Єдиний унікальний номер справи № 366/2090/24
Провадження №22-ц/824/12893/2025
04 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 травня 2025 року у справі за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», про скасування державної реєстрації земельної ділянки та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянко лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду,
24 грудня 2024 року позивач звернувся до Іванківського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9081/15-20-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та останній надано у власність земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0020 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Димарської сільської ради Іванківського району Київської області.
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 934 відчужила згадану земельну ділянку Відповідачу, а остання здійснила її поділ, внаслідок якого утворились дві земельні ділянки: 3222080900:04:006:0032 площею 0, 7892 га (спірна ділянка); 3222080900:04:006:0033 площею 1, 2108 га.
Право власності Відповідача за цими ділянками зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 46053978 та 46052879.
Прокурор вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру є незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3222080900:04:006:0020 відносилась до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, а державна реєстрація права власності за спірною земельною ділянкою (що утворилась внаслідок поділу) порушує право розпорядження та користування нею дійсним власником (КОДА) та землекористувачем (Третьою особою на стороні позивача).
З огляду на викладене, прокурор просив задовольнити позовні вимоги, оскільки вони усунуть перешкоди у користуванні державою спірною земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
1. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222080900:04:006:0032 (далі - спірна земельна ділянка) у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень, зареєстрованих за ОСОБА_1 (далі - Відповідач)
2. Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.01.2022 № 62726643 про реєстрацію права приватної власності Відповідача на спірну земельну ділянку.
3. Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 05 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 03 червня 2025 року позивач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
13 жовтня 2025 року до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
У судове засідання, призначене на 04 грудня 2025 року з'явився представник відповідача, який просив залишити апеляційну скаргу без розгляду та прокурор, який просив задовольнити апеляційну скаргу. Інші сторони не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, Рішенням Київської обласної ради п'ятого скликання від 23.07.2009 № 490-258-V «Про оголошення нововиявлених територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Київської області» вирішено:
1. Оголосити заказниками, парк-пам'ятками садово-паркового мистецтва та пам'ятками природи місцевого значення території, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та рекреаційну цінність без вилучення земель у землекористувачів згідно з додатком.
2. Іванківській РДА та іншим забезпечити встановлення в натурі меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду із встановленням державних межових та інформаційно-охоронних знаків. Контури меж природно-заповідних територій нанести на планово-картографічні матеріали землеустрою та лісовпорядкування з детальною характеристикою в проектах внутрішньогосподарського землеустрою та в таксаційних описах згідно з чинним законодавством у тримісячний термін (а.с. 40-42 Т. 1)
Згідно з додатком до цього рішення, одним із ландшафтних заказників є «Березовське», площею 240,7 га, розташований в межах Димарської сільської ради Іванківського району Київської області. Заказник переданий у відання Іванківського спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Держагролісгосп» (а.с. 45 Т. 1)
29.09.2009 затверджено положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Березовське», за яким він розташований на території Іванківського спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Держагролісгосп», крім інших, у 10 кварталі в адміністративних межах Димарської сільської ради (а.с. 49-52 Т. 1)
Цього ж дня, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області Іванківському спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Держагролісгосп» видано охоронне зобов'язання про додержання вимог заповідного режиму на території згаданого ландшафтного заказника (а.с. 53-54)
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.04.2020 № 10-5364/15-20-сг «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Димарської сільської ради Іванківського району Київської області площею 2, 000 га (а.с. 134 Т. 1)
Висновком про розгляд документації із землеустрою від 06.05.2020 № 3877/82-20 ОСОБА_2 погоджено проект землеустрою, зауважень та пропозицій немає (а.с. 138-139 Т. 1 )
27.05.2020 в Державний земельний кадастр внесено обмеження у використанні земель ландшафтного заказника місцевого значення «Березовське» (а.с. 89-90 Т. 1)
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28.05.2020 № 10-9081/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,000 га з кадастровим номером 3222080900:04:006:0020 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Димарської сільської ради Іванківського району Київської області (а.с. 29 Т. 1)
02.07.2020 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в нотаріальному реєстрі за № 934 відчужила (продала) зазначену земельну ділянку Відповідачу (а.с. 38-39)
16.07.2021 ОСОБА_3 , діючи від імені Відповідача на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Біланом Є.Г. та зареєстрованої в нотаріальному реєстрі за № 1586, крім інших земель, здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222080900:04:006:0020 на дві окремі земельні ділянки, площами 1, 2108 га та 0, 7892 га, обидві для ведення особистого селянського господарства (а.с. 36-37 Т. 1)
Згідно з листом Третьої особи від 16.08.2021 № 308, крім іншого, земельна ділянка з кадастровим номером 3222080900:04:006:0020 відповідно до матеріалів лісовпорядкування частково накладається на лісові масиви 10 кварталу 16 виділу Димарського агролісництва ДП «СЛП». Підприємтсвом з 2018 року не видавались жодні висновки чи погодження на вилучення земель лісового фонду (а.с. 56-57 Т. 1)
