Провадження № 11-кп/803/3236/25 Справа № 182/3743/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року по кримінальному провадженні № 12025041340000745про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, до 21 листопада 2025 р.-
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому вартою ОСОБА_7 , до 21 листопада 2025 р.
На вказане рішення захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій вважає ухвалу необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції помилково встановив наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України. Вказує, що ризики переховування та незаконного впливу прокурором не доведені, а суд не підтвердив їх конкретними доказами, як того вимагає практика ЄСПЛ у справах «Клішин проти України», «Белеветський проти Росії», «Кобець проти України» та інших. Зазначає, що наведені ризики є лише припущеннями, оскільки ОСОБА_7 не переховувався, добровільно з'явився до поліції, відшкодував шкоду, має постійне місце проживання та не вчиняв дій щодо впливу на потерпілих чи свідків. Вважає, що посилання суду на тяжкість можливого покарання є недостатнім обґрунтуванням, оскільки ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Ноймайстер проти Австрії» визначив, що сама тяжкість злочину не може бути підставою для тримання під вартою. Вказує, що визначена сума застави є непомірною та не відповідає майновому стану обвинуваченого, який не має постійного доходу, а суд не перевірив його реальні можливості, чим порушив підходи ЄСПЛ, зокрема у справі «Кеннет Гафа проти Мальти». Зазначає, що ОСОБА_7 був позбавлений можливості надати дані про свій майновий стан для визначення справедливого розміру застави, що також свідчить про порушення вимог Конвенції. Просить оскаржуване рішення скасувати та обрати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем постійного проживання.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляджу апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю доповідача, думку учасників по справі, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України.
Як встановлено з матеріалів провадження, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 продовжено під час підготовчого судового засідання в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, який не має постійного та законного джерела доходу, ніде не працює, а вчинення нових злочинів перетворив на свій основний заробіток, що свідчить про відсутність у обвинуваченого будь-яких стримуючих факторів та буде спонукати його продовжити свою злочинну діяльність.
Окрім того, ОСОБА_7 вчинив нові тяжкі злочини в той час, як на розгляді Нікопольського міськрайонного суду перебуває вже кілька кримінальних проваджень відносно нього, а тому існування даного ризику не виключається.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій. Про це свідчить і те, що ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що у провадженні суду перебувають кримінальні провадження відносно нього, почав переховуватись від суду, у зв'язку з чим ухвалою Нікопольського міськрайонного суду від 23.01.2025 був оголошений у розшук.
У клопотанні прокурора про продовження дії запобіжного заходу, належним чином обґрунтована наявність кожного заявленого ризику передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Доводи апелянта про зворотне є безпідставними, а фактично подана апеляційна скарга викликана самим лише недосягненням бажаного результату у виді звільнення з під варти, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_7 , суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а більш м'які запобіжні заходи не спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, та про необхідність продовження щодо останнього найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегією суддів, при перевірці законності та доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжного заходу надано оцінку в сукупності всім обставинам, в тому числі вагомості наявних доказів, які вказують на обґрунтованість пред'явленого обвинувачення останньому, у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що у ОСОБА_7 відсутні достатні стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрані запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність ризиків переховуватись від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого під вартою є обґрунтованими та виправданими, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.
Обговорюючи питання щодо розміру застави, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 4,5 ст. 182 КПК України розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Суд першої інстанції при визначенні розміру застави дотримався вимог діючого законодавства в повному обсязі, з урахуванням ступеню тяжкості інкримінованого злочину та особи обвинуваченого.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року по кримінальному провадженні № 12025041340000745 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України, до 21 листопада 2025 р.- без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді