вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. Справа № 910/13001/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025
у справі № 910/13001/24 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Ексчейнж Солюшнс"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Ексчейнж Солюшнс" (далі - позивач; ТОВ "Енерджі Ексчейнж Солюшнс"; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (надалі - відповідач; ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго"; апелянт; скаржник) безпідставно набутих грошових коштів у сумі 5 265 837,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача стосовно нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії є неправомірними і, як наслідок, - підлягають поверненню позивачу безпідставно отримані відповідачем грошові кошти у наведеному вище розмірі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Ексчейнж Солюшнс" 5 265 837 (п'ять мільйонів двісті шістдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять сім) грн 73 коп. безпідставно набутих коштів, судовий збір - 63 190 (шістдесят три тисячі сто дев'яносто) грн 05 коп. та 10 000 (десять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
За висновками суду першої інстанції, кошти сплачені позивачем як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії набуті відповідачем без достатньої правової підстави. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню на суму 5 265 837,73 грн за розрахунком позивача, який перевірений судом.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що: місцевим господарським судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; судом порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт зазначає, що позивач до позовної заяви не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що в оскаржуваному періоді (січень - лютий 2022 року, квітень - травень, вересень - листопад 2023 року) ТОВ «Енерджі Ексчейнж Солюшнс» здійснювало свою діяльність виключно на експорт без постачання електроенергії власним споживачам. Відповідач звертає увагу, що 11 жовтня 2022 року НКРЕКП на своєму засіданні прийняла постанову щодо затвердження змін до Кодексу системи передачі, а також до деяких нормативних актів НКРЕКП, необхідних для запровадження ITC механізму, зокрема, постанову від 11.10.2022 № 1305 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі». Згідно доводів апелянта, відповідні зміни, внесені до Кодексу системи передачі, вкотре підтверджують обов'язок позивача, як учасника ринку, а саме трейдера, що здійснює експорт електричної енергії, здійснювати оплату наданої ОСП послуги з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту. В свою чергу, згідно з Актами приймання-передачі послуги за спірні періоди вартість наданих послуг є більшою, аніж вартість експортованої електричної енергії. Отже, як вважає скаржник, обсяги, які зазначені в Актах приймання-передачі послуги є обсягами, які ТОВ «Енерджі Ексчейнж Солюшнс» експортувало, так і обсягами, які позивач передавав власним споживачам як постачальник. Тому, оскільки умовами договору передбачено оплату за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру, то відповідачем правомірно виставлено рахунки та Акти до оплати за спірні періоди.
Скаржник вказує, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято обов'язкове до виконання учасниками ринку рішення, оформлене постановами: від 07.02.2020 № 360, від 11.10.2022 № 1305, № 1306, від 30.09.2022 № 1234. Зазначені постанови НКРЕКП є чинними та не скасованими (окрім постанови від 07.02.2020 № 360, яка є нечинною з 26.03.2023). Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір, умовами якого передбачено, що вартість наданих послуг визначається на підставі діючої на момент надання послуги ставки за плату за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру. Відповідно, у разі здійснення позивачем експорту електричної енергії до/з країн периметру, НЕК «Укренерго» правомірно оформлювала акти приймання-передачі послуги з урахуванням відповідного експорту, адже ці умови передбачені: умовами укладеного між сторонами договору; Кодексом системи передач; постановами НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, від 11.10.2022 № 1305, № 1306, від 30.09.2022 № 1234.
В межах наведеного відповідач акцентує, що у спірний період позивачеві як експортеру послуг щодо передачі електричної енергії за договором здійснювались відповідні нарахування, що відповідали чинному договору та законодавству.
Крім того, на думку скаржника, відсутні правові підстави, передбачені положенням статті 1212 ЦК України, для задоволення позовної вимоги до НЕК «Укренерго» про стягнення набутих без достатньої правової підстави грошових коштів, тому що відповідач отримав спірні грошові кошти у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, на основі укладеного та діючого між сторонами Договору.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/13001/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/13001/24. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/13001/24 призначено на 07.07.2025.
