19 січня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5460/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.04.2019 по 19.05.2022 у розмірі 77748,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що майор запасу ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, звільнений у запас з посади начальника станції фельд'єгерсько-поштового зв?язку військової частини НОМЕР_2 відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» за підпунктом «б» і виключений зі списків особового складу частини 05.04.2019 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2019 року №29. Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , тому саме військова частина НОМЕР_3 проводила з позивачем всі фінансові розрахунки як під час проходження військової служби, так і при звільненні його з військової служби. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року у справі №440/2477/21 (набрало законної сили 11.11.2021) зобов?язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року N 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням раніше проведених виплат. Військова частина НОМЕР_1 на виконання зазначеного рішення суду виплатила позивачу 20.05.2022 індексацію грошового забезпечення у розмірі 77764,86 грн, що підтверджується випискою АБ «УКРГАЗБАНК». Тобто, військовою частиною НОМЕР_3 належна позивачу при звільненні з військової служби і при виключенні із списків особового складу частини сума індексації грошового забезпечення в розмірі 77764,86 грн сплачена не в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - 05.04.2019, а лише на виконання рішення суду - 20.05.2022. Вказане послугувало підставою для звернення до суду з цим позовом про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
2. Стислий зміст заперечень відповідача
У відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 25.09.2024 /а.с. 31-36/ представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Як свідчать матеріали позовної заяви, здійснений військовою частиною розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення позивачем не надано. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Поряд з цим, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Також з точки зору правових підстав, даний позов не може бути задоволеним тому, що не можливо ототожнювати військову службу та трудові відносини не тільки по суті понять, але й по нормативно-правовій базі. Чинним законодавством України та нормативно-правовими документами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття як "середній заробіток", який не можливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії наказів по особовому складу щодо ОСОБА_1 , відповіді за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.05.2022 про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за наявності), відомості щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виплати індексації), довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , довідку про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні.
Ухвалою суду від 20.07.2022 провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні зупинено до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 поновлено провадження у справі № 440/5460/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 зупинено провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №440/6856/22 (адміністративне провадження №К/990/22912/23).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 поновлено провадження у справі №440/5460/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні; повторно витребувано докази у військової частини НОМЕР_4 .
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , перебуваючи на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2019 № 29 майора ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2018 № 771, виключено із списків особового складу частини з 05.04.2019.
Позивач 22.08.2019 звернувся до військовій частині НОМЕР_3 із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 19 жовтня 2018 року.
Листом від 02.09.2019 за № 1491 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було. Індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась з грудня 2018 року.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №440/3388/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85395880), що набрало законної сили 04.02.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, викладену у листі № 1491 від 02.09.2019. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 30.11.2018.
У подальшому, вважаючи, що відповідач не правильно визначив місяць, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся до суду ще з одним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 у справі №440/2477/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97209892) позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання рішення суду від 27.05.2021 у справі №440/2477/21 Військовою частиною НОМЕР_1 20.05.2022 здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 77764,86 грн, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача у банку /а.с. 8/.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.04.2019 по 19.05.2022 у розмірі 77748,00 грн
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21.10.2021 у справі №640/14764/20.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин) кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на дату звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX було предметом дослідження Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 ( постанова від 06 грудня 2024 року).
У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, у зв'язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Предметом спору у цій справі є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 06.04.2019 по 19.05.2022 включно.
Отже, спірні правовідносини мали місце лише під час дії статті 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX, а тому застосуванню підлягають норми цієї статті у відповідній редакції.
Судом встановлено, що днем виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_2 є 05.04.2019, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.04.2019 №29 /а.с. 6/.
Водночас на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 по справі №440/2477/21 Військовою частиною НОМЕР_1 , на фінансовому забезпеченні якої перебувала В/Ч НОМЕР_2 , здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 77764,86 грн лише 20.05.2022, що не заперечується сторонами та підтверджується копією банківської виписки особового рахунку позивача /а.с. 8/.
Зважаючи на те, що на дату звільнення ОСОБА_1 відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 по справі №440/2477/21, наявні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
В силу вимог частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, 05.04.2019 є днем закінчення проходження позивачем військової служби та відповідно звільнення з військової служби, відтак до цієї дати обов'язок роботодавця щодо повного розрахунку не виник.
Період затримки розрахунку при звільненні з 06.04.2019 по 19.05.2022 (не включаючи день фактичного розрахунку 20.05.2022) становить 1140 днів.
Суд враховує, що спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
За приписами пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Згідно довідок Військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2019 №2128 /а.с. 9/ та від 07.01.2026 №40 вбачається, що середньомісячне грошове забезпечення за лютий, березень 2019 року щомісячно складало 17725,95 грн, тобто разом за лютий та березень 2019 року 35451,90 грн.
Відтак, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 600,88 грн (35451,90 грн : 59 днів (кількість відпрацьованих днів за лютий - березень 2019 року)).
Отже, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні позивача з 06.04.2019 по 19.05.2022 становить 685 003,20 грн (600,88 грн х 1140 днів).
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві визначив суму середнього заробітку, яка підлягає виплаті йому відповідачем, у розмірі 77748,00 грн, тобто із застосування певної пропорції.
Суд бере до уваги, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень ст. 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інш.
Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Такі висновки знайшли відображення і у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема, застосовані у постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі № 380/10158/24.
З наявних в матеріалах справи документів слідує, що позивачу при звільненні нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 286 591,93 грн.
Судом також встановлено, що позивачу 20.05.2022 було виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 77764,86 грн.
Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 364 356,79 грн. (286 591,93 грн. + 77764,86 грн), з яких частка суми доплати індексації грошового забезпечення, виплаченої за рішенням суду, становить 21,35 %.
Відтак, враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням 05.04.2019, судове рішення у справі №440/2477/21, на виконання якого нараховано індексацію грошового забезпечення, за затримку виплату якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 11.11.2021, а виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі №440/2477/21 здійснена 20.05.2022, при цьому частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 21,34 %, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2019 по 19.05.2022 підлягає зменшенню та визначенню в розмірі, прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум, а саме у розмірі 146 179,68 грн (685 003,20 грн х 21,34 %).
Разом з тим, суд враховує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.04.2019 по 19.05.2022 у розмірі 77748,00 грн, тому виходячи з меж позовних вимог, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги у відповідних межах, а саме, стягнути середній заробіток у розмірі 77748,00 грн
Суд вказує, що позивач в спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , при цьому нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 здійснювалось Військовою частиною НОМЕР_1 , якою також донараховано та виплачено суму індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 77748,00 грн.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 77748,00 грн (сімдесят сім тисяч сімсот сорок вісім гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.В. Довгопол