30 грудня 2025 р. № 400/12524/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, вул. Набережна Перемоги, 26,м. Дніпро,49094,
провизнання протиправним та скасування рішення від 29.10.2025 року № 143250024029; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі по тексту - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту - Відповідач 2) з вимогами про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.10.2025 року №143250024029;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.06.1986 року, а саме з 14.05.1986 року по 23.06.1986 року та з 30.09.1988 року по 31.12.1997 року;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 27.08.2025 року (дати звернення).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідачами не враховано періоди роботи у зв'язку з недоліками в заповненні трудової книжки. Позивач вважає, що таке рішення відповідачів протиправним, таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому підлягає визнанню протиправним в судовому порядку.
Ухвалою суду від 24.11.2025 року відкрито провадження по справі та визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
26.11.2025 р. Відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, де вказано, що страховий стаж Позивача становить 24 роки 03 місяці 16 днів. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії Позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не було враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.06.1986, а саме: з 14.05.1986 по 23.06.1986, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення, яке не завірено належним чином; з 30.09.1988 по 31.12.1997, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою підприємства. З урахуванням викладеного Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за заявою від 22.10.2025 р. у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу за статтею 26 Закону № 1058. Щодо вимоги Позивача про призначення та виплати пенсії, то такі рішення є дискреційними повноваженнями відповідача, а належним способом захисту прав Позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача або зарахувати стаж.
Відповідач 1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, позовних вимог не заперечив, правової позиції по суті спору не висловив. На підставі ч. 4 ст. 159 КАС України суд кваліфікує неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
03.08.2025 року позивачу ОСОБА_1 виповнилося 60 років і відповідно до приписів ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» він досягнув пенсійного віку.
27.08.2025 року Позивач звернувся до Відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058).
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській була розглянута заява та 03.09.2025 року було прийняте рішення №143250024029 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Врахований страховий стаж Позивача склав 31 рік 10 місяців 25 днів.
До страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 04.11.1983 року по 09.12.1985 року відповідно до військового квитка НОМЕР_2 від 02.11.1983, оскільки невірно зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспортним даним - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв'язку з чим, Позивачем отримано під ІНФОРМАЦІЯ_3 довідку від 17.10.2025 року за №8437, згідно якої ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно був призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 на строкову військову службу 04 листопада 1983 року, та звільнений у запас 09 грудня 1985 року, на підставі наказу MO СРСР №236 від 27.09.1985 року. Вказана довідка надана до військового квитка НОМЕР_2 .
22.10.2025 року Позивач повторно звернувся до Відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком та додав до заяви про призначення пенсії додаткові документи, зокрема, довідку ІНФОРМАЦІЯ_3 довідку від 17.10.2025 року №8437.
Заява Позивача від 22.10.2025 року розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду заяви Відповідачем 1 було прийняте рішення від 29.10.2025 року №143250024029, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Врахований страховий стаж ОСОБА_1 склав 24 роки 03 місяці 16 днів.
До страхового стажу відповідачем не було зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.06.1986, а саме:
- з 14.05.1986 по 23.06.1986, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення, яке не завірено належним чином;
- з 30.09.1988 по 31.12.1997, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою підприємства.
Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.10.2025 року №143250024029 про відмову у призначені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного трудового стажу є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон № 1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону № 1058 починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 60 років. Таким чином, для призначення пенсії Позивачу необхідно мати 32 роки страхового стажу. Саме відсутність 32 років страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Трудова книжка Позивача серії НОМЕР_1 вперше заповнювалась 23.06.1986 р. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. №162. За приписами вказаної Інструкції заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та КЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29.07.1993 року порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 (надалі - Інструкція № 58).
Згідно п. 1.5 Інструкції № 58, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства (далі - Постанова № 301).
Пунктом 4 Постанови № 301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому, не може впливати на його особисті права.
Отже, виправлення дати наказу про звільнення, яке не завірено належним чином та не засвідчення запису печаткою підприємства не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо неможливості зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача в неналежному заповненні його трудової книжки немає, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. по справі № 754/14898/15-а.
З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним не зарахування відповідних періодів до страхового стажу Позивача.
Отже, рішення Відповідача 1 від 29.10.2025 року №143250024029 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та належить скасуванню, а відповідний період роботи належать зарахуванню до страхового стажу Позивача.
Пенсія, так само як і заробітна платня, є за своєю правовою природою взаємопов'язаними та рівнозначними формами соціального забезпечення, які виплачуються пенсіонерам та працівникам. Відмова відповідачів у призначенні позивачу пенсії порушує її право мирно володіти своїм майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відмова у призначенні пенсії істотно знижує рівень соціального забезпечення та фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 46 Конституції України, а отже є незаконною, порушує принципи справедливості та рівності громадян перед Законом та зменшує захищеність в умовах постійного зростання цін на товари та послуги.
Водночас, позовна вимога про зобов'язання призначити та виплатити пенсію задоволенню не підлягає, оскільки зобов'язання зарахувати до стажу спірні періоди та повторно розглянути заяву про призначення пенсії є достатнім способом захисту порушеного права позивача. Призначення та нарахування пенсії є дискреційними повноваженнями органів ПФУ, суд не має повноважень визначати всі необхідні умови для призначення пенсії, у тому числі обраховувати необхідний страховий стаж, та зобов'язувати органи ПФУ призначити пенсію.
Крім того, суд зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відносно Позивача приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності, і саме воно досліджувало документи Позивача і вирішувало питання щодо призначення пенсії. Відтак, за наслідками судового розгляду, обов'язок щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.06.1986 року, а саме з 14.05.1986 року по 23.06.1986 року та з 30.09.1988 року по 31.12.1997 року та зобов'язання повторного розгляду заяви Позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов Позивача підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в загальній сумі 1211,20 грн, відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 підлягає 605,60 грн., оскільки саме він допустив порушення прав позивача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.10.2025 року №143250024029.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ідентифікаційний код 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.06.1986 року, а саме з 14.05.1986 року по 23.06.1986 року та з 30.09.1988 року по 31.12.1997 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ідентифікаційний код 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ідентифікаційний код 21910427) судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30.12.2025 р.
Суддя Н. В. Лісовська