Справа № 320/32095/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
22 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
при секретарі Братиці К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, Обухівської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, Обухівської міської ради Київської області, в якому просить суд:
- скасувати рішення від 12.06.2025 року №417 Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області "Про затвердження висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітніх дітей", яким визначено місце проживання її дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (4 роки), і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (повних 11 років) з батьком ОСОБА_4 , як незаконне і винесене проти прав і інтересів малолітніх дітей.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, Обухівської міської ради Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить: «скасувати судове рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 року про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі № 320/32095/25 повністю і ухвалити нове судове рішення яким відкрити провадження у адміністративній справі № 320/32095/25» (за текстом апеляційної скарги). Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми процесуального права.
Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому, пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність рішення від 12.06.2025 року №417, яким Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області затверджено висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком.
Правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), главою 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України), Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за №866 (далі - Порядок № 866).
За приписами пункту 3 Порядку №866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Статтею 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Отже, оскаржувані висновки та рішення є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такі висновки та рішення не порушують прав та обов'язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в процесі якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, у тому числі і оспорюваних висновків та рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №500/6325/17, від 04.07.2018 у справі №496/4271/16-а та постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №522/23095/16.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення не містить ознак рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії.
Нормою частини 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені в рамках даного спору вимоги позивача не підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства, так як підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочка Є.О.
Чаку Є.В.
Повний текст виготовлено: 26 грудня 2025 року.