Рішення від 10.10.2025 по справі 915/305/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/305/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - Тучкова Ю.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» до Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради про стягнення заборгованості в загальній сумі 271171,93 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради про стягнення заборгованості в загальній сумі 1171137,76 грн., в т.ч. основного боргу в сумі 899965,83 грн., пені в сумі 125100,68 грн., інфляційних втрат в сумі 67263,78 грн., 3% річних в сумі 15809,87 грн. та 7% штрафу в сумі 62997,60 грн., посилаючись на наступне.

01.11.2017 між Акціонерним товариством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» філія “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» та Комунальним підприємством “Грааль» Южноукраїнської міської ради було укладено договір № 06-05/ПУ-39985, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання відпускати відповідачу питну воду на господарські потреби, а абонент зобов'язався сплатити за використану питну воду в кількості та розмірах, передбачених договором.

Як стверджує позивач, у відповідності до умов договору позивач у період з травня 2024 по червень 2024 надав відповідачу вищезазначені послуги на загальну суму 1155332,11 грн.

Так, позивач з посиланням на умови п.3.3. договору зазначає, що оплата за фактично спожиту питну воду повинна проводитись щомісячно, протягом 14-ти календарних днів від дати одержання рахунку.

При цьому, як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надіслано відповідачу разом з супровідними листами рахунки на оплату наданих послуг за травень 2024 року № РС,24-969 від 31.05.2024 на загальну суму 661324,75 грн. та за червень 2024 року рахунок № РС,24-1165 від 30.06.2024 на загальну суму 494007,36 грн.

Поряд з цим позивач зазначає, що тарифи на послуги з централізованого водопостачання затверджені рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 398 від 19.12.2023 року.

Наразі позивач стверджує, що відповідачем було частково сплачено заборгованість, а саме: за травень 2024 року сплачено 30000,00 грн., за червень 2024 року сплачено 225366,28 грн. Таким чином, станом на 07.02.2025 заборгованість за травень 2024 року становить 631324,75 грн., а за червень 2024 року - 268 641,08 грн., всього 899965,83 грн.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором позивачем відповідно до умов п. 3.5. договору нараховано пеню в сумі 125100,68 грн. та штраф 7% в сумі 62997,60 грн., а також відповідно до приписів ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в сумі 15809,87 грн. та інфляційні втрати в сумі 67263,78 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.03.2025 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (вх. № 2949/25 від 26.02.2025) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 1 ст. 164 ГПК України не надано належних доказів сплати заявником судового збору за поданий позов у встановленому законом розмірі.

12.03.2025 р. від представника позивача - Тучкової Ю.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. №3815/25), до якої заявником надано копію платіжної інструкції від 10.03.2025 р. № АЕС/3190 про сплату судового збору на суму 4684,55 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2025 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/305/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 07.04.2025 р. о 12:00.

24.03.2025 р. від представника позивача - АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у підготовчому засіданні, яке призначене на 07.04.2025 р. о 12:00, а також у всіх послідуючих судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 4504/25/25).

02.04.2025 р. від відповідача - Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх. № 5072/25). В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає, що наразі ним проводиться активна робота щодо вирішення питання укладення мирової угоди по справі №915/305/25, що надасть сторонам можливість уникнути подальшого судового розгляду справи та погашення заборгованості або за рахунок власних коштів підприємства, або за рахунок фінансової допомоги засновника КП “Грааль» - Південноукраїнської міської ради. Відтак, відповідач просить розгляд справи № 915/305/25 та підготовче засідання у ній відкласти на інший час та день, строк проведення підготовчого провадження у господарській справі № 915/305/25 продовжити на тридцять днів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.04.2025 р. у справі №915/305/25 задоволено заяву представника позивача про участь у підготовчому засіданні суду, яке призначене на 07.04.2025 р. о 12:00, а також усіх наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2025 р. у справі №915/305/25 підготовче засідання відкладено на 05.05.2025 р. о 12:00, з огляду на клопотання відповідача та неявку представників сторін у підготовче засідання з поважних причин.

05.05.2025 р. від відповідача - Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. № 6769/25).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 р. у справі №915/305/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, та підготовче засідання відкладено на 28.05.2025 р. о 13:30.

26.05.2025 р. від відповідача - Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 7922/25), згідно з яким відповідач просив відкласти розгляд справи, що призначений на 28.05.2025, у зв'язку з необхідністю залучення до участі у справі адвоката, для надання професійної правничої допомоги, так як в штаті КП “Грааль» ПМР відсутній юрист, а залучення адвоката необхідно КП “Грааль» ПМР для реалізації гарантованого Конституцією України права на захист.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2025 р. у справі №915/305/25 підготовче засідання відкладено на 07.07.2025 р. о 13:30, з огляду на клопотання відповідача.

07.07.2025 р. від відповідача - Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх. № 10065/25), згідно з якою відповідач просив суд поновити строк для подання відзиву на позовну заяву у справі № 915/305/25 та прийняти відзив на позовну заяву, поданий одночасно з цією заявою.

Також 07.07.2025 р. від відповідача - Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10070/25), згідно з яким відповідач визнає позовні вимоги в частині основного боргу в сумі 899965,83 грн. та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90%, а також відмовити у стягненні 7% штрафу як безпідставного.

В обґрунтування підстав зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, що КП «ГРААЛЬ» ПМР зазнало збитків через диспропорцію тарифів. Так, на час пред'явлення позовних вимог за період нарахованої заборгованості по договору № 06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017 року за травень-червень 2024 року та на сьогоднішній день КП «Грааль» ПМР знаходиться в скрутному фінансовому становищі, що пов'язано з тим, що підприємство придбало послуги з централізованого водопостачання у філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська АЕС» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за тарифом 21,65 грн/куб.м з ПДВ (згідно рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 19.12.2023 №426), тоді як реалізація населенню громади до 01.11.2024 року здійснювалася за тарифом 15,16 грн/куб.м з ПДВ (згідно рішення виконавчого комітету Костянтинівської селищної ради від 29.10.2019 №60), різниця між тарифом 6,49 грн. (21,65 - 15,16). Як стверджує відповідач, лише рішенням виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради №422 від 04.10.2024 було введено в дію для населення тариф на послуги з централізованого водопостачання, які надає комунальне підприємство «Грааль» ПМР міської ради з 01.11.2024 - в розмірі 26,68 грн/м3 з ПДВ, а після закінчення дії воєнного стану в Україні - в розмірі 28,09 грн/куб.м з ПДВ.

Водночас, відповідач посилається на приписи ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та зазначає, що відповідач є комунальним підприємством, а постачання води є його основним та фактично єдиним видом господарської діяльності, та оскільки в матеріалах справи позивачем не акцентовано на доказах понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017; нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, стягнення ж з відповідача штрафу та пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, можливою да достатньою мірою відповідальності відповідача є покладення на нього обов'язку сплатити штрафні санкції в розмірі 10% від заявлених позивачем, враховуючи визнання позивачем основного розміру заборгованості. Разом з цим, відповідач зазначає, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (позивача). При цьому стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, тим більше, що підприємство вже перебуває у критичному фінансовому стані.

Відповідач з посиланням на правову позицію, що викладена в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначає, що позивач безпідставно нарахував штраф у розмірі 62 997,60 грн., тоді як договірні відносини між сторонами стосуються виключно грошового зобов'язання, а не поставки товару чи надання послуг.

В підготовчому засіданні 07.07.2025 р. представник позивача зазначив про необхідність долучення до матеріалів справи відзиву відповідача на позовну заяву та заперечував щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. Також представник позивача просив суд надати позивачу час для можливості підготувати відповідь на відзив у разі поновлення відповідачу строку на подання відзиву на позовну заяву та долучення його до матеріалів справи.

Так, у підготовчому засіданні 07.07.2025 р. судом розглянуто заявлене відповідачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву, за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та долучення вказаного відзиву до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2025 р. у справі №915/305/25 підготовче засідання відкладено на 21.07.2025 р. об 11:30, з огляду на клопотання позивача.

07.07.2025 р. від представника позивача - АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 10122/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів суду скановану копію договору № 06-05/ПУ-39985 від 01.11.2018 р. належної якості.

16.07.2025 р. від відповідача - Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 10517/25), згідно з якою відповідач просив суд здійснювати подальший розгляд справи без участі уповноваженого представника КП “Грааль» ПМР, при цьому зазначив, що відповідь на пропозицію укладення мирової угоди від позивача не надходила.

Також 16.07.2025 р. від представника позивача - АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 10523/25), в якій позивач не погоджується із заявленим відповідачем клопотанням про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 90%, оскільки позивач вважає, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні.

На думку позивача, нарахована позивачем пеня в розмірі 125100,68 грн. вже обмежена показником подвійної облікової ставки Національного банку України. Разом з цим позивач зазначає, що відповідачем не здійснено заходів, передбачених ч. 2 ст. 226 ГК України, а навпаки, відповідач знаючи, що порушить свої договірні зобов'язання продовжує використовувати питну воду, яку позивач добросовісно йому відпускає згідно умов укладеного договору. На переконання позивача, відповідачем ніяким чином не забезпечується виконання п. 1.1 договору.

Позивач зазначає, що станом на сьогоднішній день відповідач не розрахувався за надані йому послуги у спірний період і вже накопичив борг за поточний період. Як зазначає позивач, єдиною обставиною за якою відповідач звільняється від відповідальності у вигляді сплати пені та штрафу (відповідно до умов договору) є невиконання зобов'язань за наслідками обставин непереборної сили. Однак, як стверджує позивач, обставини непереборної сили не підтверджені відповідачем, відсутня і винятковість обставин, оскільки винятковість обставин передбачає саме винятковість, а не систему неплатежів та постійне порушення строків для оплати наданих послуг. Крім того, як зазначає позивач, КП «Грааль» Південноукраїнської міської ради є юридичною особою, має самостійний баланс, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням, штампи та бланки зі своїми реквізитами, має право від свого імені укладати угоди, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, бути відповідачем та позивачем у судах, а тому, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Позивач стверджує, що він добросовісно виконує взяті на себе обов'язки за укладеним договором, на відміну від відповідача, який не приймає жодних спроб щодо врегулювання питання погашення заборгованості, а тільки накопичує її, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2025 р. у справі №915/305/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13.08.2025 о 14:00.

08.08.2025 р. від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 11556/25), згідно з яким позивач просив відкласти розгляд справи, призначений на 13.08.2025 р. о 14:00, у зв'язку з відпусткою представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.08.2025 розгляд справи №915/305/25 відкладено на 10 вересня 2025 року о 12:00.

У судовому засіданні господарського суду 10 вересня 2025 року по справі № 915/305/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 10 жовтня 2025 року об 11 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 10.09.2025 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.

01.10.2025 від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про збільшення та зменшення розміру позовних вимог (вх. №13937/25), в якій заявник зазначає, що 11.09.2025 відповідачем повністю сплачено суму основної заборгованості за період з травня 2024 року по червень 2024 року в розмірі 899965,83 грн., у зв'язку з чим позивачем здійснено новий розрахунок нарахованих санкцій з урахуванням моменту сплати основного боргу позовних вимог. Відтак, позивач у вказаній заяві просить суд стягнути з Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради 125564,38 грн. - інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 31719,62 грн., пеню в розмірі 129396,61 грн., штраф 7% в розмірі 62997,60 грн. та судові витрати в розмірі 4196,14 грн.

08.10.2025 від представника відповідача - Павлів О.З. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшли додаткові пояснення (вх. №14209/25), в яких представник відповідача з посиланням на положення ч. 1, 2 ст. 46 ГПК України зазначає про неприпустимість збільшення розміру штрафних санкцій, інфляційних втрат або 3% річних після 21.07.2025 р. (дати закриття підготовчого провадження), та просить суд не приймати до розгляду змінений розрахунок позовних вимог як такий, що поданий після початку розгляду справи по суті, окрім зарахування сплати основного боргу.

10.10.2025 від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №14323/25), згідно з яким заявник просить суд повернутися до стадії підготовчого провадження для вирішення питання щодо приєднання до матеріалів справи заяви про зменшення розміру позовних вимог від 01.10.2025, оскільки саме її зміст визначає актуальний стан позовних вимог у справі № 915/305/25 та є свідченням неможливості стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 899965,83 грн., який відповідачем було погашено 11.09.2025.

В судове засідання 10.10.2025 року представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином шляхом надсилання ухвали суду до наявного електронного кабінету, зареєстрованого в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.

В судовому засіданні 10.10.2025 р. судом розглянуто клопотання позивача від 01.10.2025 та від 10.10.2025, та залишено без задоволення клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження (вх. № 14323/25 від 10.10.2025 р.), а заяву про збільшення та зменшення розміру позовних вимог (вх. №13937/25 від 01.10.2025) залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України як таку, що подана після закінчення встановлених законом процесуальних строків.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2025 провадження у справі № 915/305/25 в частині позовних вимог Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» до Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради» про стягнення суми основного боргу в розмірі 899965,83 грн. закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Отже, предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення пені в сумі 125100,68 грн., інфляційних втрат в сумі 67263,78 грн., 3% річних в сумі 15809,87 грн. та 7% штрафу в сумі 62997,60 грн

Стосовно неявки відповідача суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

До того ж, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву (вх. №10070/25 від 07.07.2025) відповідач визнав позовні вимоги в частині вимог про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 899965,83 грн., наомість просив зменшити штрафні санкції на 90%.

Під час розгляду справи по суті в засіданні суду представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, водночас просив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій залишити без задоволення, зауваживши, що відповідач не надав доказів щодо складного становища, тому просив стягнути нараховані штрафні санкції в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.11.2017 між ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС» (постачальник) та Комунальним підприємством “Грааль» Костянтинівської селищної ради (абонент) було укладено договір на водопостачання № 06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017, відповідно до п. 1.1. якого постачальник бере на себе зобов'язання відпускати абоненту (територія Костянтинівської селищної ради) питну воду (далі - водопостачання) на господарські потреби згідно з Державними санітарними нормами та правилами “Гігієнічні вимоги до води питної, призначені для споживання людиною» (ДСанНін 2.24-171-10), а абонент зобов'язується оплачувати за використану питну воду в кількості та розмірах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору при виконанні умов договору сторони зобов'язуються керуватися "Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затвердженими наказом Міністерства з питань ЖКГ України № 190 від 27.06.2008.

Згідно з п. 2.1.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити абонента питною водою згідно (ДСанПін 2.24-171-10) у кількості 235568,16 куб.м/рік, що є лімітом споживання води та підтверджується розрахунком-заявкою (додаток № 2 до договору).

Пунктом 2.1.6. договору визначено, що постачальник зобов'язаний щомісячно в передостанній робочий день звітного місяця разом з абонентом складати акт про обсяг питної води, відпущеної абоненту за показниками приладів обліку, встановлених на межі експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до п. 2.2.5 договору абонент зобов'язаний щомісячно в передостанній робочий день звітного місяця разом з постачальником складати акт про обсяг використаної питної води за показниками приладів обліку, встановлених на межі експлуатаційної відповідальності сторін.

Згідно з п. 2.2.6 договору абонент зобов'язаний брати участь в контрольних обстеженнях та складати відповідні акти. У випадку відмови чи ухилення від участі в обстеженні, складанні чи підписанні актів, в акті проводиться запис про відмову.

Оформлений таким чином акт являється обов'язковим для виконання в зазначений у ньому термін, а також являється основою для розрахунків за спожиту питну воду.

Пунктом 2.2.8 договору передбачено, що абонент зобов'язаний проводити оплату за відпущену постачальником питну воду в строки і порядку, передбачені договором.

Згідно з п. 3.2 договору розрахунки за водопостачання здійснюються по встановленим тарифам, діючим на період дії договору.

Порядок встановлення і застосування тарифів регулюються уповноваженими органами відповідно з вимогами чинного законодавства. При зміні тарифів розрахунки проводяться за новими тарифами з дня їх введення. Постачальник письмово повідомляє абонента про зміну тарифів. Повідомлення являється невід'ємною частиною договору.

Тариф, на момент укладання договору, на послугу водопостачання складає 3,44 грн. за 1 м3 (без урахування ПДВ 20%).

Орієнтовно вартість послуг по договору складає 972425,36 грн. з урахуванням ПДВ 20 % - 162070,90 грн.

Пунктом 3.3 договору визначено, що оплату за фактично отримані послуги абонент проводить щомісячно на підставі пред'явлених постачальником рахунків на оплату протягом 14 календарних днів від дати одержання рахунку.

Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Постачальник направляє абоненту рахунки цінним листом з повідомленням про вручення.

Грошові кошти перераховуються абонентом по платіжним реквізитам, вказаним у рахунку, пред'явленому постачальником до оплати.

При ненадходженні на поточний рахунок постачальника грошових коштів до 20 числа місяця, слідуючого за місяцем, в якому надавалися послуги, постачальник має право попередити абонента про припинення йому постачання води, до повного погашення заборгованості, після чого постачання води буду відновлено тільки за письмовою згодою сторін.

Відповідно до п. 3.5 договору у випадку несвоєчасної оплати платіжних документів в зазначений термін абонент сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 %.

Відповідно до п. 4.2.1 договору абонент зобов'язаний дотримуватись умов договору, викладених в п. 2.2.1 - 2.2.8 договору. Абонент несе відповідальність за оплату фактично спожитої води в повному обсязі і в терміни, які передбачені умовами договору.

Згідно з п. 6.1 договору договір вступає в силу з дати підписання його обома сторонами, скріплення підписів печатками та діє по 31.10.2018 року включно в частині постачання питної води, а в частині розрахунків - до повного розрахунку.

Постачальник відпускає абоненту питну воду з 01 листопада 2017 року.

Відповідно до пункту 3 статті 631 ЦК України, умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до його укладання.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця до закінчення терміну його дії, він вважається пролонгований на наступний рік і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Додатками до договору є:

- додаток № 1 "Акт розмежування експлуатаційної відповідальності сторін";

- додаток № 2 "Розрахунок-заявка на централізоване водопостачання".

Договір з додатками підписано та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 426 від 19.12.2023 затверджено тарифи на послуги централізованого водопостачання та центрального водовідведення, які надає відокремлений підрозділ “Південноукраїнська АЕС» державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на території Южноукраїнської міської територіальної громади на 2024 рік, відповідно до п. 1.1. якого встановлено тариф на послуги з централізованого водопостачання для споживачів, які є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання у розмірі 18,04 грн. за 1 куб.м без ПДВ.

11.01.2024 відбулася державна реєстрація акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» та його філій (відокремлених підрозділів), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.01.2024. Таким чином, з 11.01.2024 Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» стало правонаступником усіх прав і обов'язків державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», у т.ч. за спірним договором.

Також рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 07.11.2024 року № 1987 було змінено найменування Комунального підприємства “Грааль» Южноукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ 41340464) на Комунальне підприємство “Грааль» Південноукраїнської міської ради.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, вищевказаний договір на водопостачання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з'ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору позивач у травні 2024 та червні 2024 здійснив відпуск відповідачу питної води на загальну суму 1155332,11 грн. (з ПДВ 20%), що підтверджується актами витрат питної води КП “Грааль» за травень 2024 року, відповідно до якого за травень 2024 року витрачено 30549 куб.м питної води, та за червень 2024 року, відповідно до якого за червень 2024 року витрачено 22820 куб.м питної води, які підписано представником відповідача.

При цьому для проведення оплати позивачем виставлено відповідачу рахунки, а саме:

- рахунок № РС,24-969 від 31.05.2024 на суму 661324,75 грн., який було направлено супровідним листом № 23-0042.07/12510-вих від 07.06.2024 та отримано відповідачем 19.06.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи;

- рахунок № РС,24-1165 від 30.06.2024 на суму 494007,36 грн., який було направлено супровідним листом № 23-0042.07/14742-вих від 04.07.2024 та отримано відповідачем 17.07.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Враховуючи те, що зобов'язання відповідача по оплаті за договором визначено вказівкою на подію (п. 3.3. договору), а саме отримання відповідачем рахунків, що було здійснено останнім 19.06.2024 та 17.07.2024, відповідно суд вважає, що відповідач мав оплатити відпущеної йому позивачем питної води протягом 14 календарних днів від дати отримання відповідного рахунку, тобто не пізніше 03.07.2024 року по рахунку № РС,24-969 від 31.05.2024, та не пізніше 31.07.2024 по рахунку № РС,24-1165 від 30.06.2024.

Наразі, як встановлено судом, відповідачем проведено часткову оплату в сумі 255366,28 грн., що підтверджується банківськими виписками за період з 10.06.2024 по 04.06.2024, які містяться в матеріалах справи, а саме:

- 10.06.2024 проведено оплату в розмірі 20800,00 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-969 від 31.05.2024 року, КП Грааль»;

- 09.07.2024 проведено оплату в розмірі 9200,00 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-969 від 31.05.2024 року, КП Грааль»;

- 09.07.2024 проведено оплату в розмірі 19800,00 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-1165 від 30.06.2024 року, КП Грааль»;

- 12.07.2024 проведено оплату в розмірі 12818,00 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-1165 від 30.06.2024 року, КП Грааль»;

- 15.07.2024 проведено оплату в розмірі 10396,70 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-1165 від 30.06.2024 року, КП Грааль»;

- 17.07.2024 проведено оплату в розмірі 12149,00 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-1165 від 30.06.2024 року, КП «ГРААЛЬ» ЮМР»;

- 22.07.2024 проведено оплату в розмірі 22277,20 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-1165 від 30.06.2024 року, КП «ГРААЛЬ» ЮМР»;

- 26.07.2024 проведено оплату в розмірі 25992,80 грн. з призначенням платежу «за послуги водопостачання зг.рах. №РС 24-1165 від 30.06.2024 року, КП «ГРААЛЬ» ЮМР»;

- 27.08.2024 проведено оплату в розмірі 121932,58 грн. з призначенням платежу «за водопостачання червень 2024., згідно договору №06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017р.;д.у №7 від 04.07.2024р.; акт №14 від 08.08.2024 р. Без ПДВ».

Отже, вказане свідчить, що по акту за травень 2024 року відповідачем сплачено 30000,00 грн., а по акту за червень 2024 року сплачено 225276,28 грн. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість відповідача за вказаними актами склала 899965,83 грн. (1155332,11 грн. - 255276,28 грн.).

З метою отримання оплати за договором позивач звернувся до відповідача з претензією №23-0030.06/18697-вих від 28.08.2024, в якій просив відповідача перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 1021898,41 грн. Факт направлення позивачем претензії підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення з печаткою відділення поштового зв'язку, поштовою накладною та фіскальним чеком.

В свою чергу відповідач листом (вх. №483 від 16.11.2024) повідомив позивача про те, що по претензії №23-0030.06/18697-вих від 28.08.2024 ним було сплачено 121932,58 грн. за червень 2024, у зв'язку з чим залишок боргу по претензії становить 899965,83 грн.

Разом з цим, судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 7875932,16 грн. з призначенням платежу “ 3117693;2610 Погашення боргових зобов'язань за водопостачання; зг.дог. №06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017 р.. д.у. №111 від 05.09.2025 р.; рішення міської ради №2421 від 28.08.2025р.; акт звірки взаємних розрахунків №11 від 05.09.2025р. у т.ч. ПДВ-1312655,36 грн.»., що підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку позивача за 11.09.2025 року.

Як з'ясовано судом, сплачену відповідачем суму боргу позивачем зараховано на погашення простроченої заборгованості за основною сумою боргу, що підтверджено позивачем.

Відтак, враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем вищевказаної суми вимоги позивача були фактично задоволені в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 899965,83 грн., тому суд дійшов висновку про відсутність предмета спору в цій частині позовних вимог Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», у зв'язку з чим провадження у справі у вказаній частині було закрито згідно з ухвалою суду від 10.10.2025 року.

Разом з цим, суд зазначає, що, несвоєчасна сплата позивачу вказаної суми за відпущену питну воду у встановлені строки за спірним договором відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості відпущеної питної води) згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати за відпущену йому питну воду, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 15809,87 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних був здійснений позивачем обґрунтовано, а саме:

- по зобов'язанням за актом за травень 2024 року позивачем нараховано 3% річних за період з 04.07.2024 по 08.07.2024 (5 дн.) на суму боргу 640524,75 грн., що складають 262,51 грн., та за період з 09.07.2024 по 07.02.2025 (214 дн.) на суму боргу 631324,75 грн., що складають 11079,44 грн.;

- по зобов'язанням за актом за червень 2024 року позивачем нараховано 3% річних за період з 01.08.2024 по 26.08.2024 (26 дн.) на суму боргу 390573,66 грн., що складають 832,37 грн., та за період з 27.08.2024 по 07.02.2025 (165 дн.) на суму 268641,08 грн., що складають 3635,55 грн.

Так, слід зазначити, що розрахунок річних відповідачем не оспорювався, відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 15809,87 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 67263,78 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу за прострочення оплати товару були здійснені позивачем вірно із застосуванням вірного сукупного індексу інфляції у відповідному періоді прострочення, а саме:

- по зобов'язанням за актом за травень 2024 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 09.07.2024 по 07.02.2025 на суму боргу 631324,75 грн., що складають 46748,72 грн.;

- по зобов'язанням за актом за червень 2024 року позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 01.08.2024 по 26.08.2024 на суму боргу 390573,66 грн., що складають 2343,44 грн., та за період з 27.08.2024 по 07.02.2025 (165 дн.) на суму 268641,08 грн., що складають 18171,62 грн.

Так, вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не оспорювався, відтак з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 67263,78 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 125100,68 грн. та штрафу 7% у розмірі 62997,60 грн. суд зазначає наступне.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором №06-05/ПУ-39985 від 01.11.2017 щодо здійснення оплати за відпущену питну воду, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 125100,68 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням умов п. 3.5. договору, та не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, зокрема:

- по зобов'язанням за актом за травень 2024 року позивачем нараховано пеню за період з 04.07.2024 по 08.07.2024 (5 дн.) на суму боргу 640524,75 грн., що склала 2275,09 грн., та за період з 09.07.2024 по 09.01.2025 (185 дн.) на суму боргу 631324,75 грн., що склала 83463,65 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ;

- по зобов'язанням за актом за червень 2024 року позивачем нараховано пеню за період з 01.08.2024 по 26.08.2024 (26 дн.) на суму боргу 390573,66 грн., що склала 7213,87 грн., та за період з 27.08.2024 по 07.02.2025 (165 дн.) на суму 268641,08 грн., що склала 32148,07 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Також за порушення виконання зобов'язань за договором понад 30 днів позивачем нараховано відповідачу 7% штрафу у загальній сумі 62997,60 грн., а саме:

- по зобов'язанням за актом за травень 2024 року на суму 631324,75 грн. позивачем нараховано 7% штрафу, що складає 44192,73 грн. (631324,75 грн. х 7%);

- по зобов'язанням за актом за червень 2024 року на суму 268641,08 грн. позивачем нараховано 7% штрафу, що складає 18804,87 грн. (268641,08 грн. х 7%).

Поряд з цим, відповідачем відзиві на позовну заяву (вх. № 10070/25 від 07.07.2025) заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до якого відповідач просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір штрафних санкцій на 90%.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- статус відповідача як комунального підприємства, яке засноване на майні Південноукраїнської міської територіальної громади, основним видом діяльності якого є надання послуг з водопостачання мешканцям територіальної громади селища Костянтинівка;

- відсутність у відповідача можливості самостійно встановлювати вартість послуг, що надаються, оскільки тарифи встановлюються виконавчим комітетом Південноукраїнської міської ради, до того ж тривалий час діє заборона на законодавчому рівні щодо підвищення тарифу на воду для кінцевого споживача внаслідок існуючого в Україні правового режиму воєнного стану;

- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 90% від розрахованої позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені та штрафу компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строку оплати за відпущену йому питну воду за згаданим вище договором, стягнення ж з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 12510,07 грн. та штраф у розмірі 7% в сумі 6299,76 грн.

При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всіх доводів учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати за відпущену питну воду є обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, проте підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення судом розміру нарахованої пені та штрафу. При цьому суд зауважує, що позивачем у справі виступає саме Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», у зв'язку з чим стягнення встановлених судом сум здійснюється на користь позивача.

Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.

Так, під час розгляду справи по суті та під час судових дебатів представник позивача просив стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на сплату судового збору в сумі 14053,65 грн.

Наразі в контексті закриття судом провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу суд зауважує, що у відповідності до вимог частини третьої статті 130 ГПК України, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Зазначена норма частини третьої статті 130 ГПК України застосовується як підстава для відшкодування судових витрат лише в разі, коли позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 199/9188/16-ц.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, з огляду на заяву позивача про покладення судових витрат по сплаті судового збору на відповідача, згідно зі ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 14053,65 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, без урахування зменшеної судом суми пені і штрафу, виходячи з наявної суми боргу на день відкриття провадження у справі, оскільки сплата відповідачем основного боргу відбулась після відкриття провадження у справі. Вказані висновки суду щодо покладення на відповідача судових витрат по сплаті судового збору, незважаючи на закриття провадження у справі в частині вимог, відповідають позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.07.2024 під час розгляду справи № 910/290/24. Також судом враховано викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 р. у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 р. у справі № 905/2135/19, від 05.04.2023 р. у справі № 910/18718/21 висновок стосовно того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м Київ, вул. Назарівська, 3; e-mail: energoatom@atom.gov.ua; код ЄДРПОУ 24584661) до Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради (55340, Миколаївська область, Вознесенський район, с-ще Костянтинівка, пл. Соборна, 20; код ЄДРПОУ 41340464) про стягнення заборгованості в загальній сумі 271171,93 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства “Грааль» Південноукраїнської міської ради (55340, Миколаївська область, Вознесенський район, с-ще Костянтинівка, пл. Соборна, 20; код ЄДРПОУ 41340464) на користь Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м Київ, вул. Назарівська, 3; e-mail: energoatom@atom.gov.ua; код ЄДРПОУ 24584661) інфляційні втрати в сумі 67263/шістдесят сім тисяч двісті шістдесят три/грн. 78 коп., 3% річних в сумі 15809/п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ять/грн. 87 коп., штраф у розмірі 7% в сумі 6299/шість тисяч двісті дев'яносто дев'ять/грн. 76 коп., пеню в сумі 12510/дванадцять тисяч п'ятсот десять/грн. 07 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 14053/чотирнадцять тисяч п'ятдесят три/грн. 65 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 25.12.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості.

Суддя Л.М. Ільєва

Попередній документ

132893003

Наступний документ

132893005

Інформація про рішення:

№ рішення:	132893004
№ справи:	915/305/25
Дата рішення:	10.10.2025
Дата публікації:	26.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Миколаївської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (10.09.2025)
Дата надходження:	26.02.2025
Предмет позову:	Стягнення заборгованості за договором

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

07.04.2025 12:00	Господарський суд Миколаївської області
05.05.2025 12:00	Господарський суд Миколаївської області
28.05.2025 13:30	Господарський суд Миколаївської області
07.07.2025 13:30	Господарський суд Миколаївської області
21.07.2025 11:30	Господарський суд Миколаївської області
13.08.2025 14:00	Господарський суд Миколаївської області
10.09.2025 12:00	Господарський суд Миколаївської області
10.10.2025 11:30	Господарський суд Миколаївської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ІЛЬЄВА Л М

відповідач (боржник):

Комунальне підприємство "ГРААЛЬ" Південноукраїнської міської ради

заявник:

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

Комунальне підприємство "ГРААЛЬ" Південноукраїнської міської ради

позивач (заявник):

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

представник заявника:

Павлів Олександр Зіновійович

представник позивача:

ТУЧКОВА ЮЛІЯ ВАСИЛІВНА