про повернення позовної заяви
19 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2445/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Сергєєва Андрія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Сергєєва Андрія Михайловича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки: щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 календарних дні, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 1 календарний день, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 1 календарний день, щорічної чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік у загальній кількості 16 календарних днів, щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 30 днів та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2023 роки у загальній кількості 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 21.04.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки: щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 календарних дні, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 1 календарний день, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 1 календарний день, щорічної чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік у загальній кількості 16 календарних днів, щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 30 днів та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2023 роки у загальній кількості 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 21.04.2023.
Ухвалою суду від 23.12.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: заяви про залучення до участі у справі третьої особи (якщо позивач вважає за необхідне залучити до участі у справі третю особу), із зазначенням, на яких підставах третю особу належить залучити до участі у справі та її конкретного статусу як третьої особи (яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача); заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 09.01.2026 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на 3 (три) календарних дні з дня отримання даної ухвали суду шляхом подання за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
На виконання зазначеної ухвали суду представником позивача надано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду в сукупності з позовною заявою, суд зазначає таке.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду зазначено, що до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 07.11.2015 по 18.07.2022, належить застосовувати норму частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, отже у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будьяким строком.
Щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 21.04.2023 зазначно, що в цій частині позовні вимоги подані з пропуском строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України. Однак, у день звільнення позивача 21.04.2023 йому не було вручено письмового повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні, у розумінні статті 116 КЗпП України. Відповідно, позивач не був поінформований про те, що грошова компенсація за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за попередні роки служби фактично не нарахована та не виплачена. Позивач дізнався про остаточну відмову відповідача у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпусток після отримання листа датованого 05.06.2025 № 67285-2025 та вжив заходів для захисту свого права, зокрема шляхом збору необхідних документів та звернення за професійною правничою допомогою для оцінки обсягу порушення свого права і необхідності звернення до суду.
Суд зазначає, що загальновідомо, що право на судовий захист не є абсолютним, воно може бути обмежено, серед іншого, і строком звернення до суду.
Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
Суд зазначає, що Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тобто, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Отже, вказаним рішенням визнано неконституційною лише частину першу статті 233 КЗпП України.
Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки станом на день звільнення позивача зі служби в поліції 21.04.2023.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Таким чином, право на отримання компенсації позивач мав виключно після звільнення зі служби, а не під час її проходження.
Тобто, заявлені позивачем правовідносини виникли саме на момент його звільнення (21.04.2023) та регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ. Отже, вказані правовідносини не підпадають під обставини, які були предметом дослідження Конституційним Судом у Рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025.
Зазначене також спростовує посилання представника позивача на положення частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ.
Також, суд звертає увагу, що в ухвалах від 23.12.2025 та 09.01.2026 судом роз'яснювалося, що спірні правовідносини регулюються саме частиною другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, оскільки виникли саме на момент звільнення позивача зі служби, тобто 21.04.2023. Крім того, судом зазначалося про необхідність надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Суд зазначає, що у відповідності до положень частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Представник позивача вказує, що позивач дізнався про остаточну відмову відповідача у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпусток після отримання листа від 05.06.2025 № 67285-2025.
Отже, отримавши вказаний лист позивач був достеменно обізнаний з термінами та сумами виплаченої йому під час звільнення (21.04.2023) грошової компенсації за невикористані дні відпусток, що визнається позивачем, та, відповідно, тримісячний строк звернення до суду сплинув ще у вересні 2025 року.
При цьому, з ордеру серії АЕ № 1443240 встановлено, що договір про надання правничої допомоги між позивачем та його представником укладено 01.11.2025, тобто майже через 5 місяців після отримання листа відповідача від 05.06.2025 № 67285-2025 та, відповідно, вже після спливу строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України. Доказів звернення до відповідача після отримання вказаного листа суду не надано.
Отже, посилання представника позивача на те, що після отримання листа відповідача від 05.06.2025 № 67285-2025 позивач вжив заходів для захисту свого права, зокрема, шляхом збору необхідних документів та звернення за професійною правничою допомогою для оцінки обсягу порушення свого права і необхідності звернення до суду, що узгоджується з принципом добросовісної поведінки особи та не може розцінюватися як безпідставне зволікання із зверненням до суду, є необґрунтованими.
Суд повторно звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Суд зазначає, що у заяві стороною позивача не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
При цьому, в заяві зовсім не зазначено та не надано доказів того, в яких саме, в період після отримання листа відповідача від 05.06.2025, тобто з червня 2025 року до 19.12.2025 (дата звернення до суду), позивач перебував складних життєвих та правових умовах, пов'язаних із наслідками проходження служби та звільнення в умовах дії воєнного стану та як саме статус внутрішньо переміщеної особи ускладнював позивачу своєчасну реалізацію права на судовий захист.
Беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23), надаючи оцінку доводам представника позивача, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Крім того, посилаючись на численні рішення Верховного Суду позивач жодним чином не пов'язав це з наявністю поважних причин пропуску строку звернення до суду, а саме: характером проходження служби, умов життя, наявністю/відсутністю технічних умов тощо, а також зовсім не надав відповідних доказів.
Самі лише посилання на судові рішення не є умовою обов'язкового застосування висновків таких рішень під час вирішення питання поновлення строку звернення до суду.
У зв'язку з викладеним, вказані представником позивача в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що ухвалою від 23.12.2025 судом було продовжено строк для строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено про необхідність зазначення наявності у позивача поважних підстав пропуску строку звернення до суду та надання доказів щодо їх поважності. Тобто, судом надався достатній час для підготування належної заяви про поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, недоліки, на які вказано судом в ухвалах від 23.12.2025 та 09.01.2026 позивачем не усунуто.
Отже, станом на 19.01.2026, вимоги ухвал суду від 23.12.2025 та 09.01.2026, у встановлений судом строк, який був достатнім для усунення недоліків позовної заяви, позивачем не виконано.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов адвоката Сергєєва Андрія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяС.В. Борзаниця