Єдиний унікальний номер справи № 757/37643/21-ц
Провадження №22-ц/824/14364/2025
04 грудня 2025 рокумісто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року у справі за заявою представника відповідача про роз'яснення судового рішення у справі № 757/37643/21-ц за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів,
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково: присуджено стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 133 110, 08 доларів США, у тому числі: вклад в розмірі 75 378, 45 доларів США, відсотки за вкладом (9,5% річних) в розмірі 50 891, 81 доларів США та 3% річних в розмірі 6 839, 82 доларів США, судовий збір в дохід Держави у розмірі 11 350, 00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року скасовано у частині стягнення відсотків за вкладом 9,5% річних в розмірі 50 891, 81 доларів США, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Від відповідача 14 квітня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява про роз'яснення рішення суду від 24 квітня 2024 року. Зазначено про те, що АТ КБ «ПриватБанк» потребує роз'яснення рішення суду стосовно того, що стягнуті за рішенням суду з банку відсотки за користування банківським вкладом за своєю природою є доходом позивача (фізичної особи), які відповідно до законодавства підлягають оподаткуванню. Однак, приймаючи вказане рішення суд, не врахував положення Податкового Кодексу, які є імперативними і обов'язковими до виконання.
Враховуючи вищевикладене АТ КБ «ПриватБанк» просив суд роз'яснити АТ КБ «ПриватБанк» рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2024 у справі № 757/37643/21- ц, а саме:
1) чи мають суми, зазначені у резолютивній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2024 у справі № 757/37643/21-ц, бути виплачені АТ КБ «ПриватБанк» Стягувачу за таким судовим рішенням з урахуванням податків та зборів, якщо такі суми підлягають обов'язковому оподаткуванню відповідно до вимог Податкового кодексу України?
2) за рахунок яких саме коштів АТ КБ «ПриватБанк», як податковий агент, зобов'язане сплатити податки та збори до державного бюджету України, якщо сума 3% річних, зазначена в резолютивній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2024 у справі № 757/37643/21-ц, підлягає обов'язковому оподаткуванню відповідно до вимог Податкового кодексу України?
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року заяву відповідача про роз'яснення судового рішення задоволено частково та роз'яснено рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів, а саме, те що суми, зазначені у резолютивній частині рішенні суду, мають бути виплачені Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» ОСОБА_1 у повному обсязі без вирахування з них податків та зборів.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, 14 липня 2025 року апелянт подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти постанову, якою надати роз'яснення рішення в частині двох заявлених питань у заяві про роз'яснення рішення шляхом зазначення апеляційним судом у роз'ясненні рішення наступного:
1) сума 3 % річних, зазначена у резолютивній частині рішення від 24.04.2024 року має бути виплачена Банком на користь ОСОБА_1 з відрахуванням (утриманням) податку на доходи фізичних осіб та військового збору;
2) податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що мають бути сплачені АТ «ПриватБанк» (як податковим агентом) до державного бюджету під час виплати ОСОБА_1 суми 3% річних за судовим рішенням у справі № 757/37643/21-ц утримуються саме з суми 6 839,82 дол. США та сплачуються Банком до бюджету за рахунок отриманого доходу ОСОБА_1 .
Основними доводами апеляційної скарги є те, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року є неправомірною, оскільки судом першої інстанції не було враховано, що заявник - АТ КБ «ПриватБанк» просив роз'яснити рішення суду від 24 квітня 2024 року саме щодо порядку виконання судового рішення з урахуванням вимог Податкового кодексу України, зокрема щодо утримання та сплати податків і зборів із сум, що підлягають стягненню як доходи фізичної особи, а також не з'ясовано, за рахунок яких коштів банк як податковий агент зобов'язаний здійснити такі відрахування, що ускладнює належне виконання судового рішення; суд першої інстанції фактично відмовив банку у роз'ясненні другого питання заяви, що порушує його право на справедливий захист та створює правову невизначеність щодо порядку оподаткування стягнутих сум.
08 жовтня 2025 року до апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу залишити без змін.
Станом на день розгляду справи відзив від третьої особи на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 04 грудня 2025 року з'явився представник відповідача ОСОБА_2 , який просив задовольнити апеляційну скаргу.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як встановлено судом, заявник просить роз'яснити питання щодо оподаткування стягнутих сум, з метою виконання відповідачем своїх обов'язків як податкового агента при їх виплаті на користь позивача.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги заяви та відмовляючи в задоволенні інших вимог заяви про роз'яснення судового рішення, виходив із того, що резолютивна частина рішення є визначальною для належного виконання зобов'язання, а питання утримання податків та зборів під час виплати цих сум належить до компетенції податкового законодавства та податкового агента і не впливає на обсяг стягнутих коштів, тому суми, зазначені у резолютивній частині рішення, підлягають виплаті позивачу в повному обсязі без вирахування податків та зборів, а роз'яснення щодо порядку їх нарахування та сплати до державного бюджету, яке не розглядалося судом при ухваленні рішення, вважається безпідставним.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог про роз'яснення судового рішення з огляду на таке:
Відповідно до ч. 3 ст. 271 ЦПК України, суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
Відповідно до ст. 271 ЦПК України, за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.
У п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення в цивільній справі" N 14 від 18.12.2009 р. зазначено, що відповідно до ст. 221 ЦПК України (2001 р.) слідує, що роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
За своєю правовою суттю роз'яснення судового рішення зумовлене його нечіткістю, якщо рішення є неясним та незрозумілим для осіб, щодо яких воно постановлене, так і тих, що будуть здійснювати його виконання. Тобто, роз'яснення полягає в тому, що суд не в праві давати відповідь на нові та невирішені ним вимоги, а лише має роз'яснити положення постановленого рішення, які нечітко сформульовані, що позбавляє можливості його реалізації.
Стаття 271 ЦПК України передбачає можливість роз'яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню.
Також, виходячи із системного тлумачення положень статті 271 ЦПК України, механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це судове рішення, якщо таке право надане цим Кодексом.
Слід звернути увагу, що у процесуальному законодавстві (Цивільному, Господарському процесуальному кодексах України, Кодексі адміністративного судочинства України та Кримінальному процесуальному кодексі України) відсутня чітка вказівка щодо роз'яснення саме резолютивної частини рішення та щодо вирішення проблемних питань, що виникають у зв'язку із виконанням судового рішення.
Діюче процесуальне законодавство зазначає, що рішення суду повинно бути зрозумілим.
Зрозумілість судового рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
Фактично роз'ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.
В ухвалі Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі N 800/211/16 встановлено таке: "необхідність роз'яснення судового рішення зумовлена його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання. Не підлягають роз'ясненню судові рішення, прийняті з процесуальних питань, які не стосуються предмета спору, що виник між сторонами у справі, а лише вказує на ту чи іншу процесуальну дію, прийняту судом у межах наданих йому повноважень. Суд може відмовити у роз'ясненні рішення, якщо воно не припускає різного тлумачення, незрозумілість рішення зумовлена неуважністю прочитання тексту рішення, правовою безграмотністю, або у випадку, коли судове рішення не підлягає роз'ясненню. Крім того, відповідно до ст. 221 ЦПК України роз'ясненню підлягають лише ті судові рішення, які мають виконуватись як у добровільному порядку, так і примусово. Враховуючи викладене вбачається, що чинне законодавство України не передбачає роз'яснення саме механізму виконання постанови суду, тому суд не вбачає підстав для такого роз'яснення".
Колегія суддів виходить з того, що відповідно до правової природи інституту роз'яснення судового рішення, суд вправі роз'яснювати виключно те судове рішення, зміст якого є незрозумілим або допускає різне тлумачення, без зміни його суті та без вирішення нових питань, які не були предметом судового розгляду.
Законодавством передбачено різні процесуальні механізми реагування на ускладнення, пов'язані з виконанням судових рішень. Зокрема, процедура роз'яснення судового рішення застосовується лише у випадку, коли формулювання резолютивної частини або мотивів рішення є неясними та потребують уточнення виключно з метою правильного розуміння ухваленого судом рішення. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не має права змінювати його зміст, доповнювати новими висновками або вирішувати питання, які не були предметом розгляду та не вирішувалися судом під час ухвалення рішення по суті спору.
Як убачається з матеріалів справи, питання щодо оподаткування сум, присуджених до стягнення, не були предметом розгляду суду першої інстанції та виходять за межі предмета позову. Судом було визначено конкретну суму, що підлягає стягненню, без вирішення питань щодо порядку нарахування чи сплати податків, оскільки такі питання не належать до предмета судового розгляду у даній справі та не входять до компетенції суду при вирішенні заяви про роз'яснення рішення.
Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця - встановити або змінити спосіб чи порядок його виконання. Отже, у разі виникнення труднощів, пов'язаних із виконанням судового рішення, сторона має право звернутися до суду із відповідною заявою в порядку виконання судового рішення, а не шляхом подання заяви про його роз'яснення.
Таким чином, надаючи роз'яснення щодо порядку оподаткування присуджених до стягнення коштів, суд першої інстанції фактично вийшов за межі процедури роз'яснення судового рішення та вирішив питання, які не були предметом судового розгляду у справі, чим порушив вимоги цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити в цій частині нове рішення або змінити рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що судове рішення є чітким, зрозумілим та таким, що не допускає різного тлумачення; обставин, які б утруднювали його виконання, судом не встановлено, а отже воно не підлягає роз'ясненню. У зв'язку з цим відсутні достатні та необхідні правові підстави для задоволення заяви про роз'яснення судового рішення у даній справі.
За таких обставин ухвала Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року в частині задоволення заяви про роз'яснення судового рішення підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні зазначеної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2025 року в частині задоволення заяви про роз'яснення суду скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні такої заяви.
В решті оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько