м. Вінниця
13 січня 2026 р. Справа № 120/4109/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в повному обсязі встановленої ч.2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .
Ухвалою від 31.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 повних календарних років. Водночас представник відповідача зазначив, у в/ч НОМЕР_1 була відсутня будь-яка інформація про те, що позивач при попередньому звільненні з військової частини не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
22.04.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій остання не погоджується із доводами відповідача і просить задовольнити позов. 23.04.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Відповідно до архівного витягу Міністерства оборони України від 10.05.2024, в наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині), АДРЕСА_1 , від 27.04.2020 №89, значиться: «…3. Старшого сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта-командира відділення…. автомобільного взводу. автомобільної роти, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27.04.2020 №13-РС у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 27.04.2020 виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 27.04.2020 становить: календарна - 05 років 11 місяців 05 днів, пільгова - 02 роки 00 місяців 14 днів, загальна - 07 років 11 місяців 19 днів».
Відомості щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні 27.04.2020 архівний витяг не містить.
26 листопада 2023 року наказом № 355 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 26 листопада 2023 року за станом здоров'я.
Відповідно до цього наказу, вислуга років ОСОБА_1 станом на 26.11.2023 року становить календарна: 08 років 10 місяців 29 днів.
Також в цьому наказі вказано, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011, виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 видано грошовий атестат №1530, в якому вказано, що виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби в сумі 86434,40 грн.
В подальшому, 14 лютого 2024 року наказом № 48 було внесено зміни до пункту 2.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2023 №355.
Як слідує з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 було повідомлено, що в його особовій справі відсутній наказ про звільнення з попереднього місця служби, а саме військової частини НОМЕР_3 та необхідність надати такі докази. А грошова допомога в зв'язку зі звільненням з військової служби буде виплачена після надання запитуваних документів.
В подальшому, ОСОБА_1 надано дублікат грошового атестату №1530 від 26 листопада 2023 року в пункті 7 якого було змінене суму виплати на 21 680,60 грн.
28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 направив до військової частини НОМЕР_1 цінний з описом лист з повідомленням про надання до ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідного архівного витягу та проханням витребувати в ІНФОРМАЦІЯ_3 особову справу для донарахування та виплати грошової допомоги в зв'язку зі звільненням з військової служби.
06.11.2024 року лист із матеріалами був отриманий у військовій частині НОМЕР_1 , однак жодної відповіді та/або виплати відповідачем здійснено не було, як і не було надано суди докази розгляду звернення позивача або виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону України № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим, шостим частини другої частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Крім цього, як встановлено абзацом 8 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі Постанова №393 в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та осіб, зазначених в абзаці дев'ятому цього пункту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З аналізу наведених норм слідує, що військовослужбовцям, які звільняються зі служби у за станом здоров'я виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі повторного звільнення зі служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Таким чином, у разі повторного звільнення зі служби відповідна одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцю за період служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. При цьому, відповідна виплата у вказаному порядку здійснюється тим особам, які при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
Тобто, у разі не набуття військовослужбовцем необхідної вислуги років за останнім місцем служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, така вислуга років може бути врахована у разі набуття відповідного права при попередньому звільненні.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до наказу №355 від 26.11.2023 та наказу №48 від 14.02.2024 календарна вислуга років становить 08 років 10 місяців 29 днів, а при звільненні позивача у 2020 році він не набув права на отримання такої грошової допомоги з огляду на звільнення на підставі закінчення строку дії контракту, позивач має право на отримання такої грошової допомоги за увесь період проходження військової служби.
За таких обставин, оскільки позивачу на час його звільнення не було виплачено разової грошової допомоги, то він має право на її отримання під час повторного звільнення з військової служби в 2024 році із врахуванням вислуги років до попереднього звільнення, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Враховуючи зазначене, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за станом здоров'я, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену п.2 ст.15 Закону № 2011-XII у порядку, визначеному п.1 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Відповідачем не надано суду доказів нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як і документів на підтвердження відсутності підстав для виплати одноразової грошової допомоги у такому розмірі.
Під час судового розгляду відповідач не довів правомірність розрахунку одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 календарних років служби, а не за 8.
Водночас, не підлягає задоволенню вимога в частині конкретно визначеної позивачем суми, адже обов'язок по обрахунку грошового забезпечення покладається на роботодавця. Також судом враховано, що позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в сумі 21608,60 грн., що підтверджується матеріалами справи, хоч і не у відповідності до календарної вислуги років.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягується.
Що ж стосується відшкодування позивачці понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень, то суд враховує наступне.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Анастасії Гнатюк» в особі Керуючого Гнатюк А.І. 25 квітня 2024 року укладено договір про надання правничої допомоги № 13/24. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 цього договору послуги зазначені в цьому Договорі, виконується Бюро на платній основі та становлять 1800 грн. за одну годину роботи. Вартість участі адвоката у судовому засіданні складає 1200 грн за судове засідання яке відбулось та 600 грн. за судове засідання, яке було перенесене з обставин, які не залежать від Бюро.
Згідно з пунктом 4.3 розмір оплати послуг визначається відповідно до актів виконаних робіт або звітів про проведену роботу.
Відповідно до п. 4.7. замовник зобов'язаний оплатити послуги Бюро протягом 20 робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт.
Актом приймання-передачі послуг (наданої правничої допомоги) від 13.02.2025 підтверджується вартість правничої допомоги всього складає 12000 грн.
Водночас, на переконання суду, витрати, пов'язані з правовою допомогою, у розмірі 12000 гривень є досить завищеними.
Так, Бюро надано позивачу професійну правничу допомогу, що полягає у підготовці проекту позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи (наданих послуг) є неспівмірним з розміром понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень.
Крім того, адміністративна справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 гривень, а також з урахуванням часточкового задоволення позову, слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.
На переконання суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 5000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з розрахунку загальної календарної вислуги 8 років 10 місяців 29 днів, з урахуванням раніше проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: