Справа № 754/4881/25 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/4372/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
16 вересня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ),
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , судимого:
- 15.08.2022 Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 307 КК України на 3 роки позбавлення волі;
- 21.09.2007 Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі;
- 15.09.2009 Деснянським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 187 КК України на 3 роки 7 місяців позбавлення волі;
- 25.07.2013 Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186, ст. 395, ч. 2 ст. 289 КК України на 6 років позбавлення волі;
- 23.06.2018 Ірпінським міським судом Київської області за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки 7 місяців позбавлення волі, звільнився 19.04.2019 по відбуттю строку покарання,-
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-
Як встановлено судом першої інстанції, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08 год. 00 хв. 18.12.2024, ОСОБА_7 , знаходячись на стоянці для автомобілів, поруч із будинком № 11 по вул. Каштановій у м. Києві, побачив припаркований автомобіль марки «Chevrolet», моделі «AVEO TC58U», державний номерний знак НОМЕР_1 , та в цей час у нього виник протиправний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чужого майна з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, який введено з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжено Указами Президента України: від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2022 № 58/2023, від 01:05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 14.02.2024 № 49/2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024 строком на 90 діб.
Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_7 , діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, перебуваючи на стоянці для автомобілів поруч із будинком № 11 по вул. Каштановій у м. Києві, скориставшись тим, що поруч із автомобілем марки «Chevrolet», моделі «AVEO TC58U», державний номерний знак НОМЕР_1 , нікого немає та його дії є таємними для оточуючих, використовуючи невстановлений досудовим розслідуванням предмет, розбив заднє ліве скло вищевказаного автомобіля та побачив, що всередині знаходяться два дитячих автокрісла марки «Maxi-Cosi», моделі «Axiss Black» та «Tobi», що належать потерпілій ОСОБА_9 .
Продовжуючи свій протиправний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 проник до салону вищевказаного автомобіля, звідки викрав два дитячих автокрісла марки «Maxi-Cosi», моделі «Axiss Black» вартістю 2950 грн. 00 коп. та «Tobi» вартістю 2383 грн. 33 коп. та, утримуючи вищевказане майно при собі, залишив місце вчинення кримінального правопорушення, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 5333 грн. 33 коп.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.Строк покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з 20.02.2025.До набрання вироком законної сили застосований стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін. Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Деснянського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року в частині призначеного покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі, яке за своїм видом є явно несправедливим через суворість та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 , покарання за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України та ст. 75 КК України.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що ухвалений вирокє незаконним, необґрунтованим, таким, що підлягає зміні у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7 .
Також, захисник зазначає, щодо обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, відсутність претензій матеріального характеру в частині збитку від крадіжки у потерпілої, що вказує на можливість урахування обставини визначеної п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України.
Апелянт вказує, що у вироку суду обставиною що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 визнано рецидив злочину, проте як зазначено у Постанові від 22.08.2019 справа № 755/8479/18 (провадження № 51-375км19) постановленої Колегією суддів Першої судової палати, непогашення судимостей за аналогічні злочини не є безумовною підстрою, яка виключає можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, враховуючи його вірний соціальний напрямок поведінки та принцип індивідуалізації покарання. Приймаючи до уваги сукупність обставин, рішення суду про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України є мотивованим і відповідатиме вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.
Захисник зазначає про те, що обвинувачений ОСОБА_7 працює не
офіційно по підробітках, має постійне місце проживання та реєстрацію:
АДРЕСА_1 ; проживає з батьками, веде з ними спільний
побут; мати - ОСОБА_10 має онкологічне захворювання: злоякісне
новоутворення та перебуває на постійному спостереженні лікарів; має сталі соціальні зв'язки; поведінка обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення та його відношення до вчиненого та його наслідків, в повній мірі свідчать, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.
Відтак, наявність обставин, що пом'якшують покарання істотно знижують ступінь суспільної небезпеки ОСОБА_7 .
