вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа№ 927/76/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2025 (повний текст складено та підписано 23.05.2025)
у справі №927/76/25 (суддя Демидова М.О.)
за позовом Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради
до Сосницької селищної ради (відповідач-1)
Фермерського господарства “Агропартнер-2019» (відповідач-2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Сосницьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство “Сосницярайагролісгосп»
про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,-
Чернігівська обласна прокуратура звернулась до суду в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради з позовом до Сосницької селищної ради та Фермерського господарства “Агропартнер-2019», у якому просить суд витребувати з незаконного володіння Сосницької селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропартнер-2019» на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 площею 12,802 га, що розташована на території Сосницької селищної ради.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області 09.12.2020 № 34-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» на підставі акту приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області передало відповідачу-1 земельну ділянку 7424987500:06:000:0698 площею 12,802 га. Спірна земельна ділянка повністю накладається на 14 квартал земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні Сосницького районного дочірнього спеціалізованого підприємства “Сосницярайагролісгосп».
Отже, на думку прокурора, включення земельної ділянки лісогосподарського призначення до складу земель сільськогосподарського призначення є фактичною зміною цільового призначення земельної ділянки і її незаконним вилученням у лісового господарства; між Сосницькою селищною радою та Фермерським господарством “Агропартнер-2019» укладено договір оренди спірної земельної ділянки, що призводить до порушення майнових прав держави.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2025 у справі №927/76/25 позов задоволено повністю.
Витребувано з незаконного володіння Сосницької селищної ради та Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на користь держави в особі Чернігівської обласної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 площею 12,802 га, що розташована на території Сосницької селищної ради.
Стягнуто з Сосницької селищної ради на користь Чернігівської обласної прокуратури 1211,20 грн судового збору.
Стягнуто з Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на користь Чернігівської обласної прокуратури 1211,20 грн судового збору.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд зазначив, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 34-ОТГ від 09.12.2020 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», на підставі якого земельна ділянка лісогосподарського призначення віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконним, тобто прийнятим всупереч вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-2 17.06.2025 (документ сформований в системі “Електронний суд» 16.06.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю.
Апелянт вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, оскільки воно ухвалено при недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що судове засідання 13.05.2025 було проведено без участі представника ФГ «АГРОПАРТНЕР-2019», не дивлячись на наявність в матеріалах клопотання його представника про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю адвоката в розгляді інших судових справ.
Скаржник зазначає, що ним було заявлено ряд клопотань, як у підготовчому судовому засіданні, так і на судовому розгляді справи, в тому числі щодо залучення третьою особою, на стороні відповідача - Головне управління Державного земельного кадастру у Чернігівській області, витребування інформації та документів у сторін по справі, у задоволенні яких судом було відмовлено.
За твердженням відповідача 2, суд формально поставився до розгляду даної справи, що підтверджується протоколами судових засідань 08.04.2025 та 13.05.2025.
Апелянт також зазначає, що судом не було враховано розбіжностей щодо площ земельних ділянок, оскільки в рішенні Чернігівської обласної ради від 27.03.2001, якою начебто було передано спірну земельну ділянку на постійне користування землею Сосницькому районному дочірньому спеціалізованому підприємству «Сосницярайагролісгосп» та додаткам до цього, актом передачі земельних ділянок без дати, поконтурною експлікацією земель, схемами жодного разу не було вказано кадастровий номер спірної земельної ділянки.
Також, за твердженням апелянта, при вирішенні спору судом не було надано оцінки щодо твердження сторони Відповідача 2 про не зрозумілість встановлених меж ділянки та яким чином було здійснено накладення даних меж працівниками Державного агентства лісових ресурсів України ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ».
Скаржник вказує, що в оскаржуваному рішенні Господарського суду Чернігівської області суд першої інстанції не врахував клопотань представників відповідачів про пропуск строку позовної давності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2025 у справі №927/76/25 призначено на 18.08.2025 на 10 год 45 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 у розгляді апеляційної скарги Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2025 у справі №927/76/25 оголошено перерву на 29.09.2025 о 10 год. 45 хв.
21.08.2025 (документ сформований в системі “Електронний суд» 21.08.2025) через підсистему “Електронний суд» представником Чернігівської обласної ради - Кравченком Д.В. подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 клопотання Чернігівської обласної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
29.09.2025 судове засідання не відбулося з підстав відсутності можливості авторизації в особистому кабінеті Електронного суду, що, в свою чергу, призвело до неможливості проведення технічної фіксації судових засідань в період з 10 год. 00 хв. до 13 год. 16 хв, про що 29.09.2025 складено Акт щодо знеструмлення електромережі суду, виходу з ладу сервера автоматизованої системи та інших умов, що впливають не безперебійність та функціонування автоматизованої системи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд справи №927/76/25 призначено на 10.11.2025 о 10 год. 30 хв.
Під час апеляційного перегляду прокурором та позивачем подано відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до яких останні повністю спростовують доводи відповідача 2 (апелянта).
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судове засідання апеляційної інстанції 10.11.2025 представники відповідачів та третьої особи не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, докази містяться в матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідачів та третьої особи обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 10.11.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 19.02.2016, надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яку планувалося виставити на земельні торги.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12,8020 га з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698, з метою продажу права оренди на земельних торгах, затверджено наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.05.2016.
Проект землеустрою розроблено на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у відповідності до ст. 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України “Про землеустрій».
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сосницькій селищній раді Сосницького району Чернігівської області у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Сосницької територіальної громади Сосницького району Чернігівської області.
09.12.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та Сосницькою селищною радою підписано Акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, у якому зазначено, що цей акт разом із наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності Сосницької селищної ради Сосницького району Чернігівської області на земельні ділянки, зазначені у додатку.
Згідно з додатком до акту Сосницькій селищній раді передано 520 земельних ділянок, в тому числі земельну ділянку під порядковим номером 466, кадастровий номер якої 7424987500:06:000:0698, площею 12,8020 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Хлоп?яницької сільської ради Сосницького району Чернігівської області.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Сосницької селищної ради Чернігівської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57458154, від 03.04.2021, відповідно до якого 31.03.2021 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698, площею 12,8020 га, власник - територіальна громада в особі Сосницької селищної ради, номер відомостей про речове право 41326834.
Крім того, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 площею 12,8020 га перебуває в оренді Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на підставі договору оренди землі від 19.06.2024, укладеного між Сосницькою селищною радою та Фермерським господарством “Агропартнер-2019» (інше речове право на яку 19.07.2024 зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 55957221).
В той же час, наказом Комунального підприємства “Чернігівоблагроліс» від 27.12.2000 № 16 створено Сосницьке районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство “Сосницярайагролісгосп».
Відповідно до п.п. 2.1., 2.2 Статуту Сосницького районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства “Сосницярайагролісгосп» метою діяльності Підприємства є охорона та відновлення лісових ресурсів, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання і отримання прибутку за рахунок задоволення потреб споживчого ринку у лісопродукції та супутніх послугах на підставі ефективного використання виробничого і фінансового потенціалу. Предметом діяльності Підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, лісозаготівля, тощо.
Як зазначає прокурор у позові, згідно з рішенням Чернігівської обласної ради від 27.03.2001 “Про надання в постійне користування земель лісового фонду» земельні ділянки лісового фонду, які були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, що припинили своє існування в процесі реформування, і належать до земель запасу, надано в постійне користування підприємствам для ведення лісового господарства. Відповідно до додатку №1 до вказаного рішення ДАСП “Сосницярайагролісгосп» на території Сосницького району надано в постійне користування 10690,6 га земель лісового фонду, до складу яких увійшла спірна земельна ділянка.
Матеріали справи містять Технічну документацію з виготовлення державного акту на право постійного користування землею Сосницькому районному дочірньому спеціалізованому підприємству “Сосницярайагролісгосп» на території Хлоп?яницької сільської ради Сосницького району.
15.08.2002 видано Державний акт на право постійного користування землею І-ЧН №002349, згідно з яким ДП “Сосницярайагролісгосп» передано в постійне користування 2821,5 га в межах з планом землекористування на території Хлоп?яницької сільської ради.
У 2015 році Київською лісовпорядною експедицією виготовлено Проект організації та розвитку лісового господарства ДП “Сосницярайагролісогосп», згідно з яким установлено, що спірна земельна ділянка, повністю накладається на 14 квартал земель лісового фонду ДАСП “Сосницярайагролісогосп» (а.с.47-49).
Накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 на землі лісового фонду підтверджується інформацією ВО “Укрдержліспроект» та доданим до неї фрагментом накладки на ортофотоплані межі кв. 11, 12, 14 ДАСП “Сосницярайагролісогосп» та меж земельних ділянок згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2015.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-5350/2-24 від 20.09.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 площею 12,8020 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення, угіддя - 12,8020 га рілля.
Чернігівська обласна рада у листі №02-03/793 від 18.09.2024 зазначила, що облрадою не приймалися рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698; рішення про передачу (погодження передачі) земельних ділянок лісогосподарського призначення, переданих у постійне користування ДП “Сосницярайагролісгосп» іншим суб?єктам господарювання та органам місцевого самоврядування не приймалися.
За доводами прокурора, зважаючи на те, що розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП “Сосницярайагролісогосп» не віднесено до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, включення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення до складу земель сільськогосподарського призначення з порушенням вимог ст. 20, 21, 122 та 149 Земельного кодексу України є фактично незаконною зміною цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення і її незаконним вилученням у комунального лісового господарства. Як наслідок, прокурор стверджує про наявність підстав для повернення земельної ділянки власнику.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У даній справі Чернігівською обласною прокуратурою поданий позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради.
Виходячи з приписів ст.1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт “б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Прокурор у позовній заяві зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку обґрунтовується тим, внаслідок незаконно проведеної інвентаризації (в частині включення вказаного лісового масиву до земель сільськогосподарського призначення) лісогосподарських земель під виглядом сільськогосподарських, земельна ділянка лісового фонду, з порушенням порядку встановленого законом, вибула з управління Чернігівської обласної ради та постійного користування ДП “Сосницярайагролісгосп», яке, в свою чергу, не може забезпечувати її охорону та належне обслуговування.
Частиною 2 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Виходячи з приписів ст.8 Земельного кодексу України, до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 30 Лісового кодексу України визначено, зокрема, що обласні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; забезпечують виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад.
За доводами прокурора у цій справі, інтереси держави потребують невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу (зміна цільового призначення землі, передання її у приватну власність фізичних осіб тощо).
Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Чернігівська обласна прокуратура листом №15/3/1-908вих-24 15/3/1-1529-24 від 26.09.2024 поінформувала Чернігівську обласну раду про виявлені порушення з проханням повідомити, чи вживала облрада заходи з метою витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та чи планує захищати інтереси держави з даного питання у судовому порядку.
Чернігівська обласна рада у листі №01-05/878 від 14.10.2024 повідомила Чернігівську обласну прокуратуру про те, що заходи претензійно позовного характеру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 не вживалися; через обмежене фінансування обласної ради на судові витрати не заперечує проти вжиття заходів представницького реагування прокуратурою.
Чернігівська обласна прокуратура в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» повідомила Чернігівську обласну раду про підготовку до Господарського суду Чернігівської області позовної заяви в інтересах держави в особі останньої про витребування земельної ділянки.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Щодо суті заявленого позову, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Виходячи з приписів ст.8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 30 Лісового кодексу України визначено, що, зокрема, обласні ради, у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; забезпечують виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад та припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У відповідності до ч. 1 ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт г) ч.4 ст. 83 Земельного кодексу України).
Виходячи з приписів ст. 57 Земельного кодексу України, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
За огляду на норми ст.45, 54 Лісового кодексу України основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створенім, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2002 році, на підставі рішення Чернігівської облради від 27.03.2001, на замовлення ДП «Сосницярайагролісгосп» ДП «Чернігівський регіональний центр державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію по виготовленню державного акту на право постійного користування землею на території Хлоп'яницької сільської ради Сосницького району.
Згідно державного акту на право постійного користування від 15.08.2002 ЧН №002349 в постійне користування ДП «Сосницярайагролісгосп» передано 2821,5 га земель на території Хлоп'яницької сільської ради, будь-які зміни в землекористування не вносилися. Земельні ділянки передано в постійне користування для ведення лісового господарства.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на розбіжність земельних ділянок, які вказані в доданих до позову документах та цільовому призначенню землі.
Водночас, апелянт, оцінюючи лише пояснювальну записку, як елемент технічної документації по виготовленню державного акту на право постійного користування ДП «Сосницярайагролісгосп» та вказуючи на різницю в площі 0,4 га, не врахував наявну в техдокументації зведену експлікацію земель ДП «Сосницярайагролісгосп» на території Хлопяницької сільської ради, де загальна площа земель по державному акту 2821,5 га співпадає в розрізі угідь.
У 2015 році Київською лісовпорядною експедицією виготовлено Проект організації та розвитку лісового господарства ДП “Сосницярайагролісогосп», згідно з яким установлено, що спірна земельна ділянка, повністю накладається на 14 квартал земель лісового фонду ДАСП “Сосницярайагролісогосп».
Окрім того, накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 на землі лісового фонду підтверджується інформацією ВО “Укрдержліспроект» та доданим до неї фрагментом накладки на ортофотоплані межі кв. 11, 12, 14 ДАСП “Сосницярайагролісогосп» та меж земельних ділянок згідно наданих координат поворотних точок станом на 01.01.2015.
Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання “Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Відповідно до п. 3.2.8. статуту ВО “Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.
Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».
Таким чином, інформація, надана ВО “Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі ДП “Сосницярайагролісгосп» з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти є належним підтвердженням вказаних обставин, оскільки надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.
Колегія суддів у даному випадку звертає увагу на особливий статус земель лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, а також порядок розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення. Земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної та приватної власності є неправомірною.
Відповідно до ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області №34-ОТГ від 09.12.2020) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну цільового призначення чи передачу спірної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду.
Згідно ст. 151, ч. 1 ст. 20, ч. 4 ст. 122 та ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області № 34-ОТГ від 09.12.2020) територіальні органи Держгеокадастру не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, дії Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 призвели до вилучення земель державного лісового фонду та зміни їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також подальшої передачі їх у комунальну власність Сосницької територіальної громади на підставі наказу № 34-ОТГ від 09.12.2020 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», що є порушенням вимог чинного законодавства.
Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області всупереч закону здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель державного лісового фонду за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано до земель комунальної власності.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Враховуючи вищевикладене, є вірним висновок суду першої інстанції, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 34-ОТГ від 09.12.2020 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», на підставі якого земельна ділянка лісогосподарського призначення віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконним, тобто прийнятим всупереч вимогам чинного законодавства.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
На час звернення прокурора до суду з позовом про витребування земельної ділянки право комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 зареєстровано за Сосницькою селищною радою (номер відомостей про речове право 41326834).
Разом з тим, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 площею 12,8020 га перебуває в оренді Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на підставі договору оренди землі від 19.06.2024, укладеного між Сосницькою селищною радою та Фермерським господарством “Агропартнер-2019» (інше речове право на яку 19.07.2024 зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 55957221).
Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або не законним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від стягнення з цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України). Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.
При цьому, колегія суддів враховує, що власник, дотримуючись вимог ст.388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оспорювання для такого витребування рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту права власника.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України є неефективними. На таке неодноразово звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду, що знайшло відображення в її постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08. 2019 у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.21 у справі № 359/3373/16-ц та інших.
Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов'язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, позаяк такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.
А тому, з огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про витребування на користь держави в особі Чернігівської обласної ради з незаконного володіння Сосницької селищної ради та Фермерського господарства “Агропартнер-2019» земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 площею 12,802 га.
Щодо доводів скаржника про необхідність застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Позовну давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки.(ст.257 ЦК України).
Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи клопотання про застосування строку позовної давності відповідач вказує, що прокуратура та позивач мали можливість дізнатися про порушення прав держави ще в 2020 році, з моменту видачі 09.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказу №34-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність»; прокуратура, як і будь-які інші державні органи, ще влітку 2022 року повністю відновила свою діяльність і могла виконувати свої функції своєчасно та без затягування; передача спірної земельної ділянки у комунальну власність була опублікована та публічні торги щодо продажу права оренди спірної земельної ділянки відбувалися публічно, інформація перебувала у вільному доступі, тому прокуратура та Чернігівська обласна рада мали можливість своєчасно дізнатися про порушення права держави.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Чернігівська обласна рада у листі №02-03/793 від 18.09.2024 на лист прокуратури №15/3/1091вих-24 від 09.09.2024 повідомила про те, що нею не приймалися рішення про передачу (погодження передачі) спірної земельної ділянки іншим суб?єктам господарювання та органам місцевого самоврядування, а також рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698.
Відповідно до листа Чернігівської обласної ради від 14.10.2024 №01-05/878 про факт неправомірного набуття Сосницькою селищною радою Корюківського району Чернігівської області у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 7424987500:06:000:0698 Чернігівській обласній раді стало відомо з листа Чернігівської обласної прокуратури №15/3/1091вих-24 від 09.09.2024.
У контексті доводів відповідача про можливість дізнатись про порушення прав держави ще в 2020 році, з моменту видачі 09.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказу №34-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» колегія суддів враховує пояснення прокурора, відповідно до яких постійний лісокористувач, через свою необізнаність, Чернігівську обласну раду не повідомляв про факт вибуття земельних ділянок з постійного користування.
Окрім, як вбачається з матеріалів справи, жодні накази ГУ Держгеокадастру до відома облради не направлялися, будь-яким чином ідентифікувати, що спірна земельна ділянка є частиною лісової ділянки №45, що входить у державний акт, неможливо.
Дійсно, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно дійсно є в відкритому доступі.
Водночас, до обов'язків Чернігівської обласної ради не віднесені контрольні функції по відстеженню реєстраційних дій, які здійснюють суб'єкти реєстрації; обласна рада не наділена наглядовими функціями з перевірки законності наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, не є учасником з надання і отримання адміністративної послуги у вигляді державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що зазначений орган міг довідатися про порушення права власності територіальних громад сіл, селищ, міст області до вивчення вказаного питання обласною прокуратурою.
Також, колегія суддів враховує, що органом місцевого самоврядування право власності на земельну ділянку зареєстровано 31.03.2021.
Водночас, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено.
Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19).
Встановлений постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантин тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введений воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що на момент ухвалення судового рішення в цій справі, триває.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану доповнений розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зокрема, п. 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії карантину та на строк дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, в постанові від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23.
А тому, з огляду на приписи статей 256, 257, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції станом на дату подачу позову), та встановлені судом обставини, а саме дату звернення прокурора із даним позовом до суду та період заявлених позовних вимог, строк позовної давності у даній справі прокурором не пропущено.
Стосовно доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду, справи колегія суддів зазначає наступне.
Так, 13.05.2025 від представника відповідача-2 через систему “Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки в судове засідання через зайнятість в інших судових розглядах справ; просить визнати причини неявки в судове засідання 13.05.2025 поважними та відкласти розгляд справи на іншу дату.
Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Вказаною статтею також врегульовано, за яких умов суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, такими умовами зокрема є неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За результатами розгляду клопотання представника відповідача-2, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні за необґрунтованістю та відсутністю належних доказів, які підтверджують неможливість направити в судове засідання іншого представника відповідача-2, а також доказів неможливості участі у судовому засіданні представника, що брав участь у минулих судових засіданнях.
Відповідно до правової позиції, що викладена Верховним Судом у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
При цьому, судом завчасно повідомлено відповідача 2 про дату та час судового засідання, неможливість прибуття до судового засідання представника не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки сторона не позбавлена можливості залучити до участі у справі іншого представника.
А тому колегія суддів не вбачає процесуальних порушень при відхиленні поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.
Стосовно решти заявлених відповідачем 2 клопотань, які були відхилені судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо клопотання про залучення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області до участі у справі як третьої особи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження в справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, в разі, коли рішення в справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін; їх може бути залучено до участі в справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі в справі.
Предметом спору у даній справі є вимога про витребування з незаконного володіння земельної ділянки з державної у комунальну власність і відповідач-2 у поданому клопотанні про залучення третьої особи не зазначає, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права чи обов'язки Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області щодо однієї сторін у справі, з огляду на що відсутні підстави для залучення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області третьою особою у справі.
Щодо відхилення клопотань відповідача-2 про витребування доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.1-4 ст.80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
За приписами ч.1,2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Тобто, необхідність подання клопотання про витребування доказів обумовлюється відсутністю у сторони певних доказів у справі, що мають підтвердити або спростувати певні обставини та аргументи.
Водночас, у порушення вимог, встановлених ч.4 ст.80, ч.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем-2 не подано доказів, які підтверджують, що відповідач-2 здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказів/інформації, зазначених у клопотаннях про витребування інформації.
Зокрема, відповідачем-2 не подано доказів на підтвердження того, що відповідач-2 дійсно звертався до Чернігівської обласної прокуратури, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО “УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ», Чернігівської обласної ради та Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із запитами про отримання зазначених доказів/інформації; не зазначено заходів, яких відповідач-2 вжив для отримання цих доказів/інформації самостійно; доказів неможливості самостійного отримання наведених доказів/інформації.
Виходячи з приписів ч.3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву, а якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, повинен про це письмово повідомити суд із зазначенням причин неподання таких доказів.
Всі чотири клопотання про витребування інформації, подані відповідачем-2 поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України для подання відзиву та без клопотання про його поновлення.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань відповідача-2 про витребування інформації.
Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача-2 з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача 2 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства “Агропартнер-2019» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2025 у справі №927/76/25 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2025 у справі №927/76/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство “Агропартнер-2019».
4. Матеріали справи №927/76/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписаний 23.12.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко