Єдиний унікальний номер справи № 755/18875/23
Провадження №22-ц/824/11676/2025
27 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
04 грудня 2023 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що між сторонами 06.03.2017 року був укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, у зв'язку із чим станом на 03.10.2023 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 107 268,07 грн, яка складається з: 71 516,12 грн - заборгованість за кредитом; 35 751,95 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 107 268,07 грн за кредитним договором № б/н від 06.03.2017 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором від 06.03.2017 року у розмірі 71 516, 12 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 12 травня 2025 року відповідач направила апеляційну скаргу, у якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначала, суд першої інстанції, встановивши нікчемність умов щодо процентів та комісій, мав зарахувати безпідставно списану банком суму 45 773,19 грн в рахунок погашення тіла кредиту. Також судом першої інстанції були допущені процесуальні порушення, що полягали у поверненні письмових заперечень, що як наслідок призвело до неправильно ухваленого рішення.
Крім того суд першої інстанції, проігнорувавши заяву апелянта про стягнення витрат на правову допомогу, не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
У зв'язку з цим апелянт просила апеляційний суд змінити оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованості за кредитним договором від 06.03.2017 року у розмірі 25 742,93 грн. Також просила стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесені нею в суді першої інстанції - 9 120,00 грн.
06 жовтня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги зазначив, що до матеріалів справи додано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування. Договір підписано за допомогою електронного підпису, який є аналогом власноручного підпису.Тобто, в даному випадку на переконання позивача, потрібно використовувати судову практику, яка наявна по справах, де присутній Паспорт споживчого кредиту.
У судове засідання, призначене на 27 листопада 2025 року, сторони не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялась. Апелянт подала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд апеляційної скарги за її відсутності. У поданому відзиві позивач просив розглядати справу за відсутності його представника.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, поданої і підписаної відповідачем 06.03.2017 року, АТ «Акцент-Банк» надав останньому кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок.
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами. Умови кредитування, відомості про загальну вартість кредиту йому роз'яснені та зрозумілі.
До заяви банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» розміщеного на сайті в розділі «Умови та правила» та Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна Gold».
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 03.10.2023 року становить 107268,07 грн і складається із 71516,12 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 35751,95 грн - загальний залишок заборгованості за процентами.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, зазначив, що надані баком документи не підтверджують погодження умов кредитування та розміру заборгованості по процентам, тому враховуючи відсутність правових підстав для нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у сумі 71516,12 грн.
Основним доводом апеляційної скарги було те, що встановивши нікчемність умов щодо процентів та комісій, суд першої інстанції мав зарахувати безпідставно списану банком суму 45 773,19 грн в рахунок погашення тіла кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими доводами відповідача.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є обов'язковими до врахування судом.
Надані банком суду докази не є документами, які посвідчують погодження сторонами умов щодо розміру та сплати процентів.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, оскільки згоди щодо наявності у позичальника обов'язків зі сплати відсотків, неустойки та комісії сторони в кредитному договорі (анкеті-заяві) не досягли.
При цьому, згідно з долученою до позовної заяви випискою в спірний період банк нарахував ОСОБА_1 та здійснив списання з її рахунку відсотків за користування кредитним лімітом на суму 37 506, 27 грн, платіж за послугою «безпечний ліміт» на суму 57, 90 грн, регулярний платіж за страховку на суму 126, 22 грн, та списання у сумі 8 082, 80 грн. Всього здійснено списань на суму 45 773,19 грн.
Наслідки безпідставного списання коштів банками на підставі неузгоджених (нікчемних) умов чітко визначені усталеною практикою Верховного Суду. В постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21, суд касаційної інстанції виснував, що в разі безпідставного нарахування банком платежів, які сторони в договорі не обумовлювали, суд зобов'язаний самостійно (без пред'явлення позичальником окремих позовних вимог) здійснити перерахунок заборгованості, зарахувавши відповідні платежі в тіло кредиту.
Оскільки банк самостійно здійснив списання в рахунок погашення заборгованості по відсотками та інші списання, без наявності на те правових підстав, сума тіла кредиту 71 516, 12 грн, яка підлягає стягненню з відповідача, мала бути зменшена на безпідставну суму списання 45 773,19 грн. Цього суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував.
Відтак колегія суддів приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь банку підлягає залишок тіла кредиту у розмірі 25 742,93 грн. (71 516, 12 - 45 773,19).
Відхиляючи наведені у відзиві доводи позивача щодо погодження умов кредитування, строків, процентної ставки, тощо у Паспорті споживчого кредиту, колегія суддів керується наступним:
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 909/105/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 922/1163/18.
Позивач стверджуючи у відзиві, що сторонами погоджені всі умови кредитування, покликався на Паспорт споживчого кредиту. При цьому матеріали справи такого доказу не містять, з огляду на що доводи позивача в цій частині є неспроможними. За таких умов вищевказана позиція позивача не може бути прийнята судом.
Користуючись своїми процесуальними правами, відповідач у суді першої інстанції заявила клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання.
При цьому, частиною восьмою цієї ж статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат понесених на правничу допомогу відповідачем разом зі заявою про перегляд заочного рішення до суду було надано договір № 07022505 про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року, у п. 1.2 якого наведений наступний перелік наданих юридичних послуг: ознайомлення з матеріалами справи, підготовка проєкту заяви про перегляд заочного рішення суду, вартість яких згідно п. 3.1 становить 12000, 00 грн; договір № 0702250 про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року, у п. 1.2 якого наведений наступний перелік наданих юридичних послуг: участь в одному судовому засіданні, вартість згідно п. 3.1 становить 6000, 00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг від 19 лютого 2025 року.
Проте з наведених документів вбачається, що вони не містять жодного посилання, яке б давало підстави вважати що правова допомога надавалася саме в рамках справи № 755/18875/23, яка перебувала на розгляді Дніпровського районного суду м. Києва. За таких умов ці документи не можуть вважатися належним підтвердженням заявлених вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу в рамках даної справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення такого клопотання.
Суд першої інстанції під час розгляду справи даного питання не вирішив, однак за наведених вище обставин колегія суддів не вбачає підстав для стягнення правової допомоги понесеної в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк», з 71 516,12 грн до 25 742,93 грн.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь АТ «А-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, м. Дніпро, вул. Батумська, 11) заборгованість за кредитним договором від 06.03.2017 року у розмірі 25 742 (двадцять п'ять тисяч сімсот сорок дві) гривні 93 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько