вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" серпня 2025 р. Справа№ 910/15400/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 (повний текст складено та підписано 08.05.2025)
у справі №910/15400/24 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Чернігівської окружної прокуратури
до Чернігівської обласної ради (відповідач-1)
Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» (відповідач-2)
про скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії,-
13.12.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Чернігівської окружної прокуратури з вимогами до Чернігівської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» про:
1) визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 “Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.»;
2) визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024, укладеного між Чернігівською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.»;
3) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» повернути Чернігівській обласній раді частину земельної ділянки площею 0,0474 га в межах кадастрового номеру 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43.
В обґрунтування позовних вимог прокурор стверджує, що зміст договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024, укладеного між відповідачами, суперечить Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України та Закону України “Про оренду землі».
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 позов задоволено частково.
Визнано недійсним Договір про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024, укладений між Чернігівською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.»
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» повернути Чернігівській обласній раді частину земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, що знаходиться за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43.
Повернуто з місцевого бюджету міста Чернігова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» сплачені відповідно до умов Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024 грошові кошти розміром 8246 (вісім тисяч двісті сорок шість) 12 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4844 грн 80 коп.
Частково задовольняючи позов, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи мету укладення спірного договору - збільшення зони паркування автомобілів для відвідувачів торгово-офісного комплексу, тобто здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.», та беручи до уваги, що спірний випадок не відноситься до встановлених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що передача спірної земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, тобто, з проведенням торгів, чого у даному випадку здійснено не було.
Також суд першої інстанції, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах у справах №923/196/20, №918/1043/21, оскільки відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню для обох його сторін, вказав на необхідність повернути Чернігівській обласній раді частину земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43 та Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» 8 246,12 грн, сплачених на виконання умов Договору сервітуту від 01.10.2024.
Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 “Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.», суд першої інстанції вказав, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурор 23.05.2025 (документ сформований в системі “Електронний суд» 23.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині повернення з місцевого бюджету міста Чернігова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕІЛ КО.» сплачених відповідно до умов Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024 грошових коштів в розмірі 8246, 12 грн та в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 “Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
Прокурор вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням правил оцінки доказів, принципу рівності сторін, з порушенням правил логіки при аргументації судом свого рішення.
В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що предметом судового розгляду у даній справі (№910/15400/24) є вимога прокурора про визнання недійсним фактично договору оренди земельної ділянки (суд погодився з доводами прокурора, що між сторонами склались орендні правовідносини), тоді як висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції, містять певні обмеження при застосуванні двосторонньої реституції, за умов, визначених спеціальним законом.
Прокурор зазначає, що суд, встановивши фактичне використання товариством землі без оформлення, у встановленому законом порядку, орендних правовідносин, не з'ясувавши дійсну суму коштів, які мало б сплатити товариство у разі набуття права користування землею на конкурентних засадах, безпідставно повернув грошові кошти товариству, сплачені за фактичне користування спірною земельною ділянкою.
Також прокурор зазначив на помилковості висновків суду першої інстанції про те, що визнання незаконним та скасування рішення ради є неефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 «Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту товариству з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ КО.» прийнято з порушенням вимог ст. 134 Земельного кодексу України, так як земельну ділянку фактично надано не на конкурентних засадах в користування для розміщення стоянки автомобільного транспорту.
За твердженням прокурора, не оскарження прийнятого всупереч вимогам закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності матиме наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства і територіальної громади, а також може призвести до його повторного виконання.
Також, не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-2 28.05.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 28.05.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що інформація, викладена в листі Ради, жодним чином не підтверджує того, що частина земельної ділянки, щодо якої було встановлено сервітут, вибула з володіння Ради.
Відповідач 2 стверджує, що судом не встановлено факту того, що Рада чи будь-хто інший не допускалися апелянтом на територію частини земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут.
За твердженням апелянта, прокурор, на якого покладено тягар доведення удаваності правочину, не довів того, що Раді був обмежений доступ до частини земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут, а отже, що вона вибула з володіння власника.
Відповідач 2 зазначає, що порушення договору на стадії виконання, зокрема, гіпотетичне обмеження прав власника ділянки, саме по собі не свідчить про удаваність правочину, якщо у сторін не було наміру його укласти.
Також відповідач 2 посилається на відсутність порушень інтересів держави у даному випадку, оскільки територіальні громади Чернігівської області не понесли жодних майнових втрат унаслідок встановлення сервітуту.
В апеляційній скарзі відповідачем 2 заявлено клопотання про необхідність призначення у даній справі економічної та земельно-технічної експертизи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.05.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та 02.06.2025 розгляд апеляційних скарг Заступника керівника Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 призначено на 30.06.2025 об 11 год. 40 хв.
16.06.2025 через підсистему “Електронний суд» представником відповідача-1 подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 задоволено заяву представника Чернігівської обласної ради - Кравченка Дмитра Володимировича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 оголошено перерву на 18.08.2025.
Під час апеляційного перегляду прокурором та відповідачами подано відзиви на апеляційні скарги.
Стосовно заявлених в апеляційній скарзі клопотань про призначення економічної та земельно-технічної експертизи, то у їх задоволенні було відмовлено у судовому засіданні 30.06.2025 з наступних підстав.
Так, в обґрунтування поданих клопотань про призначення експертиз відповідач 2 посилається на необхідність дослідження обставин того, чи отримала б Рада більше грошових надходжень у результаті укладення договору оренди замість встановлення сервітуту та чи міг апелянт задовольнити свої потреби в паркуванні транспортних засобів будь-яким іншим способом, ніж шляхом встановлення сервітуту.
Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Водночас, з огляду на характер спірних правовідносин та заявлені позовні вимоги, підстав для призначення економічної та земельно-технічної експертизи колегія суддів не вбачає, а відповідачем 2 належним чином не обгрунтовано.
Явка представників сторін
В судове засідання апеляційної інстанції 18.08.2025 з'явились представники відповідачів та прокурор, які надали свої пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 18.08.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
29.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» звернулося із клопотанням до Чернігівської обласної ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельного сервітуту терміном на 49 років, для розміщення стоянки автомобільного транспорту на частині земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:050:0424), орієнтовною площею 0,0500 га.
В обґрунтуванні до вказаного звернення зазначено, що Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» надана в оренду земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва комплексу та розміщення об'єктів благоустрою. Однак, площа даної земельної ділянки не дає змоги розмістити повноцінну стоянку для автомобілів відвідувачів комплексу. Згідно з проектною документацією під офісні приміщення запроектовано орієнтовно 3600 кв.м. та торгові біля 4000 кв.м. На займаній території можливе розміщення лише 16 автомобілів та до 15 автомобілів в підземному паркінгу. Земельна ділянка, на яку відповідач 2 пропонував укласти договір сервітуту, дасть можливість розширити зону паркування автомобілів (відвідувачів комплексу) більш ніж на 25 місць та зменшить навантаження на паркування автомобілів вздовж проїзної частини.
Рішенням Чернігівської обласної ради від 12.02.2021 надано Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, орієнтовною площею 0,0500 га, терміном до 29.08.2024, для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:02:050:0424), що знаходиться у спільній власності сіл, селищ, міст Чернігівської області за адресою: м. Чернігів, пр. Миру, 43 з метою розширення зони паркування автомобілів відвідувачів торгово-офісного комплексу, що будується на перехресті вулиць Київської та П'ятницької у місті Чернігові.
Чернігівською обласною радою 23.04.2021 прийнято рішення про погодження Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:02:050:0424), що знаходиться у спільній власності сіл, селищ, міст Чернігівської області, за адресою: м. Чернігів, пр. Миру, 43, площею 0,0474 га з метою розширення зони паркування автомобілів відвідувачів торгово-офісного комплексу за адресою: місто Чернігів, вулиця Київська 11.
Надано Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» земельний сервітут на визначену у пункті 1 рішення частину земельної ділянки терміном до 29.08.2024 та встановлено оплату за сервітутне користування частиною земельної ділянки в розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідно до площі сервітуту.
Рішенням Чернігівської обласної ради від 03.08.2021 №21-5/VIII з метою виконання рішення від 23.04.2021 №29-4/VIII, враховуючи технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, вирішено внести зміни до рішення облради від 23.04.2021 та викласти п. 1 рішення у наступній редакції: “погодити Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:02:050:0591), що знаходиться у спільній власності сіл, селищ, міст Чернігівської області, за адресою: м. Чернігів, пр. Миру, 43, площею 0,0474 га з метою розширення зони паркування автомобілів відвідувачів торгово-офісного комплексу за адресою: місто Чернігів, вулиця Київська 11».
06.08.2021 між Чернігівською обласною радою (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» (сторона 2) укладено Договір про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці (далі - Договір сервітуту), відповідно до умов якого сторона 1 встановлює стороні 2 право платного строкового сервітуту на користування частиною земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:050:0591), визначеною у п. 1.2 договору, для розміщення стоянки автомобільного транспорту площею 0,0474 за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 43.
Відповідно до п. 2.1 Договору сервітуту від 06.08.2021 термін дії сервітуту починається з дати державної реєстрації права земельного сервітуту та діє до 29.08.2024.
У подальшому, рішенням обласної ради від 17.09.2024 №11-19/VIII поновлено Договір платного строкового земельного сервітуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» на частину земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:050:0591) площею 0,0474 га, за адресою: м. Чернігів проспект Миру, 43, для розміщення стоянки автомобільного транспорту, строком до 17.09.2027.
01.10.2024 між Чернігівською обласною радою (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» (сторона 2) укладено Договір про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці (далі - Договір сервітуту від 01.10.2024).
Згідно п. 1.1. Договору сервітуту від 01.10.2024 сторона 1 встановлює стороні 2 право платного строкового сервітуту на користування частиною земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:050:0591), зазначеною у п. 1.2. цього договору, для розміщення стоянки автомобільного транспорту площею 0,0474 га за адресою: м. Чернігів, пр. Миру, 43.
Пунктом 1.2. Договору сервітуту від 01.10.2024 передбачено, що частина земельної ділянки, право користування якою надається стороні 2, в межах сервітуту встановленого цим договором, розміром 0,0474 га, розташована за адресою: м. Чернігів проспект Миру, 43, кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області.
Відповідно до п. 2.1. Договору сервітуту від 01.10.2024 термін дії сервітуту починається з дати його укладення і діє до 17.09.2027. Умови зазначеного договору застосовуються до відносин, що виникли з 30.08.2024. Право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації.
Згідно п. 3.1. Договору сервітуту від 01.10.2024 плата по договору платного строкового сервітуту вноситься у грошовій формі у розмірі 18461 грн. 22 коп. в рік. Відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки для розрахунку плати складає 4,5 (чотири із половиною) відсотка, відповідно до площі сервітуту. Обчислення розміру плати за користування частиною земельної ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням добутку коефіцієнтів індексації грошової оцінки за попередні роки, визначених законодавством.
Відповідно до п. 3.2. Договору сервітуту від 01.10.2024 плата по договору платного строкового сервітуту вноситься місцевому бюджету м. Чернігова, на розрахунковий рахунок, одержаний в Головному управлінні ДПС у Чернігівській власті, як орендна плата за земельну ділянку державної та комунальної власності (КБКД 8010600).
Протягом терміну, вказаного у пункті 2.1 цього Договору, сторона 1 надає стороні 2 земельний сервітут на право розміщення стоянки автомобільного транспорту за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 43, на частині земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:02:050:0591, яка перебуває у спільній власності територіальних громад сіл. селищ, міст Чернігівської області в особі Чернігівської обласної ради, визначеної у додатку 1 до нього Договору.
Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор вказує на те, що закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання свого майна неможливе без застосування обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. З врахуванням викладених норм права можна зробити висновок, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Як вказує прокурор, за спірним договором об'єктом земельного сервітуту є частина земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:050:0591) площею 0,0474 га, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43, для розміщення стоянки автомобільного транспорту.
При цьому, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» від 29.01.2021 до Чернігівської обласної ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельного сервітуту взагалі не містить жодного обґрунтування неможливості задовольнити потреби для розміщення стоянки автомобільного транспорту в інший спосіб.
Водночас, відсутність можливості розмістити повноцінну стоянку для автомобілів відвідувачів торгово-офісного комплексу не є підставою для встановлення сервітуту. Вказані обставини повинні враховуватись Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» на стадіях проектування та будівництва торгово-офісного комплексу і не можуть вважатись нововиявленою необхідністю, з огляду на мету та функціональне призначення об'єкта нерухомості.
Крім того, як вказує прокурор, на сайті https://bwt.cn.ua/#about-us міститься інформація, що за адресою: м. Чернігів, вул. Київська, 11, розташований торгово-офісний комплекс під назвою “Black Wood Tower». Вказаний торгово-офісний комплекс забезпечений підземним паркінгом. Отже, підстав для встановлення між сторонами сервітуту не існувало, а тому у обласної ради не було жодних підстав для укладення сервітутних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.», тоді як сторони повинні були укласти договір оренди спірної земельної ділянки.
Прокурор вказує на те, що враховуючи мету укладення спірного договору - збільшення зони паркування автомобілів для відвідувачів торгово-офісного комплексу, тобто здійснення господарської діяльності, а також оплатний характер цього договору, встановлено, що між сторонами склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для розміщення другим відповідачем стоянки автомобільного транспорту, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України “Про оренду землі». Таким чином, передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України “Про оренду землі».
З огляду на викладене, за твердженням прокурора, вищезазначений правочин є удаваним, оскільки його вчинено для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, з огляду на що він підлягає визнанню недійсним.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Суспільство, Український народ, як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Розпорядження органами місцевого самоврядування земельними ділянками з порушенням вимог законодавства безперечно становить державний, суспільний інтерес, а відтак потребує захисту, у т.ч. органами прокуратури.
Також, згідно норм Закону № 1697-VII прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні “інтереси держави», що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.
Як зазначив прокурор, у зв'язку з відсутністю органу, уповноваженого відповідно до вимог чинного законодавства звертатися до суду з позовом про скасування рішення та визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі дана позовна заява подана прокурором, який виступає позивачем.
Прокурор зазначив, що у цій справі Чернігівська обласна рада, здійснюючи право розпорядження землею, є учасником цивільних правовідносин. Рішенням від 17.09.2024 “Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.», яке передувало укладенню спірного договору про встановлення земельного сервітуту обласна рада поновила договір платного строкового земельного сервітуту товариству з обмеженою відповідальністю “РІЕЛ КО.» та на підставі зазначеного рішення уклала Договір сервітуту.
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів.
У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.
У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У цій справі порушення інтересів держави полягає в тому, що внаслідок протиправних дій та рішень відповідача 1 спірну земельну ділянку комунальної форми власності, незаконно передано у користування приватного суб'єкта господарювання. Водночас, незаконна передача означеної земельної ділянки в користування, на умовах особистого сервітуту, порушує інтереси територіальної громади сіл, селищ та міст Чернігівської області, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування.
Зазначена земельна ділянка є специфічним об'єктом комунальної власності, адже належить до обмежених ресурсів, що зумовлює встановлення особливого правового режиму його використання та здійснення прав щодо нього. Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов'язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура (п. 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
У пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: - орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; - орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Таким чином, звернення прокурора з вказаною позовною заявою до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Не здійснення захисту вказаних інтересів свідчить про наявність “порушень інтересів держави» у розумінні ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» та наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Ураховуючи вищевикладене, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звернення прокурора до суду саме у якості позивача, так як Чернігівська обласна рада є учасником спірних правовідносин.
Стосовно суді заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).
Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Відповідно до положень статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
За змістом частин 1, 3, 4 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
У розумінні наведених положень потреба у встановленні сервітуту може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб (схожі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц).
Отже, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею (постанова Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 918/86/22).
Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 13.07.2021 у справі № 914/427/20, потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом; договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.
Разом із тим, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 Цивільного кодексу України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).
За змістом наведених правових положень договір оренди землі, на відміну від договору сервітуту, передбачає передачу орендареві повноважень щодо володіння та користування об'єктом оренди, що відповідає змісту статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".
Отже, основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння та користування орендованою земельною ділянкою та зобов'язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві. Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, в той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.
Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За змістом частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексу України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (схожий за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (схожі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).
Наявні в матеріалах справи докази (а саме, лист Чернігівської обласної ради від 05.12.2024 №01-05/1027, в якому відповідач 1 повідомляє, що ТОВ «Ріел Ко.» здійснювало дії по облаштуванню частини земельної ділянки (кадастровий номер 7410100000:02:050:0591) за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 43, на якій розміщена стоянка автомобільного транспорту площею 0,0474 га, зокрема, заміною, облаштуванням та встановленням окремих елементів огорожі по периметру даної стоянки) спростовують твердження відповідача 2 про те, що частина спірної земельної ділянки перебуває у вільному доступі. Навпаки, з вказаного листа вбачається, що користування частиною земельної ділянки є обмеженим (через встановлений на сусідній земельній ділянці, через яку відбувається заїзд, шлагбаум).
Водночас, дії апелянта щодо розміщення фотографій у апеляційній скарзі, на які останній посилається в якості спростування вказаного вище листа, є по суті наданням нових доказів, які суду першої інстанції не надавались. При цьому у тексті апеляційної скарги відсутні обґрунтування неможливості подання таких доказів під час розгляду справи судом першої інстанції.
У зв'язку із чим, відповідно до ст.ст. 76-78, 80, 269 ГПК України відповідні нові докази не можуть бути прийняті та враховані судом апеляційної інстанції.
Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції, що власник спірної частини земельної ділянки обмежений у праві вільного володіння та користування нею, а фактично вказані правомочності передані Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» та саме відповідач 2, обмеживши доступ до земельної ділянки через встановлений шлагбаум (на сусідній земельній ділянці, через яку здійснюється заїзд на спірну земельну ділянку) та огорожу фактично володіє та користується нею в своїх цілях.
Тобто, відбулась фактична передача Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» повноважень щодо володіння та користування частиною земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43.
Оскільки частина земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43 фактично вибула з володіння та користування власника (територіальної громади, інтереси якої представляє Чернігівська обласна рада) та її використання за цільовим призначенням (для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування) власником не здійснюється та є обмеженою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що насправді укладений між відповідачами Договір сервітуту від 01.10.2024 є договором оренди, укладення якого повинно здійснюватись з урахуванням норм, що регулюють орендні правовідносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).
У ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Враховуючи мету укладення спірного договору - збільшення зони паркування автомобілів для відвідувачів торгово-офісного комплексу, тобто здійснення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.», та беручи до уваги, що спірний випадок не відноситься до встановлених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що передача спірної земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, тобто, з проведенням торгів.
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024, укладений між Чернігівською обласною Чернігівською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.».
Щодо вимоги прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» повернути Чернігівській обласній раді частину земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).
Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки у даному випадку підлягає визнанню недійсним Договір сервітуту від 01.10.2024, укладений між відповідачами, тому відповідно до приписів ст. 216 ЦК України судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» повернути Чернігівській обласній раді частину земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43.
Водночас, суд у даному випадку також дійшов до висновку про можливість застосування двосторонньої реституції шляхом повернення відповідачу-2 коштів, сплачених на виконання умов Договору сервітуту від 01.10.2024, у загальному розмірі 8246,12 грн.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Апеляційна інстанція враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, на яку посилається суд першої інстанції, в якій зазначено, що якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Тобто Велика Палата Верховного Суду наголосила на можливості застосування двосторонньої реституції, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Як було встановлено вище, насправді між відповідачами існують не відносини сервітуту, а орендні правовідносини, оскільки укладений між сторонами договір сервітуту від 01.10.2024 насправді є договором оренди землі.
Як встановлено судом, товариство, набувши на підставі оспорюваного договору право користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, фактично використовувало її для власних потреб - влаштування стоянки автомобільного транспорту, тобто в комерційних цілях.
Водночас, специфіка правовідносин за договором оренди полягає в тому, що здійснити подвійну реституцію в разі недійсності (нікчемності) такого правочину, зважаючи на закладений у частині першій статті 216 ЦК України зміст, у спірних правовідносинах із дотриманням принципів рівноправності, пропорційності, справедливості неможливо.
Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином - припиняються на майбутнє (що узгоджується зі змістом вимог статті 236 ЦК України).
На вказаному наголосив Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі №910/9652/23.
Крім того, при застосуванні двосторонньої реституції, судом не враховано, що спір у справі стосується орендних правовідносин земельної ділянки комунальної власності, які регулюються, в тому числі, Законом України «Про оренду землі».
Зокрема, ч. 6 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що у разі визнання в судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Вказана норма є спеціальною, та передбачає виключення із загального правила застосування двосторонньої реституції, визначеного ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, ухваливши рішення про повернення відповідачу 2 суми, сплаченої за договором сервітуту від 01.10.2024, не врахувавши правової кваліфікації відносин сторін в умовах фактичного використання останнім земельної ділянки та приписи Закону України «Про оренду землі», припустився неправильного застосування частини першої статті 216 ЦК України, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) провести двосторонню реституцію.
З цих підстав, суд дійшов помилкових висновків в частині повернення з місцевого бюджету міста Чернігова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» сплачених відповідно до умов Договору про встановлення земельного сервітуту від 01.10.2024 грошових коштів в розмірі 8246,12 грн, які фактично були сплачені за користування земельною ділянкою.
Що стосується позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 “Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту Товариству з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.», суд першої інстанції вказав, що відповідне рішення облради є виконаним шляхом укладення Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024, а тому прокурором обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові у вказаній частині позовних вимог.
Водночас, колегія суддів не погоджується із відповідним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).
Водночас, частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Колегія суддів враховує, що рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 «Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту товариству з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ КО.» прийнято з порушенням вимог ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки, як було встановлено вище, земельну ділянку фактично надано не на конкурентних засадах в користування для розміщення стоянки автомобільного транспорту.
Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.
Так, рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб'єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.
Правовий акт - це акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин тощо.
При цьому акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та може бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки в частині розпорядження нею.
Саме за рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування як його волевиявленням формується земельна ділянка як об'єкт цивільних прав, що передбачає визначення її площі, категорії, цільового призначення, обмежень у використанні, строк надання у користування, умови її використання тощо.
У подальшому всі ці елементи рішення органу місцевого самоврядування закріплюються в похідному документі - відповідному договорі.
Таким чином, рішення та договір не є самостійними правовими підставами набуття прав на землю, а є первинним і похідним, оскільки без рішення цього органу неможливо укласти відповідний договір. Тому порушення закону випливають саме з рішення органу місцевого самоврядування, а не з відповідного договору, і юридична оцінка повинна надаватись у першу чергу рішенню.
Таким чином, внаслідок прийняття Чернігівською обласною радою незаконного рішення від 17.09.2024, у відповідача 2 виникло право користування частиною земельної ділянки площею 0,0474 га в межах кадастрового номеру 7410100000:02:050:0591, за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43.
У даному випадку судом першої інстанції залишено поза увагою те, що оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення у фізичних та юридичних осіб цивільних прав, зокрема набуття земельних ділянок, є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
При цьому судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що не скасування в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування, укладеного всупереч закону та інтересам територіальної громади, буде прямим ігноруванням норм Основного Закону (ч. 2 ст. 19), суперечити сутності права власності на землю та матиме наслідком залишення в силі незаконного рішення, що не відповідає волі та інтересам суспільства і територіальної громади, а також може призвести до його повторного виконання. Таке рішення до моменту втрати ним чинності на підставі рішення суду може виступати формальною підставою для укладання нових правочинів.
Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами прокурора, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування у даному випадку є ефективним, належним та правомірним способом захисту порушеного права, що відповідає змісту порушеного права та є таким, що забезпечує його реальне поновлення, за захистом яких звернувся прокурор до суду відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Про можливість окремого оскарження прокурором рішень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками, та що такий спосіб захисту може бути визнаний належним та ефективним наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
А тому, оскільки рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 «Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту товариству з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ КО.» прийнято з порушенням вимог ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки земельну ділянку фактично надано не на конкурентних засадах в користування для розміщення стоянки автомобільного транспорту, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування даного рішення, що буде належним, ефективним та правомірним способом захисту порушеного права, відповідатиме змісту порушеного права та є таким, що забезпечує реальне поновлення цього права, за захистом яких звернувся прокурор до суду.
У даному випадку судом прийнято до уваги, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру. На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення Суду у справі Наталія Михайленко проти України, no.49069/11, від 30.05.2013).
Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача-2 з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024, укладеного між Чернігівською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» та зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріел Ко.» повернути Чернігівській обласній раді частину земельної ділянки площею 0,0474 га в межах земельної ділянки кадастровий номер 7410100000:02:050:0591, що знаходиться за адресою: місто Чернігів проспект Миру, 43.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
В той же час, доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
З огляду на встановлені у справі обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 задоволенню не підлягає, тоді як апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині повернення з місцевого бюджету сплачених відповідачем 2 коштів та в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024, з прийняттям нового про задоволення вказаної вище позовної вимоги.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги прокурора та відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача 2, на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача 2.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 задовольнити.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 скасувати в частині повернення з місцевого бюджету міста Чернігова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ КО.» сплачених відповідно до умов Договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення стоянки автомобільного транспорту на земельній ділянці від 01.10.2024 грошових коштів в розмірі 8 246, 12 грн. та в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 «Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту товариству з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ КО.».
4.Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
5. Визнати незаконним та скасувати рішення Чернігівської обласної ради від 17.09.2024 «Про поновлення договору платного строкового земельного сервітуту товариству з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ КО.».
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» (14013, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, м. Чернігів, просп. Перемоги, 127, код ЄДРПОУ 33799824) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, Чернігівська обл, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9; ідентифікаційний код: 02910114) 7 267,20 грн судового збору за подання позовної заяви.
7. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 у справі №910/15400/24 залишити без змін.
8.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріел Ко.» (14013, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, м. Чернігів, просп. Перемоги, 127, код ЄДРПОУ 33799824) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 9084,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4.Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
5. Матеріали справи №910/15400/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 24.12.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко