Справа № 750/7087/25 Суддя (судді) першої інстанції: Супрун О.П.
19 грудня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 серпня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 001670 від 20.05.2025.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ПН МЧГ № 001670 від 20.05.2025, винесену начальником Деснянського відділу у місті Чернігові Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Держаної міграційної служби України Меженним Олександром Сергійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги зокрема тим, що наявність дійсного паспортного документа є обов'язковою умовою законного перебування в Україні іноземців, які отримали посвідку на постійне проживання в Україні, а тому ОСОБА_1 було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь, якій Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 від 16.05.2024.
17.07.2021 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області позивачці видано картку платника податків та присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 .
Згідно з витягом із Реєстру територіальної громади № 2025/006606752 від 20.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; дата реєстрації - 10.01.2022.
Деснянським відділом у м. Чернігові УДМС у Чернігівській області встановлено, що позивачка в порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, проживала на території України за недійсним паспортним документом, оскільки оформлений на її ім'я паспорт громадянина Республіки Білорусь для виїзду за кордон № НОМЕР_3 , виданий 27.03.2013, діяв до 27.03.2025.
20.05.2025 на підставі частини другої статті 203 КУпАП за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме за проживання на території України за недійсним паспортним документом, термін дії якого закінчився, стосовно позивачки посадовою особою Деснянського відділу у м. Чернігові УДМС у Чернігівській області було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 001684.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення 20.05.2025 посадовою особою Деснянського відділу у м. Чернігові УДМС у Чернігівській області винесено постанову серії ПН МЧГ № 001670 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 3 400,00 грн.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що проживання позивачки, яка документована посвідкою на постійне проживання в Україні, з протермінованим паспортом громадянина Республіки Білорусь для виїзду за кордон, не створює склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, оскільки посвідка на постійне проживання підтверджує право позивачки на проживання в Україні.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та апеляційній скарзі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закон № 3773-VІ) іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частина перша статті 9 Закону № 3773-VІ передбачає, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного ним Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Згідно з абзацом 1 частини 22 статті 4 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пункт 16 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VІ визначає, що паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Частина друга статті 203 КУпАП установлює, що перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території Украйні без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поряд з цим,статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 4 Закону № 3773-VІ визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
У розумінні частини 17 статті 1 Закону № 3773-VІ посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Відповідно до частини 22 статті 4 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ.
За визначенням частини 17 статті 1 Закону № 3773-VІ паспортний документ іноземця - це документ, що виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Таким чином, паспортний документ іноземця визначає наявність між особою та державою соціально-політичний зв'язок, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною, в той час як посвідка на проживання (тимчасова або постійна) посвідчує та підтверджує саме право іноземця на проживання в Україні.
Положеннями частини другої статті 203 КУпАП, на підставі якою відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності, передбачена адміністративна відповідальність за «перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився».
Адміністративна відповідальність за частиною другою статті 203 КУпАП настає у наступних випадках: 1) перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів; 2) проживання іноземцем або особою без громадянства на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні; 3) проживання іноземцем або особою без громадянства на території України за недійсними документами; 4) проживання іноземцем або особою без громадянства на території України за документами, термін дії яких закінчився.
ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь, про що свідчить копія її паспорта, строк дії якого датований до 27.03.2023. У той же час, ОСОБА_1 отримала право проживати на території України, що підтверджується тимчасовою посвідкою на постійне проживання від 16.05.2024 № НОМЕР_1 , яка дійсна до 14.05.2034, що підтверджує її право на постійне проживання на території України.
Факт наявності в позивача посвідки на проживання в Україні визнається відповідачем, а відтак у розумінні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ОСОБА_1 є такою, що перебуває в Україні як іноземець на законних підставах.
Відповідно до пункту 17 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що проживання позивачки, яка має посвідку на постійне проживання в Україні, але з протермінованим паспортом громадянина Республіки Білорусь для виїзду за кордон, не створює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, оскільки посвідка на постійне проживання підтверджує право позивачки на проживання в Україні.
Поряд з цим, колегія суддів при розгляді апеляційної скарги враховує факт введення воєнного стану на території України, що об'єктивно ускладнює можливість отримання відповідного паспортного документа країни, громадянкою якої є ОСОБА_1 .
Відтак, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачкою.
Таким чином, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував вимоги частини другої статті 77 КАС України та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вини позивача.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності складання оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, та не доведено факту порушення позивачкою вимог закону.
За принципом презумпції невинуватості, закріпленим у ст. 62 Конституції України всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення, залишається недоведеним.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 08 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко