Справа № 355/133/24Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5850/2025Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
23 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого на ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2025 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Баришівського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження №12023111130003846 від 03.11.2023, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Під час судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , мотивуючи його тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, є необхідність продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Також звертає увагу на те, що наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України,оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі від 8 до 15 років із конфіскацією майна, у зв'язку з чим, під загрозою покарання, яке йому може бути призначено у разі доведеності його вини, він зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання. Окрім цього, обвинувачений не одружений, не має на утриманні малолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, також наявний ризик передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, який обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_7 може незаконно впливати на потерпілу, свідків у вказаному проваджені, які надавали викривальні покази щодо нього, оскільки йому відомо їхні місця проживання, роботи, а відтак обвинувачений, перебуваючи на свободі матиме можливість незаконно впливати на них, таким чином перешкоджати повному та об'єктивному проведенню судового розслідування.
Також у клопотанні прокурор посилається на ризик, який передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, який обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_7 , хоч в силу ст.89 КК України раніше не судимим, однак, раніше вчиняв злочини майнового характеру та корисливо-насильницькі злочини, тому є всі підстави вважати, що останній на шлях виправлення не став та може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ухвалою суду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено та продовжено строк тримання під вартою на 60 днів, до 07 грудня 2025 року включно.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, визнав доведеним, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати, вони є реальними і на момент розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 не зменшилися.
Також суд в ухвалі зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, під загрозою покарання, яке йому може бути призначено у разі доведеності його вини, він зможе переховуватись від суду з метою уникнення покарання, окрім цього не одружений, не має на утриманні малолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, може незаконно впливати на потерпілу, свідків які надавали викривальні покази щодо нього, оскільки йому відомо їхні місця проживання, роботи, перебуваючи на свободі матиме можливість незаконно впливати на них, таким чином перешкоджати повному та об'єктивному проведенню досудового розслідування. Та обставина, що обвинувачений ОСОБА_7 має малолітню сестру також не є підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки суду не було надано доказів про не можливість її життєвого існування за відсутністю брата.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2025 року та ухвалити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту з електронним засобом контролю.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ухвала є незаконною та такою, що прийнята з порушенням вимог кримінального процесуального Закону.
Зокрема, вказує на те, що суд не взяв до уваги ті обставини, що ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду відсутній, оскільки обвинувачений ОСОБА_9 є людиною молодого віку, має постійне місце реєстрації та проживання, у нього наявні стійкі соціальні зв'язки, матір обвинуваченого перенесла складні хірургічні операції у звязку з онкологічним захворюванням і є інвалідом третьої групи і на даний час потребує допомоги, а ризик знищити або сховати, спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для кримінального провадження прокурором не доведений. Також вказує, що ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, а ризик продовжити займатися злочинною діяльністю та вчинити інші кримінальні правопорушення наразі є виключно припущенням, а тримання під вартою ОСОБА_7 може призвести до погіршення стану здоров'я та можливих невідворотних негативних наслідків для нього.
Заслухавши доповідь судді, захисника та обвинуваченого, які, незважаючи на закінчення строку дії ухвали про продовження строку тримання під вартою, підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання його під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права останньої перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Посилання апеляційної скарги захисника на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки судом в повній мірі було перевірено наявність таких ризиків та надано їм належну оцінку.
Даних про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має такий стан здоров'я, який перешкоджає його перебувати під вартою в умовах СІЗО, провадження за апеляційною скаргою не містить.
Доводи про наявність у ОСОБА_7 сталих соціальних зв'язків та його позитивні характеристики за місцем проживання не свідчать про те, що, з урахуванням фактів неодноразового притягнення останнього до кримінальної відповідальності у минулому, зазначені обставини зможуть забезпечити під час судового розгляду належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судді про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 , апеляційна скарга не містить.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства та міжнародного законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу Баришівського районного суду Київської області від 09 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: