79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" грудня 2025 р. Справа №907/665/18 (907/159/24)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий суддя Желік М.Б.
судді Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “СТАРИЙ УЖ» (вх. №01-05/2499/25 від 14.08.2025) та Товариства з обмеженою відповідальністю “СІЛЬПО-ФУД» від 14.08.2025 (вх. №01-05/2502/25 від 15.08.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2025 (повне рішення складено 25.07.2025, суддя Ремецькі О.Ф.)
у справі №907/665/18 (907/159/24)
за позовом Акціонерного товариств “Ужгородський турбогаз», м. Ужгород
до Товариства з обмеженою відповідальністю “СТАРИЙ УЖ», м. Вишневе, Бучанського району, Київської області
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СІЛЬПО-ФУД», м. Київ
про витребування орендованого майна
у межах справи №907/665/18
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Полімер-Техніка», смт. Воловець, Закарпатська область,
до Публічного акціонерного товариства “Ужгородський Турбогаз», м.Ужгород код ЄДРЮОФОП та ГФ 00153608
про визнання банкрутом
за участю представників:
від апелянта (відповідача): адвокат Держицький Р.Р.
від апелянта (третьої особи): не з'явився
від позивача: адвокат Васильєв А.А.
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у справі №907/665/18(914/159/24) позов задоволено частково; зобов'язано відповідача - ТзОВ “СТАРИЙ УЖ» повернути позивачу - Акціонерному товариству “Ужгородський Турбогаз» об'єкт оренди (двоповерхова будівля, загальною площею 3 513,98 м2 (в т.ч. перший поверх 1 595,14 м2, другий поверх 1 016,54 м2, підвал 902,3 м2, що розташовані за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, 9 “б») за відповідним документом (актом) у зв'язку з припиненням дії договору оренди від 01 грудня 2003 року (закінчення строку, на який його було укладено); стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СТАРИЙ УЖ» на користь Акціонерного товариства “Ужгородський Турбогаз» 3 028,00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору; у решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2025 у справі №907/665/18 (907/159/24) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Також не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2025 у справі №907/665/18 (907/159/24), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, звернулася до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.08.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ “СІЛЬПО-ФУД», відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою “СТАРИЙ УЖ», об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги ТзОВ “СТАРИЙ УЖ» і ТзОВ “СІЛЬПО-ФУД» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2025 у справі №907/665/15 (907/159/24), призначено розгляд справи на 17.09.2025.
08.09.2025 позивач подав відзив (вх. №01-04/6861/25) на апеляційні скарги, в яких просить залишити оскаржене рішення без змін.
12.09.2025 розпорядник майна АТ “Ужгородський турбогаз», арбітражний керуючий Череватий Л.Б. подав відзив (№01-04/7046/25) на апеляційні скарги, в яких просить залишити оскаржене рішення без змін.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 відкладено розгляд справи на 15.10.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 змінено дату судового засідання та призначено розгляд справи на 13.10.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкладено розгляд справи на 19.11.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 відкладено розгляд справи на 03.12.2025.
03.12.2025 судове засідання не відбулося у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Желіка М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 призначено розгляд справи на 17.12.2025.
В судовому засіданні 17.12.2025 представник апелянта (відповідача) вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржене рішення без змін.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча апелянт був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на таке.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції
У провадженні Господарського суду Закарпатської області на стадії процедури розпорядження майном перебуває справа №907/665/18 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Ужгородський Турбогаз».
На момент розгляду апеляційної скарги повноваження розпорядника майна боржника виконує арбітражний керуючий Череватий Л.Б.
19.02.2024 Акціонерне товариство «Ужгородський турбогаз» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий Уж» про витребування / повернення орендованого майна, в якому боржник просить визнати договір оренди від 01.12.2003, укладений між АТ «Ужгородський Турбогаз» та ТзОВ «Старий Уж», припиненим, та зобов'язати відповідача повернути позивачу об'єкт оренди (двоповерхова будівля, загальною площею 3 513,98 м2 (в т.ч. перший поверх 1 595,14 м2, другий поверх 1 016,54 м2, підвал 902,3 м2, що розташовані за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, 9 “б») за відповідним документом (актом) у зв'язку з припиненням дії договору оренди від 01 грудня 2003 року (закінчення строку, на який його було укладено).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що строк укладеного сторонами договору оренди будівлі від 01.12.2003 закінчився 01 грудня 2023 року, проте відповідач ухиляється від виконання обов'язку повернення об'єкту оренди, що зумовило звернення позивача до суду.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.02.2024 прийнято справу №907/665/18 (907/159/24) до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Ужгородський Турбогаз».
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що відповідно до умов договору оренди, у позивача відсутня можливість впливати на припинення або продовження строку оренди, за виключенням пункту 11.6.2., відповідно до якого орендодавець може ставити питання про розірвання договору у випадках, якщо орендар не сплатив орендну плату протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу або якщо орендар навмисно погіршує стан об'єкта оренди.
Вказані обставини відсутні, всі зобов'язання виконуються орендарем (відповідачем) належним чином, відповідно, у позивача відсутні правові підстави вимагати припинення договору оренди. Договором оренди не передбачено право позивача на його дострокове розірвання або припинення. Більше того, пунктом 11.1. договору оренди сторони погодили, що продовження або припинення строку оренди після 01.12.2023 залежить виключно від відповідача.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.04.2024 до участі у справі залучено ТзОВ “СІЛЬПО-ФУД» як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Ухвалюючи оскаржене рішення, місцевий господарський суд дійшов таких висновків:
- продовження дії договору оренди, за відсутності можливості власнику майна надати заперечення щодо його продовження, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки позбавляє власника майна можливості вільно ним користуватися та є порушенням статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень ст. 260 Цивільного кодексу від 1963 р., у зв'язку з чим не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку;
- враховуючи строк, на який укладався договір та беручи до уваги встановлене судом повідомлення відповідача про наявність заперечень з боку наймодавця про його поновлення, суд констатує, що такий припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено;
- у зв'язку з закінченням строку договору у відповідача виник обов'язок з повернення об'єкту оренди;
- в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про повернення об'єкту оренди позивачу, у зв'язку з чим позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди за договором від 01 грудня 2003 року позивачу підлягає задоволенню;
- позовна вимога про визнання договору припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів.
Узагальнені доводи апелянтів (відповідача і третьої особи) та заперечення сторони позивача
Вимоги апеляційних скарг обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене з невідповідністю висновків, у ньому викладених, встановленим обставинам справи, на підтвердження чого апелянти покликаються на такі доводи:
- у п.11.1 договору сторони прямо та чітко передбачили, що закінчення або продовження строку оренди залежить виключно від волі відповідача, а позивач, навпаки, жодним чином не може впливати на припинення або продовження строку оренди, за виключенням пункту 11.6.2., відповідно до якого орендодавець може ставити питання про розірвання договору у випадках, якщо орендар не сплатив орендну плату протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу; якщо орендар навмисно погіршує стан об'єкта оренди;
- про жодні порушення умов договору оренди відповідачем позивач в позовній заяві не зазначав, отже вказані обставини відсутні, всі зобов'язання виконуються відповідачем належним чином, тобто відсутні будь-які належні правові підстави вимагати припинення договору оренди позивачем;
- статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; договором оренди не передбачено право позивача на його дострокове розірвання або припинення, навпаки, пунктом 11.1. договору оренди сторони за взаємною згодою погодили, що продовження або припинення строку оренди після 01.12.2023 залежить виключно від відповідача;
- відповідач в місячний термін до закінчення терміну дії оренди не заявляв позивачу про припинення договору оренди, а навпаки повідомляв позивача по те, що має намір користуватись об'єктом оренди після 01.12.2023 відповідно до умов договору, отже, виходячи з умов пункту 11.1. договору оренди, договір оренди не є припиненим, як про це зазначає позивач та господарський суд, а є продовженим ще на 20 (двадцять) років;
- в рішенні суд посилається постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №910/12876/19, в якій зазначено, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення, тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням; слід звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України та Цивільний кодекс від 1963 року не містили та не містять будь-яких обмежень щодо строку оренди, його продовження чи припинення, вказані умови регулюються виключно волевиявленням сторін, відображеним в договорі оренди;
- законодавством не передбачено жодної заборони встановлення строку оренди та залежності продовження чи припинення строків договорів оренди від волі однієї із сторін і сторони, керуючись статтею 6 Цивільного кодексу України, при укладенні договору оренди погодили саме такі умови продовження договору на той же термін;
- при укладенні договору позивач погодився з тим, що закінчення або продовження строку оренди залежить виключно від відповідача, а також з тим, що у разі, якщо відповідач в місячний термін до закінчення терміну дії оренди не заявить про припинення дії цього договору, договір вважається продовженим на той же термін та на тих самих умовах;
- господарський суд в рішенні посилається на порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності при продовженні строку оренди, разом з тим, господарський суд прийняв рішення на користь недобросовісної сторони, адже саме позивач порушує взяті на себе зобов'язання та в односторонньому порядку вимагає припинення договору оренди та повернення об'єкту оренди.
Позивач у відзиві наводить такі аргументи на спростування доводів, викладених в апеляційних скаргах:
- твердження апелянтів про те, що закінчення чи продовження строку оренди напряму та безумовно залежить виключно від волі орендаря є помилковими та такими, що суперечать законодавству, а щоразу, автоматичне продовження на новий 20-річний строк без волевиявлення власника майна/орендодавця фактично порушує його майнові права, перетворюючи договір на безстроковий, що суперечить принципам цивільного обороту та підриває баланс прав сторін;
- власник майна/орендодавець заявив про свою безспірну позицію про відсутність наміру продовження дії договору на той же термін та на тих самих умовах до дати припинення дії договору оренди, про що був належним чином повідомлений орендар відповідними листами;
- суд першої інстанції правильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)), згідно з якими домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення, тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням;
- згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви №68385/10 та 71378/10, справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява №9 42527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності;
- автоматичне поновлення договору на 20 років без волевиявлення власника майна суперечить: 1) ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. 2) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) принципам добросовісності, розумності та справедливості (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); 4) положенням ст.260 ЦК України від 1963 р., яке встановлює механізм припинення договору найму;
- принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства, що визначають межі поведінки учасників цивільних відносин, у цьому випадку продовження дії договору оренди без можливості власника висловити заперечення не відповідає цим принципам, оскільки фактично позбавляє його права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном;
- дії відповідача, спрямовані на користування чужим майном після завершення строку договору та всупереч волі власника, становлять зловживання правом і суперечать ст. 3, ст. 13 та ст. 509 ЦК України;
- позиція орендодавця щодо припинення договору оренди у визначений умовами договору строк (01.12.2023) була заявлена завчасно - листом вих. №63 від 06 липня 2023 року про відсутність наміру продовжувати його дію; зазначений лист було отримано відповідачем 11.08.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення; вказана позиція орендодавця залишається незмінною до теперішнього часу;
- виставлений рахунок від 31.12.2023 №12 та акт приймання-передачі виконаних робіт від 31.12.2023 №12 є виключно технічною помилкою, адже облік цієї господарської операції не ведеться орендодавцем з 02.12.2023 у зв'язку з припиненням договору з 01.12.2023; численні факти повернення позивачем помилково перерахованих коштів за період з 01.01.2024 до 31.08.2025 лише підтверджують послідовність та незмінність заявленої позиції позивача;
- твердження апелянтів про відсутність заперечень позивача протягом місяця після закінчення строку договору оренди щодо подальшого використання орендованого майна є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та судовій практиці;
- продовження договору оренди від 01 грудня 2003 року на новий строк (20 років) - на підставі пункту 11.1. зазначеного договору є нікчемним правочином у розумінні ч. 1 ст. 220 ЦК України;
- будь-яке продовження договору оренди після 01.12.2023 потребувало погодження розпорядника майна АТ «Ужгородський Турбогаз», якого надано не було, що є окремою та самостійною підставою недійсності продовження дії договору на наступні 20 років.
Розпорядник майна у відзиві на апеляційні скарги підтримує аргументи представника позивача та наголошує на необхідності погодження з розпорядником майна поновлення договору оренди майна боржника на тривалий термін.
Фактичні обставини справи, встановлені за результатами оцінки доказів
01 грудня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством “Ужгородський Турбогаз» (орендодавець), в особі голови правління Сентипала Василя Івановича, та Товариством з обмеженою відповідальністю “CTAPИЙ УЖ» (орендар), в особі директора Валька Василя Васильовича, укладено договір оренди двоповерхової будівлі, загальною площею 3 513,98 м2 (в т.ч. перший поверх - 1 595,14 м2, другий поверх 1 016,54 м2, підвал - 902,3 м2, що розташовані за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, 9 “б» (надалі по тексту “об'єкт оренди»), строком до 01 грудня 2023 року включно (надалі по тексту “договір»).
Відкрите акціонерне товариство “Ужгородський Турбогаз» (ідентифікаційний код 00153608) було перейменоване на Публічне акціонерне товариство “Ужгородський Турбогаз» (ідентифікаційний код 00153608) на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 12 квітня 2012 року та виконання вимог п.5 розділу XVII Закону України “Про акціонерні товариства».
Публічне акціонерне товариство “Ужгородський Турбогаз» (ідентифікаційний код 00153608) перейменоване на Акціонерне товариство “Ужгородський Турбогаз» (ідентифікаційний код 00153608) (орендодавець), на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 25 квітня 2019 року в зв'язку із зміною його типу з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство.
Відповідно до п.1.2 договору об'єкт оренди є власністю орендодавця. Вартість об'єкта оренди становить 1 150 000,00 грн.
Відповідно до п.2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з моменту складання акту прийому-передачі.
Орендна плата за використання об'єкта оренди за перший місяць оренди становить 17 495,00 гривень, включаючи ПДВ (п. 3.1 договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п.3.2. договору).
Відповідно до п.3.4. договору розмір орендної плати визначений в п.3.1. договору є остаточним і не може бути збільшеним, за винятком випадків, передбачених в п.3.2. договору. Примушування до зміни розміру орендної плати не допускається.
Відповідно до п. 5.1.7. договору орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві об'єкт оренди.
Орендар має право:
- здавати окремі частини об'єкта оренди в суборенду (п.5.2.6. договору);
- переважне право на продовження даного договору оренди, а в разі продажу об'єкту оренди до закінчення дії даного договору то і на переважне право на його придбання (п. 5.2.7 договору).
Об'єкт оренди має бути повернуто орендодавцю після закінчення терміну дії договору в тому ж стані, в якому він був переданий в оренду з урахуванням фізичного зносу. Об'єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акта прийому-передачі (п. 7.6 договору).
Цей договір укладено строком на 20 (двадцять) років, що діє з 01.12.2003 до 01.12.2023 включно. У разі, якщо орендар в місячний термін до закінчення терміну дії оренди не заявить про припинення дії цього договору договір вважається продовженим на той же термін, та на тих самих умовах (п.11.1 договору).
Умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну його дії включаючи випадки, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря (п. 11.2 договору).
Чинність даного договору припиняється внаслідок: - закінчення строку, на який його було укладено; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємного згодою сторін (п. 11.5 договору).
Відповідно до п.11.6.2. орендодавець може ставити питання про розірвання цього договору у випадках, якщо орендар не сплатив орендну плату протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу; якщо орендар навмисно погіршує стан об'єкта оренди.
01.12.2023 сторони договору підписали акт приймання-передачі.
06 липня 2023 року позивач надіслав на адресу відповідача лист вих. №63 про відсутність наміру продовження дії договору на той же термін та на тих самих умовах, який згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідач отримав 11.08.2023.
01 листопада 2023 року позивач надіслав на адресу відповідача лист вих. №101 «про повернення об'єкта оренди», який згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідач отримав 07.11.2023.
У цьому листі позивач запропонував розпочати процедуру повернення об'єкта оренди 30 листопада 2023 року о 10:00 год. в місці його знаходження та просив, у разі наявності пропозиції щодо іншого часу здійснення повернення, повідомити орендодавця заздалегідь - до 15.11.2023.
21 листопада 2023 року на адресу позивача надійшов лист від відповідача за вих. № 117 від 16 листопада 2023 року, про відсутність підстав для підписання припинення дії договору та підписання акту повернення об'єкта оренди, посилаючись на п. 11.1. договору щодо його продовження на той же термін та на тих самих умовах та намір його як орендаря користуватись об'єктом оренди і після 01.12.2023.
У цьому листі орендар звернув увагу, що в договорі не передбачені підстави для припинення дії договору з ініціативи орендодавця.
30 листопада 2023 року позивач склав акт, яким встановлено, що:
- 30 листопада 2023 року о 10:00 год. Товариство з обмеженою відповідальністю “Старий Уж» не забезпечило представників для передачі об'єкта оренди, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, буд. 9 “Б», згідно договору;
- на орендованих площах функціонують та здійснюють торгівельну діяльність інші суб'єкти господарювання (суборендарі), зокрема: на І - поверсі функціонує магазин “СІЛЬПО» ТОВ “Сільпо-Фуд», підтверджується доданими копіями товарних чеків на придбання товару від 30 листопада 2023 року за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, буд. 9 “Б», а на ІІ - поверсі функціонує спортивний комплекс “ФАНАТ», що також свідчить про те, що орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю “Старий Уж» не вжило заходів та не підготовило орендовані приміщення до повернення орендодавцю. 30 листопада 2023 року о 10:00 год.;
- Товариство з обмеженою відповідальністю “Старий Уж» не повернуло об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Генерала Свободи, буд. 9 “Б», згідно договору оренди № б/н від 01 грудня 2003 року орендодавцю - Акціонерному товариству “Ужгородський Турбогаз».
31 грудня 2023 року позивачем був виставлений рахунок №12 про оплату орендної плати за грудень 2023 року, а також цього ж дня сторонами був погоджений та підписаний акт №12 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), яким сторони зафіксували надання послуг оренди приміщення в грудні 2023 року.
Вказані кошти були повернуті позивачем.
24 січня 2024 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію пpo неповернення об'єкта оренди за вих. №18 з вимогою повернути об'єкт оренди за актом приймання-передачі у строк не пізніше 15 лютого 2024 року, проте відповідач не повернув позивачу об'єкт оренди у вищезазначений строк на вищезазначену вимогу, що і стало приводом звернення до суду.
ТзОВ «Сільпо-Фуд» орендує об'єкт оренди на підставі договору суборенди №19/05-2022 від 19.05.2022.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду; визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання договору оренди від 01 грудня 2003 року припиненим та зобов'язання відповідача повернути позивачу - об'єкт оренди за відповідним документом (актом) у зв'язку з припиненням дії договору оренди від 01 грудня 2003 року (закінчення строку, на який його було укладено).
В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначав про висловлене заперечення відповідачу щодо продовження дії договору після строку на який його було укладено.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України (чинного на момент ухвалення оскарженого рішення) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Оскільки Цивільний кодекс України набув чинності 01.01.2004, станом на момент укладення спірного договору оренди - 01.12.2003, правовідносини щодо найму (оренди) були врегульовані Цивільним Кодексом УРСР від 18.07.1963.
За договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату (ст. 256 ЦК 1963 р.).
Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством. (ст.258 ЦК 1963 р.).
Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці (ст.259 ЦК 1963 р.).
В разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць (ст.260 ЦК 1963 р.).
Відтак чинними станом на дату укладення сторонами договору оренди, положеннями цивільного законодавства було передбачено, що:
- наймом є строкове платне користування чужою річчю (чужим майном) за плату;
- строк договору мав бути узгоджений сторонами в договорі;
- для автоматичного поновлення строку договору після закінчення строку його дії необхідною умовою є відсутність заперечень наймодавця;
- в разі, якщо договір поновлено на невизначений строк, у зв'язку з продовженням користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця, будь-яка сторона може ініціювати його припинення за умови письмового попередження другої сторони за один місяць до дати припинення.
У контексті зазначеного, суд першої інстанції доречно звернувся до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)), згідно з якими домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду в тому, що у цьому випадку продовження дії договору оренди, за відсутності можливості власнику майна надати заперечення щодо його продовження, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки позбавляє власника майна можливості вільно ним користуватися та є порушенням, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, положень ЦК УРСР 1963 р., а також положень Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч.1 ст.764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
З огляду на наведене, враховуючи строк на який укладався договір оренди та беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується повідомлення відповідача про наявність заперечень з боку наймодавця про його поновлення, слід констатувати, що договір припинив свою дію 01.12.2023 у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Таким чином, у зв'язку з закінченням строку договору у відповідача виник обов'язок з повернення об'єкту оренди.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази які б свідчили про повернення об'єкту оренди відповідачу, навпаки відповідач повідомив орендодавця листом від 21.11.2023 про відсутність наміру повернення орендованого майна, у зв'язку обґрунтованим є задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди за договором від 01 грудня 2003 року позивачу.
В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання договору оренди від 01 грудня 2003 року припиненим, апеляційна скарга вимог та доводів не містить.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини, апелянт не довів порушення застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Враховуючи встановлені обставини справи, межі перегляду оскаржуваного рішення, доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.
В порядку положень ст.129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю “СТАРИЙ УЖ» (вх. №01-05/2499/25 від 14.08.2025) та Товариства з обмеженою відповідальністю “СІЛЬПО-ФУД» від 14.08.2025 (вх. №01-05/2502/25 від 15.08.2025) - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2025 у справі №907/665/18 (907/159/24) - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржників.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повну постанову складено 29.12.2025.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.