Іменем України
13 січня 2026 року
м. Харків
справа № 641/3648/25
провадження № 22-ц/818/843/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В.,Шабельнікова С.К.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2025 року у складі судді Щепелевой Г.М.-
В травні 2025 року ТОВ «Діджі Фінанс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №3279490 від 23.05.2021 у сумі 30800 грн.
Позов обґрунтований тим, що 23.05.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 було подано Заявку на отримання кредиту № 3279490. Таким чином, відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 3279490 від 23.05.2021р.з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 7 000 грн. Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 30800 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7000 грн.; заборгованість за відсотками становить 23100 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 700 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн. У зв'язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Кредитного договору № 3279490 від 23.05.2021р., Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу Відповідача, зазначену в Кредитному договорі №3279490 від 23.05.2021р., направлено Повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначено інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору. Також, просить відшкодувати витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Заочним рішенням Слобідського районного суду м. Харкова в задоволені позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору з відповідачем, та наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором №3279490 від 23.05.2021. З долученого платіжного доручення № 46952866 від 23.05.2021 року убачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 7000,00 грн кредитних коштів. Проте, оскільки в анкеті-заяві та договорі про споживчий кредит не міститься номеру картки, на яку б позичальник просив перерахувати грошові кошти, відсутні докази належності картки саме відповідачу, зазначений доказ не є достатнім для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не забезпечив повного, об'єктивного та неупередженого розгляду справи, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухваленим без належного з'ясування обставин, та підлягає скасування за таких обставин.
23.05.2021р. за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН», Товариство, Кредитодавець), ОСОБА_1 (далі - Відповідач) подано Заявку на отримання кредиту № 3279490. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Таким чином, відповідачу було направлено електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачем у договорі про споживчий кредит № 3279490 від 23.05.2021 (далі по тексту - Договір). Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор R99429, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов Договору. Даний Договір також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства за адресою: https://miloan.ua/. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з платіжним доручення № 46952866 від 23.05.2021 платник ТОВ «МІЛОАН» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 7 000,00 грн для отримувача ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), кредитний рах. № НОМЕР_3, призначення платежу: кошти згідно договору 3279490. Відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту № 3279490 від 23.05.2021 за його безгрошовістю, в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) НОМЕР_3 не належить відповідачу. Крім того, у вищевказаному платіжному дорученні, яким ТОВ «МІЛОАН» перераховано отримувачу ОСОБА_1 7 000,00 грн, також вказано ідентифікаційний код останньої. Однак, доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті заяві та договорі - матеріали справи не містять. Відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих документальних доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_3 , або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу. А отже, факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним позивачем, як і доведеним є факт наявності простроченого грошового зобов'язання у відповідача перед позивачем та його розмір. У зв'язку з цим, рішення суду першої інстанції було ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про повне задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наявної Анкети-заяви на кредит №3279490 створеної 23.05.2021 заявку подано з ІР адреси: НОМЕР_4 . В зазначеній анкеті містяться персональні дані ОСОБА_1 , сума кредиту 7000.00 грн., строк кредиту 24 днів з 23.05.2021 року, сума до повернення 9800.00 грн. (а.с. 10).
23.05.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладений договір про споживчий кредит № 3279490. Вказаний договір підписано ОСОБА_2 , ТОВ «Мілоан» 23.05.2021 о 21:32 (а.с. 17-20).
Згідно п. 2.1 Договору про споживчий кредит №32799490 кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього Договору кредитні кошти не будуть відправленні Товариством та/або не будуть отримані Позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього Договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в Особистому кабінеті.
Згідно Графіку платежів сума кредиту - 7000,00 грн, проценти за користування кредитом - 2100,00 грн., комісія - 700.0 грн ( а.с. 21).
Згідно Платіжного доручення 46952866 долученого позивачем: дата такого доручення 23.05.2021, платником зазначено ТОВ «Мілоан», Банк платника ТОВ ФК «Елаєнс», отримувач ОСОБА_1 , банк отримувача MASTERCARD кредит рах.№ НОМЕР_5, сума 7000,00 грн., призначення платежу: Кошти згідно договору 3279490 (а.с. 31).
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, заборгованість відповідача за Договором №3279490 від 23.05.2021 року станом на 15.08.2021 у розмірі - 30800 грн., яка складається: заборгованість по тілу кредиту - 7000 грн.; заборгованість по процентам - 23100 грн.; заборгованість по комісії - 700,00 грн. (а.с. 43-43 зворот).
13.09.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №07Т, у відповідності до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до ОСОБА_1 , відповідно до витягу з Додатку до Договору факторингу №07Т від 13.09.2021 р. ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 кредитний договір №3279490 від 23.05.2021 (а.с23-25, 26-29).
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №07Т від 13.09.2021 року ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги заборгованості ТОВ «ТОВ «Діджи Фінанс» до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 3279490 від 23.05.2021 в сумі 30800 грн, з них: основна сума боргу 7000 грн, сума заборгованості за відсотками 23100 грн., сума заборгованості за комісією 700 (а.с. 12).
Також матеріали справи містять відомості про надсилання на адресу відповідача була направлена вимога про повернення коштів в сумі 30800 грн (а.с.33).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
У статті 11 цього Закону передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 вказаного Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами 1 і 2 статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції договір споживчого кредиту № 3279490 від 23.05.2021 року (а.с. 17-20), анкету-заяву № 3279490 від 23.05.2021 (а.с. 10), графік платежів до кредитного договору № 3279490 від 23.05.2021 року (а.с. 21), паспорт споживчого кредиту № 3279490 (а.с. зворот 21 зворот- 22), договір №07Т про відступлення права вимоги від 13.09.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Діджи Фінанс» (а.с. 23-25), витяг з додатку до договору факторингу № №07Т від 13.09.2021 (а.с. а.с. 12).
Зі змісту наданих позивачем документів неможливо достовірно встановити, що вони були підписані сторонами, які зазначені у договорі в електронній формі. Відповідно, відсутні підстави вважати, що між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_3 виникли зобов'язання за Договором кредиту.
Надана позивачем копія платіжного доручення ТОВ « МІОЛАН» № 46952866 від 23.05.2021 містить дані про отримувача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7000 грн на кредитний рахунок № НОМЕР_5 ( а.с. 31) .
Проте жодних даних про належність зазначеного карткового рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до змісту норми ст. 83 ЦПК України усі докази позивач має надавати вчасно до суду першої інстанції. У скарзі не наведені поважні причини, з яких позивач не зміг вчасно надати до суду першої інстанції ті документи, які позивач вперше надав до суду разом з клопотанням про долучення доказів, а саме: скріншот першої сторінки Договору про споживчий кредит №4523949 від 05.05.2021 із одноразовим ідентифікатором, результати пошуку в базі даних WHOIS, оригінал електронного примірника Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан».
Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Однак отримання позивачем доказів, які він міг отримати до ухвалення рішення по суті спору та надання їх вперше до суду апеляційної інстанції у відповідь на аргументи суду, відсутність посилання на ці докази у позові усувають відповідальність суду за незастосування вказаної норми частини 7 статті 81 ЦПК України, таку процесуальну поведінку суд апеляційної інстанції розцінює, як зловживання процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та порушує принцип рівності сторін, який є елементом принципу змагальності сторін, ст. 12 ЦПК України.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, лише якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, у даному випадку таких винятків не встановлено, ризики від недобросовісної процесуальної поведінки позивача не можуть покладатися на іншу сторону спору, тому відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.
Заочне рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 01 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: О.В. Маміна
С.К. Шабельніков