18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 922/4734/24
провадження № 12-55гс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 922/4734/24
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест»
на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 (суддя Ємельянова О.О.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (головуючий суддя Слободін М.М., судді Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест»
до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини»
про стягнення 1 926 297,74 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» (далі - ТОВ «Євроінвест», позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (далі - АТ «Українські енергетичні машини», відповідач), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило стягнути з відповідача:
1) інфляційні втрати у розмірі 1 455 185,87 грн та 3 % річних у розмірі 471 508,81 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20;
2) інфляційні втрати у розмірі 19 758,46 грн та 3 % річних у розмірі 6 402,13 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20;
3) інфляційні втрати у розмірі 2 582,80 грн та 3 % річних у розмірі 836,88 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20;
4) у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:
1) нарахувати відповідачу інфляційні втрати за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований у рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 і до дати повного погашення боргу за наведеною позивачем формулою та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення;
2) нараховувати відповідачу 3 % річних за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований у рішенні суду, починаючи з 04.12.2024 і до дати повного погашення боргу за наведеною позивачем формулою та стягувати цей відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення;
5) стягнути з відповідача суму судового збору в розмірі 29 087,65 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
2. Позов обґрунтований тим, що позивач за договором про відступлення права вимоги набув до відповідача право вимоги за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у сумі 2 288 252, 00 грн, що стягнута:
1) рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у розмірі 2 220 346,80 грн, з яких: 1 894 234,46 грн - сума основної заборгованості; 212 100,90 грн - сума пені (0,1% за кожний день прострочення); 26 888,28 грн - один процент річних; 87 123,16 грн - втрати від інфляції; 33 305,20 грн - витрати зі сплати судового збору;
2) додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 (у редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020) у розмірі 30 600,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу;
3) додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20 у розмірі4 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, надану на стадії апеляційного перегляду.
3. Оскільки на час звернення з позовом до суду вказані судові рішення не виконані, позивач на підставі статті 625 ЦК України на стягнуті судовими рішеннями суми заборгованості нарахував до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати.
4. Господарський суд Харківської області рішенням від 07.05.2025 у позові відмовив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 1 % річних у розмірі 80 272,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 223 109,52 грн та судовий збір у розмірі 19 550,72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій відмовив.
5. Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що грошове зобов'язання виникло до ухвалення судового рішення по суті спору та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили. Нарахування річних та інфляційних втрат згідно зі статтею 625 ЦК України належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум річних, пені та інфляційних втрат, а не як зазначено позивачем - на загальну суму, стягнуту за рішенням суду, у тому числі і на судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
6. Додатковим рішенням від 21.05.2025 Господарський суд Харківської області стягнув з АТ «Українські енергетичні машини» на користь ТОВ «Євроінвест» витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
7. Господарський суд Харківської області врахував заяву відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву від 29.01.2025, про зменшення суми витрат на правничу допомогу та керуючись критеріями, що визначені частиною четвертою статті 129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку про зменшення заявлених відповідачем до стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу, а саме до 4 000,00 грн.
8. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.08.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 скасував частково та виклав резолютивну частину в іншій редакції, а саме позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача:
1) 1 % річних у розмірі 79 133,46 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 263 142,55 грн, 3 % річних у розмірі 4 174,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн (нараховані на суму судового збору), нараховані на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20;
2) 3 % річних у розмірі 3 664,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20;
3) 3 % річних у розмірі 478,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 401,98 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20;
4) судовий збір за подання позову в розмірі 16 711,23 грн.
У решті позовних вимог суд відмовив.
Також суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 1 070,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
9. Суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував так:
1) розрахунок заявлених до стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у межах строку прострочення має здійснюватися з дати набрання чинності судовими рішеннями;
2) сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України, тому розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1 % річних, а не 3 %;
3) нарахування у цій справі інфляційних втрат слід здійснювати з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи № 922/1556/20;
4) стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України;
5) у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
10. ТОВ «Євроінвест» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 922/4734/24 в частині незадоволених вимог на загальну суму 348 916,79 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача:
1) 1 % річних у розмірі 142 830,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 503 107,22 грн, 3 % річних у розмірі 49 429,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн (нараховані на суму судового збору), нараховані на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20;
2) 3 % річних у розмірі 3 664,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20;
3) 3 % річних у розмірі 478,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 401,98 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20.
11. З посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про:
1) застосування судом положень статті 625 ЦК України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19);
2) необґрунтованість висновків місцевого та апеляційного суду.
Вважає рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що ухвалені в результаті неповного дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
12. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо правильної математичної формули нарахування інфляційних збитків і відсотків річних, застосування якої приводило б до повного відновлення простроченого грошового зобов'язання від знецінення до цінності, тотожній тій, що воно мало до початку прострочення, що спричинило безпідставне ненарахування судами інфляційних збитків на раніше нараховані інфляційні збитки і відсотки річних та ненарахування відсотків річних на інфляційні збитки, нараховані за наступний заявлений період прострочення.
13. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до такого:
1) апеляційний суд неправомірно відмовив позивачу в нарахуванні інфляційних втрат і відсотків річних, які мали бути нараховані на суму основного боргу, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні вимог на загальну суму 79 379,40 грн, в тому числі 78 176,24 грн - інфляційні втрати і 1 202,84 грн - 1 % річних;
2) суди безпідставно не задовольнили вимоги на загальну суму 80 696,49 грн зі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на відсотки річних, стягнутих за рішенням суду від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20, а також зі стягнення відсотків річних, нарахованих на суми інфляційних втрат та відсотків річних, стягнутих за рішенням суду від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20, з яких:
- 18 202,55 грн - інфляційні втрати, нараховані на відсотки річних у розмірі 26 888,28 грн за період з 09.09.2020 по 15.11.2024 (26 888,28 грн х 1,676970 - 26 888,28 грн = 18 202,55 грн);
- 62 493,94 грн - один відсоток річних, нарахованих на загальну суму (1 473 532,78 грн = 26 888,28 грн відсотків річних + 18 202,55 грн інфляційних втрат, нарахованих на три відсотки річних + 1 341 318,79 грн) інфляційних втрат, нарахованих у цій справі на суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат минулих періодів, за період з 09.09.2020 по 04.12.2024 (1 473 532,78 грн х 1% х 1548 днів /365 = 52 493,94 грн);
3) суди не нарахували позивачу інфляційні втрати та відсотки річних на прострочене зобов'язання, яке виникло внаслідок трансформації стягнутої рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 пені, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні вимог про стягнення грошових коштів на загальну суму 188 840,90 грн, в тому числі:
- інфляційні втрати у розмірі 143 585,88 грн, нараховані на прострочене зобов'язання, що виникло внаслідок трансформації стягнутої рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 пені в розмірі 212 100,90 грн (212 100,90 грн х 1,676970 - 212 100,90 грн = 188 840,9 грн) за період з 09.09.2020 по 15.11.2024;
- 3 % (відсотки) річних у розмірі 45 255,00 грн, що нараховані за період з 09.09.2020 по 04.12.2024 за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло внаслідок трансформації стягнутої за рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20 пені, з урахуванням нарахованих інфляційних втрат (три відсотки річних: (212 100,90 грн + 143 585,85 грн) х 3% х 1548 днів / 365 = 45 255,00 грн).
14. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Українські енергетичні машини» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм права.
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 922/4734/24 за касаційною скаргою ТОВ «Євроінвест» на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025.
16. Ухвалою від 20.11.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.
17. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 зробив такий висновок: «… суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат взяв за основну заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг) та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися в зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Оскільки рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-7842/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2 552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та 1 820 грн судових витрат, однак відповідач не виконала це зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, то наведений місцевим судом розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є неправильним, адже цей розрахунок необхідно було навести виходячи із заборгованості у розмірі 2 554 776,92 грн (2 552 956,92 грн + 1 820 грн)».
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23 зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення, відповідно до статті 625 ЦК України, 3 % річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду. Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат узяв основну заборгованість лише за тілом кредиту та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані зі стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням. За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок про те, що 3 % річних та інфляційні втрати на суму відсотків за користування кредитом, неустойку і суму судового збору, які стягнені судовим рішенням, не нараховуються.
20. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц дійшов таких висновків:«За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.
Однак суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вищезазначені вимоги закону, не врахували, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
Вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення суми за порушення грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином та не дали правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за трьома процентами річних та індексом інфляції в сукупності та взаємозв'язку з іншими обставинами справи».
21. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що в означених вище справах № 161/11703/22, № 161/13011/23, № 320/7215/16-ц предметом розгляду були, зокрема, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат (судовий збір), яка не сплачена відповідачами.
22. Як свідчить зміст постанов Верховного Суду в указаних справах, суд дійшов висновків, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості, у тому числі судових витрат (судового збору), зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням, включаючи судові витрати (судовий збір).
23. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що треба відступити від висновків, які викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22, від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23, від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, з огляду на таке.
24. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
25. Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
26. До того ж у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
27. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
28. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
29. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
30. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
31. Таким чином, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є збільшенням розміру основного зобов'язання, а не додатковим (акцесорним) зобов'язанням. У свою чергу зобов'язання зі сплати 3 % річних від простроченої суми є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
32. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
33. Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
34. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
35. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
36. Отже, зазначені норми права встановлюють, що судовий збір - це обов'язковий платіж до Державного бюджету України, який сплачується громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземними) та фізичними особами - підприємцями за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
37. Ураховуючи правову природу судового збору, колегія суддів доходить висновку, що стягнення судового збору за рішенням суду не є тотожним стягненню заборгованості, яка виникла на підставі цивільно-правових угод, а тому підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України, з огляду на частину другу статті 1 ЦК України, у цьому випадку відсутні.
38. Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, переглядаючи в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/1973/18, де предметом позову було стягнення інфляційних втрат та 3 % на присуджені за рішенням суду суми заборгованості, 3 % річних та судового збору, в постанові від 17.04.2019 зазначив таке:«Як правильно зазначив апеляційний господарський суд при здійсненні нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивачем до складу основної суми заборгованості (928 798,97 грн), стягнутої судовим рішенням від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 було включено 7 243,31 грн 3 % річних та 18 211,73 грн судового збору. На такі суми було дійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, що є неправомірним.
3 % річних, стягнутих рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13, не є простроченням виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 940 від 31.08.2012, на яке, відповідно до ст. 625 ЦК України, можуть нараховуватися 3 % річних та інфляційні втрати. Окрім того, судовий збір також не є заборгованістю за договором поставки № 940 від 31.08.2012. Таким чином, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат необхідно здійснювати лише на суму 903 343,93 грн основної заборгованості відповідача. Проте, як вбачається з матеріалів справи, керуючись необхідними правовими нормами та зробивши правильні висновки щодо порядку здійснення нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат, господарські суди помилково стягнули 83 591,91 грн 3 % річних та 674 947,97 грн інфляційних втрат, що були нараховані на суму 928 798,97 грн, в яку включено 7 243,31 грн 3 % річних та 18 211,73 грн судового збору, окрім 903 343,93 грн основного боргу».
39. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18, зазначивши про те, що, враховуючи, що грошове зобов'язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 905/1524/15 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат згідно зі статтею 625 ЦК України необхідно здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3 % річних, інфляційних втрат та судового збору.
40. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.11.2025 у справі № 922/4758/24 у подібних правовідносинах зі справою № 922/4734/24, що переглядається, застосував вказані вище правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18, та підстав для їх відступу не вбачав.
41. Отже, наявні різні підходи щодо застосування як Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, так і Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду норми права, а саме частини другої статті 625 ЦК України щодо наявності / відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на стягнуту судовим рішення суму судового збору, а також щодо «трансформування договірних правовідносин» сторін, пов'язаних зі стягненням коштів на підставі рішення суду, у зобов'язальні, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу або на прострочену суму.
42. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків:
1) викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 та від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23 про «трансформування договірних правовідносин» сторін, пов'язаних зі стягненням коштів на підставі рішення суду, у зобов'язальні, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням;
2) викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема судового збору, яка не сплачена відповідачами;
3) викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, згідно з якими зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання, шляхом їх уточнення в частині того, що відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати є збільшенням основної суми заборгованості.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
43. Згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
44. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказує про необхідність відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зроблених у постанові від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 та у постанові від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23, які зводяться до того, що після стягнення заборгованості за рішенням суду договірні правовідносини сторін трансформуються у зобов'язальні, пов'язані зі стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
45. Водночас Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зробила такий висновок: «Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу».
46. Подібний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено: «Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження».
47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20).
48. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила питання правої природи грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору, стягнення за яким відбулося за рішенням суду, немає підстав для прийняття до розгляду цієї справи для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зроблених у постанові від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 та у постанові від 23.04.2025 у справі № 161/13011/23.
49. Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказує про необхідність відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зроблених у постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема судового збору, яка не сплачена відповідачами.
50. За правилами частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
51. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 позов задоволено, зокрема, в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму судових витрат, стягнутих рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20. За змістом касаційної скарги (див. пункт 13 цієї постанови) позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині, яка стосується нарахування і стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на стягнуту вказаними судовими рішеннями суму судових витрат у справі 922/1556/20.
52. З огляду на це питання щодо можливості нарахування інфляційних втрат і 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема судового збору, яка не сплачена відповідачами, знаходиться поза межами доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
53. Отже, немає підстав для прийняття до розгляду цієї справи для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зроблених у постанові від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц, щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема, судового збору, яка не сплачена відповідачами.
54. Згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
55. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 20.11.2025 зазначає про необхідність уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
56. Втім в ухвалі від 20.11.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не навів мотивів необхідності відступу від цього висновку шляхом його уточнення.
57. Крім того, відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
58. Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
59. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
60. У рішенні від 27.09.1990 у справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, яких слід прагнути.
61. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
62. Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
63. Наявність таких підстав обґрунтовує суд касаційної інстанції, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку, викладеного в іншій справі за подібних правовідносин.
64. Водночас необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов'язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
65. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, фактично не погоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду за наслідками застосування наведених норм.
66. Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначаючи про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
67. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не обґрунтував необхідності відступу (уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
68. Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала, зокрема, в ухвалах від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22 (пункти 42 - 56), від 15.11.2023 у справі № 910/14489/20 (пункти 15 - 24) від 17.07.2024 у справі № 904/2465/21 (пункти 40 - 47).
69. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 застосовується висновок, викладений у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (від якого просить відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду), про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.
70. Із часу застосування Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 висновку, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від якого пропонує відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, пройшло лише п'ять місяців. За цей час ні суспільні відносини, ні їхнє правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, - немає.
71. В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду немає посилань на зміни в період з липня 2025 року суспільного контексту, через які застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 та від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
72. Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала в ухвалах від 24.04.2024 у справі № 367/3859/20, від 31.08.2023 у справі № 369/11493/21, від 05.04.2023 у справі № 201/2885/20, від 17.07.2024 у справі № 904/2465/21.
73. З огляду на це немає підстав для прийняття до розгляду цієї справи для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
Висновки Великої Палати Верховного Суду
74. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
75. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд та повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
Керуючись статтями 233-235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 922/4734/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» про стягнення 1 926 297,74 грн за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінвест» на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
Ухвала у справі № 922/4734/24 набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачІ. В. Ткач
Судді:О. О. БанаськоС. І. Кравченко
О. Л. БулейкоО. В. Кривенда
І. А. ВоробйоваМ. В. Мазур
М. М. ГімонС. Ю. Мартєв
О. А. ГубськаК. М. Пільков
А. А. ЄмецьС. О. Погрібний
Л. Ю. КишакевичН. С. Стефанів
В. В. КорольВ. Ю. Уркевич
Н. В. Шевцова