29.05.2025 до апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно тверджень позивача, первісна редакція договору передачі від 11.08.2021 не містила положень, які б передбачали надання ОСП послуги з передачі електричної енергії при здійсненні користувачем експортних операцій, та, відповідно, обов'язку користувача оплачувати таку послугу. Зазначає, що умови договору не передбачають визначення фактичного обсягу послуги з передачі для експортованої електричної енергії, які для постачальників електричної енергії визначаються виключно на підставі даних щодо обсягу споживання електричної енергії споживачами такого електропостачальника.
Також Товариством зазначається, що додатковими угодами від 21.09.2021, від 28.12.2021, від 17.03.2023 до договору передачі пункт 4.1 було викладено у новій редакції, яка передбачала, що «фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розд. ХІ Кодексу системи передачі». Таким чином, договір передачі у зміненій редакції містив бланкетну норму до положень КСП. Однак, як було детально обґрунтовано позивачем у позовній заяві та з чим погодився суд першої інстанції, положення КСП, які передбачали нарахування плати за послугу з передачі під час експорту електричної енергії, суперечать міжнародним зобов'язанням України. Зокрема, такі положення суперечать статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка забороняє мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами, а також практиці Суду Європейського Союзу (рішення у справі C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018).
Окремо Товариство вказало, що посилання апелянта на пункт 6 додаткової угоди № 1 від 21.09.2021 (визначено, що умови додаткової угоди поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладення з 11.08.2021 відповідно до статті 631 ЦК України) та застосування частини третьої статті 631 ЦК України є некоректним. Адже та обставина, що під час укладення додаткової угоди відповідач використав положення частини третьої статті 631 ЦК України, жодним чином не свідчить про те, що позивач погодився з тим, що послуга з передачі експортованої електричної енергії надавалась йому відповідачем, оскільки наведене положення регулює питання строку дії договору, а не його предмет. Більше того, якби таке поширення дії змін було можливим, воно не могло б легітимізувати застосування норм КСП, які суперечать міжнародним зобов'язанням України. Отже, на думку позивача, доводи апелянта щодо правомірності нарахування плати за послугу з передачі експортованої електроенергії на підставі умов договору передачі, додаткових угод до нього та положень КСП (з урахуванням зазначених Постанов НКРЕКП) є безпідставними.
Позивач підкреслює й те, що оплата за передачу під час постачання власним споживачам не є предметом поданого позову, а тому надання доказів здійснення діяльності виключно на експорт без постачання електроенергії власним споживачам є недоцільним. Крім того, зазначене посилання жодним чином не спростовує позовні вимоги позивача та його доводи, оскільки предметом розгляду є тільки ті суми, які були сплачені за передачу під час експорту в обсягах, які підтверджені та визнані відповідачем. Так, обсяги електричної енергії, яка була експортована позивачем у спірні періоди, чітко визначені та підтверджені самим відповідачем у його ж довідках про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами. Саме на підставі цих офіційно підтверджених відповідачем обсягів експорту та відповідних тарифів на передачу, що діяли у спірні періоди, позивач розрахував суму безпідставно сплачених коштів. Позивач вважає, що відповідач у своїй апеляційній скарзі, як і у відзиві на позовну заяву не надав контррозрахунку та не спростував арифметичну правильність розрахунків позивача щодо обсягів експортованої електроенергії та сум, сплачених саме за ці обсяги. В межах вказаного позивач акцентував, що той факт, що загальні обсяги послуг з передачі, відображені в Актах приймання-передачі послуги, можуть бути більшими за обсяги експорту, лише підтверджує, що позивач здійснює й інші види діяльності на ринку електричної енергії (наприклад, постачання споживачам), що є цілком законним та не впливає на неправомірність стягнення плати саме за експортовані обсяги. Таким чином, доводи скаржника щодо необхідності доведення позивачем здійснення діяльності виключно на експорт є безпідставними, оскільки предметом спору є конкретні суми, сплачені за чіткі обсяги експортованої електроенергії, що підтверджені самим відповідачем.
Додатково Товариство звернуло увагу, що ані Регламентом Комісії ЄС № 838/2010 від 23.10.2010, ані договором про заснування Енергетичного Співтовариства не встановлено вимоги про те, що для приєднання до ІТС механізму національні регулятори повинні встановлювати на законодавчому рівні необхідність оплати послуги з передачі під час експорту. Також постановою НКРЕКП від 29.09.2023 № 1763 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» було виключено положення про необхідність сплати учасниками ринку, що здійснюють експорт електричної енергії, послуги з передачі електричної енергії до моменту приєднання оператора системи передачі України до ІТС механізму, що, на думку позивача, свідчить про те, що сам Регулятор визнав відсутність необхідності існування такої плати для цілей приєднання до ІТС.
Підсумовуючи викладені у відзиві заперечення, позивач наголошує, що відповідач отримав від Товариства грошові кошти за послугу, яка не підлягала оплаті відповідно до умов договору та міжнародного законодавства. Такі кошти є безпідставно набутими та підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.
У судовому засіданні 07.07.2025 оголошено перерву до 15.09.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці, судове засідання у справі № 910/13001/24, призначене на 15.09.2025, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/13001/24 призначено на 22.10.2025.
Представник апелянта в судовому засіданні 22.10.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (як оператор системи передачі; ОСП) є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100% акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у Приватне акціонерне товариство".
Відповідно до ліцензії на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами серії АЕ № 288299, що видана відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 17.04.2014 № 1012 відповідач виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії та відповідно до зведеного переліку суб'єктів природних монополій станом на 30.06.2024, що розміщений на офіційному веб-сайті Антимонопольного комітету України, є суб'єктом природної монополії на всій території України з видом діяльності: передача електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Ексчейнж Солюшнс" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність у якості постачальника електричної енергії на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, що видана відповідно до постанови НКРЕКП від 28.07.2021 № 1192. Маючи ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, позивач також займається трейдингом електричної енергії у якості трейдера, та у якості трейдера здійснює експортні операції з електричною енергією.
11.08.2021 між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" як ОСП та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Ексчейнж Солюшнс" як користувачем укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 2125-02024 з додатковою угодою до нього (договір) (скорочено - Договір).
21.09.2021 сторони уклали додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 2125-02024 від 11.08.2021 з метою приведення договору у відповідність до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 07.02.2020 № 360, якою, зокрема, внесені зміни до типової форми договору про надання послуг з передачі електричної енергії). У даній додатковій угоді сторони погодили, що її умови поширюються на взаємовідносини сторін, які виникли до її укладення з 11.08.2021 (п. 6 розділу 16 цієї угоди).
28.12.2021 сторони уклали додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 2125-02024 від 11.08.2021 з метою приведення договору у відповідність до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕКП від 10.11.2021 № 2027), якою, зокрема, внесені зміни до типової форми договору про надання послуг з передачі електричної енергії.
В редакції додаткової угоди від 28.12.2021 до договору сторони передбачили таке:
- ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.1);
- планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується ПДВ відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується НКРЕКП (Регулятором) та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті в мережі Інтернет (п. 3.1);
- для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді. 2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передач (п. 4.1);
- розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 5.1);
- користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу) з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку. Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно). Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів та повертає їх ОСП. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей (п.п. 5.5, 5.6);
- договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2021. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 13.1).
Згідно повідомлення відповідача від 30.10.2023 № 01/57251 позивачу доведено до відома про його приєднання до договору № 2125-02024-ПП про надання послуг з передачі електричної енергії з датою акцептування - 01.01.2024. Також відповідач повідомив, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 11.08.2021 № 2125-02024-ПП припиняє свою дію днем, що передує даті акцепту зазначеній у цьому повідомленні про приєднання до договору від 01.01.2024 № 2125-02024-ПП, а саме 31.12.2023 та продовжує діяти в частині регулювання відносин щодо коригування обсягів та вартості наданих послуг, що виникли в період дії цього договору, заборгованості/переплати за цим договором з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, щодо нарахування штрафів, пені, неустойки.
Протягом спірного періоду (січень 2022 року - листопад 2023 року) між позивачем та відповідачем підписані акти приймання-передачі послуги згідно з договором, які містили в собі інформацію про фактичний обсяг послуги, ставку тарифу, вартість послуги без ПДВ, ПДВ, вартість послуги з ПДВ, а саме:
- акт приймання-передачі за січень від 31.01.2022 на суму з ПДВ 20303,30 грн (фактичний обсяг 48,951 МВт*год, ставка тарифу 345,64 грн/МВт*год);
- акт приймання-передачі за лютий від 28.02.2022 на суму з ПДВ 349131,79 грн (фактичний обсяг 841,752 МВт*год (840,358 МВт*год з урахуванням акта коригування від 27.07.2023), ставка тарифу 345,64 грн/МВт*год);
- акт приймання-передачі за квітень від 30.04.2023 на суму з ПДВ 2149899,53 грн (фактичний обсяг 4164,051 МВт*год (4160,906 МВт*год з урахуванням акта коригування від 17.07.2023), ставка тарифу 430,25 грн/МВт*год);
- акт приймання-передачі за травень від 31.05.2023 на суму з ПДВ 2393116,58 грн (фактичний обсяг 4635,128 МВт*год (4626,462 МВт*год з урахуванням акта коригування від 18.08.2023), ставка тарифу 430,25 грн/МВт*год);
- акт приймання-передачі за вересень від 30.09.2023 на суму з ПДВ 409608,16 грн (фактичний обсяг 703,649 МВт*год, ставка тарифу 485,10 грн/МВт*год);
- акт приймання-передачі за жовтень від 31.10.2023 на суму з ПДВ 53145,23 грн (фактичний обсяг 91,296 МВт*год, ставка тарифу 485,10 грн/МВт*год);
- акт приймання-передачі за листопад від 30.11.2023 на суму з ПДВ 93200,90 грн (фактичний обсяг 160,106 МВт*год, ставка тарифу 485,10 грн/МВт*год).
Зазначені акти, зокрема, включали в себе обсяг експортованої електричної енергії, який був підтверджений відповідними довідками відповідача, а саме: січень 2022 року - 18 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/4627 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у січні 2022 року; лютий 2022 року - 816 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/9672 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у лютому 2022 року; квітень 2023 року - 4120 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/21799 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у квітні 2023 року; травень 2023 року - 4585 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/26885 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у травні 2023 року; вересень 2023 року - 642 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/50622 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у вересні 2023 року; жовтень 2023 року - 20 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/58873 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у жовтні 2023 року; листопад 2023 року - 69 МВт*год, що підтверджується довідкою відповідача за вих. № 01/66791 про обсяги електричної енергії, поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами у листопаді 2023 року.
За твердженнями позивача, з урахуванням обсягу експортованої електричної енергії та вартості послуг, які були безпідставно нараховані відповідачем, ним було визначено загальну суму коштів, безпідставно сплачених позивачем на користь відповідача, а саме: за електричну енергію, експортовану у січні 2022 року (18 МВт*год) позивач сплатив 7465,82 грн (18*345,64 (вартість послуги у січні 2022 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у лютому 2022 року (816 МВт*год) позивач сплатив 338450,69 грн (816*345,64 (вартість послуги у лютому 2022 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у квітні 2023 року (4120 МВт*год) позивач сплатив 2127156,00 грн (4120*430,25 (вартість послуги у квітні 2023 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у травні 2023 року (4585 МВт*год) позивач сплатив 2367235,50 грн (4585*430,25 (вартість послуги у травні 2023 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у вересні 2023 року (642 МВт*год) позивач сплатив 373721,04 грн (642*485,10 (вартість послуги у вересні 2023 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у жовтні 2023 року (20 МВт*год) позивач сплатив 11642,40 грн (20*485, 10 (вартість послуги у жовтні 2023 року) + 20% ПДВ); за електричну енергію, експортовану у листопаді 2023 року (69 МВт*год) позивач сплатив 40166,28 грн (69*485,10 (вартість послуги у листопаді 2023 року) + 20% ПДВ), а всього на суму 5 265 837,73 грн з ПДВ.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що дії відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії є неправомірними і, як наслідок, поверненню позивачу підлягають безпідставно отримані відповідачем грошові кошти у наведеному вище розмірі.
У свою чергу відповідач не визнавав обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та у своєму відзиві вказав, що оскільки Кодексом системи передач, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14.03.2018 № 309, постановами НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, від 11.10.2022 № 1305, № 1306, від 30.09.2022 № 1234 та умовами укладеного між сторонами договору передбачено оплату за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру, то відповідачем правомірно виставлено позивачу рахунки та акти до оплати за спірні періоди. За твердженнями відповідача, позивач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що в оскаржуваному періоді він здійснював свою діяльність виключно на експорт без постачання електроенергії власним споживачам. Також, як зазначав відповідач у відзиві на позов, з метою впровадження зобов'язань України щодо імплементації Регламенту Комісії ЄС для забезпечення участі ОСП України в ІТС механізмі проведено роботу з транспозиції та імплементації положень законодавства ЄС, включених Радою Міністрів Енергетичного Співтовариства до переліку aquis шляхом розроблення відповідних змін до нормативної бази Регулятора, в тому числі до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309. Постановою НКРЕКП від 11.10.2022 № 1305 до цього наказу були внесені відповідні зміни. При цьому, внесені в Кодекс системи передачі, а також до договору № 2125-02024 про надання послуг з передачі електричної енергії від 11.08.2021 зміни стосовно нарахування плати за послуги з передачі електроенергії до/з країн периметру, не містять інформації про те, що їх положення не застосовуються відносно країн учасників Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. На думку відповідача, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, що постанови НКРЕКП від 30.09.2022 № 1234 та від 11.10.2022 № 1305 прийняті Регулятором з порушенням законодавства чи є такими, що суперечать положенням ст.41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Отже, за твердженнями відповідача, у спірний період позивачу як експортеру послуг з передачі електричної енергії за договором здійснювались відповідні нарахування, що відповідали чинному договору та законодавству. Договір, який укладений між сторонами, не був визнаний недійсним, а тому мав виконуватись позивачем.
Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі електричної енергії (пункт 8 статті 4 Закону «Про ринок електричної енергії»).
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
За приписами ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі (п. 8 ч. 1 цієї статті).
Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (стаття 1 Закону України "Про державний кордон України").
Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Відповідно до п.п. 30, 92 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальником є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Тобто, у розумінні положень п.п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 914/935/20, від 08.06.2021 у справі № 910/8044/20, від 16.07.2024 у cправі № 910/12768/21.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про ринок електричної енергії" - трейдери мають право купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" - електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Пунктом 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (Правила ринку) передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (далі - КСП).
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі (п. 5.1 глави 5 розділу X Кодексу системи передачі).
За п.п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу X КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.
Станом на момент укладення Договору типова форма договору про надання послуг з передачі електричної енергії містилася у додатку № 6 до Кодексу системи передач, і не передбачала умов щодо включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов'язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача.
Обов'язок сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії було запроваджено із прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постанови від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження змін до Кодексу системи передачі", яка набула чинності 08.02.2020 (постанова № 360).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову № 360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.
Однак, постановою Верховного Суду від 08.09.2021 судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 640/3041/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В подальшому, Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27.10.2022 у справі № 640/27130/21 визнав протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" в частині змін до п.п. 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, п.п. 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.03.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі № 640/27130/21 змінив шляхом виключення із абз. 2 резолютивної частини слів "з моменту прийняття", в іншій частині рішення залишив без змін. Верховний Суд ухвалою від 25.04.2023 відмовив НКРЕКП у відкритті касаційного провадження.
Таким чином, в порядку адміністративного судочинства при розгляді справи № 640/27130/21 встановленими є обставини протиправності та нечинності постанови НКРЕКП від 07.02.2020 № 360 "Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі" в частині змін до п.п. 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, п.п. 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.
Як вже зазначалось вище, ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Отже, як оператор системи передачі НЕК «Укренерго» володіє всією персоніфікованою інформацією щодо кількості та напрямів переміщення електричної енергії.
Судова колегіє акцентує, що фактична кількість електроенергії переміщеної з ОЕС України до ЄС суміжних кран та обсяги електричної енергії поставленої позивачем за зовнішньоекономічними контрактами підтверджена самим відповідачем у відповідних довідках, складених у спірний період.
На це, як вважає колегія суддів, слушно звернув увагу й місцевий господарський суд.
На підставі вищезазначеного, колегією суддів визнаються необґрунтованими відповідні доводи скаржника про неправильність розрахунків позивача щодо обсягів експортованої електроенергії та сум, сплачених саме за такі обсяги, а тим самим і про правомірність виставлення відповідачем рахунків та Актів до оплати в межах відповідних сум за спірні періоди.
Щодо доводів апелянта про запровадження ITC механізму, то судова колегія завертає увагу на таке. Відповідно до п. 7.1 постанови НКРЕКП від 11.10.2022 № 1305 ОСП укладає Договір ІТС для участі в ІТС механізмі відповідно до процедур ENТSO-E. ОСП повідомляє Регулятора про намір укласти Договір ІТС не пізніше ніж за три місяці до прогнозованої дати набуття чинності Договором ІТС для ОСП. Договір ІТС набуває чинності для ОСП не раніше 01 січня року, наступного за роком, у якому ОСП підписано Договір ІТС або через 3 (три) місяці після його підписання - залежно від того, яка дата настане раніше. ОСП інформує Регулятора про підписання Договору ІТС упродовж 3 робочих днів з дати його підписання з наданням копії договору (з додатками). ОСП інформує на офіційному вебсайті про дату підписання Договору ІТС та дату фактичного приєднання до ІТС механізму протягом 3 робочих днів з моменту підписання Договору ІТС. ОСП інформує про стан впровадження Договору ІТС на офіційному вебсайті.
Згідно повідомлення, розміщеного на вебсайті (https://ua.energy/uchasnikam_rinku/itc/) НЕК «Укренерго», останнє приєдналося до Договору ITC з 01.07.2024.
Втім, предметом поданого позову є платежі, які були сплачені позивачем у період до приєднання оператора системи до механізму ІТС.
Тому, відповідні твердження апелянта щодо обов'язку позивача з оплати послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту/імпорту електричної енергії, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими.
В частині посилань відповідача на постанови НКРЕКП від 30.09.2022 № 1234 та від 11.10.2022 № 1306, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За приписами ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема у абзаці першому частини першої вказаної статті визначено, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про альтернативні джерела енергії", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про енергетичну ефективність", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що на виконання зобов'язань України за договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури, Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) №1227/2011 від 25.10.2011 про доброчесність та прозорість на оптовому енергетичному ринку та рішеннями Ради міністрів Енергетичного Співтовариства.
Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства (абз. 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Згідно з ч. 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
Функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах, зокрема, розвитку міждержавних перетинів з енергосистемами суміжних держав; співробітництва та інтеграції ринку електричної енергії на регіональному та загальноєвропейському рівнях (ст. 3 Закону України "Про ринок електричної енергії").
24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифіковано Верховною Радою України 15.12.2010, приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого відповідно до статті другої полягає в організації зв'язків між сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Згідно ст. 3 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства для цілей статті 2 діяльність Енергетичного Співтовариства охоплює:
a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у викладеному нижче розділі II, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як далі описано в розділі II;
b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як далі описано в розділі III;
c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як далі описано в розділі IV.
Статтею 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, яка міститься у його розділі ІІ, визначено, що нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики для цілей цього Договору включає: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований згідно Закону України №2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.
Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов'язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
Таким чином, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов'язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.
Пункт 1 ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
Наведена норма є обов'язковою для України як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства і підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до ст. 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Так, відповідно до позиції суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Статтею 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, Україна ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства фактично уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
В межах вказаного суд апеляційної інстанції враховує правові висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20.
В цій постанові ВПВС зауважила, що наведений в листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.
Крім того, ч. 1 ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони (ратифікованої Законом України №1678-VII від 16.09.2014, який набрав чинності 27.09.2014) встановлено, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію.
Таким чином, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії, - порушує міжнародні зобов'язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії.
Отже, враховуючи положення Закону України «Про міжнародні договори України», статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (яка, зокрема, в ч. 11 прямо передбачає обов'язок судів при застосуванні норм цього Закону брати до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу), положення Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, зокрема статтю 41, та Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, позицію Суду Європейського Союзу у справі №С-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду попередньої інстанції про те, що оскільки позивач експортував електричну енергію у спірний період тільки до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, у позивача відсутній обов'язок оплачувати послуги з передачі електричної енергії щодо якої здійснюється експорт до країн, які є сторонами перелічених договорів/організацій.
В свою чергу, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта в частині правомірності здійснення у спірний період нарахувань позивачеві як експортеру послуг щодо передачі електричної енергії за договором.
Колегія суддів вказує, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17.
У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати.
Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Згідно матеріалів справи, позивач повністю оплатив послуги з передачі електричної енергії за Договором відповідно до актів приймання-передачі послуг за спірний період, що підтверджується платіжними інструкціями.
Тому, з урахуванням наведених в цій постанові висновків щодо неправомірності дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, про необґрунтованість включення відповідачем до первинних та розрахункових документів вартості та обсягу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні її експорту до цих країн та без урахування міжнародних зобов'язань України, за висновками судової колегії сплачені позивачем кошти як оплата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії, - набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Про що, як вважає колегія суддів, правильно висновувався й суд першої інстанції.
Отже спірні кошти, сплачені позивачем у сумі 5 265 837,73 грн, набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.
Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, на переконання колегії суддів місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, і взаємному зв'язку доказів у їх сукупності.
При цьому, зважаючи на вказане, судом апеляційної інтенції відхилються, як необґрунтовані, аргументи скаржника щодо відсутності правових підстав, передбачених положеннями статті 1212 ЦК України, для задоволення позовної вимоги до НЕК «Укренерго» про стягнення набутих без достатньої правової підстави грошових коштів.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго").
Щодо стягнутих судом 1-ої інстанції 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія звертає увагу, що жодних доводів у цій частині апелянтом не наводиться.
Водночас, з огляду на заявлені в апеляційній скарзі вимоги про скасування оскаржуваного рішення в повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Суму судових витрат на правничу допомогу у зв'язку із розглядом пред'явленого позову позивач визначав на рівні 125 000,00 грн.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Водночас, у пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, вказано що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Також зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору, не свідчить про порушення судом норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об'єднаної палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру плати за правничу допомогу можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що для розподілу витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:
- договір № 1408-24 про надання правничої допомоги від 14.08.2024, укладений між Адвокатським об'єднанням "Федотов та партнери" та позивачем;
- замовлення на надання правничої допомоги №1 від 21.08.2024, в якому погоджено фіксований гонорар за надання правничої допомоги у суді першої інстанції на суму 125 000,00 грн;
- ордер серії ВН №1439596 від 04.11.2024;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2354 від 20.09.2011;
- платіжну інструкцію від 22/08/2024 № 672 на суму 125 000,00 грн.
У даному випадку судом першої інстанції враховано такі критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу: складність справи; принципи співмірності та розумності судових витрат; заперечення відповідача проти розміру витрат на оплату послуг адвоката.
Вказане стало підставами для часткового покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд, врахувавши предмет та підстави позовних вимог, складність справи, оцінивши фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів цієї справи, з огляду на те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правничу допомогу становить надмірний тягар для відповідача, керуючись принципом розумності судових витрат дійшов вірного висновку про наявність підстав для обмеження розміру таких витрат до суми 10 000,00 грн, що є справедливим та співрозмірним в даному випадку, з урахуванням при цьому заперечень відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що: місцевим господарським судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; судом порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/13001/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в межах спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/13001/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/13001/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".
4. Справу № 910/13001/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.12.2025 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці та тимчасовій непрацездатності).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков