Справа № 620/993/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
25 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Коротких А. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2023 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до пункту 12 розділу XI Закону №889-VІІІ та статті 37 Закону №3723-ХІІ з 19.12.2023, з урахуванням до загального стажу державної служби періодів роботи посадових осіб в органах державної служби на посадах, період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, а також з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Чернігівською митницею від 13.12.2023 №108 та №109.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач з 16.09.2000 по 07.12.2019 працював на різних посадах Чернігівської митниці (16.09.2000 прийняв присягу державного службовця, 01.04.2004, присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби ІV рангу», 25.06.2005 присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби ІІІ рангу», 02.12.2008 присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби ІІ рангу», 26.04.2012 присвоєно спеціальне звання «Інспектор митної служби І рангу», 01.06.2013 присвоєно 12 ранг державного службовця, 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової та митної справи 1 рангу», 01.09.2015 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 3 рангу»), з 08.12.2019 по 25.11.2021 працював на різних посадах Північної митниці Держмитслужби (08.12.2019 присвоєно 6 ранг державного службовця, 01.07.2020 присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу») з 26.11.2021 по 04.10.2022 працював у Чернігівській митниці.
19.12.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», до якої додано копію трудової книжки, довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 13.12.2023 №108 та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 13.12.2023 №109, видані Чернігівською митницею.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 22.12.2023 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку із недостатністю необхідного стажу державної служби. Так, відповідачем зазначено, що позивач з 16.09.2000 по 07.12.2019, з 26.11.2021 по 04.10.22 працював в Чернігівській митниці, а з 08.12.2019 по 25.11.2021 в Північній митниці Державної митної служби на посадах інспектора, старшого інспектора, провідного інспектора, головного державного інспектора, йому як посадовій особі контролюючого органу згідно із статтею 573 Митного кодексу України були присвоєні спеціальні звання, а в разі присвоєння спеціального звання відповідно до статті 573 надбавка за ранг державного службовця не виплачується. Відповідно зазначені посади не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ , тому права на пенсію відповідно до Закону України №889 від 10.12.2015 ОСОБА_1 не має.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державу службу» (далі - Закон №3723-XII).
10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Після 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №676/4235/17.
Також вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі 687/545/17.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у спірному рішенні відповідача не спростовано наявність у позивача віку та страхового стажу, необхідних для призначення спірної пенсії.
Натомість вказано на відсутність необхідного спеціального стажу, оскільки не зараховано до стажу державної служби періоди його роботи на посадах в органах митниці.
Водночас згідно із пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Механізм обчислення стажу державної служби визначено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), який був чинний у період чинності Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу».
Згідно із пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (в редакції, чинній на час роботи позивача, чинного до 01.05.2016) до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Своєю чергою спеціальним законом, що визначав статус державної митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України (у редакції, чинній на час роботи позивача в митних органах).
Також, згідно зі статтею 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Особи, вперше прийняті на службу до митних органів на посади, які передбачають виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, приймають Присягу державних службовців, якщо раніше вони не приймали такої Присяги. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи митних органів є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в митних органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Пунктом 2 Порядку №622 визначено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», зокрема, мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають, зокрема, чоловіки, які досягли віку 62 роки (пункт 3 Порядку №622).
Відповідно до норм статті 90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позивач у період з 16.09.2000 по 07.12.2019, з 26.11.2021 по 04.10.2022 працював на різних посадах Чернігівської митниці, з 08.12.2019 по 25.11.2021 працював на посадах Північної митниці Державної митної служби України. Позивач досягнув пенсійного віку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має необхідний страховий стаж, в тому числі на посадах державної служби (більше 20 років), а тому має право на призначення пенсії з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII.
Відтак, оскаржуване рішення про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державу службу» суперечить положенням чинного законодавства.
Порядком призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, установлено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;
у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;
матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді (пункт 4 Порядку №622).
Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики (пункт 5 Порядку №622).
Отже, призначення позивачу пенсії державного службовця має відбуватись відповідно до поданої ним заяви з урахуванням доданих до неї документів.
Як вбачається з матерлів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач разом із заявою про призначення (перерахунок) пенсії відповідачу надав довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 12.12.2023 №108 та №109.
Форма вказаних довідок відповідає формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №1-3. На всі види оплати праці, включені в довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таким чином, видані довідки мають братися відповідачем до уваги при призначенні та розрахунку розміру пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу».
Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення про необхідність зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», враховуючи зазначені вище довідки.
Частиною 1 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення на пенсію державного службовця згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» 19.12.2023, тому переведення його на пенсію державного службовця має відбутися саме з 19.12.2023 - дати звернення із заявою про переведення .
Крім того, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач вказує на протиправність рішення суд першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідач витрат на правову допомогу у розміні 4 000,00грн, оскільки така сума витрат є неспівмірною із складністю даного спору.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3, 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань; безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З огляду на матеріали справи, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.
В підтвердження понесених витрат до матеріалів справи додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікую понести у зв'язку із розглядом справи, із зазначенням характеру правової (правничої) допомоги, вартістю 4000 грн, договір про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2024, квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 10.01.2024 №10-1044223/1, якою підтверджується оплата позивачем 4000 грн за договором про надання правової допомоги копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 17.01.2024 №1035465; договір про надання правової допомоги від 04.01.2024
Як цілком доречно зауважено судом першої інстанції, вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов'язаними, містять посилання на спірні правовідносини, розрахунок наданих адвокатом послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Враховуючи наведене, суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа №10.12.2019).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат понесених на правову допомогу є не лише належним чином підтверджена, а й цілком співмірна із складністю даного спору та такою, що підпадає під критерій розумності.
Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 "Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Ю. Коротких
(Повний текст постанови складено 25.12.2025)