30 грудня 2025 р. № 400/8054/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вул. Бульварно-Кудрявська, 16,м. Київ,04053,
провизнання протиправним та скасування рішення від 27.02.2025 року № 262340026230; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту - Відповідач 2) з вимогами про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.02.2025 року № 262340026230;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди роботи, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , з 23.01.1992 по 11.04.1994, з 12.04.1994 по 16.08.1995, та призначити з 19.02.2025 року пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідачами не враховано періоди роботи у зв'язку з недоліками в заповненні трудової книжки. Позивач вважає, що таке рішення відповідачів протиправним, таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому підлягає визнанню протиправним в судовому порядку.
Ухвалою суду від 01.08.2025 року відкрито провадження по справі та визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
08.08.2025 р. Відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву, де вказано, що страховий стаж Позивача становить 20 років 03 місяці 15 днів. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії Позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не було враховано не враховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а саме: з 23.01.1992 р. по 16.09.1995 р., оскільки запис про вірність внесення зміни в наказ про звільнення не містить дані, що вважаються вірними та відсутній підпис відповідальної особи; з 12.04.1994 р. по 16.08.1995р., оскільки наявне виправлення наказу в підставах внесення запису про звільнення. А також не враховано дані акту опитування свідків від 03.07.2024 за період роботи в ПП «Івлія-Д» з 12.04.1994 р. по 16.08.1995 р., оскільки відсутня інформація про причини відсутності документів та причини неможливості їх отримання, згідно із п. 17, п. 18 Порядку №637. З урахуванням викладеного Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за заявою від 19.02.2025 р. у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу за статтею 26 Закону № 1058.
28.08.2025 р. від Відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, де Відповідач 1 зазначає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсiї за віком вiдповiдно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсiйне страхування» в зв'язку з вiдсутнiстю необхiдного страхового стажу 22 роки.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
19.02.2025 року Позивач звернувся до Відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі- Закон № 1058).
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області була розглянута заява та 27.02.2025 року було прийняте рішення №262340026230 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Врахований страховий стаж Позивача склав 20 років 03 місяці 15 днів.
До загального страхового стажу не враховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а саме:
- з 23.01.1992р. по 16.09.1995р., оскільки запис про вірність внесення зміни в наказ про звільнення не містить дані, що вважаються вірними та відсутній підпис відповідальної особи;
- з 12.04.1994р. по 16.08.1995р., оскільки наявне виправлення наказу в підставах внесення запису про звільнення.
- не враховано дані акту опитування свідків від 03.07.2024 за період роботи в ПП «Івлія-Д» з 12.04.1994р. по 16.08.1995р., оскільки відсутня інформація про причини відсутності документів та причини неможливості їх отримання, згідно із п. 17, п. 18 Порядку №637.
Додатково, в показах свідка, ОСОБА_2 , зазначено прізвище « ОСОБА_3 », що не відповідає паспортним даним особи, та не співпадають дані про період роботи з 27.10.1993 р. по 16.08.1995 р., із даними трудової книжки свідка з 12.04.1994 р. по 16.08.1995 р.
Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.02.2025 року № 262340026230 є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон № 1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком досяг 62 роки 11 місяців. Таким чином, для призначення пенсії Позивачу необхідно мати від 22 років страхового стажу. Саме відсутність страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У трудовій книжці позивача у всіх спірних періодах роботи зазначені номери і дати наказів, на підставі яких вони зроблені. Записи про звільнення з роботи засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств.
Трудова книжка Позивача серії НОМЕР_1 вперше заповнювалась 21.07.1978 р. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. №162. За приписами вказаної Інструкції заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР та КЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29.07.1993 року порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення № 58 (надалі - Інструкція № 58).
Згідно п. 1.5 Інструкції № 58, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства (далі - Постанова № 301).
Пунктом 4 Постанови № 301 встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому, не може впливати на його особисті права.
Отже, внесення зміни в наказ про звільнення, відсутність підпису відповідальної особи та наявність виправлення наказу не є виною Позивача. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на Позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо неможливості зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача в неналежному заповненні його трудової книжки немає, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. по справі № 754/14898/15-а.
23.01.1992 до трудової книжки НОМЕР_1 внесений запис № 15, згідно з яким позивач прийнятий на роботу в ТОВ «Івлія» на посаду верстатника. Підстава внесення запису - наказ № 7-К § 1 від 23.01.1992.
Відповідно до запису № 16 від 11.04.1994 у трудовій книжці, позивач звільнений за власним бажанням за наказом (слово наказ перекреслено), повторно слово наказ № 8 § 8 від 12.04.1994. Вказане виправлення містить помітку «виправленому вірити» і завірено печаткою товариства.
12.04.1994 до трудової книжки позивача внесений запис № 17, згідно з яким він прийнятий на роботу в ПП «Івлія-Д» на посаду столяра. Підстава внесення запису - наказ № 2 § 8 від 13.04.1994.
Згідно із записом № 18 від 16.08.1995 у трудовій книжці, позивач звільнений з переведенням на деревообробний комбінат, за наказом № 67 від 06.08.1995.
Записи №№ 15,16,17,18 внесені роботодавцем, завірені печаткою підприємства, підписом уповноваженої особи підприємства.
З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним не зарахування відповідних періодів до страхового стажу Позивача.
Отже, рішення Відповідача 2 від 27.02.2025 року № 262340026230 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та належить скасуванню, а відповідний період роботи належать зарахуванню до страхового стажу Позивача.
Пенсія, так само як і заробітна платня, є за своєю правовою природою взаємопов'язаними та рівнозначними формами соціального забезпечення, які виплачуються пенсіонерам та працівникам. Відмова відповідачів у призначенні позивачу пенсії порушує її право мирно володіти своїм майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відмова у призначенні пенсії істотно знижує рівень соціального забезпечення та фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 46 Конституції України, а отже є незаконною, порушує принципи справедливості та рівності громадян перед Законом та зменшує захищеність в умовах постійного зростання цін на товари та послуги.
Водночас, позовна вимога про зобов'язання призначити пенсію задоволенню не підлягає, оскільки зобов'язання зарахувати до стажу спірні періоди та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з врахуванням висновків суду є достатнім способом захисту порушеного права позивача. Призначення та нарахування пенсії є дискреційними повноваженнями органів ПФУ, суд не має повноважень визначати всі необхідні умови для призначення пенсії, у тому числі обраховувати необхідний страховий стаж, та зобов'язувати органи ПФУ призначити пенсію.
Крім того, суд зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відносно Позивача приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності, і саме воно досліджувало документи Позивача і вирішувало питання щодо призначення пенсії. Відтак, за наслідками судового розгляду, обов'язок щодо зарахування до стажу ОСОБА_1 періоди роботи, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , з 23.01.1992 по 11.04.1994, з 12.04.1994 по 16.08.1995 та зобов'язання повторного розгляду заяви Позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов Позивача підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в загальній сумі 1211,20 грн, відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 підлягає 605,60 грн., оскільки саме він допустив порушення прав позивача.
Крім того, Позивач просить суд стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 11 000 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду договір № 21062502 від 21.06.2025 року про надання професійної правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг № 21062502 від 25.06.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 21062502, платіжну інструкцію на суму 11000 гривень.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг № 21062502 від 25.06.2025, Виконавець (ТОВ «Правовий лідер») надав, а Замовник ( ОСОБА_1 ) прийняв юридичні послуги / правову допомогу щодо підготовки проекту позовної заяви до суду, клопотання та відповідь на відзив (за необхідності). Вартість послуг за актом складає 11000,00 грн.
Положеннями пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
У відзиві на позовну заяву Відповідач 2 заявив клопотання про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем у цій справі не надано детального опису робіт (наданих послуг), а тому Головне управління позбавлене можливості оцінити співмірність витрат, їх реальність та необхідність.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з предмету спору, та того, що справа відноситься до категорії не складних справ, справа розглянута в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, окрім того дана категорія справ має сталу судову практику, суд приходить висновку, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн є завищеною та не співмірною з фактично наданим послугами правничої допомоги, у зв'язку з чим суд проходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, до 3 028 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.02.2025 року № 262340026230.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) зарахувати до стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) періоди роботи, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , з 23.01.1992 по 11.04.1994, з 12.04.1994 по 16.08.1995.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) від 19.02.2025 року про призначення пенсії за віком.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) витрати на правничу допомогу в сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 30.12.2025 р.
Суддя Н. В. Лісовська