Справа № 640/3303/21
іменем України
10 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, у якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.12.2019 № 0101923310; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.12.2019 № 0101953310; зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків (далі - ІКП) ОСОБА_1 щодо податку на доходи фізичних осіб, а саме - виключити з ІКП суму податкового боргу 163 984,71 грн, сформовану на підставі податкового повідомлення-рішення № 0101923310; зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 щодо військового збору, а саме - виключити з ІКП суму податкового боргу (недоїмки) 13 665,39 грн, сформовану на підставі податкового повідомлення-рішення № 0101953310.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 (в редакції Закону України №3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
Так, за результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, адміністративна справа №640/3303/21 передана на розгляд Хмельницькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 року, дану адміністративну справу передано на розгляд судді Печеному Є.В.
Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Печеного Є.В. від 17.03.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/3303/21; ухвалено клопотання ОСОБА_1 про заміну неналежного відповідача - задовольнити; ухвалено замінити відповідача у справі № 640/3303/21 з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44116011); ухвалено розпочати розгляд справи спочатку; ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 10.01.2026 заяву представника позивача Васюкович Валерії Анатоліївни про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі № 640/3303/21 задоволено; ухвалено поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2019 № 0101923310 та № 0101953310; у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у місті Києві про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено; ухвалено продовжити розгляд справи № 640/3303/21 по суті в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ухвали суду від 17.03.2025 року.
Із матеріалів справи вбачається, що, обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилається на таке.
Вказує, що у 2018 році отримала іноземні доходи, які підлягають декларуванню та оподаткуванню в Україні.
Зазначає, що подала річну декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік № 16256182 від 28.02.2019 року, а згодом - уточнюючі декларації, виправляючи раніше не відображені іноземні доходи.
Стверджує, що в уточнюючій декларації № 27104503 від 17.09.2019 (та відповідній уточнюючій декларації з військового збору) вона правильно визначила суму податкового зобов'язання з ПДФО - 655 938,82 грн та військового збору - 54 661,57 грн, а також самостійно нарахувала та сплатила 3 % штрафу відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (тут і далі - ПК України в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Посилається на те, що у подальшій уточнюючій декларації № 27109094 від 17.09.2019 при заповненні розділу VI декларації («Розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок») вона припустилась технічної помилки - некоректно відобразила суми у рядку 26.2, не маючи наміру змінювати вже узгоджені та сплачені зобов'язання.
Вказує, що ця помилка не призвела до фактичного зменшення сум ПДФО та військового збору, належних до сплати, оскільки відповідні суми податку та 3 % штрафу були вже сплачені.
Зазначає, що за даними інтегрованих карток платника податків утворилась «технічно нарахована переплата», а не реальна недоїмка.
Стверджує, що попри це, за результатами камеральної перевірки контролюючий орган склав акт і прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими без реального заниження податкових зобов'язань донарахував штрафи за пунктом 123.1 статті 123 ПК України.
Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки: ґрунтуються на формальному підході до заповнення рядків декларації, без урахування фактичної сплати податку до бюджету; відсутній об'єктивний склад податкового правопорушення, передбачений статтею 109 ПК України, оскільки бюджет не зазнав збитків; контролюючий орган неправомірно прирівняв технічну помилку до заниження податкового зобов'язання, всупереч правовим висновкам Верховного Суду, згідно з якими, лише помилка, що призводить до заниження податкового зобов'язання або інших негативних наслідків для бюджету, може утворювати підставу для застосування штрафних санкцій.
Щодо вимог про внесення змін до ІКП позивач зазначає, що подальше обліковування сум 163 984,71 грн та 13 665,39 грн як податкового боргу створює для неї реальні ризики застосування заходів стягнення, обмежень у реалізації прав тощо, а тому ефективним способом захисту є не лише скасування ППР, але й зобов'язання виключити відповідні суми з інтегрованих карток, з урахуванням відповідної практики Верховного Суду.
У відзиві на позов відповідач проти позову заперечує, посилаючись на таке.
Вказує, що за результатами камеральної перевірки уточнюючої декларації № 27109094 встановлено заниження позивачем узгодженого грошового зобов'язання, відображене у графі 4 рядка 26.2 декларації.
Зазначає, що таке заниження свідчить про порушення вимог статті 50 ПК України та дає підстави для застосування штрафу за пунктом 123.1 статті 123 ПК України.
Стверджує, що наявність чи відсутність фактичної переплати не має значення, оскільки оцінці підлягає саме коректність заповнення декларації.
Посилається на те, що інтегровані картки платника є лише інформаційно-обліковим інструментом, який відображає суми податкових зобов'язань, визначені ППР і деклараціями, а тому, вимоги про внесення змін до ІКП є, на думку відповідача, похідними та надмірними.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд встановив такі обставини.
28.02.2019 ОСОБА_1 подала до контролюючого органу річну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік № 16256182, у якій не відобразила частину іноземних доходів.
У подальшому позивач подала уточнюючу декларацію № 25553677, а згодом - уточнюючу декларацію № 27104503 від 17.09.2019 року, якою визначила правильний розмір податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) за 2018 рік у сумі 655 938,82 грн та військового збору - 54 661,57 грн, а також самостійно нарахувала 3 % штрафу і сплатила відповідні суми до бюджету.
У матеріалах справи містяться копії декларацій та платіжних документів, що підтверджують сплату зазначених сум податку та штрафу 17.09.2019 року.
Ці обставини не заперечуються відповідачем і додатково підтверджуються даними ІКП.
Станом на момент подання уточнюючої декларації № 27104503 сума податкового зобов'язання з ПДФО і військового збору за 2018 рік, а також 3 % штрафу були визначені та сплачені позивачем у повному обсязі.
17.09.2019 позивач подала ще одну декларацію - уточнюючу декларацію № 27109094, при заповненні якої допустила технічну помилку в розділі VI: некоректно відобразила суми у рядку 26.2 граф 4-6, які відображають суму зменшення податкового зобов'язання.
Відповідно до акта камеральної перевірки, проведеної ГУ ДПС у місті Києві на підставі статей 75, 76 ПК України, контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем узгоджених грошових зобов'язань з ПДФО та військового збору внаслідок такого заповнення рядка 26.2 уточнюючої декларації № 27109094.
На підставі зазначеного акта контролюючий орган прийняв: податкове повідомлення-рішення від 05.12.2019 № 0101923310 (форма «Р») щодо ПДФО, яким визначено донарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 163 984,71 грн; податкове повідомлення-рішення від 05.12.2019 № 0101953310 (форма «Р») щодо військового збору, яким визначено 13 665,39 грн штрафу.
Із тексту оскаржуваних ППР вбачається, що додаткові основні грошові зобов'язання фактично не підлягають сплаті, а реальні фінансові наслідки для позивача полягають саме в застосуванні штрафної санкції на 163 984,71 грн і 13 665,39 грн відповідно.
Згідно з копіями інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 , долучених до матеріалів справи, та листа ГУ ДПС у місті Києві від 15.01.2021 № 2124/6/26-15-24-02-20, суд встановив, що: за даними контролюючого органу, станом на відповідні дати обліковувалась «технічно нарахована переплата» з ПДФО в сумі 596 904,33 грн та з військового збору - 49 472,03 грн; в ІКП позивача одночасно обліковуються суми податкового боргу: з ПДФО - 163 984,71 грн (штраф за ППР № 0101923310); з військового збору - 13 665,39 грн (штраф за ППР № 0101953310).
Наявність «технічно нарахованої переплати» та одночасно - сум податкового боргу свідчить, що відображені в ІКП дані є наслідком технічної помилки при заповненні декларації та прийнятті спірних ППР, а не результатом реальної несплати податку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при їх прийнятті.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
Так, згідно зі статтею 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента є, зокрема, іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Пункт 170.11.1 статті 170 Податкового кодексу України установлював, що у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, крім доходів, визначених підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 167.5.4 пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу, а також крім доходів, визначених підпунктом 165.1.27 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Отже, суд вказує на те, що позивач була зобов'язана задекларувати отримані у 2018 році іноземні доходи та сплатити з них ПДФО і військовий збір.
Порушення цього обов'язку позивач сама усунула шляхом подання уточнюючих декларацій та сплати відповідних сум податку і 3 % штрафу.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Отже, суд вказує на те, що ключовим у цій нормі є поняття «заниження податкового зобов'язання», а базою для 3 % (5 %) штрафу є сума недоплаченого податку, а не будь-яка арифметична помилка у звітності.
Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначає, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Стаття 76 Податкового кодексу України встановлює, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.
Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.
Пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачає, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Отже, умовами застосування штрафу за пунктом 123.1 є: наявність діяння платника податків, яке призвело до самостійного визначення контролюючим органом суми грошового зобов'язання (заниження, неподання декларації тощо); визначення контролюючим органом конкретної суми недоплаченого податку, що відрізняється від самостійно задекларованої; обчислення штрафу у відсотковому розмірі саме від цієї суми недоплати.
Верховний Суд у постановах від 03.05.2018 у справі № 820/4177/17, від 26.06.2018 у справі № 804/5687/15, від 31.07.2018 у справі № 824/2675/14-а, від 14.08.2018 у справі № 818/1507/17 дійшов висновку, що: формальні помилки у податковій звітності, які не призвели до фактичного заниження податкових зобов'язань чи несплати податку до бюджету, не можуть бути підставою для застосування штрафних санкцій; об'єктом застосування штрафу є саме несвоєчасно сплачена чи не сплачена сума узгодженого грошового зобов'язання, а не будь-яка арифметична або методологічна помилка у декларації.
Стаття 109 Податкового кодексу України визначає, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
З аналізу цієї норми та наведеної вище практики Верховного Суду випливає, що: застосування податкових санкцій можливе лише за наявності об'єктивного складу правопорушення; необхідним є фактичне порушення обов'язку платника, яке спричинило негативні наслідки для бюджету або створює реальний ризик таких наслідків; формальна помилка без реальної шкоди бюджету не утворює складу податкового правопорушення.
Так, суд установив, що: за уточнюючою декларацією № 27104503 від 17.09.2019 позивач правильно визначила та сплатила грошові зобов'язання з ПДФО (655 938,82 грн) та військового збору (54 661,57 грн), а також 3 % штраф відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України; ці обставини підтверджені платіжними дорученнями та ІКП і не заперечуються відповідачем; доказів того, що станом на дату проведення камеральної перевірки чи прийняття ППР у позивача існувала фактична недоплата податку, відповідач не надав.
Позиція відповідача фактично зводиться до того, що сам факт зменшення показника у рядку 26.2 уточнюючої декларації № 27109094 достатній для висновку про заниження узгодженого грошового зобов'язання.
Суд з таким підходом не погоджується, виходячи з такого.
По-перше, рядки 26.1-26.2 декларації за своєю суттю мають техніко-обліковий характер і використовуються для визначення різниці між сумами податкових зобов'язань за попередньою та уточнюючою деклараціями і сумою вже сплаченого податку.
Некоректне їх заповнення при відсутності змін фактичної суми податку не обов'язково свідчить про заниження узгодженого грошового зобов'язання.
По-друге, сам відповідач у листі від 15.01.2021 № 2124/6/26-15-24-02-20 визнав, що за даними ІКП утворилась «технічно нарахована переплата» з ПДФО та військового збору, що є несумісним із твердженням про реальне заниження податкового зобов'язання.
Отже, контролюючий орган не довів наявність факту заниження узгодженого грошового зобов'язання з ПДФО чи військового збору, а виявлена невідповідність при заповненні рядка 26.2 уточнюючої декларації № 27109094 є технічною помилкою, яка не спричинила збитків бюджету.
За таких обставин і правових підстав, відсутній об'єктивний склад податкового правопорушення, необхідний для застосування до позивача санкцій за пунктом 123.1 статті 123 та статтею 109 ПК України.
Щодо правомірності застосування штрафних санкцій та донарахування основного зобов'язання, то суд виходить із таких міркувань.
Щодо ППР № 0101923310, то: з матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган фактично не визначив до сплати додаткового основного грошового зобов'язання з ПДФО, оскільки відповідна сума у ППР позначена як така, що не підлягає сплаті; реальним наслідком для позивача є лише штрафна (фінансова) санкція 163 984,71 грн, обчислена формально від «зменшеної» суми зобов'язання за рядком 26.2, без встановлення фактичної недоплати.
Щодо ППР № 0101953310, то: з матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган фактично не визначив до сплати додаткового основного грошового зобов'язання з військового збору, оскільки відповідна сума у ППР позначена як така, що не підлягає сплаті; реальним наслідком для позивача є лише штрафна (фінансова) санкція у розмірі 13 665,39 грн.; водночас, відповідач не надав доказів того, що зазначена сума 106 043,45 грн відповідає реальній недоплаті військового збору до бюджету, а не є результатом формального зіставлення показників рядка 26.2 декларації; наявні в справі документи (декларації, ІКП, платіжні доручення) підтверджують, що сума військового збору за 2018 рік була самостійно задекларована та сплачена позивачем, а «технічна переплата» свідчить про надмірне відображення сплачених сум, а не про недоплату.
Отже, суд виходить з того, що у відповідача не було правових підстав для: застосування штрафної санкції 163 984,71 грн за ППР № 0101923310; застосування штрафу 13 665,39 грн за ППР № 0101953310.
З огляду на розподіл доказового тягаря (частина друга статті 77 КАС України) саме на відповідачеві лежить обов'язок довести правомірність оскаржуваних рішень.
Водночас, відповідач цього обов'язку не виконав.
Частина друга статті 2 КАС України вимагає, щоб рішення суб'єкта владних повноважень, зокрема: приймались на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; були обґрунтованими, тобто прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи; були співмірними (пропорційними).
У даній справі: відповідач, визнаючи фактичну сплату позивачем належних сум податку і наявність «технічної переплати», все ж таки застосував до неї значні штрафні санкції, фактично за технічну помилку в декларації.
Суд вказує на те, що такий підхід: не є обґрунтованим, оскільки ігнорує важливі обставини (повну сплату позивачем податку); не є пропорційним, оскільки накладення штрафу на значну суму за відсутності шкоди бюджету є надмірним втручанням у майнові права позивача; суперечить превентивній меті податкової відповідальності, яка покликана реагувати на реальні порушення, а не на суто технічні помилки.
Відповідно, оскаржувані ППР не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України.
Щодо інтегрованої картки платника та належного способу захисту, то суд зазначає про таке.
Зі змісту Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5 (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) убачається, що ІКП є обліковим регістром, в якому відображаються відомості про суми нарахованих, узгоджених, сплачених податкових зобов'язань, податковий борг тощо.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2019 у справі № 825/3211/15-а зазначив, що дані інтегрованої картки платника податків повинні відповідати фактичному стану розрахунків з бюджетом, а наявність у ній неправомірно облікованого податкового боргу створює для платника потенційні негативні наслідки, у тому числі щодо застосування заходів стягнення.
У постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 826/9288/18, від 01.07.2020 у справі № 640/8980/19, від 17.06.2021 у справі № 520/7599/19, від 23.05.2023 у справі № 240/15619/21 суд дійшов висновку, що: дії контролюючого органу щодо відображення в ІКП сум податкового боргу можуть бути предметом судового оскарження; належним та ефективним способом захисту прав платника може бути зобов'язання контролюючого органу виключити з ІКП неправомірно обліковані суми боргу.
У цій справі суми 163 984,71 грн та 13 665,39 грн відображені в ІКП позивача як податковий борг саме на підставі оскаржуваних ППР, які суд визнає протиправними та скасовує.
Подальше обліковування цих сум як боргу створює для позивача ризики застосування заходів стягнення та інших обмежень, що свідчить про необхідність активного способу захисту - зобов'язання відповідача скоригувати дані ІКП.
Отже, вимоги про зобов'язання відповідача виключити з ІКП позивача суми 163 984,71 грн та 13 665,39 грн є обґрунтованими, похідними від основних вимог про скасування оскаржуваних ППР і відповідають наведеній вище практиці Верховного Суду та принципу ефективного судового захисту (стаття 2 КАС України).
З огляду на викладене вище, суд дійшов таких висновків.
Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.12.2019 № 0101923310 є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте без наявності факту заниження податкового зобов'язання, за відсутності об'єктивного складу податкового правопорушення та з порушенням принципів правомірності, обґрунтованості та пропорційності.
Податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.12.2019 № 0101953310 є протиправним та підлягає скасуванню з аналогічних підстав.
Вимоги позивача про зобов'язання ГУ ДПС у місті Києві внести зміни до інтегрованих карток платника податків, виключивши з них суми податкового боргу 163 984,71 грн та 13 665,39 грн, є належним та ефективним способом захисту її прав і підлягають задоволенню як похідні від вимог про скасування ППР.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
За частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача всю суму сплаченого судового збору за подання позову у розмірі 3 592, 50 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві форми «Р» від 05.12.2019 № 0101923310.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві форми «Р» від 05.12.2019 № 0101953310.
Зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 щодо податку на доходи фізичних осіб, а саме - виключити суму податкового боргу 163 984,71 грн, сформовану на підставі податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві форми «Р» від 05.12.2019 № 0101923310.
Зобов'язати Головне управління ДПС у місті Києві внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 щодо військового збору, а саме - виключити суму податкового боргу 13 665,39 грн, сформовану на підставі податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві форми «Р» від 05.12.2019 № 0101953310.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 3 592 (три тисячі п'ятсот дев'яносто дві) грн 50 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116 , код ЄДРПОУ - 44116011)
Головуючий суддя Є.В. Печений