Окрім того, захисник зазначає про те, що суд першої інстанції призначаючи ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185КК України, враховуючи обставин події, його посткримінальну поведінку, а саме: беззастережне визнання ним своєї вини; надання зізнавальних показань; засудження своїх дій; подання клопотання про дослідження доказів під час судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, що підтверджує його активне сприяння органу досудового розслідування та суду в розкритті кримінального правопорушення; повне відшкодування завданої шкоди, мав можливість застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 ст. 69 КК України, призначивши більш м'яке покарання, ніж передбачене санкцією інкримінованої статті, однак суд не зробив цього.
Проте, за наведених обставин до обвинуваченого ОСОБА_7 можливо застосувати
положення ст. 69 КК України, призначивши йому покарання менш суворе, ніж передбачене
нижньою санкцією інкримінованої йому статті.
Захисник вважає, що призначене судом покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення є несправедливим за своїм розміром через суворість та не співмірним завданій матеріальній шкоді, яку обвинувачений відшкодував в повній мірі, про що свідчить подане потерпілою клопотання з проханням не карати обвинуваченого ОСОБА_7 суворо та просила суд при виборі міри покарання не застосовувати покарання пов'язане з позбавленням волі.
Таким чином, до обвинуваченого ОСОБА_7 , можливо застосувати покарання не пов'язане з ізоляцією від суспільства, застосувавши вимоги ст. 75 КК України, встановивши максимальний іспитовий строк.
На думку захисника, дана міра покарання буде достатньою для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових кримінальних правопорушень.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисника ОСОБА_8 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу захисника та просив її задовольнити,
пояснення прокурор ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції розглянув дане кримінальне провадження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд першої інстанції з'ясував, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про суворість призначеного покарання, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення
Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Так, перевіряючи вирок суду в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу обвинуваченого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обирати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Судова дискреція (судовий розсуд) є інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обирати розмір цього покарання. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість призначення передбаченого законом покарання, яке б сприяло його меті та було достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово судимий, у тому числі й за корисливі злочини, характеризується посередньо, а також думку потерпілої, яка просила суворо не карати ОСОБА_7 . Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого суд визнав щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання суд визнав рецидив злочину.
Поряд з цим, суд першої інстанції, врахувавши положення ст. 65 КК України, обставини кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, дані про його особу, дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкцій ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведені у вироку висновки місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, суд діяв з дотриманням вимог статей 50, 65, 66 КК України та визначив обвинуваченому необхідну та достатню міру покарання.
Підстав для пом'якшення покарання та застосування положень статей 69, 75 КК України про що просить захисник у апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Доводи апеляційний скарги захисника про те, що ОСОБА_7 працює не
офіційно по підробітках, має постійне місце проживання та реєстрацію, проживає з батьками, мати - ОСОБА_10 має онкологічне захворювання та перебуває на постійному спостереженні лікарів, на думку колегії суддів, істотно не знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, не є вирішальними для суду та суттєво не впливають на призначення судом міри покарання. Окрім того, наведені захисником обставини не стали стримуючим фактором у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про неврахування судом першої інстанції іншої обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 , зокрема, активне сприяння розкриттю злочину, то колегія вважає їх безпідставними. Так, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Отже, визнання ОСОБА_7 своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Однак, на думку колегії суддів, підстави для застосування ст. 69 КК України у даному кримінальному провадженні відсутні.
За правилами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення злочинів.
Встановлені обставини вчиненого кримінального правопорушення, які зазначені у вироку суду та відсутність конкретних обставин у провадженні, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, свідчать про неможливість застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, є справедливим і достатнім для виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, підстав для його пом'якшення та застосування положень ст. 69, ст. 75 КК України за апеляційними доводами захисника не встановлено.
Інших доводів, які б свідчили про суворість призначеного покарання, апеляційна скарга не містить.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання узгоджується з статтями 50, 65 КК України, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду міста Києва від 09.04.2025 щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4