08 січня 2026 року
м. Черкаси
справа № 691/1200/25
провадження № 22-ц/821/93/26
скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.
секретаря: Кукушкіної А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Примак Володимир Андрійович,
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Іншурасн Груп», ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Примака Володимира Андрійовича на ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025року (постановлену в приміщенні Городищенського районного суду Черкаської області під головуванням судді Синиці Л.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП,-
Короткий зміст вимог
01 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 28 жовтня 2018 року близько 15:00 год сталася ДТП за участю автомобіля Honda CR-V днз НОМЕР_1 від керуванням водія ОСОБА_2 та автобусом марки Vauxhall Movano реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Від зіткнення водії та пасажири автомобілів отримали тілесні ушкодження різної тяжкості, зокрема, позивач отримав ЗЧМТ, струс головного мозку та забій грудної клітини.
Вказує, що за даним фактом було внесено відомості до ЄРДР за №12018110000000623 та розпочато досудове розслідування за ч. 1 ст. 286 КК України та його допитано в якості свідка.
В подальшому, вказане кримінальне провадження було закрите на підставі ч. 1 та ч. 3 ст. 284 КПК України.
Позивач вказує, що ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовився від відшкодування шкоди, тому він звернувся до експерта товарознавця.
Згідно висновку № 49 від 17 жовтня 2022 року вартість відновлювального ремонту належного йому автомобіля було визначено у сумі 712 917,00 грн, в той час середньо ринкова вартість аналогічного автомобіля становить 682 482,00 грн, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість пошкодженого автомобіля, то експерт прийшов до висновку, що ремонт проводити економічно недоцільно, а вартість збитків становить 682 482,00 грн.
Страхувальником ОСОБА_2 є ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп».
У зв'язку з тим, що позивач внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження та проходив лікування, ним були понесені витрати, які становлять 2 434,20 грн.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просить суд :
стягнути з ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп» на його користь 100 000,00 грн - збитків завданих ДТП в межах ліміту страхового відшкодування;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 584 916,20 грн - матеріальної шкоди завданої ДТП;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 76 542,79 грн -інфляційні втрати та понесені судові витрати.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, визнано неподаною та повернуто разом з доданими до неї документами.
Роз'яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати перешкоди, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала суду мотивована тим, що станом на 07.10.2025 стороною позивача не усунуто недоліки позовної заяви, що є підставою для її повернення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 21 жовтня 2025 року через засоби поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - адвокат Примак В.А., вважаючи, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що на виконання ухвали суду представником позивача були направлені поштові підтвердження направлення відповідачу ОСОБА_2 копії позовної заяви.
Щодо квитанції про оплату судового збору, посилається на те, що вказана квитанція була долучена до іншої справи, проте, по вказаній справі провадження не відкривалось і судовий збір позивачу не повертався.
Повернення позовної заяви разом з додатками до неї не перешкоджає повторному зверненню до суду з оплаченим судовим збором та додатками до матеріалів позову.
Вказує, що в матеріалах справи відсутнє подання позивача щодо зарахування йому судового збору на відповідний банківський рахунок.
Крім того, посилається на висновки, викладені у ряді постанов Верховного Суду, згідно яких саме на суди покладається обов'язок щодо перевірки факту зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху та надано п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали на усунення недоліків, з тих підстав, що вона не відповідає вимогам, встановленими статями 175, 177 ЦПК України, а саме надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №73664783 від 21.07.2025 про сплату судового збору на суму 10 950,40 грн, яка при перевірці зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, відомості щодо зарахування судового збору за вищевказаним платіжним доручення - відсутні та відсутні докази на підтвердження направлення копії позовної заяви з додатками до неї іншим учасникам справи.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху 26 вересня 2025 року згідно супровідного листа надіслано позивачу та його представнику (т. 1 а.с. 209) та представнику позивача адвокату Примак В.А. надіслано копію вказаної ухвали до електронного кабінету, що пітверджується довідкою про доставку електронного документа (т. 1 а.с. 211).
30 вересня 2025 року через систему « Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Примак В.А. подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та підтвердження направлення позовної заяви з додатками відповідачу ОСОБА_2 .
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду, яка входить в перелік ухвал, визначених ст. 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП- визнано неподаною і повернуто заявнику в зв'язку із не виконанням ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
П. 6 ч.1 ст. 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду може бути оскаржено ухвалу про повернення заяви позивачеві (заявнику).
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без виклику учасників справи в судове засідання.
Ч. 3 ст. 369 ЦПК України передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався ч. 3 , 5 статті 185 ЦПК України і виходив із того, що стороною позивача не в повній мірі усунуто недоліки, зазначені в ухвалі суду від 26.09.2025, зокрема, представник позивача не підтвердив зарахування суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету, згідно наданої квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 21.07.2025 про сплату судового збору на суму 10 950,40 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по наступних підставах.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Крім того, згідно з положеннями ст.ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Суд першої інстанції встановивши, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України постановив ухвалу про залишення заяви без руху.
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції виходив із того, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України і 177 ЦПК України, а саме, позивачем надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №73664783 від 21.07.2025 про сплату судового збору на суму 10 950,40 грн, проте, при перевірці зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, відомості щодо зарахування судового збору за вищевказаним платіжним доручення - відсутні та відсутні докази на підтвердження направлення копії позовної заяви з додатками до неї іншим учасникам справи.
Даною ухвалою також встановлено строк для усунення недоліків заяви 5 днів з дня отримання ухвали та роз'яснено, що в разі не виконання вимог ухвали в зазначений строк, заява буде визнана неподаною та повернута позивачу.
30 вересня 2025 року представником позивача адвокатом Примак А.В. через систему «Електронний суд» подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та докази на підтвердження направлення позовної заяви з додатками відповідачу ОСОБА_2 .
Доказів на підтвердження сплати судового збору позивачем не надано, проте в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що вказана квитанція була долучена до іншої справи №691/986/25, проте по вказаній справі провадження не відкривалось і судовий збір позивачу не повертався.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи виходить із наступного.
Як вбачається з наданої копії платіжної інструкції на переказ готівки від 21 липня 2025 року про сплату судового збору у розмірі 10 950,40 грн на реквізити суду першої інстанції за подання позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «УСК «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп». ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП до Городищенського районного суду Черкаської області, яка за ухвалою суду від 23 липня 2025 року у справі №691/986/25 повернута ОСОБА_1 , також цією ухвалою повернуто ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 950,40 грн, сплачений згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №73664704 від 21.07.2025 у справі №691/986/25.
Із наведеного слідує, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 691/986/25, зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України не перевірялось, проте, при перевірці зарахування судового збору за вказаною платіжною інструкцією на переказ готівки від 21 липня 2025 року про сплату судового збору у розмірі 10 950,40 грн у даній справі судом першої інстанції встановлено, що вказане зарахування відсутнє.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Зарахування коштів до державного бюджету України свідчить про те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до державного бюджету за розгляд певної справи певним судом повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.
Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед Державною судовою адміністрацією України, а ДСА України - перед Державною службою статистики України.
Отже, судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України.
З урахуванням перехідних положень ЦПК України, в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, а саме п.15.2 в суді функціонує автоматизована система документообігу суду.
Комп'ютерною програмою «Д-3» реалізовано функцію щодо перевірки надходження коштів, згідно платіжного документа, який поданий стороною, до спеціального фонду Державного бюджету України, шляхом надсилання в автоматичному режимі Державною казначейською службою України на адресу суду відомостей про зарахування таких коштів, та у разі їх надходження, в автоматичному режимі здійснюється поєднання платіжного документа із обліково-статистичною карткою (далі ОСК) на цивільну справу, по якій було сплачено судовий збір.
Саме у вказаний вище спосіб, щодо виконання вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір», суд здійснює перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 760/8363/16-ц (провадження № 61-8061св19) зазначено, що: «частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку здійснення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевірити таке зарахування, використовуючи засоби, передбачені законом, зокрема в разі необхідності отримати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду.
Отже, обов'язок з перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд.
Проте, перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснюється на підставі поданих заявником доказів на підтвердження доказів сплати суми судового збору (див. пункт 27 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року в справі № 640/18777/21 (адміністративне провадження № К/990/26010/22).
На виконання вищевказаних вимог закону, судом першої інстанції здійснювалась перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановлено, що відомості щодо зарахування судового збору за вищевказаним платіжним дорученням у розмірі 10 950,40 грн до спеціального фонду Державного бюджету України - відсутні, тому висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви є обґрунтованими.
Судом першої інстанції також встановлено, що судовий збір був сплачений та вже зарахований у справі № 691/986/25 і є повернутий згідно ухвали від 23.07.2025.
Отже, позивач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про повернення судового збору за платіжною інструкцією на переказ готівки від 21 липня 2025 року про сплату судового збору у розмірі 10 950,40 грн у справі № 691/986/25, проте, це не може бути належним доказом на підтвердження сплати судового збору у даній справі.
За наведених підстав, висновки суду першої інстанції про неусунення стороною позивача недоліків позовної заяви є вірними.
Доводи скаржника, що в матеріалах справи відсутнє подання позивача щодо зарахування йому судового збору на відповідний банківський рахунок, відхиляються колегією суддів, оскільки відсутні підстави вважати, що позивач не скористається своїм правом на повернення судового збору, який повернутий ухвалою від 23.07.2025 у іншій справі.
Інші доводи апеляційної скарги сторони позивача суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Примака Володимира Андрійовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Лайф Вієнна Іншуранс Груп», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
Т.Л. Фетісова