04.01.2022 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3222080900:04:006:0032 (спірна земельна ділянка) внесені в державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Іванківської селищної ради Київської області Гніденком А.В. за № 62726643 на підставі заяви від 16.07.2021 № 1586, виданої приватним нотаріусом Біланом Є.Г.; відомостями з ДЗК № 53475532 від 30.12.2021. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем (а.с. 30-32)
Згідно з листом ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» Державного агентства лісових ресурсів України від 05.03.2024 № 03-273 з додатками у вигляді витягу з картографічних баз даних ДП СЛП «Київоблагроліс» 10 кварталу відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року, спірна земельна ділянка частково (з огляду на схематичне зображення) накладається на 19 виділ 10 кварталу Димарського лісництва (а.с. 93-94 Т. 1)
Відповідно до запиту Вишгородської окружної прокуратури від 29.02.2024 та листа-відповіді на цей запит секретаріату КМУ від 12.03.2024 № 6117/0/2-24, КМУ рішень про погодження зміни цільового призначення та вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» не приймалось (а.с. 99-101)
Згідно із запитом Вишгородської окружної прокуратури від 04.03.2024 та листа-відповіді на цей запит комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики від 19.03.2024 № 1485-24, ВРУ не погоджувалось припинення права постійного користування ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» спірною земельною ділянкою з підстав добровільної відмови від користування чи шляхом примусового вилучення до ВРУ, рішень про вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ВРУ не приймалось (а.с. 102-104 Т. 1)
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що хоча спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду (ландшафтний заказник «Березовський») і в цій частині не могла бути передана у приватну власність, прокурором не доведено та не ідентифіковано конкретні межі й площу такої частини, яка перебуває у приватній власності з порушенням вимог закону, а заявлені позовні вимоги спрямовані на припинення існування всієї земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, що призвело б до позбавлення відповідача права власності також на безспірну частину ділянки; за відсутності належних і допустимих доказів (зокрема експертного визначення координат і меж накладення) та з огляду на принцип ефективного і пропорційного способу захисту, таке втручання суд визнав невиправданим і таким, що порушує право мирного володіння майном, у зв'язку з чим у задоволенні позову було відмовлено.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обрання прокурором належного способу захисту порушеного права.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом, посилаючись на правовий механізм, визначений статтею 391 Цивільного кодексу України, та просив усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Київської обласної державної адміністрації права користування і розпорядження спірною земельною ділянкою, що за своєю правовою природою відповідає критеріям негаторного позову.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа, право чи інтерес якої порушено, має право на судовий захист у спосіб, визначений законом. При цьому особа не може обирати будь-який спосіб захисту на власний розсуд, а повинна застосовувати той спосіб, який є належним і ефективним для конкретних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звертається особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання, а такий спосіб має бути ефективним, тобто відповідати змісту порушеного права та наслідкам його порушення.
Суд апеляційної інстанції враховує, що позов у даній справі було подано до внесення змін до статті 391 ЦК України, а отже на момент звернення до суду законодавство допускало можливість захисту права як шляхом пред'явлення негаторного, так і віндикаційного позову. Вказані законодавчі зміни не мають зворотної дії в часі, тому прокурор правомірно скористався одним із способів захисту, прямо передбачених чинним на той момент законом. За таких обставин доводи апелянта про те, що суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні позову саме з підстав неправильного обрання способу захисту, є необґрунтованими.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржувала, а отже вважається такою, що фактично погодилася з його висновками. Позивач же оскаржив рішення суду лише в частині висновків суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка лише частково накладається на землі лісогосподарського призначення, а задоволення заявлених вимог призведе до припинення існування всієї земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та, відповідно, до порушення прав відповідача у безспірній частині ділянки.
Прокурор, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що суд першої інстанції неправомірно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, посилаючись на те, що предметом тієї справи були землі транспорту, а не землі природно-заповідного фонду, і тому такі висновки не є релевантними для даного спору.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами апелянта. Зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду застосовані судом першої інстанції не з огляду на вид земель, а з огляду на загальний підхід до оцінки пропорційності втручання у право власності. Йдеться про ситуацію, коли у разі часткового накладення земельної ділянки на землі з особливим правовим режимом скасування державної реєстрації всієї земельної ділянки як об'єкта цивільних прав призводить до позбавлення особи права власності не лише на спірну частину, а й на ту частину ділянки, щодо якої відсутній спір і правомірність набуття якої не заперечується. Таке втручання не може вважатися законним і пропорційним.
Зазначений висновок прямо узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пунктах 116-125 постанови від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (касаційне провадження № 14-90цс23). Посилання позивача на інші правові висновки Верховного Суду обґрунтовано були відхилені судом першої інстанції, оскільки позиція Великої Палати Верховного Суду має вищу ієрархічну силу. Такий підхід відповідає усталеній практиці, відображеній, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 та постанові від 09.08.2019 у справі № 910/12968/17.
За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки задоволення заявлених вимог у запропонований спосіб призвело б до невиправданого втручання у право мирного володіння відповідачем спірною земельною ділянкою в тій частині, яка перебуває в її власності правомірно та щодо якої відсутній спір, а доводи апелянта не спростовують правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та правових позицій Великої Палати Верховного Суду.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько