10 грудня 2025 року м. Харків Справа № 905/1035/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,
представники учасників справи: не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. №2210 Д/2),
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25 (суддя Левшина Г.В.),
за позовом ОСОБА_1 , смт Олександрівка Краматорського району Донецької області,
до відповідачів:
1) Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пілон-09", м. Краматорськ Донецької області,
третя особа: Військова адміністрація Краматорського району Донецької області, м.Краматорськ Донецької області,
про витребування майна з чужого незаконного володіння
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів: Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пілон-09", в якому просила:
- визнати незаконним вилучення транспортного засобу ISUZU NQR 71P, загального вантажного бортового-тентованого, 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , здійснене Військовою частиною НОМЕР_1 - 28 березня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повернути позивачу транспортний засіб ISUZU NQR 71P, загальний вантажний бортовий-тентовий, 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , у стані придатному для використання, з урахуванням зносу за період експлуатації, або надати докази його знищення / втрати з подальшим відшкодуванням.
- у разі неможливості повернення транспортного засобу, стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсацію вартості транспортного засобу, визначеної на підставі незалежної оцінки, у розмірі 272360,00грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на положення ст. 41 Конституції України, ст. 353 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", ст.ст. 3 - 4, 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та зазначає, що ОСОБА_1 є власницею транспортного засобу ISUZU NQR 71P, державний номер НОМЕР_3 , який 23.07.2020 був переданий в оренду ТОВ "Пілон-09" для здійснення господарської діяльності. У подальшому, 28.03.2022 Військова частина НОМЕР_1 здійснила вилучення зазначеного транспортного засобу для власних потреб, що підтверджується що підтверджується Актом про примусове відчуження або вилучення майна від 28.03.2022.
Позивачка вважає, що вилучення майна відповідачем-1 відбулось з порушеннями вимог законодавства (акт вилучення містить помилки), без погодження з військовою адміністрацією та без проведеної будь-якої компенсації, чим грубо порушуються права позивачки як власниці транспортного засобу, який був єдиним у її власності, використовувався для господарських потреб та приносив щомісячний дохід.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі №905/1035/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України та роз'яснено позивачці про її право звернутись з цим позовом до загального місцевого суду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачка у спірних правовідносинах виступає як фізична особа, при цьому матеріали справи не містять доказів здійснення нею щодо спірного майна господарської діяльності та доказів перебування останньої у статусі суб'єкта підприємницької діяльності. Отже, з огляду на зміст ст.ст. 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 цього Кодексу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, 20.10.2025 позивачка - ОСОБА_1 звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25 та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржниця зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною і необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне:
- суд першої інстанції помилково керувався положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ст.ст. 4, 20, 175, які втратили чинність 28.08.2025 згідно із Законом України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб та їх відносин у перехідний період" №4196-IX від 09.01.2025;
- скаржниця вважає, що суд першої інстанції мав керуватися положеннями ЦПК та ГПК України в редакції, чинній на момент подання позову; оскільки ГПК фактично скасований, суд не мав права відмовляти у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України;
- позовні вимоги ОСОБА_1 мають майновий характер і спрямовані на повернення транспортного засобу, який був незаконно вилучений під час воєнного стану; Військова частина НОМЕР_1 є суб'єктом публічного права, який здійснює владні управлінські повноваження щодо державного майна; отже, спір у цій справі поєднує елементи публічного управління і майнових наслідків, що визначає його як майново-господарський;
- на підтвердження своєї позиції щодо господарської юрисдикції у справах про вилучення майна скаржниця посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №522/5507/17, а також в постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №420/13984/22 та від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень та призначено розгляд апеляційної скарги у справі №905/1035/25 на 03.12.2025 о 10:30 год.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 повідомлено учасників справи про те, що у зв'язку із відпусткою головуючої судді Мартюхіної Н.О. станом на дату слухання справи (03.12.2025), розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25 відбудеться 10.12.2025 о 16:30 год.
До початку розгляду апеляційної скарги відповідачі та третя особа не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
Уповноважені представник учасників справи у судове засідання 10.12.2025 не з'явилися; про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачці - ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб ISUZU NQR 71P, загального вантажного бортового-тентованого, 2008 р.в., VIN № НОМЕР_2 , д.р.н. НОМЕР_3 (далі - транспортний засіб), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 17.05.2016, а також витягом з Єдиного державного реєстру МВС України від 09.05.2025.
23.07.2020 між ОСОБА_1 (орендодавцем) та ТОВ "Пілон-09" (орендарем) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, який посвідчено нотаріально. На виконання цього договору позивачка передала у строкове платне користування відповідачеві-2 транспортний засіб до 03.07.2023.
28.03.2022 уповноваженими особами Військової частини НОМЕР_1 проведено вилучення зазначеного транспортного засобу, підставою вилучення було рішення Донецької обласної військової адміністрації від 05.03.2022 №199/5-22 та ведення воєнного стану в Україні, про що свідчить оформлений Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 28.03.2022, складений за участю представників відповідачів та третьої особи.
Звертаюсь до господарського суду першої інстанції з позовом у цій справі, позивачка зазначає, що належний їй транспортний засіб було вилучено незаконно та з наявністю ряду порушень при складанні Акту вилучення від 28.03.2022. Зокрема, при оформленні вищевказаного акту вилучення було допущено наступні помилки:
- відповідачем-1 помилково або умисно вказано власником транспортного засобу орендаря - ТОВ "Пілон-09", а не ОСОБА_1 ;
- у VIN-номері транспортного засобу допущено помилку: замість коректного номера НОМЕР_2 , помилково вказано НОМЕР_5 .
У зв'язку з наведеними обставинами позивачка звернулася до відповідача-1 із письмовою заявою від 08.04.2025, якою вимагала повернути транспортний засіб та посилалася на незаконність його вилучення.
Листом від 06.05.2025, який надійшов позивачці 09.05.2025, військова частина відмовила у поверненні транспортного засобу, мотивуючи посиланням на введення воєнного стану в Україні та необхідністю використання транспортного засобу для виконання бойових завдань.
При цьому, позивачка наголошує, що відповідач не спростував виявлених порушень при складанні Акту вилучення транспортного засобу від 28.03.2022, не надав доказів погодження вилучення транспортного засобу з Донецькою обласною військовою адміністрацією та не запропонував компенсацію, чим порушив права ОСОБА_1 як власниці транспортного засобу.
Наведені обставини стали підставою звернення позивачки до господарського суду першої інстанції з позовом до відповідачів у цій справі з вимогами про:
- визнання незаконним вилучення транспортного засобу, здійсненого 28.03.2022 відповідачем-1;
- зобов'язання відповідача-1 повернути позивачці транспортний засіб у стані придатному для використання, з урахуванням зносу за період експлуатації, або надати докази його знищення / втрати з подальшим відшкодуванням;
- у разі неможливості повернення транспортного засобу, стягнути з відповідача-1 на користь позивачки компенсацію вартості транспортного засобу, визначеної на підставі незалежної оцінки, у розмірі 272360,00грн.
Як вже зазначалося, Господарський суд Донецької області 13.10.2025 постановив оскаржувану ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі №905/1035/25 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України з тих підстав, що подана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україрни) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Цим приписом закріплено право на судовий захист як одну з основоположних конституційних гарантій прав і свобод кожного, що становить складову принципу верховенства права.
У статті 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17).
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 20 ГПК України, ст. 19 ЦПК України.
Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів та уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами.
За нормами цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (див. постанову Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №922/1138/22).
В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспорюними чи невизнаними (див. постанову Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 910/13680/24).
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19).
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб'єктний склад учасників процесу. Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у справі (див. постанову Верховного Суду від 23.05.2023 у справі №925/352/22).
За приписами ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст.ст. 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Отже, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
У справі, що розглядається, позивачка - ОСОБА_1 як фізична особа, звернулася до господарського суду з позовом на захист порушеного, на її думку, права шляхом визнання незаконним дії відповідача-1 щодо вилучення в умовах правового режиму воєнного стану належного позивачці на праві власності транспортного засобу, а також зобов'язання відповідача-1 повернути таке майно позивачці або компенсувати його вартість у грошовому еквіваленті.
Підставами позовних вимог є доводи позивачки про незаконність дій відповідача-1 та Акту про вилучення транспортного засобу від 28.03.2022 через наявність певних помилок в цьому документі, відсутності погодження цих дій військовою адміністрацією та без здійснення будь-якої матеріальної компенсації позивачці.
Отже, метою позовних вимог та звернення позивачки за захистом порушеного відповідачем-1, на думку позивачки, в умовах правового режиму воєнного стану права у спірних правовідносинах є захист та відновлення права власності позивачки як фізичної особи на примусово вилучений у неї транспортний засіб.
Фізична особа ОСОБА_1 , звертаючись до суду як з позовною заявою, так і з апеляційною скаргою, обґрунтовує свої вимоги тим, що вона є власником транспортного засобу, який був вилучений відповідачем-1.
Таким чином, в даному випадку у позивачки - ОСОБА_1 як фізичної особи існує цивільний інтерес щодо майна, вилученого відповідачем-1 в період воєнного стану.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).
Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі, інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 353 ЦК України в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.
За змістом ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, до яких, зокрема, відноситься примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (ст. 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є оскарження позивачкою - ОСОБА_1 дій відповідача-1 та акту щодо примусового вилучення майна позивача, а також зобов'язання таке майно повернути або здійснити компенсацію його вартості, а отже, спір, що виник між сторонами, стосується майнових прав позивачки як фізичної особи, незважаючи на те, що виник у площині публічного інтересу.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що позовна заява подана фізичною особою ОСОБА_1 , яка згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинила свою підприємницьку діяльність на підставі власного рішення 19.07.2006.
З матеріалів справи також вбачається, що договір найму (оренди) транспортного засобу від 03.07.2020, на підставі якого ТОВ "Пілон-09" отримано в користування транспортний засіб, був укладений зі сторони орендодавця - ОСОБА_1 саме як фізичної особи, а не фізичної особи - підприємця.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виступає в спірних правовідносинах як суб'єкт підприємницької діяльності, суду не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що самі по собі обставини перебування спірного транспортного засобу станом на момент його вилучення відповідачем-1 у користуванні (оренді) відповідача-2, який є юридичною особою - суб'єктом господарювання та використовував вантажний автомобіль для здійснення підприємницької діяльності, не спростовує того факту, що спір у цій справі виник з приводу вилучення (реквізиції) майна фізичної особи, яка є його власником.
Тобто, спір у цій справі стосується виключно захисту права власності фізичної особи ОСОБА_1 від дій відповідача-1, який хоча і є суб'єктом владних повноважень, проте у цій справі виступає з позивачкою у приватноправових відносинах.
Доказів того, що даний спір будь-яким чином пов'язаний із здійсненням позивачкою господарської діяльності або ж відповідач-2 як суб'єкт господарювання заявляв вимоги про захист свого речового права, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що компетентним судом для вирішення спору у цій справі є суд цивільної юрисдикції.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах, пов'язаних із примусовим відчуженням майна фізичної особи в умовах правового режиму воєнного стану, висловив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 28.06.2023 у справі № 686/8141/22, від 22.08.2023 у справі № 725/3969/22.
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильних висновків, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Що стосується доводів апеляційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції положень ст.ст. 4, 20, 175 ГПК України, які, на думку апелянта, втратили чинність, колегія суддів зазначає, що з 28.08.2025 введено в дію Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" №4196-IX, який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм і об'єднань юридичних осіб у перехідний період. Одним з наслідків введення його в дію є те, що згідно зі ст. 17 цього Закону Господарський кодекс України втрачає чинність з 28.08.2025.
Однак, згідно наведеним законом Господарський процесуальний кодекс України не втрачає чинність та не скасовується, як помилково вважає апелянт, а тому суд першої інстанції правомірно керувався нормами ГПК України у редакції, чинній на момент подання позову.
Посилання скаржниці на неврахування місцевим судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22, колегія суддів відхиляє за безпідставністю.
Так, у постанові Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №910/10009/22 дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв'язку з чим він як юридична особа правомірно звернувся до суду із позовом в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів зазначає, що за суб'єктним складом сторін (позивачами - власниками майна), так і за предметом спірних правовідносин (майном, що є власністю позивачів) правовідносини у справі №910/10009/22 та у цій справі №905/1035/25 є різними. Зокрема, у справі №910/10009/22 до суду з позовом звернулася юридична особа - суб'єкт господарювання, яка просила визнати незаконним примусове вилучення об'єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень), які використовувалися позивачем саме для ведення підприємницької діяльності.
Водночас, у цій справі суд першої інстанції, врахувавши предмет спору та характер спірних правовідносин, застосував також висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 13.09.2023 у справі №707/1298/22, які стосуються примусового вилучення майна (автомобіля), яке належало фізичній особі. У цій справі Верховний Суд зазначив, що позовні вимоги власника транспортного засобу (фізичної особи) про визнання недійсним і скасування акта про примусове відчуження транспортного засобу в умовах воєнного стану та витребування його у військової частини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, викладені у справах №910/10009/22 та №707/1298/22, які стосуються аналогічного за своїм змістом правового регулювання відносин, однак розмежування юрисдикції цих спорів між судами господарської та цивільної юрисдикції залежало від різних суб'єктів звернення (позивачів) та предметів правовідносин (об'єктів майна).
Судова колегія також враховує, що скаржниця посилається на постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №522/5507/17 та від 28.03.2023 у справі №420/13984/22, які взагалі відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Так, в ЄДРСР містяться постанова Приморського районного суду м. Одеси від 20.04.2017 у справі №522/5507/17 (ст.ст. 124, 130 КУпАП) та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2022 у справі №420/13984/22 (визнання неправомірними дії ПФУ).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржниці не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, оскільки доводи заявниці апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваній судовій ухвалі висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 13.10.2025 у справі №905/1035/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 22.12.2025.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя І.В. Тарасова