Бережна проти України", "Зенцов та інші проти Російської Федерації", "Штепа проти України"). Проте тривалий час - більше ніж 20 місяців - до обвинуваченого застосовується винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без обвинувального вироку суду, і таке поводження з невинуватою людиною виходить за допустимі межі уявного забезпечення процесуальної поведінки та досягнення мети кримінального провадження.
Прокурор щоразу просить продовжити ОСОБА_7 строк тримання під вартою без визначення розміру застави і посилається на ризики, які ймовірно могли існувати на початкових стадіях кримінального провадження, проте, на думку захисника, не доведені. Відомості про наявність у ОСОБА_7 нерухомого майна на території іншої держави, достатньої кількості грошових коштів для переховування від суду та виїзду за кордон відсутні. Інші ризики відсутні, на користь чого свідчить те, що відомості від свідків та експертів про те, що на них чиниться тиск, не надходили, досудове розслідування в кримінальному провадженні завершено, свідки дали показання, всі експертизи проведені.
Зауважує, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання та реєстрації в Україні, за час тримання під вартою не вчинив жодних дій, які б свідчили про його намір ухилитись від органу досудового розслідування та/або суду, не перешкоджав кримінальному провадженню. Також ОСОБА_7 має міцні зв'язки з Україною, відзнаки, заохочувальні та почесні звання, подяки за час несення служби, не судимий. В Україні проживають його рідні та близькі, хворі батьки похилого віку та діти.
Крім того, апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали суду, поважність причин пропуску якого захисник мотивує тим, що тривалі відключення електроенергії та технічні збої в роботі ЄСІТС унеможливили доступ до мережі Інтернет та ЄСІТС, а тому вона пропустила строк оскарження ухвали, повний текст якої був надісланий судом в її електронний кабінет в ЄСІТС 03.12.2025, з незалежних від неї причин.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника і обвинуваченого, які підтримали клопотання про поновлення строку та апеляційну скаргу і просили їх задовольнити; доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і просила ухвалу суду залишити без змін; перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи клопотання та апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог п.11 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно з ч.1 ст.117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Апеляційну скаргу захисник подала 09.12.2025, тобто з пропуском встановленого законом строку. Враховуючи те, що складання обґрунтованої апеляційної скарги потребує ознайомлення зі змістом оскарженого рішення, до повного тексту якого захисник не мала доступу з незалежних від неї причин, строк оскарження пропущений з поважних причин і підлягає поновленню.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення, переховуватись від суду. І з огляду на те, що застосування будь-якого іншого альтернативного запобіжного заходу суперечить вимогам ч.6 ст.176 КПК України, дійшов висновку про відсутність підстав для зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу, в тому числі для визначення розміру застави.
Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
За приписами ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст.111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення в справі "Панченко проти Росії").
На питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Продовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше - попри презумпцію невинуватості, - ніж правило поваги до особистої свободи (рішення у справі "W. проти Швейцарії").
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, обставини його вчинення, а саме, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем Управління державної охорони України, вчинив злочин проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану. Також суд взяв до уваги тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, оскільки відповідною санкцією передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, і це усвідомлює обвинувачений. Слушно йдеться в ухвалі і про введення воєнного стану в Україні, наявність тимчасово окупованих територій, які непідконтрольні органам державної влади України, стадію судового провадження, адже судовий розгляд ще не розпочався, свідки не допитувались.
При цьому суд взяв до уваги особу обвинуваченого, зокрема, його вік, стан здоров'я, наявність міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, роботи, джерела доходу.
Між тим, ці дані не спростовують висновки суду, що ризики, які були встановлені раніше, продовжують існувати, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою і запобігання ним досягнуто саме завдяки застосованому запобіжному заходу.
Тож, на думку колегії суддів, застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків і не запобігатиме спробам вчинити вказані раніше дії.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 2 грудня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3