Житомирський апеляційний суд
Справа №296/13197/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/848/25
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
23 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у письмовому провадженні в м.Житомирі матеріали судового провадження №296/13197/25 в межах кримінального провадження №12023060000000387 від 26.07.2023 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 20.11.2025,
зазначеною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 .
Накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині обмеження права на відчуження, а саме на:
- квартиру загальною площею 68,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно №450435835;
- квартиру загальною площею 54,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 що належить в частині 1 / 2, згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно №45043890;
- базу відпочинку «Радуга» а саме будинок сторожа А-1 площею 16,6 кв.м., будинок щитовий №1, Б-1, 63,9 кв.м., будинок щитовий №2 В-1 площею 64,7 кв.м., сарай Г-1, 4,6 кв.м., склад для інвентаря Д-1 площею 10,9 кв.м., склад матеріалів Е-1 6,5 кв.м., альтанка Ж-1 34,4 кв.м., навіс З, вбиральня У, огорожа 1,2, замощення І, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером №4423855300:07:002:0016, що розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, Білогорівська селищна рада, комплекс будівель та споруд, згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно №450435509.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 просить скасувати вище зазначену ухвалу слідчого судді, як незаконну, постановивши нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП у Житомирській області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно ОСОБА_6 . При цьому, вважає, що слідчий суддя постановляючи ухвалу про арешт майна не врахував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення. Звертає увагу, що 12.10.2025 ТОВ «Форест-ВТС» було укладено договір №12-10 з ДП «Грозинське» на виконання лісозаготівельних робіт. Компанія, котру очолював його підзахисний, взяла на себе зобов'язання заготовити лісопродукцію в об'ємі визначеному додатками до договору. Термін дії договору, згідно розділу 10-го, до 31.12.2022, що зазначений у лісорубному квитку. Лісозаготівельні роботи проводилися у чіткій відповідності до вимог діючого законодавства, оскільки роботи проводилися згідно лісорубного квитка ЖИ 025413, який був внесений в систему електронного обліку деревини та програмний продукт «Єдиний державний реєстр лісорубних квитків». ОСОБА_6 , будучи директором товариства, перед початком виконання лісозаготівельних робіт ознайомлювався з фактичною наявністю лісорубного квитка в ДП «Грозинське» та шляхом перевірки лісорубного квитка в Єдиному реєстрі лісорубних квитків. Факт видачі лісорубного квитка ЖИ 025413 ДП «Грозинське» підтверджується листом ДП «Лісогосподарський інноваційно- аналітичний центр» (далі - ДП «ЛІАЦ») внх. № 3.2-05-3.2/1088 від 04.11.2025, що був направлений у відповідь на адвокатський запит від 24.10.2025. У згаданому листі ДП «ЛІАЦ» фактично підтверджує факт видачі лісорубного квитка ЖИ 025413 ДП «Грозинське» для виконання лісозаготівельних робіт. Одночасно ДП «ЛІАЦ» було надано витяг з наявної у Системі ЕОД інформації по лісорубному квитку ДП «Грозинське», яким підтверджується термін дії лісорубного квитка з 26.04.2022 по 31.12.2022 р. Лісозаготівельні роботи, компанією, котру очолював його підзахисний проводилися на території ДП «Грозинське» у період з 01.12.2022 по 31.12.2022 р., тобто в межах терміну виконання лізаготівельних робіт, що визначені лісорубним квитком. На початку січня 2023 року, за результатами виконаних робіт ТОВ «Форест-ВТС», відповідно до умов розділу 4 договір №12-10, було пред'явлено вимогу необхідність про здійснення оплати за виконані роботи, інакше підприємство буде вимушене звертатися до господарського суду за стягненням заборгованості у примусовому порядку. Директором ДП «Грозинське» було повідомлено про відсутність у підприємства грошових коштів для оплати та надано пропозицію ліквідувати наявну заборгованість, шляхом передачі частини заготовленої деревини, в якості оплати за виконані лісозаготівельні роботи, про що було укладено договір купівлі-продажу № 3-ЛГ/ДКП від 26.01.2023 р. За умовами зазначеного договору ДП «Грозинське» зобов'язалось передати, а ТОВ «Форест-ВТС» прийняти та оплатити Товар (лісопродукцію). В подальшому ТОВ «Форест-ВТС» та ДП «Грозинське» було укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 09.03.2023 для ліквідації заборгованості за договором про надання послуг №12-10 від 12.10.2023. Наголошує, що посилання органу досудового розслідування на ту обставину, що банківські рахунки ДП «Грозинське» були заблокованими не підлягають увазі, оскільки зазначені обставини не були жодним чином доведені до ОСОБА_6 і він, в силу положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», а саме відповідно до ст.60 вказаного Закону жодним чином не міг дізнатися про зазначені обставини, оскільки на них поширюються вимоги «банківської таємниці» і така інформація може бути розкрита виключно в порядку ст.62 Закону у встановленому порядку. Звертає увагу, що договором №12-10 від 12.10.2022 р. було обумовлено, що ТОВ «Форест- ВТС» здійснює лісозаготівельні роботи на території ДП «Грозинське», що стосується лісозаготівельних робіт щодо дерев породи «Сосна». Саме щодо вказаної породи дерев, згідно обумовленої кількості, фактично були виконані лісозаготівельні роботи. Тобто ТОВ «Форест-ВТС» було здійснено лісозаготівельні роботи, в межах кількості, що була обумовлена відповідним договором. Звертає увагу, що органом досудового розслідування, у кримінальному провадженні не здійснювався самостійно обрахунок випиляної деревини(Ш), а кількість 2064 дерева взята з матеріалів Акту перевірки екологічної інспекції Державної екологічної інспекції Поліського округу, яка проводилась в ДП «Грозинське» у період з 20.06.2023 по 30.06.2023. Зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі №240/23518/23, яке набрало законної сили 03.04.2025 було задоволено адміністративний позов Державної екологічної інспекції Поліського округу до Державного підприємства "Грозинське" про визнання протиправними дій з видачі лісорубного квитка та визнано протиправними дії Державного підприємства "Грозинське" з видачі лісорубного квитка від 26.04.2022 серії ЖИ ЛРК №025413. Наголошує, що лісорубний квиток ЖИ ЛРК №025413 був виданий 26.04.2022 Лісозаготівельні роботи ТОВ «Форест- ВТС» проводилися на території ДП «Грозинське» у період з 01.12.2022 по 31.12.2022, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт та власне протоколом опитування гр. ОСОБА_9 , який на той момент обіймав посаду виконавчого директора в ДП «Грозинське», а перевірка екологічної інспекції Державної екологічної інспекції Поліського округу, проводилась в ДП «Грозинське» у період з 20.06.2023 р. по 30.06.2023 р. Наголошує, що компанія, котру очолював ОСОБА_6 закінчила роботи в грудні 2022 року, а перевірка, яка виявила порушення, яке йому інкримінують була проведена лише через пів року після проведення лісозаготівельних робіт. Звертає увагу, що органом досудового розслідування не проводився огляд місця події, фактично слідчі взяли за основу висновок Державної екологічної інспекції Поліського округу та на підставі зазначених в ньому відомостей інкримінували кримінальне правопорушення в незаконній порубці лісу. Крім того, в період дії лісорубного квитка та до моменту здійснення перевірки Державною екологічної інспекцією Поліського округу на території ДП «Грозинське» лісозаготівельні роботи також виконувалися і іншими компаніями, як і могли здійснюватися в порушення встановленого законом порядку.
В своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 просив проводить судовий розгляд провадження без участі сторони захисту (захисник і його підзахисний ОСОБА_6 ) за наявними матеріалами.
В свою чергу, прокурор Спеціалізованої екологічної прокуратури Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_10 направив до апеляційного суду письмову заяву-клопотання про проведення судового розгляду в письмовому провадженні, та із заперечувальною позицією відносно апеляційних доводів адвоката ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Виходячи з положень ч.4 ст.107, ст.406 КПК України апеляційний суд вважає за можливе розглянути вказане судове провадження в письмовому порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга адвокат ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, згідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу №1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно із п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Відповідно до ч.3 зазначеної статті, у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.
Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами перевірки матеріалів провадження, ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею не дотримано.
У відповідності до матеріалів судового провадження №296/13197/25, в провадженні СУ ГУНП в Житомирській області перебувають матеріали кримінального провадження №12023060000000387 від 26.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України.
23.10.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України.
Старший слідчий старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира з клопотанням про арешт майна (згідно переліку) підозрюваного ОСОБА_6 (далі майно). За результатами розгляду вище зазначеного клопотання слідчого, слідчим суддею постановлена оскаржувана ухвала.
Як встановлено апеляційним судом за результатами апеляційної перевірки матеріалів провадження, клопотання про арешт вищезазначеного майна не відповідає вимогам ст.171 КПК України, що залишилось поза увагою слідчого судді.
Так, формально посилаючись у клопотанні про наявність підстав, передбачених ст.170 КПК України, для накладення арешту на майно ОСОБА_6 , слідчий, а в подальшому прокурор повинні були зібрати і надати слідчому судді достатні на цьому етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Між тим, жодних (переконливих та об'єктивних) доказів того, що вилучене майно, може бути та є речовим доказом, тобто носієм відомостей та інформації, яка об'єктивно стосується обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.246 КК України (на що посилається слідчий в своєму клопотанні), в матеріалах провадження не міститься.
Крім того, з аналізу змісту клопотання та доданих до нього матеріалів вбачається, що до зазначеного процесуального документа, не долучено належних доказів на підтвердження доводів клопотання слідчого відносно процесуальної необхідності накладання арешту на майно.
При цьому, однією з підстав для накладання арешту на це майно органом досудового розслідування, зокрема, стало те, що воно (майно) може бути використане з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з цим, як слідчому судді, так і суду апеляційної інстанції, органом досудового розслідування не надано відповідних доказів відносно оціночної вартості майна належного ОСОБА_6 , на підтвердження факту, що вартість цього майна, належного підозрюваному, є співрозмірною розміру матеріальної шкоди, при наймані з огляду на злочинну роль останнього в інкримінованих органом досудового розслідування діях, які вчиненні групою осіб.
В даному випадку, апеляційний суд бере до уваги відсутність на даний час відповідних експертних заключень щодо дійсної вартості майна, належного ОСОБА_6 .
Доводи клопотання слідчого про обов'язковість накладання арешту на майно ОСОБА_6 (спеціальна конфіскація, конфіскація майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов, тощо), в даному випадку не може оцінуватись як беззаперечне обґрунтування підтвердження процесуальної необхідності накладання арешту на вище зазначене майно.
Так, в матеріалах доданих до клопотання слідчого відсутні цивільні позови у вказаному кримінальному провадженні з належним обґрунтуванням їх розміру, як і не надано доказів про залучення відповідних юридичних осіб в якості потерпілих у кримінальному провадженні №12023060000000387.
Не надані такі докази (цивільні позови, постанова про визнання потерпілим) і суду апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу і на кваліфікацію злочинних дій підозрюваного за ч.4 ст.246 КК України, санкція якої не передбачає конфіскації майна, що унеможливлює накладання арешту на майно на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.
Доводи клопотання слідчого, як і доводи прокурора в суді апеляційної інстанції в цій частині, знову ж таки, не можуть бути виключними підставами для накладання арешту на майно.
Таким чином, стороною обвинувачення в суді апеляційної інстанції фактично не доведено необхідність накладення арешту на зазначені об'єкти нерухомості, які належать ОСОБА_6 на праві власності, в межах досудового розслідування кримінального провадження №12023060000000387.
За встановлених обставин, з урахуванням доводів та доказів сторони захисту, доводи клопотання слідчого свідчать про безпідставність вказаних тверджень органу досудового розслідування про накладання арешту на майно належне ОСОБА_6 , принаймні на даній стадії досудового розсування вище зазначеного кримінального провадження.
В свою чергу, розглядаючи клопотання про арешт майна слідчий суддя мав би ретельно перевірити чи слідчий та прокурор, зібрали вагомі докази, які дають право на втручання у права відповідного власника володіти своїм майном, а саме арештовувати майно з метою забезпечення кримінального провадження.
Однак, пославшись в ухвалі на необхідність задоволення клопотання слідчого про арешт майна, слідчий суддя у судовому рішенні, окрім наведення змісту процесуальних норм КПК України не зазначив, яких висновків він дійшов за результатами розгляду клопотання і не навів мотиви на обґрунтування такого рішення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому ухвала слідчого судді про накладання арешту на майно підозрюваного ОСОБА_6 в межах кримінального провадження №12023060000000387 23 є незаконною та підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали, якою необхідно відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 20.11.2025, якою задоволено клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 про накладання арешту на майно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах кримінального провадження №12023060000000387 від 26.07.2023, - скасувати.
В задоволенні клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Житомирській області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині обмеження права на відчуження, а саме на: - квартиру загальною площею 68,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно №450435835; - квартиру загальною площею 54,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 що належить в частині 1 / 2, згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно №45043890; - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » а саме будинок сторожа А-1 площею 16,6 кв.м., будинок щитовий №1, Б-1, 63,9 кв.м., будинок щитовий №2 В-1 площею 64,7 кв.м., сарай Г-1, 4,6 кв.м., склад для інвентаря Д-1 площею 10,9 кв.м., склад матеріалів Е-1 6,5 кв.м., альтанка Ж-1 34,4 кв.м., навіс 3, вбиральня У, огорожа 1,2, замощення 1, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером №4423855300:07:002:0016, що розташована за адресою: Луганська область, Попаснянський район, Білогорівська селищна рада, комплекс будівель та споруд, згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно №450435509, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :