24 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 2-2234/11
провадження № 61-10845св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб?єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський Іван Володимирович,
заінтересована особа (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва (далі - приватний виконавець) Жаботинського І. В.
Скарга мотивована тим, що 03 грудня 2012 року Святошинський районний суд
м. Києва видав виконавчий лист № 2-2234/2011. 27 липня 2023 року приватний виконавець Жаботинський І. В. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, про існування якої ОСОБА_1 стало відомо лише 25 жовтня 2023 року у зв'язку із завантаженням застосунку «ДІЯ» та яку рекомендованим повідомленням він не отримував, а тому не був обізнаний про її існування.
ОСОБА_1 вважав, що строк пред'явлення виконавчого листа № 2-2234/11 закінчився ще 25 березня 2012 року, оскільки рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2011 року, на підставі якого він був виданий, набуло чинності 25 березня 2011 року, а тому оскаржувана постанова винесена приватним виконавцем з порушенням вимог законодавства.
ОСОБА_1 просив визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Жаботинського І. В. від 27 липня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа
№ 2-2234/2011, виданого 03 грудня 2012 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення боргу в розмірі 292 306,02 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця Жаботинського І. В. від 27 липня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2-2234/2011, виданого 03 грудня 2012 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення боргу в розмірі 292 306,02 грн.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2011 року набуло законної сили 25 березня 2011 року, отже, строк подання виконавчого документа до виконання сплинув 25 березня 2012 року, а тому на час звернення стягувача до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження строк пред'явлення виконавчого листа до виконання пропущено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») і представника приватного виконавця Жаботинського І. В. - адвоката Раковець О. О. задоволено.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про залишення скарги без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Залишаючи скаргу без задоволення, апеляційний суд виходив із того, що виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання та повертався стягувачу: 30 травня 2016 року на підставі пункту 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»; 05 лютого 2019 року, 15 листопада 2019 року
і 24 листопада 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про переривання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. Звернувшись 03 липня 2023 року із заявою про примусове виконання рішення суду, стягувач дотримав строків установлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Апеляційний суд також вказав, що оскільки в матеріалах справи немає відомостей, що стягувач і приватний виконавець були повідомлені про дату, час
і місце розгляду скарги у спосіб, встановлений статтею 128 ЦПК України,
то є підстави прийняти докази, які додано до апеляційних скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року та залишити в силі ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 листопада 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що станом на час звернення стягувача до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості за виконавчим листом № 2-2234/2011, виданим
03 грудня 2012 року Святошинським районним судом м. Києва, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання пропущено. Стягувач
і приватний виконавець до апеляційних скарг додали нові докази, при цьому не обґрунтували неможливість їх подання до суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
03 жовтня 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що боржник ініціював оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження з метою уникнути виконання рішення суду. Виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання та повертався стягувачу 30 травня 2016 року на підставі пункту 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»; 05 лютого 2019 року, 15 листопада 2019 року
і 24 листопада 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про переривання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. Постанова апеляційного суду
є обґрунтованою, мотивованою, такою, що винесена з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
08 жовтня 2025 року представник приватного виконавця Жаботинського І. В. - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що приватний виконавець правомірно прийняв виконавчий лист до виконання, а постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 липня 2023 року прийнята без порушення строків, визначених у статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду м. Києва.
02 жовтня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2011 року
з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» стягнено заборгованість за кредитним договором та судові витрати у загальному розмірі 292 306, 02 грн.
03 грудня 2012 року Святошинський районний суд м. Києва видав виконавчий лист на виконання цього рішення суду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27 грудня 2012 року
ПАТ «КБ «Експобанк» поновлено строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-2234/11, виданого 03 грудня 2012 року.
Постановою державного виконавця від 22 березня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа
№ 2-2234/11.
Постановою державного виконавця від 30 травня 2016 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою державного виконавця від 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 липня
2018 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_3
з примусового виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2011 року у справі № 2-2234/11, а саме ПАТ «КБ «Експобанк» замінено на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Постановою державного виконавця від 05 лютого 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою приватного виконавця від 26 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
Постановою приватного виконавця від 15 листопада 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою приватного виконавця від 16 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
Постановою приватного виконавця від 24 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою приватного виконавця Жаботинського І. В. від 27 липня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2234/11, виданого 03 грудня 2012 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 292 306,02 грн.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України,
а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
За обставинами цієї справи:
- 03 грудня 2012 року Святошинський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 2-2234/11;
?
- 27 грудня 2012 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва ПАТ «КБ «Експобанк» поновлено строк пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-2234/11;
- 22 березня 2013 року, в межах строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», який діяв до 05 жовтня 2016 року, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
- 30 травня 2016 року постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
- 04 жовтня 2016 року, в межах строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», який діяв до 05 жовтня 2016 року, постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3
з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
- 05 лютого 2019 року постановою державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
- 26 лютого 2019 року, в межах строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», в редакції після 05 жовтня 2016 року, постановою приватного виконавця від 26 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
- 15 листопада 2019 року постановою приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
- 16 січня 2020 року, в межах строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», в редакції після 05 жовтня 2016 року, постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5
з виконання виконавчого листа № 2-2234/11.
- 24 листопада 2021 року постановою приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_6 виконавчий лист № 2-2234/11 повернено стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Згідно з частиною п?ятою статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
У частині першій статті 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
03 липня 2023 року, тобто в межах строків, встановлених статтею 12 Закону
№ 1404-VIII, стягувач повторно направив до приватного нотаріуса заяву про примусове виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Апеляційний суд встановивши, що виконавчий лист неодноразово пред'являвся до виконання та повертався стягувачу 30 травня 2016 року на підставі пункту 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»; 05 лютого 2019 року,
15 листопада 2019 року і 24 листопада 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про переривання строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, зробив правильний висновок про дотримання приватним виконавцем норм закону при винесені оскаржуваної постанови від 27 липня 2023 року про відкриття виконавчого провадження, оскільки, звернувшись 03 липня 2023 року із заявою про примусове виконання рішення суду, стягувач не пропустив встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» строків.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення
у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду; перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки
у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості,
а наведені в касаційній скарзі доводи не свідчать про помилковість або необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Київського апеляційного суду від 06 березня
2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська