Справа № 754/317/25 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2468/2026 Доповідач: ОСОБА_2
21 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі
суддів: ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12024100030002515 від 03.10.2024 року за апеляційною скаргою прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 року,
Вироком Деснянського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Крижопіль Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 000 грн.) з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік;
на підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2025 року, яким ОСОБА_7 засуджений за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, визначено виконувати самостійно;
вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Відповідно до вироку, ОСОБА_7 02 жовтня 2024 року приблизно о 19 год. 44 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, на проїзній частині пр. Лісового, зі сторони вул. Кубанської України, в напрямку вул. Мілютенка в м. Києві, поруч будинку № 23 на пр. Лісовому, у порушення вимог п. п. 2.3 «б», 4.16 «а», 18.1 Правил дорожнього руху України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, вчасно не реагував відповідним чином на її зміну, будучи заздалегідь проінформованим про наближення до пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1 - 5.38.2 («Пішохідний перехід») і дорожньою розміткою 1.14.1 («Зебра»), відволікся від керування транспортним засобом, маючи об'єктивну змогу спостерігати момент початку перетину проїзної частини пішоходом ОСОБА_9 по нерегульованому пішохідному переходу, будучи обізнаним, що у цьому випадку пішохід має перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вступив на перехід, а він, у свою чергу, зобов'язаний зменшити швидкість, а, у разі потреби, зупинитись, створюючи небезпеку для руху, загрозу життю та здоров'ю громадян, не зміг відповідно зреагувати на зміну дорожньої обстановки, тобто у момент виходу пішохода ОСОБА_9 на пішохідний перехід, котра рухалась зліва направо відносно напрямку руху автомобіля марки «ВАЗ 21101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, і мала перевагу в русі під час переходу проїзної частини по нерегульованому пішохідному переходу, внаслідок чого ОСОБА_7 скоїв наїзд на ОСОБА_9 , яка у результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п. п. 2.3 «б», 4.16 «а», 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинному зв'язку з виникненням вказаної дорожньо-транспортної пригоди та отриманням пішоходом ОСОБА_9 тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, які не підлягали застосуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказав про те, що правопорушення, за яке ОСОБА_7 засуджений за оскаржуваним вироком до покарання у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортним засобом, вчинене ним 02.10.2024, тобто до постановлення вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2025 року, яким ОСОБА_7 призначено реальне покарання у виді 5 років позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, що належить відбувати самостійно, а тому відповідно положень п. 23 ПП ВС № 7 від 24.10.2003 року застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань у такому випадку не допускається. Просив оскаржуваний вирок змінити в частині призначеного покарання та виключити з резолютивної частини вказаного вироку посилання суду першої інстанції на положення ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України. В решті вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити; думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються. Рішення суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України учасниками судового провадження не оспорюється. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому остаточного покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
Статтею 70 КК України визначені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70 КК України).
За змістом ч. 4 ст. 70 КК України за правилами призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК України.
Як вбачається з матеріалів провадження, обвинувачений ОСОБА_7 оскаржуваним вироком Деснянського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 року засуджений за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 000 грн.) з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
При цьому, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, за яке ОСОБА_7 засуджений оскаржуваним вироком, він вчинив 02.10.2024, тобто до постановлення вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2025 року, яким ОСОБА_7 засуджений за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано в оскаржуваному вироку послався на положення ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки кримінальне правопорушення, за яке обвинувачений засуджений за оскаржуваним вироком, вчинене ним до постановлення попереднього вироку, а оскільки за правилами ч. 4 ст. 70 КК України не передбачено складання покарання, яке було призначено реально та покарання, від відбування якого особа була звільнена на підставі ст. 75 КК України, то правомірно призначив ОСОБА_7 покарання таким чином, щоб кожен з вироків виконувався самостійно, не застосовуючи при цьому принципів поглинення або складання призначених покарань.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги прокурора до задоволення не підлягають, оскільки призначене ОСОБА_7 оскаржуваним вироком покарання відповідає вимогам закону.
Наведене у своїй сукупності указує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора та відсутність підстав для її задоволення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок Деснянського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 рокущодо ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому залишає його без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду міста Києва від 09 липня 2025 рокущодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4