Постанова
Іменем України
13 січня 2026 року
м. Харків
справа № 643/8820/26
провадження № 22-ц/818/689/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії -Маміної О.В., Люшні А.І.,
учасники справи:
позивач- Харківський національний університет радіоелектроніки
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року у складі судді Довготько Т.М., -
У червні 2025 року Харківський національний університет радіоелектроніки ( надалі ХНУР) звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання платної освітньої послуги з підготовки фахівців №281К від 13.08.2021 у розмірі 12 950 грн та судового збору.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 13 серпня 2021 року між ХНУР(у якості Закладу за текстом договору) та ОСОБА_1 (у якості Замовника або Здобувача освітньої послуги за текстом договору) був укладений договір про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців № 281К (надалі Договір) з ціллю отримання Здобувачем ( ОСОБА_2 ) вищої освіти. За умовами п. 2 Розділу І Договору, його предметом є фінансові зобов'язання Замовника щодо оплати освітньої послуги, що надається Здобувачу Закладом за договором № 3-В 209-КН-ІУСТнд-1.4. Відповідно до п.5 договору № 3-В 209-КН-ІУСТнд-1.4, після зарахування до ХНУР вступник отримує статус здобувача вищої освіти. Метою навчання є отримання спеціальності «Комп'ютерні науки» та здобуття ступеня вищої освіти «магістр». Одним із обов'язків, які позивач прийняв на себе, був обов'язок здійснювати навчання здобувача на рівні стандартів вищої освіти відповідно до ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та інших вимог законодавства (п.п. 2 п. 6 договору № 3-В 209-КН-ІУСТнд- 1.4). Пунктом 3 Розділу II договору № 281К сторони обумовили, що Замовник зобов'язується своєчасно вносити плату за надання платної освітньої послуги в розмірах, у терміни та в порядку, встановленим цим договором. В розділі III Договору сторонами було погоджено, що загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 36 726 грн. Вартість платної освітньої послуги за роками навчання становить: 2021/2022 рік - 25 900 грн. 2022/2023 рік-10 826 грн. Замовник вносить плату: перший рік навчання - за перший семестр або за весь період навчання до 01 жовтня, за другий семестр до 25 січня поточного навчального року; наступні роки навчання - щороку до 01 вересня поточного навчального року або двічі на навчальний рік рівними частинами: до 01 вересня та до 25 січня кожного навчального року. Наказом № 1109Ст від 13 серпня 2021 року «Про зарахування на навчання», ОСОБА_2 з 01 вересня 2021 року був зарахований студентом денної форми здобуття освіти. У зв'язку із початком широкомасштабного вторгнення російської федерації та запровадження військового стану на всій території України, для забезпечення безпеки здобувачів вищої освіти та викладацького персоналу позивача, Наказом № 26 Р від 23.03.2022 року «Про організацію освітнього процесу в весняному семестрі 2021/2022 н.р. під час дії правового режиму воєнного стану», починаючи з 01.04.2022 року здобувачам вищої освіти був організований освітній процес за дистанційною формою навчання в синхронному або асинхронному режимі. ОСОБА_2 порушував індивідуальний навчальний план, у зв'язку із чим Наказом в.о. ректора Харківського Національного університету радіоелектроніки № 1019 Ст від 30.08.2022 року, зокрема, ОСОБА_2 , студент 1 курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти денної форми навчання групи ІУСТм-21 факультету Комп'ютерних наук, був відрахований з університету з 31.08.2022 року. Наказ № 1019 Ст від 30.08.2022 року не був скасований або визнаний протиправним, а відтак відрахування ОСОБА_2 було правомірним. Проте, відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок та оплату наданих освітніх послуг за Договором в повному обсязі не провів. Враховуючи частково сплачені відповідачем 12950 грн, загальна сума заборгованості відповідача становить 12 950 грн.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість за договором про надання платної освітньої послуги з підготовки фахівців №281К від 13.08.2021 у розмірі 12 950 грн 00 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази неналежного виконання відповідачем умов договору про надання освітніх послуг.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що позов підписано неуповноваженою особою. Також зазначає, що вона не підписувала документи в редакції всіх додатків долучених позивачем до позовної заяви. Посилається, що її не було повідомлено про час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 13 серпня 2021 року між Харківським національним університетом радіоелектроніки та ОСОБА_1 був укладений договір про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців № 281 К з ціллю отримання Здобувачем ( ОСОБА_2 ) вищої освіти( надалі Договір).
Відповідно до п. 1 Розділу І Договір є невід'ємним додатком до договору про навчання у закладі вищої освіти від 13.08.2021 року № 3-В 209-КН-ІУСТнд-1.4.
За умовами п. 2 Розділу І Договору, предметом цього договору є фінансові зобов'язання Замовника щодо оплати освітньої послуги, що надається Здобувачу Закладом.
Предметом договору № 3-В 209-КН-ІУСТнд-1.4 від 13.08.2021 є навчання у Харківському національному університеті радіоелектроніки.
Відповідно до п.5 договору № 3-В 209-КН-ІУСТнд-1.4, після зарахування до Харківського національного університету радіоелектроніки вступник отримує статус здобувача вищої освіти. Одним із обов'язків, які позивач прийняв на себе, був обов'язок здійснювати навчання здобувача на рівні стандартів вищої освіти відповідно до ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та інших вимог законодавства (п.п. 2 п. 6 договору № 3-В 209-КН-ІУСТнд- 1.4).
Пунктом 3 Розділу II Договору сторони обумовили, що Замовник зобов'язується своєчасно вносити плату за надання платної освітньої послуги в розмірах, у терміни та в порядку, встановленим цим договором.
В розділі III Договору сторонами погоджено, що загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 36 726 грн. Вартість платної освітньої послуги за роками навчання становить: 2021/2022 рік - 25 900 грн., 2022/2023 рік - 10 826 грн. Замовник вносить плату: перший рік навчання - за перший семестр або за весь період навчання до 01 жовтня, за другий семестр до 25 січня поточного навчального року; наступні роки навчання - щороку до 01 вересня поточного навчального року або двічі на навчальний рік рівними частинами: до 01 вересня та до 25 січня кожного навчального року.
Відповідно до Наказу № 1109Ст від 13 серпня 2021 року «Про зарахування на навчання», ОСОБА_2 з 01 вересня 2021 року був зарахований студентом 1 курсу денної форми здобуття освіти за спеціальністю «Інформаційні управляючі системи та технології».
Наказом № 26 Р від 23.03.2022 «Про організацію освітнього процесу в весняному семестрі 2021/2022 н.р. під час дії правового режиму воєнного стану», починаючи з 01.04.2022 здобувачам вищої освіти організований освітній процес за дистанційною формою навчання в синхронному або асинхронному режимі.
Наказом в.о. ректора Харківського Національно університету радіоелектроніки № 1019 Ст від 30.08.2022 року, зокрема, ОСОБА_2 , студент 1 курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти денної форми навчання групи ІУСТм-21 факультету Комп'ютерних наук, був відрахований з університету з 31.08.2022 року.
Як встановлено судом, загальна вартість навчання ОСОБА_2 за 2021/2022 рік відповідно до Договору становила 25900 грн. 28.08.2021 року на рахунок позивача, в межах договору № 281 К, надійшли кошти у розмірі 12950 грн.
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них належні норми матеріального права.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює Закон України «Про освіту» (надалі - Закон).
У статті 1 Закону наведено визначення поняття здобувачі освіти - вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад'юнкти), докторанти, інші особи, які здобувають освіту за будь-яким видом та формою здобуття освіти.
Положенням статті 52 Закону передбачено, що учасниками освітнього процесу є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.
Згідно частини 3 статті 53 Закону здобувачі освіти зобов?язані дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за його наявності).
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону батьки здобувачів освіти зобов'язані дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності).
Положенням частини 6 статті 79 Закону передбачено, що розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором.
Частиною першою статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частин 1 та 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
У відповідності до частини 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частини 1, 2 ст.530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №607/3693/17 зазначено наступне:
«Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що договірне зобов'язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов'язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов'язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов'язань суб'єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов'язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов'язання, які, до речі, традиційно вважались такими» (п.58).
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запречень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На виконання вимог вищезазначених процесуальних норм позивач надав належні докази виникнення між ним та відповідачкою договірних зобов'язань за Договором про надання платних освітніх послуг та належне виконання ним умов зазначеного договору та оплати відповідачкою лише частини вартості навчання за за 2021/2022 рік.
Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Всупереч вимог ст.,ст. 12, 81 ЦПК України апелянт не надала суду жодних доказів на підтвердження доводів скарги про відсутність у неї зобов'язань за Договором та спростування презумпції правомірності Договору.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Судова колегія також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, а саме неналежне повідомлення відповідачки про час та місце судового розгляду, оскільки ухвалою суду від 04.06.2025 розгляд справи був призначений за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого ст.ст. 274 - 279 ЦПК України без повідомлення( виклику) сторін. Зазначена ухавала 16.06.2025 разом з позовом та додатками до нього була направлена на адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ( що також зазначена нею в апеляційній скарзі), проте 23.06.2025 лист повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» ( а.с. 28). Іншої адреси матеріали справи не містять.
Зазначене свідчить про належне виконання судом вимог процесуальних норм при відкритті провадження у справі та повідомленні про це відповідача.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Само по собі не отримання відповідачкою ухвали суду від 04.06.2025 про відкриття провадження у справі не підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст. ст.367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 08 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В. Маміна
А.І.Люшня