Провадження № 11-кп/803/3245/25 Справа № 216/619/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 21 листопада 2025 року, включно,-
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області 23 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника адвоката ОСОБА_10 про заміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 21 листопада 2025 року, включно.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 21 листопада 2025 року, включно.
Із вказаною ухвалою не погодився захисник ОСОБА_7 який діє в інтересах ОСОБА_6 і оскаржили її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 який діє в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення яким змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною цілодобово залишати приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та з носінням електронного засобу контролю. Відповідно до вимог ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; за наявності здати на зберігання до уповноваженої установи паспорти та інші документи для виїзду за кордон;утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим по справі;носити електронний засіб контролю. Відповідно до вимог ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; за наявності здати на зберігання до уповноваженої установи паспорти та інші документи для виїзду за кордон;утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим по справі;носити електронний засіб контролю. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції безпідставно продовжив строк тримання під вартою, оскільки ризики, на які послався суд, не підтверджені доказами, а обставини, наведені стороною обвинувачення, не свідчать про їх актуальність. Вказує, що повідомлення свідків про начебто погрози не підтверджені жодними доказами, нікому підозру не повідомлено, заяв про надання захисту свідки не подавали, а обставини, на які посилається суд (зокрема твердження свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ), викликають сумнів через відсутність об'єктивних підтверджень. Зазначає, що всі свідки обвинувачення допитані, суд перейшов до дослідження письмових доказів, а тому ризик впливу на свідків відсутній, оскільки вплив позбавлений будь-якого сенсу після отримання судом їхніх показань. Вважає, що прокурор не навів жодних нових обставин, які б свідчили про посилення ризиків, а суд не дав оцінки динамічності ризиків, пов'язаних зі зміною стадій провадження, як цього вимагає КПК України. Вказує, що посилання суду на можливу помсту свідкам є необґрунтованим припущенням, яке суперечить вимогам КПК України та практиці ЄСПЛ, оскільки тримання під вартою не може застосовуватися для запобігання діям, які особа не вчинила і намірів вчинення яких не доведено. Зазначає, що суд формально послався на суворість можливого покарання, але не врахував соціальні зв'язки, постійне місце проживання, сім'ю, матеріальний стан та інші фактори, які відповідно до практики ЄСПЛ мають значення при оцінці ризику втечі. Вважає, що ризики, які слугували підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, зменшилися, а подальше тримання під вартою не є об'єктивно необхідним і порушує право обвинуваченого на свободу, враховуючи тривалий строк перебування під вартою понад три роки. Вказує, що подальше тримання під вартою суперечить вимогам ЄСПЛ щодо необхідності детального обґрунтування кожного наступного продовження та неможливості обмеження свободи особи виключно з огляду на тяжкість обвинувачення. Зазначає, що за наявності у обвинуваченого постійного місця проживання, міцних соціальних зв'язків та зібраних доказів у кримінальному провадженні, існують усі підстави для зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт із носінням електронного засобу контролю.
Ухвала в частині ОСОБА_9 не оскаржена.
Заслухавши суддю доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст.. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора врахував думку обвинуваченого та його захисника.
Так, при продовженні обвинуваченому ОСОБА_6 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, що обвинувачені обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, вчиненого в умовах воєнного стану; у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу та незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту, тобто обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, два з яких є тяжкими та один особливо тяжкий.
На даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених не змінилися та продовжують існувати.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, тому є необхідним продовжити ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги, що сторона обвинувачення не надала конкретних доказів того, що обвинувачені мають намір ухилятися від суду чи впливати на свідків є безпідставними, оскільки вказані ризики підтверджені наявними матеріалами справи, відсутність фактів переховування від суду жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ними цих дій в подальшому, наразі право слухняна поведінка обвинувачених зумовлена виключно дієвістю обраного запобіжного заходу, а не високими моральними якостями.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків та потерпілого в рамках даного кримінального провадження залишається сталим, адже обвинувачений знає анкетні дані свідків та потерпілого, їх місце проживання, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який, може вжити протиправних заходів з метою їх залякування, помсти. Даний ризик посилився, оскільки свідки повідомили про здійснення тиску на них у вигляді погроз перед дачею показань у суді, інший свідок взагалі змінив покази у зв'язку з побоюваннями обвинувачених.
Хоча свідки по справі надали пояснення, судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки надали викривальні покази, що може спонукати обвинуваченого до спроб здійснення незаконного впливу з метою зміни або відмови свідків від показів, які мають істотне значення для повного та всебічного судового розгляду.
Ризиком вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення є те, що останній раніше неодноразово судимий за корисливі тяжкі злочини, останній раз вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.12.2020 р. за ч. 4 ст.187, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на десять років із конфіскацією майна, звільнився 09.02.2021 року, по відбуттю покарання, фактично строк відбутого покарання склав п'ять років. Нове обвинувачення також містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тому, на думку колегії суддів, тримання обвинуваченого під вартою є виправданим, оскільки у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Також слід звернути увагу, що у апеляційній скарзі, як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_6 з тримання під варти на домашній арешт апелянт посилається на те, що обвинувачений має постійне місце проживання у м. Кривий Ріг, проживає разом із ОСОБА_13 , має двох неповнолітніх дітей, а також соціальні зв'язки, що на його думку виключає ризики переховування, є безпідставними.
Слід зазначити, що ці обставин існували і на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити обвинуваченому у разі звільнення з під варти, запобігти існуючим ризикам передбачених статтею 177 КПК України.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_6 відсутні достатні стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрані запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність ризиків переховуватись від суду, впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення.
Фактично подані апеляційні скарги викликані самим лише недосягненням бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_6 з під варти, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Тривалість судового розгляду, в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом доказів, що належить дослідити та необхідністю забезпечення явки інших учасників процесу, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.
Апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_6 та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд апеляційної інстанції вважає вірним рішення суду, що у зв'язку з тим, що формулювання обвинувачення стосується дій пов'язаних з насильством, відповідно до ч. 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, ОСОБА_6 не слід визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_6 ,суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а більш м'які запобіжні заходи не спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, та про необхідність продовження щодо обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованими та виправданими, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 на домашній арешт, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 21 листопада 2025 року, включно - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді