23 грудня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 755/12476/25
номер провадження: 22-ц/824/17220/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Крупія Івана Ярославовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року у складі судді Галаган В.І., у справі за позовом комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2025 року комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що надання послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення в будинку АДРЕСА_1 здійснюється КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води, опублікованого в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Крім того, позивач на підставі договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати боргу за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, а саме: послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Позивач вказував, що відповідач отримує послуги, надані позивачем щодо квартири АДРЕСА_2 , однак відповідач не вносить плату за отримані послуги з постачання централізованого опалення та плату за постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01 червня 2025 року у розмірі 121 126 грн 86 коп.
З урахуванням наведеного, КП «Київтеплоенерго» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 121 126 грн 86 коп., яка складається із:
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11 256 грн 40 коп.;
інфляційну складову боргу у розмірі 1 857 грн 31 коп. та три відсотки річних у розмірі 449 грн 64 коп.;
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9 233 грн 38 коп.;
інфляційну складову боргу у розмірі 1 523 грн 51 коп. та три відсотки річних у розмірі 368 грн 83 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 458 грн 24 коп.;
інфляційну складову боргу у розмірі 3 870 грн 61 коп. та три відсотки річних у розмірі 937 грн 04 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 грудня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 924 грн 81 коп.;
інфляційну складову боргу у розмірі 2 462 грн 59 коп. та три відсотки річних у розмірі 596 грн 17 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 305 грн 69 коп.;
інфляційну складову боргу у розмірі 3 999 грн 50 коп., три відсотки річних у розмірі 950 грн 71 коп. та пеня у розмірі 1 156 грн 69 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 663 грн 48 коп.;
інфляційну складову боргу у розмірі 1 259 грн 43 коп., три відсотки річних у розмірі 295 грн 66 коп. та пеня у розмірі 359 грн 72 коп.;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 437 грн 35 коп.;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання, гарячої води у розмірі 760 грн 10 коп.;
судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 121 126 грн 86 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп., а всього на загальну суму 124 154 грн 86 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача - адвокат Крупій І.Я. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову КП «Київтеплоенерго» відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинами справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення отримано представником відповідача - адвокатом Крупій І.Я. під час ознайомлення 16 вересня 2025 року з матеріалами справи. До цього конверт із вказаним рішенням суду випадково було виявлено 14 вересня 2025 року двірником ЖБК «Супутник» у поштовій скринці, що адресований відповідачу, а тому раніше ОСОБА_1 не було відомо про вказане рішення суду, який є інвалідом 1 групи і не може самостійно пересуватись (ампутація обох ніг та має інші важкі захворювання через які важко спілкуватись). Вказує, що розгляд даної справи у суді першої інстанції відбувся без участі відповідача, жодного поштового повідомлення про розгляд справи йому не надходило. Доказів про належне повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції в матеріалах справи не має.
Зазначає, що жодних підтверджуючих даних стосовно договірних відносин відповідача з позивачем, окрім того, що він зареєстрований за цією адресою, судом встановлено не було. Попри це, суд зробив висновок в оскаржуваному рішенні, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та несвоєчасно вносить плату за отримані послуги з централізованого опалення та плату з постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01 червня 2025 року, складає 121 126 грн 86 коп. з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних. При тому, що всі розрахунки складені позивачем на двох прописаних осіб, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні, але вказують про нарахування заборгованості лише одному відповідачу ОСОБА_1 за останні 7 років, що є недопустимим.
Зазначає, що судом не враховано те, що позивач допустив порушення трирічного строку звернення до суду, оскільки з 01 травня 2018 року і до моменту звернення позивача з даним позовом до суду 03 липня 2025 року пройшло більше 7 років. Відповідно до ст.258 ЦК України позовна давність до вимог про стягнення пені застосовується в один рік. Для стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в три роки (ст.257 ЦК України). У порушення цих вимог позивачем було подано заявлений позов, в якому вказується за весь період нарахування заборгованості з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року, що входить до загального розміру заявлених позовних вимог в розмірі 121 126 грн 86 коп., які в подальшому незаконно були задоволенні судом першої інстанції.
Також вказує, що судом не було враховано те, що за цей час незаконного нарахування позивачем пені та 3% річних, було прийнято заборону для їх нарахування згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID - 19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення розміру 3% річних та інфляційна складова підлягають зміні шляхом перерахування розмірів цих сум з виключенням з періоду обрахунку періоду з 12 березня 2020 року по 01 липня 2023 року, протягом якого штрафні санкції не нараховуються в силу імперативної вказівки закону.
Вважає, що матеріалами справи не підтверджуються сума боргу ОСОБА_1 у розмірі 121 126 грн 86 коп. за послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення, доказів цьому не має, а навпаки є докази стосовно здійснення різного роду певних математичних розрахунків на особовий рахунок НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , серед яких прізвище відповідача відсутнє. Тобто, відповідач ОСОБА_1 відсутній, що вказує про неналежність дослідження судом всіх матеріалів справи та неправильні висновки суду стосовно несплати відповідачем послуг за період з 2018 року по 2025 рік (за 7 років).
Позивач КП «Київтеплоенерго» не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 20 листопада 1989 року по теперішній час та є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які постачало ПАТ «Київенерго», а на даний час постачає КП «Київтеплоенерго». Оскільки ОСОБА_1 отримував послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, але не виконав обов'язку щодо їх своєчасної та повної оплати, а відсутність укладеного в письмовій формі індивідуального договору не звільняє його від обов'язку оплачувати фактично спожиті житлово-комунальні послуги, доказів погашення заборгованості або заперечень проти нарахувань суду не надано, то заборгованість за надані послуги разом із нарахованими інфляційними втратами, трьома відсотками річних та судовими витратами підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Проте з наведеними висновками суду першої інстанції у повному обсязі погодитись не можна, виходячи з такого.
Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до приписів ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, не заперечується сторонами та є загальновідомим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року у зв'язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (далі - Закон № 1875-ІV) КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» прийняло право вимоги до споживачів від ПАТ «Київенерго» згідно з договором № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення.
Згідно з пунктом 3.4.2 договору цесії, новий кредитор має право на отримання замість ПАТ «Київенерго» від споживачів, визначених у додатку № 1 та/або додатку № 2 до договору цесії сплати заборгованості. Тобто, за період надання послуг до 01 травня 2018 року (надавач послуг ПАТ «Київенерго») заборгованість залишається незмінною, оскільки КП «Київтеплоенерго» позбавлене права проводити коригування заборгованості прийнятої на підставі договору цесії № 602-18.
Таким чином у даній справі беззаперечно встановлено, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є надавачем комунальних послуг до житлового будинку по АДРЕСА_1 та, відповідно, до усіх квартир в цьому будинку.
Відповідно до довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 - з 20 липня 1989 року по теперішній час.
Також згідно з даними свідоцтва про право на спадщину, виданого 06 жовтня 2020 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошель І.А., відповідач ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті його батька - ОСОБА_2 .
Тобто відповідач ОСОБА_1 є єдиною повнолітньою особою, яка зареєстрована та є власником цієї квартири.
Стаття 13 Конституції України визначає, що власність зобов'язує.
Згідно з положеннями ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст.32 ЦК України, повна цивільна дієздатність настає з досягненням особою вісімнадцяти років.
За змістом ст.ст. 509, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог закону.
Індивідуальними споживачем є фізична особа, яка на підставі договору отримує житлово-комунальні послуги та зобов'язана сплачувати їхню вартість відповідно до умов договору (ст.7 Закону № 1875-ІV).
Тому з урахуванням предмету спору та релевантних правових норм, позивачем правильно визначено належного відповідача, а саме, ОСОБА_1 .
Перелік житлово-комунальних послуг наведений у п.1 ч.1 ст.5 вищевказаного Закону № 1875-ІV, до котрих, зокрема, належить послуга з управління багатоквартирним будинком та включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо.
Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року за №45 визначається, що власник та наймач (орендар) квартири, з-поміж іншого, зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ст.32 Закону №1875-ІV).
Відповідно до ч.5 ст.21 Закону №1875-ІV, ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.
Положеннями п.2 ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії» встановлено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Згідно з ч. 6 ст. 19, ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 передбачено, що споживач зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Відповідно до положень ч.2 ст.382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.
Приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку, є спільним майном багатоквартирного будинку.
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання належать до інженерного (технічного обладнання) житлового будинку і є його невід'ємною частиною.
За рахунок тепловиділення розподільчих трубопроводів, що розташовані у підвалах чи інших приміщеннях місць загального користування створюються нормальні умови для функціонування мереж водопостачання та водовідведення та інших інженерних комунікацій.
Згідно з п.5 ч.2 ст.7, ч.1 ст.9 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що правовідносини, які складаються між постачальником послуг з утримання комунальних послуг, будинку та прибудинкової території, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
Так, за приписами ст.ст. 526, 525, 610 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору чи іншого документу про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 522/7683/13-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17.
Установлено, що до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», а в подальшому його правонаступник - КП «Київтеплоенерго» належним чином виконувало свої зобов'язання щодо надання комунальних послуг до квартири АДРЕСА_2 , де зареєстрований, проживає та є власником ОСОБА_1 . Проте відповідач тривалий час не сплачував за отримані послуги теплової енергії та/або оплати за централізоване постачання гарячої води, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, що підтверджується наданим КП «Київтеплоенерго» розрахунком заборгованості від 01 червня 2025 року (а.с.6-12).
Так, з цього розрахунку заборгованості слідує, що:
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення становить 11 256 грн 40 коп.;
заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання становить 9 233 грн 38 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення становить 23 458 грн 24 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води становить 14 924 грн 81 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії становить 30 305 грн 69 коп.;
заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води становить 9 663 грн 48 коп.;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії становить 1 437 грн 35 коп.;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання, гарячої води становить 760 грн 10 коп.
Вказаний розрахунок заборгованості відображає суми боргу, період нарахування, розрахунок сальдо, пільги і коригування. Розрахунок заборгованості має усі ідентифікуючі реквізити, складений уповноваженою особою та скріплений підписом і печаткою позивача.
Будь-яких доказів на спростування цього розрахунку заборгованості, як і власних контррозрахунків, відповідач чи його представник не надали.
Також відповідачем чи його представником не надано доказів, що вказані вище послуги позивачем не надавались або надавались не в повному обсязі чи неналежної якості.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що у справі немає жодних підтверджуючих даних стосовно перебування відповідача з позивачем в договірних відносинах.
Так, у справі беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та є власником квартири, до якої надаються позивачем комунальні послуги і будь-яких доказів того, що він фактично не проживає у квартирі та не отримує житлово-комунальні послуги, які надає позивач, матеріали справи не містять і таких доказів відповідачем суду не надано, а відповідно до ст.12, 81 ЦПК України доказування та, відповідно, рішення суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Отже відповідач ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, які надає КП «Київтеплоенерго» до квартири АДРЕСА_2 - з 20 липня 1989 року по теперішній час.
При цьому споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 755/10683/17, від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті послуги.
Колегія суддів не приймає до уваги заявлене в апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Крупія І.Я. клопотання про застосування позовної давності у суді апеляційної інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(ст.257 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Отже без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.
Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Разом з тим, створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Лише той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (див. постанову Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №317/3698/15-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц).
З матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви та ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, які направлялися судом на адресу реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) рекомендованим листом з повідомленням про вручення, повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.39). Вказана адреса як єдиного офіційно зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 зазначена і в апеляційній скарзі.
Згідно з п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Тобто повернення судової кореспонденції, яка була направлена за адресою місця проживання ОСОБА_1 , що зареєстрована у встановленому законом порядку, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», вважається належним врученням судового повідомлення (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7181св22).
За таких обставин апеляційний суд не має правових підстав для застосування позовної давності, оскільки відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді першої інстанції та мав реальну можливість заявити про її застосування саме на цій стадії процесу.
Водночас колегія суддів враховує, що із даним позовом до суду КП «Київтеплоенерго» звернулося 03 липня 2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.
Таким чином, позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду (липень 2025 року) не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23 (провадження № 61-12645св24)).
Отже, звернувшись із позовом у липні 2025 року, КП «Київтеплоенерго» не пропустило строк позовної давності, оскільки його перебіг було продовжено на період дії карантину та воєнного стану, а тому станом на момент подання позову цей строк не сплив.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат, 3% річних, а також пені, розрахованих на суму несплачених комунальних послуг за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року, з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення ч.2 ст.625 ЦК України поширюються на всі видити прострочення грошових зобов'язань.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в пункті 10 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст.625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України.
При цьому відсутність між сторонами договірних відносин, за умови існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у стягненні коштів за надані житлово-комунальні послуги з покладенням відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 ЦК України, оскільки відповідно до ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов'язок, а не право сторін (див. постанову Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18).
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 грошових зобов'язань щодо оплати комунальних послуг, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Зважаючи на це, боржник ОСОБА_1 звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України та обов'язку сплачувати пеню на підставі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за період з 24 лютого 2022 року.
Наведене узгоджується із правовими висновками, зокрема, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 (провадження №61-7585св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23 (провадження №61-11727св24).
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що заявлені КП «Київтеплоенерго» до стягнення інфляційні втрати та 3% річних (ч. 2 ст. 625 ЦК України), а також пеня (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року, стягненню не підлягають, оскільки зазначений період повністю охоплюється дією п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на час воєнного стану (та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування) боржника звільнено від відповідальності, визначеної ч.2 ст. 625 ЦК України та ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відтак, за обраний позивачем період нарахування відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат, 3 % річних та пені.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 263 ЦПК України, наведених вище обставин належним чином не з'ясував та не надав їм правової оцінки, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року, за відсутності передбачених законом підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч.1 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки суд першої інстанції у резолютивній частині рішення безпідставно включив до загальної суми стягнення нараховані за ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати, 3% річних та пеню, які не підлягали стягненню за обраний позивачем період, а тому рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування в цілому та ухвалення нового рішення, яким позов КП «Київтеплоенерго» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 101 039 грн 45 коп., з яких: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11 256 грн 40 коп.; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9 233 грн 38 коп.; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 458 грн 24 коп.; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 грудня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 924 грн 81 коп.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 305 грн 69 коп.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 663 грн 48 коп.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 437 грн 35 коп.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання, гарячої води у розмірі 760 грн 10 коп.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, у зв'язку із частковим скасуванням судового рішення суд покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
КП «Київтеплоенерго» за подання позову до суду сплатило судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп. (а.с.4)
Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позов КП «Київтеплоенерго», то понесені позивачем та пропорційно визначені до стягнення з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору становлять 2 525 грн 84 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крупія Івана Ярославовича задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» (місто Київ, площа І. Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 101 039 (сто одна тисяча тридцять дев'ять) грн 45 коп., з яких: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11 256 грн 40 коп.; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9 233 грн 38 коп.; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 458 грн 24 коп.; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 грудня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 924 грн 81 коп.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30 305 грн 69 коп.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 663 грн 48 коп.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 437 грн 35 коп.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання, гарячої води у розмірі 760 грн 10 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 2 525 грн 84 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 січня 2026 року.
Головуючий
Судді: