ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 грудня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/5184/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025, прийняте суддею Степановою Л.В., м. Одеса, повний текст складено 18.09.2025,
у справі №916/5184/24
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни
про стягнення 209 455,57 грн
У листопаді 2024 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни, в якому просив стягнути з відповідачки на користь позивача борг у загальній сумі 209455,57 грн, з яких: 200866,36 грн - заборгованість з орендної плати та 8589,21 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором оренди №0405 від 17.09.2018 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів у період з 01.07.2021 по 08.08.2024.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 02.12.2024 відкрито провадження у справі №916/5184/24.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 у справі №916/5184/24 (суддя Степанова Л.В.) відмовлено у задоволенні позову; судові витрати покладено на позивача.
Судове рішення мотивоване тим, що внаслідок неможливості користування відповідачкою об'єктом оренди за договором №0405 від 17.09.2018 не з її вини остання в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України підлягає звільненню від сплати орендної плати, що, в свою чергу, також виключає нарахування на неї штрафних санкцій (пені).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 у справі №916/5184/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наголошує на відсутності обґрунтованих та доведених за допомогою належних і допустимих доказів підстав для звільнення відповідачки від зобов'язань, взятих на себе останньою на підставі договору оренди №0405 від 17.09.2018, на підставі приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України внаслідок неможливості використання орендованого приміщення у зв'язку з веденням карантину та подальшим запровадженням воєнного стану в Україні.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 18.11.2025 (вх.№3983/25/Д3 від 19.11.2025) Фізична особа-підприємець Канкія Далі Ванічкаєвна просить апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 у справі №916/5184/24 - без змін, посилаючись на те, що вся заборгованість, заявлена позивачем до стягнення в межах цієї справи, припадає на періоди, коли Одеська міська рада, як власник майна, своїми рішеннями встановила спеціальні пільги у вигляді звільнення орендарів від обов'язку зі сплати орендної плати, тим більше, що, з урахуванням карантинних обмежень і обмежень, зумовлених правовим режимом воєнного стану, відповідачка з незалежних від неї обставин протягом тривалого часу була повністю позбавлена можливості користуватися орендованим майном, у зв'язку з чим наявні обґрунтовані підстави для застосування у спірних правовідносинах положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (209455,57 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 03.11.2025 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
17.09.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Фізичною особою-підприємцем Канкія Далі Ванічкаєвною ("Орендар") укладено додатковий договір №26 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №0405 від 10.02.2004, в якому сторони за взаємною згодою домовились внести наступні зміни до укладеного між ними договору погодинної оренди №0405 від 10.02.2004 нежитлового приміщення напівпідвалу загальною площе 99,2 кв.м (КУ Одеська загальноосвітня школа №59 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 89:
1.1 Пункт 1.2 розділу 1 "Предмет та строк договору" викласти в новій редакції:
"1.2 Продовжити термін дії цього договору з "17" вересня 2018 року до "17" серпня 2021 року".
1.2 Пункт 1.1 розділу "Предмет та строк договору" викласти в новій редакції:
"1.1 Вказане у пункті 1.1 приміщення Орендодавцем передано Орендарю виключно під використання "допоміжна діяльність у сфері освіти".
1.3 Відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 №786 (з наступними змінами та доповненнями) орендна плата з 17.09.2018 розраховується таким чином:
Вид діяльностіПлоща кв.м.Ринкова вартість приміщення грнВідсоток від ринкової вартості приміщенняМісячна орендна плата за ринковою оцінкою грнІндекс інфляції з 13.01.2017Місячна орендна плата на 01.09.2018 грн
Допоміжна діяльність у сфері освіти99,2443200,0018%6198,001.179 ПДВ 20% Всього7307,44 1461,49 8768,93
1.4 Перший абзац пункту 3 підпункту 3.1 розділу "Орендна плата за комунальні послуги до договору оренди №0405 від 10.02.2004 викласти у новій редакції:
"3.1 За орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату з "17" вересня 2018 року в розмірі 7307,44 грн, що розрахована на 01.09.2018 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць".
1.5 У зв'язку з затвердженням (рішенням Одеської міської ради №3781-V від 25.12.2008) нової редакції договору оренди нежитлового приміщення комунальної власності, сторони домовились укласти договір оренди №0405 від 10.02.2004 у новій редакції з 17.09.2018.
17.09.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Фізичною особою-підприємцем Канкія Далі Ванічкаєвною ("Орендар") укладено договір оренди №0405 від 10.02.2004 у новій редакції (далі - договір б/н від 17.09.2018 (нова редакція), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення напівпідвалу загальною площе 99,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 89 (Одеська загальноосвітня школа №59 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області).
Відповідно до пункту 1.3 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) термін дії даного договору оренди з 17.09.2018 до 17.08.2021.
У пунктах 2.1-2.5 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) узгоджено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 №786 (з наступними змінами та доповненнями), та рішень Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 7307,44 грн (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно з пунктом 3.2 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) Орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщень, переданих в оренду.
В силу пункту 4.1 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно під розміщення допоміжної діяльності у сфері освіти.
За умовами пункту 5.2 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання зобов'язання припиняється через один рік з дня коли обов'язок повинен був бути виконаний.
Відповідно до пункту 7.1 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.
Положеннями пунктів 7.4, 7.5, 7.6 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) передбачено, що суперечки, що виникають між сторонами у ході виконання умов договору оренди, вирішуються за взаємною згодою. Якщо згоди не досягнуто, справа передається на розгляд до Господарського суду Одеської області. Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.
У пункті 7.14 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) зазначено, що передача приміщень в оренду не означає передачу Орендарю права власності на це приміщення. Власником об'єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси.
Відповідно до пункту 7.17 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.
Додатками до договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) є акт прийому-передачі та розрахунок орендної плати.
09.12.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Канкія Далі Ванічкаєвною укладено додатковий договір №27 про внесення змін до договору №0405 від 10.02.2004 (нова редакція 17.09.2018), яким продовжено строк дії договору оренди до 09.11.2022.
В подальшому 08.08.2024 між сторонами було укладено додатковий договір про розірвання договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція), в якому зазначено, що вказаний договір оренди припинив свою дію з 08.08.2024.
08.08.2024 на підставі акту прийому-передачі б/н, підписаного сторонами без зауважень та погодженого балансоутримувачем, відповідачка повернула Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об'єкт оренди за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція), а саме: нежитлове приміщення напівпідвалу загальною площею 99,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 89. При цьому в акті також зафіксовано, що технічний стан приміщення задовільний.
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача боргу за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція) у загальній сумі 209455,57 грн, з яких: 200866,36 грн - заборгованість з орендної плати та 8589,21 грн - пеня.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачка була позбавлена можливості користуватися орендованим майном не з її вини, а тому остання на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України звільняється від сплати орендної плати, що також виключає нарахування на неї пені.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з вищенаведеними висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що договір б/н від 17.09.2018 фактично виступає приведеною у відповідність до рішення Одеської міської ради №3781-V від 25.12.2008 "Про затвердження примірного договору оренди нежилого приміщення (будівлі, споруди), що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси" оновленою редакцією договору №0405 від 10.02.2004, на підставі якого відповідачці у тимчасове оплатне користування було надано майно комунальної форми власності, а саме: нежитлове приміщення напівпідвалу загальною площею 99,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 89.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За умовами частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв'язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Отже, договір б/н від 17.09.2018 (нова редакція) став підставою виникнення у сторін господарського зобов'язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Приписами статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Як зазначалося вище, на виконання умов договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) між сторонами підписано акт прийому-передачі нежилих приміщень б/н від 17.09.2018, з якого вбачається, що Орендареві передано передбачений вказаним договором об'єкт оренди, у зв'язку з чим відповідачка відповідно до узгоджених сторонами умов даного договору оренди зобов'язана був вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів її господарської діяльності.
08.08.2024 між сторонами було підписано додатковий договір про розірвання договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція), в якому зазначено, що вказаний договір оренди припинив свою дію з 08.08.2024, після чого на підставі акту прийому-передачі б/н від 08.08.2024, підписаного без зауважень, відповідачка повернула Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об'єкт оренди за вказаним договором.
З виписки по рахунку позивача вбачається, що Фізична особа-підприємець Канкія Далі Ванічкаєвни за користування орендованим на підставі договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) майном у період з 01.07.2021 по 08.08.2024 сплатила орендну плату у загальній сумі 92866,36 грн.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, у зв'язку з чим він триває до теперішнього часу.
29.06.2022 відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про правовий режим воєнного стану", з урахуванням указу Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" і постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", з метою підтримки орендарів комунального майна територіальної громади м. Одеси шляхом зниження фінансового навантаження, враховуючи необхідність врегулювання питання внесення орендної плати у період воєнного стану, Одеська міська рада прийняла рішення від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану", відповідно до якого:
1) на період воєнного стану та до його припинення (скасування) за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, звільнити від орендної плати орендарів, які:
-за погодженням з орендодавцем використовують орендоване майно для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги;
-є громадськими об'єднаннями та благодійними організаціями;
-орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв'язку із обмеженням доступу;
-є суб'єктами господарювання, що надають освітні послуги та не здійснюють діяльність у зв'язку з введенням воєнного стану;
-використовують нерухоме комунальне майно, що перебуває в управлінні Виконавчого комітету Одеської міської ради, та не здійснюють діяльність в орендованому об'єкті у зв'язку з введенням воєнного стану;
-орендують комунальне майно Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Одеса", але не використовують його у зв'язку з введенням воєнного стану;
2) на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії в установленому порядку за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, орендарям (за виключенням орендарів, вказаних у пункті 1 цього рішення, та орендарів єдиних майнових комплексів) орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договорами оренди (з урахуванням її індексації);
3) орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24 лютого 2022 року, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги.
Отже, з огляду на зміст вищенаведеного рішення Одеської міської ради за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, зокрема, орендарям, які не відносяться до пункту першого вказаного рішення орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати.
Між тим, зазначене рішення не містить положень щодо порядку, за яким здійснюється реалізація звільнення або перерахунку орендної плати для певної категорії орендарів, у тому числі, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця, а також не визначає дат, з яких у відповідних випадках надаються такі орендні знижки або звільнення.
Водночас питання, у тому числі порядок реалізації надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, у зв'язку з подіями, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, урегульовано положеннями Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок).
За змістом пункту 1291 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо у зв'язку зі змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.
Згодом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2022 №1026 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" і від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Зокрема, у Порядку в першому реченні пункту 1291 слова "орендних знижок або звільнень" замінено словами "орендних знижок, звільнень", а після слів "на якого вони поширюються" доповнено словами "крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця".
Таким чином, положеннями пункту 1291 Порядку конкретизовано порядок застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, за яким відповідно до рішення Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування, ухваленого з відповідного питання, підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. При цьому орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця.
Саме такий висновок Верховного Суду щодо порядку застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди комунального майна викладений в постанові від 22.11.2023 у справі №916/3587/22.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка дотрималась зазначеної процедури та 06.06.2024 звернулась до позивача із заявою №01-14/1066, за результатами розгляду якої Департаментом комунальної власності Одеської міської ради прийнято наказ №7453 від 25.07.2024 "Про перерахунок орендної плати у період дії воєнного стану за договором оренди від 10.02.2004 (нова редакція 17.09.2018) №0405 нежитлового приміщення напівпідвалу загальною площею 99,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 89 (балансоутримувач - Одеській ліцей №59 Одеської міської ради)", яким вирішено на виконання пункту 2 рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" нараховувати оренду плату у розмірі 50% розміру орендної плати (з урахуванням її індексації), встановленої вказаним договором оренди на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії, у встановленому чинним законодавством порядку.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази звернення Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо звільнення від орендної плати за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція) на виконання рішення Одеської міської ради від 10.06.2020 №6121-VІІ "Про особливості нарахування плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси на період дії карантину та протиепідемічних обмежувальних заходів" та, як наслідок, прийняття позивачем наказу на підставі відповідного звернення відповідачки, у зв'язку з чим колегією суддів критично оцінюються твердження відповідачки про безпідставність нарахування позивачем орендної плати протягом періоду дії карантину.
Таким чином, беручи до уваги здійснену Фізичною особою-підприємцем Канкія Далі Ванічкаєвною оплату у загальному розмірі 92866,36 грн та виданий позивачем наказ №7453 від 25.07.2024, згідно з яким Орендарю було надано пільгу у розмірі 50% від орендної плати, встановленої договором оренди на період дії воєнного стану та до його припинення чи скасування у встановленому чинним законодавством порядку, апеляційний господарський суд вбачає, що у відповідачки перед Департаментом комунальної власності Одеської міської ради за період з 01.07.2021 по 08.08.2024 (включно) утворилась заборгованість з орендної плати за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція) у загальній сумі 200860,86 грн.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція), беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів своєчасного та повного проведення відповідачкою оплати за вказаним договором за період з 01.07.2021 по 08.08.2024 (включно), що зумовлює наявність у останньої відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку суми основної заборгованості за даним договором оренди, дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованості з орендної плати за цим договором у сумі 200860,86 грн.
Щодо доводів відповідачки про звільнення останньої від сплати орендних платежів на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.
Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 16.11.2021 у справі №910/14244/20, від 21.09.2021 у справі №910/13158/20 та від 08.07.2021 у справі №910/8040/20.
Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
На підтвердження своїх доводів щодо неможливості користування орендованим майном відповідачка надала наступні докази:
-витяг з наказу директора Одеського ліцею №59 Одеської міської ради №21А-О від 12.03.2020 "Про запровадження освітнього процесу в період карантину", відповідно до якого в Одеській СШ №59 Одеської міської ради запроваджено з 13.03.2020 і до закінчення карантину з учнями школи дистанційну роботу;
-витяг з наказу директора Одеського ліцею №59 Одеської міської ради №25-О від 18.02.2022 "Про відновлення освітнього процесу за очною формою навчання", згідно з яким у Одеській СШ №59 відновлено освітній процес за очною формою навчання з 21.02.2022 для учнів 1-11 класів;
-витяг з наказу директора Одеського ліцею №59 Одеської міської ради №17-О від 10.03.2022 "Про організацію освітнього процесу в Одеській СШ №59 на період воєнного стану", в якому вказано про забезпечення з 14.03.2022 організації освітньої діяльності в Одеській СШ №59 за дистанційною формою навчання та за індивідуальною формою навчання (екстернатною, сімейною (домашньою) відповідно до заяв одного з батьків учнів;
-довідку №145 від 25.06.2024, яка видана директором Одеського ліцею №59 Одеської міської ради і в якій зазначено, що доступ в будівлю навчального закладу був обмежений і здійснювався тільки в інтересах персоналу навчального закладу згідно з вимогами мобілізаційного плану;
-лист директора Одеського ліцею №59 Одеської міської ради №15 від 27.01.2025, в якому вказано, що орендоване відповідачкою приміщення було пошкоджене в результаті нанесення ракетного удару 30.04.2024 і відремонтовано у грудні цього ж року;
-лист директора Одеського ліцею №59 Одеської міської ради №14 від 27.01.2025, яким проінформовано відповідачку, що станом на 24.02.2022 захисне укриття в Одеському ліцеї №59 було відсутнім та обладнане лише у червні місяці 2024 року.
Однак, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину (у тому числі запровадження дистанційної форми роботи навчальних закладів) саме по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачкою орендованого майна у розумінні частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та позбавлення останньої доступу до об'єкта оренди.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №911/3067/20.
Крім того, безпідставним є посилання відповідачки на неможливість користування нею орендованим приміщенням у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, оскільки матеріали справи не містять належних у розумінні процесуального закону доказів на підтвердження обставин пошкодження саме орендованого відповідачкою приміщення, зокрема, жодного документу, складеного уповноваженими органами за результатами обстеження пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації об'єкту відповідно до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №473 від 19.04.2022, що застосовується у тому числі для фіксації пошкоджень будівель і споруд. Поряд з цим, доводи Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни про відсутність доступу до об'єкта оренди спростовуються листом директора Одеського ліцею №59 Одеської міської ради №234 від 16.09.2024, в якому повідомлено, що допуск до приміщень навчального закладу здійснювали представники Збройних сил України через центральний вхід.
Колегією суддів також враховується, що Фізична особа-підприємець Канкія Далі Ванічкаєвна продовжувала частково сплачувати орендні платежі за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція) у період, протягом якого нібито не могла користуватися об'єктом оренди, та матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідачки до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо звільнення її від сплати орендної плати у зв'язку з пошкодженням об'єкта оренди або обмеженням доступу до орендованих приміщень.
Поряд з цим, як вбачається зі змісту договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція), об'єкт оренди - нежитлове приміщення напівпідвалу загальною площею 99,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 89 (Одеська загальноосвітня школа №59 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), було передане у користування орендареві - Фізичній особі-підприємцю Канкія Далі Ванічкаєвні під розміщення допоміжної діяльності у сфері освіти, тобто остання не є суб'єктом господарювання, що надає освітні послуги, у зв'язку з чим відсутні підстави для звільнення її від слати орендної плати на підставі пункту 1 рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану".
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд наголошує на недоведеності відповідачкою факту припинення здійснення нею господарської діяльності у період карантину та у період дії воєнного стану з використання об'єкта оренди за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція). Самі лише доводи Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни про запровадження загальнодержавного карантину та введення воєнного стану за відсутності доказів зупинення нею своєї діяльності та неможливості користування орендованим приміщенням жодним чином не свідчать про наявність правових підстав для звільнення відповідачки від сплати орендних платежів.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов'язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а саму відповідачку - визнати такою, що прострочила виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У пункті 5.2 договору б/н від 17.09.2018 (нова редакція) узгоджено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання зобов'язання припиняється через один рік з дня коли обов'язок повинен був бути виконаний.
Перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у зв'язку з невиконанням відповідачкою зобов'язань зі сплати орендних платежів за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція) правомірно нараховано Фізичній особі-підприємцю Канкія Далі Ванічкаєвні пеню у загальній сумі 8589,21 грн за період з 16.11.2023 по 31.10.2024.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 8589,21 грн пені, колегія суддів вбачає наявність підстав для зменшення її розміру на 90% (до 858,92 грн), з огляду на наступне.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Аналогічну правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором б/н від 17.09.2018 (нова редакція) (зокрема, часткову сплату орендних платежів) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідачки, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшла висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 90% (з 8589,21 грн до 858,92 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Канкія Далі Ванічкаєвною зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідачки уникнути відповідальності.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що стягнення з відповідачки суми пені, зменшеної на 90%, виходячи з обставин цієї конкретної справи, компенсує негативні наслідки, пов'язані з простроченням останньою виконання прийнятих на себе зобов'язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни штрафних санкцій у повному обсязі в умовах воєнного стану, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачкою відповідного зобов'язання.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 у справі №916/5184/24 не відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, і неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 200866,36 грн заборгованості з орендної плати та 858,92 грн пені з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання в електронній формі через систему "Електронний суд" з понижуючим коефіцієнтом 0,8 апеляційної скарги покладаються на відповідачку (у разі коли господарський суд зменшує розмір пені, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідачки у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено).
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2025 у справі №916/5184/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 200866,36 грн заборгованості з орендної плати та 858,92 грн пені скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 200866,36 грн заборгованості з орендної плати, 858,92 грн пені та 3141,83 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
У задоволенні решти позову відмовити".
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Канкія Далі Ванічкаєвни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 3770,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук