11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 990/341/24
провадження № 11-288заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Уркевича В. Ю.,
судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., МазураМ. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Рожок В. В.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Петренко Ю. В.,
представника Вищої ради правосуддя Белінської О. В.,
розглянувши в судовому засіданні справу № 990/341/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2025 року (судді Смокович М. І., Жук А. В., Кашпур О. В., Мацедонська В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.),
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач-1), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач-2), у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати у повному обсязі рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 35/ко-24 «Про розгляд питання щодо відповідності займаній посаді судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 10 жовтня 2024 року № 2993/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Господарського суду міста Києва з 11 жовтня 2024 року.
2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що, будучи суддею Господарського суду міста Києва, відповідно до вимог підпунктів 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та у порядку, визначеному пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у період з 2018 року по 2019 рік успішно пройшла оцінювання на відповідність займаній посаді. За результатом такого оцінювання колегія ВККС 04 липня 2019 року прийняла рішення № 573/ко-19 про її відповідність займаній посаді.
У подальшому, зокрема, на підставі підпункту 3 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04 червня 2020 року № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі - Закон № 679-ІХ) 31 серпня 2021 року ВРП прийняла рішення № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва».
На думку позивачки, вказані рішення ВККС та ВРП достатнім чином підтверджують завершення процедури її оцінювання як судді на відповідність займаній посаді.
Водночас, без наявних на те законних підстав, у липні 2023 року Комісія вирішила продовжити кваліфікаційне оцінювання суддів, у тому числі й її. Наслідком оцінювання позивачки стали прийняті відповідачами оскаржувані рішення. Цими рішеннями вони по суті переглянули (зазначені вище) раніше прийняті рішення щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді судді та про внесення главі держави подання про її призначення на цю посаду безстроково.
Заперечуючи проти таких дій ВККС, позивачка зазначила про хибність висновків Комісії, про необхідність перегляду її пленарним складом рішення колегії ВККС про відповідність судді займаній посаді у разі існування негативного висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) щодо судді.
На переконання ОСОБА_1 , Закон № 1402-VIII в редакції станом на час проведення щодо неї оцінювання на відповідність займаній посаді не передбачав участі пленарного складу ВККС у його проведенні. Рішення приймалось колегією Комісії та набирало чинності з моменту його ухвалення.
Натомість ВККС після прийняття рішення про продовження процедури оцінювання позивачки керувалася нормами права, які набули чинності після внесення змін до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII згідно із Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-ІХ).
ОСОБА_1 також зауважила, що до моменту набрання чинності Законом № 3511-ІХ норма частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII стосувалася виключно процедури здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, а тому не поширювалась на передбачену пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII процедуру оцінювання відповідності займаній посаді судді.
Зазначаючи наведене вище, ОСОБА_1 посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20.
З огляду на викладене також вважає, що вона як суддя двічі проходила одну й ту саму процедуру оцінювання, що не узгоджується з такими компонентами верховенства права, як юридична визначеність і належне урядування.
Позивачка також заперечує наявність підстав, з яких її було визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та зауважила на непослідовності відповідачів, оскільки цим же обставинам вони раніше давали оцінку та не вбачали у них ознак, які б свідчили про її невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
ОСОБА_1 наполягає, що оскаржувані рішення відповідачів порушують права та гарантії незалежності судді, які встановлюються та захищаються положеннями статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 2 Протоколу 4 Європейської конвенції з прав людини.
Зазначила, що належним способом захисту її порушених прав буде саме поновлення на посаді судді.
Позиція відповідачів щодо доводів позовної заяви
3. У відзиві відповідач-1 заперечував проти задоволення позову. Не визнав аргументів позивачки про закінчення процедури її оцінювання у липні 2019 року та неможливість його продовження. Пояснив із цього приводу, що приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ не змінювали нормативного регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема, з підстав, установлених пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
ВККС зазначила, що іншого порядку визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, в разі надходження негативного висновоку ГРД, крім як виконання процедури, встановленої абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, не передбачено. Тому після формування її повноважного складу оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді було продовжено зі стадії підтримки рішення колегії Комісії її пленарним складом.
У зв'язку з тим, що суддя ОСОБА_1 не надала чітких і переконливих доказів на спростування обґрунтованих сумнівів у її невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності, викладених у висновку ГРД у новій редакції, Комісія у пленарному складі дійшла висновку про її невідповідність займаній посаді.
Посилання позивачки на постанову Великої Палати від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20 відповідач-1 вважає безпідставними, оскільки в цьому рішенні суд зазначив лише про підхід до вирішення справ щодо оскарження рішень ВККС за наслідками оцінювання судді на відповідність займаній посаді, що не є тотожним висновку про застосування норм права. У вказаній справі суд надавав оцінку індивідуальному акту щодо конкретної особи. Водночас у межах розгляду справи № 9901/416/19 Верховний Суд надав оцінку індивідуальному акту, який прийнятий відносно ОСОБА_1 , та відмовив у задоволенні її позову з посиланнями на те, що наявність висновку ГРД передбачає обов'язкове проведення засідання Комісії у пленарному складі.
4. Доводи відзиву ВРП на позовну заяву за своєю суттю є подібними до відзиву ВККС та ґрунтуються на законності дій Комісії щодо продовження оцінювання позивачки та прийняття оскаржуваного рішення пленарним складом.
Також Рада зазначила, що рішення від 10 жовтня 2024 року № 2993/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. Рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, якими керувалася ВРП, коли дійшла відповідних висновків, а тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) рішенням від 30 червня 2025 року у задоволенні позову відмовив повністю.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що Закон № 1402-VIII передбачає дві процедури: 1) кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (статті 83-88) та 2) кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді (пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»), які в обох випадках здійснює ВККС.
На думку суду першої інстанції, хоча ці процедури не є одним й тим самим, проте у зв'язку з відсутністю нормативного регулювання процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді вона, за умови надходження від ГРД негативного висновку щодо судді, має відбуватись у порядку, встановленому главою V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIIІ, зокрема абзацом другим частини першої статті 88 цього Закону.
Ця норма Закону № 1402-VIIІ визначає, що Комісія ухвалює рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді у пленарному складі, тому аналогічним чином Комісія зобов'язана діяти й під час оцінювання судді з підстави, встановленої пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ.
У ситуації, за якої ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, ВККС не інакше як у пленарному складі може ухвалити рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя, а у випадку з діючим суддею, який проходить оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами, - у редакції Закону № 1402-VIIІ до набрання чинності Законом № 3511-ІХ та якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами, після набрання ним чинності.
Суд підсумував, що у розумінні приписів пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у зіставленні з приписами частини першої статті 88 цього Закону (в редакції, яка була чинна до 30 грудня 2023 року) колегіальне рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 не було рішенням, яким завершувалася процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, оскільки ГРД подала щодо неї негативний висновок. За такої умови Комісія відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII була зобов'язана розглянути у пленарному складі питання щодо підтримки колегіального рішення Комісії про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді.
Вказаний висновок, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, підтверджується й у судових рішеннях Верховного Суду у справі № 9901/416/19, в межах якої розглядався позов ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 у частині абзацу третього резолютивної частини рішення щодо визначення порядку набрання ним чинності, а також про визнання завершеною процедури кваліфікаційного оцінювання щодо неї як судді Господарського суду міста Києва на відповідність займаній посаді, яке було призначено рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18.
Так, рішенням Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати від 10 лютого 2021 року, відмовлено у задоволенні вказаного вище позову. В пункті 43 рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до змісту положень частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII і підпункту 4.10.5 пункту 4.10 Регламенту ВККС України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент ВККС), логічним є те, що рішення Комісії у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня його ухвалення, проте за наявності негативного висновку ГРД (незалежно від того, чи був він предметом розгляду на засіданні Комісії у складі колегії) необхідно, щоб це рішення було підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії у пленарному складі.
Оскільки пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року№ 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-ІХ) повноваження членів ВККС були припинені, а Комісія відновила свою роботу тільки у червні 2023 року, до розгляду питання відповідності судді займаній посаді у пленарному складі Комісія дійшла наприкінці 2023 року.
У контексті прийнятого ВРП на підставі норм Закону № 679-ІХ рішення від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва» суд зазначив, що сфера регулювання цього Закону не охоплювала процедури кваліфікаційного оцінювання у тому сенсі, що не змінювала правил її проведення, а надто порядку ухвалення рішень ВККС і набрання ними чинності. А тому, на думку суду, ВРП, застосувавши приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ при прийнятті вказаного вище рішення, реалізувала свої повноваження не з тією метою, з якою вони були їй надані.
Суд зробив висновок, що внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, і щодо якого Комісія ще не ухвалила остаточного рішення про відповідність займаній посаді, не є обставиною, з якою Закон № 1402-VIII пов'язує завершення оцінювання цього судді.
Також Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що Закон № 3511-ІХ не змінив існуючого досі алгоритму проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді, а лише уточнив, у якому випадку та якою кількістю голосів пленарний склад Комісії ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставини та правові висновки Великої Палати у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20, на які покликається позивачка, не охоплюють ситуацію, подібну до тієї, яка склалася щодо судді ОСОБА_1 , а саме стосовно застосування приписів підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ.
За таких обставин та правового регулювання суд першої інстанції дійшов висновку, що Комісія правомірно продовжила процедуру оцінювання позивачки та у пленарному складі розглянула питання про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді.
Касаційний адміністративний суд також вирішив, що наведені мотиви оскаржуваних рішень відповідачів у частині обґрунтування невідповідності судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності, які основані на інформації, отриманій від ГРД, є достатніми для такого висновку та для прийняття цих рішень.
У цьому контексті суд мав на увазі встановлені обставини щодо набутого майна судді[зокрема, до призначення на посаду судді (вперше)], багаторазових поїздок на тимчасово окуповану територію АР Крим, до російської федерації та до Республіки Білорусь, а також призначення на посаду судді та переведення до Господарського суду міста Києва.
Зміст доводів ОСОБА_1 в апеляційній скарзі
6. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Скаржниця вважає, що Касаційний адміністративний суд дійшов помилкового висновку щодо законності застосованої Комісією до неї процедури оцінювання на відповідність займаній посаді у її пленарному складі.
Наполягає, що єдиною нормою законодавства, яка визначає порядок оцінювання на відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково, є пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. Вказана норма у редакції станом на час проходження нею оцінювання у період 2018-2019 років передбачала його проведення колегіями ВККС, а не її пленарним складом, як виснував суд першої інстанції.
ОСОБА_1 також звертає увагу на пункт 2 розділу V Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі - Положення № 143/зп-16), який також визначає, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді проводиться у складі колегії Комісії.
Апелянт наголошує, що нормами статей 83-88 Закону № 1402-VIII врегульовано інший вид кваліфікаційного оцінювання, а саме здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Таке оцінювання відбувається у випадку проведення конкурсу на зайняття вакантної посади у відповідному суді у разі призначення на посаду судді та переведення судді на посаду судді до іншого суду, а також у випадку накладення дисциплінарного стягнення.
Відсилочний характер норми пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у зазначеній вище редакції, хоча і дозволяв застосовувати у процедурі оцінювання відповідності судді норми закону, які регулюють оцінювання здатності здійснювати правосуддя, однак лише в тій частині, які передбачають процедури та рішення, що приймаються виключно колегією Комісії.
ОСОБА_1 заперечує й проти можливості застосування при її оцінюванні норми пункту абзацу другого частини першої статті 88 цього Закону, оскільки вона передбачає оцінювання пленарним складом Комісії, а не колегіальним, що суперечить нормі пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Вважає, що Касаційний адміністративний суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме норми Закону № 3511-ІХ, якими була передбачена нова редакція пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, що набрала чинності 30 грудня 2023 року. Внесені зміни передбачають, що оцінювання відповідності займаній посаді може здійснюватись як колегіями, так і пленарним складом, а також повністю прирівнюють дві процедури оцінювання.
Водночас правовідносини щодо проходження скаржницею кваліфікаційного оцінювання мали місце у 2018-2019 роках та припинились до набрання чинності Законом № 3511-ІХ.
Ураховуючи норми статті 58 Конституції України, ОСОБА_1 наполягає, що Закон № 3511-ІХ не має зворотної дії в часі та не може відновлювати правовідносини, які закінчились у 2019 році.
Зазначає, що таких самих висновків дійшла Велика Палата в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20, які протиправно не застосовані Касаційним адміністративним судом при розгляді цієї справи.
Такі дії відповідачів, на думку ОСОБА_1 , суперечать принципу правової визначеності.
Скаржниця зауважила, що після припинення повноважень членів Комісії на підставі Закону № 193-ІХ, у разі попереднього визнання колегією ВККС судді таким, що відповідає займаній посаді, ВРП на підставі Закону № 679-ІХ була наділена правом ухвалювати без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено.
Відповідно до змісту абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) прийняття ВРП рішення про внесення подання Президенту України про призначення на посаду судді може мати місце виключно за результатами кваліфікаційного оцінювання за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення»Конституції України.
Таким чином, прийняття ВРП рішення від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва» підтверджує факт проходження та завершення суддею оцінювання відповідності займаній посаді.
Такого висновку дійшов й Офіс Ради Європи в Україні у наданому на запит ВРП Стислому аналізі до Закону № 679-ІХ.
З огляду на наведені обставини позивачка зауважила, що вона у зв'язку з протиправними діями відповідачів пройшла два кваліфікаційних оцінювання, висновки яких, за однакових обставин, кардинально відрізняються один від одного, що суперечить чинному законодавству.
Крім того, скаржниця звернула увагу на те, що рішення ВРП від 31 серпня 2021 року є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію шляхом внесення Президенту України 07 вересня 2021 року подання № 83/0/12-21 про призначення судді на посаду. Чинне законодавство не передбачає можливості його перегляду та скасування, чого не дотримались відповідачі, відновивши кваліфікаційне оцінювання щодо неї.
Разом із цим суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам.
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі висловила незгоду з позицією суду першої інстанції щодо достатності мотивованості оскаржуваних рішень у частині висновків про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.
Акцентувала увагу на тому, що у ВККС та ВРП в межах оцінювання на відповідність судді посаді виникли питання щодо майна, яке було набуто до призначення її на посаду судді. Водночас жодним законом не передбачено обов'язку діючого судді у межах вказаного вище оцінювання доводити законність, у тому числі, джерела придбання майна у період до зайняття посади судді. Відповідачі ж не мали законних підстав перевіряти майновий стан судді у період до набуття ним статусу судді. Таке питання може виникати виключно до кандидатів на посаду судді у випадках, передбачених законом. Крім того, ОСОБА_1 вказала, що викладена в оскаржуваних рішеннях інформація зібрана з порушенням чинного законодавства.
Скаржниця зазначила про незрозумілість висновку Касаційного адміністративного суду, що її поведінка у процедурі переведення до іншого суду не відповідає критерію професійної етики. Оскільки така поведінка виражалась виключно у поданні заяви про переведення та, відповідно, реалізації права, передбаченого законом. Надалі рішення про рекомендування ОСОБА_1 для переведення на посаду судді Господарського суду міста Києва приймала ВККС, після чого Президент України видав відповідний указ.
Не погодилась ОСОБА_1 й з висновком Касаційного адміністративного суду про обґрунтованість доводів оскаржуваних рішень у частині недодержання нею вимог професійної етики та підриву авторитету судової влади зокрема та влади України загалом у зв'язку з поїздками до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та російської федерації. Зазначила з цього приводу, що суд перешої інстанції порушив норми матеріального права, не застосувавши норми, які підлягали застосуванню, та не надав оцінки всім заявленим позивачем аргументам.
Рух апеляційної скарги
7. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 10 липня 2025 року доповідачем по справі визначено суддю Стрелець Т. Г.
Велика Палата 16 липня 2025 року постановила ухвалу про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 30 червня 2025 року, а ухвалою від 27 серпня 2025 року призначила апеляційний розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 09 жовтня 2025 року о 15 годині.
Позиція відповідачів щодо доводів апеляційної скарги
8. У відзивах ВККС та ВРП заперечують проти апеляційної скарги, просять суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи відповідачів є за своїм змістом подібними і зводяться до цитування рішення суду першої інстанції щодо правомірності їх дій. Наполягають на законності продовження процедури оцінювання ОСОБА_1 з огляду на негативний висновок ГРД та необхідності у такому випадку підтримки колегіального рішення Комісії її пленарним складом.
Вважають, що оскаржувані рішення є мотивованими та прийнятими відповідно до процедури, встановленої чинним законодавством.
Обставини справи, встановлені судом
9. Президент України Указом від 23 травня 2013 року № 302/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Луганської області на строк п'ять років.
Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 ОСОБА_1 переведена з посади судді Господарського суду Луганської області на посаду судді Господарського суду міста Києва.
23 травня 2018 року повноваження судді ОСОБА_1 припинилися у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку, на який її було призначено на посаду.
Рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1
04 липня 2019 року ГРД надала Комісії висновок про невідповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 03 липня 2019 року (а. с. 36-38, т. 2).
ВККС у складі колегії 04 липня 2019 ухвалила рішення № 573/ко-19, яким за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання визнала суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді (а. с. 66-73, т. 1).
Це рішення Комісії обґрунтоване тим, що суддя ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 88,875 бала; за результатами виконання практичного завдання ОСОБА_1 набрала 103,5 бала; на етапі складення іспиту - 192,375 бала; за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) - 424,375 бала; за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року (далі - Положення), - 158 балів; за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу II Положення, - 158 балів. За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 набрала 740,375 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
У цьому рішенні Комісія, з урахуванням свого рішення від 07 серпня 2019 року № 737/ко-19 про виправлення описки, зазначила, що воно набирає чинності відповідно до підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку рішення ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 в частині абзацу третього резолютивної частини рішення щодо визначення порядку набрання ним чинності. Також просила визнати завершеною процедуру кваліфікаційного оцінювання щодо неї як судді Господарського суду міста Києва на відповідність займаній посаді, яке було призначено рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18.
21 вересня 2020 року Касаційний адміністративний суд за наслідками розгляду вказаного вище спору прийняв рішення у справі № 9901/416/19, яким відмовив у задоволенні цих позовних вимог. Велика Палата постановою від 10 лютого 2021 року залишила це рішення суду першої інстанції без змін.
У зв'язку з набранням чинності Законом № 193-IX із 07 листопада 2019 року припинено повноваження членів ВККС.
31 серпня 2021 року ВРП (тобто після того, як Велика Палата прийняла зазначену постанову від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/416/19) на підставі підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статті 131, підпунктів 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII Закону № 1402-VIII, керуючись статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 1798-VIII,ухвалила рішення № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва» (а. с. 74-77, т. 1).
У цьому рішенні ВРП висловила власну оцінку обставинам, які пов'язані із кандидатурою судді ОСОБА_1, зокрема й тим, які наведені у висновку ГРД від 03 липня 2019 року, та дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з її призначенням на посаду судді.
Подання ВРП надійшло до Офісу Президента України 09 вересня 2021 року, проте не було розглянуте у встановлений законом строк, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності глави держави щодо невидання указу про її призначення на посаду судді Господарського суду міста Києва та зобов'язання вчинити такі дії (справа № 9901/506/21).
За наслідками розгляду цього позову Касаційний адміністративний суд рішенням від 20 липня 2023 року у справі № 9901/506/21 позов ОСОБА_1 задовольнив частково, зобов'язав Президента України відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва. В задоволенні іншої частини позову відмовив.
Велика Палата, переглядаючи це рішення в апеляційному порядку, постановою від 30 травня 2024 року скасувала рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо бездіяльності Президента України та ухвалила в цій частині нове рішення. Позов задовольнила частково, визнала протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року у справі № 9901/506/21 залишила без змін.
Станом на час прийняття ВККС та ВРП оскаржуваних у цій справі рішень, а також на дату звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду із цим позовом Президент України не розглянув подання ВРП від 07 вересня 2021 року № 83/0/12-21.
01 червня 2023 року сформовано повноважний склад ВККС.
20 липня 2023 року ВККС прийняла рішення № 34/зп-23, яким з метою вирішення питання продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ухвалила здійснити повторний автоматизований розподіл справ між членами ВККС стосовно: осіб, п'ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд ВККС у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.
У матеріалах справи наявний Стислий аналіз до Закону № 679-ІХ та його застосування в контексті питань Вищої ради правосуддя (далі - Стислий аналіз), датований груднем 2023 року, який було підготовлено міжнародним консультантом проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» Герхардом Райнснером на звернення ВРП до Офісу ради Європи в Україні щодо питань, які виникли при призначенні суддів відповідно до перехідних положень Закону № 679-ІХ.
У Стислому аналізі викладено висновок, що немає підстав вважати процедуру призначення, яку проводила ВРП відповідно до положення Закону № 679-ІХ, такою, яка може бути повторно відкрита, повторена чи оголошена недійсною, навіть якщо були б помилки.
У подальшому на підставі рішення ВККС від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 було продовжено кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1 зі стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
18 грудня 2023 року на адресу ВККС надійшов у новій редакції висновок ГРД про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, у якому також враховано висновок ГРД від 03 липня 2019 року (а. с. 38-44, т. 2).
У висновку ГРД зазначила про таке:
- у досьє та поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат отриманих благ судді та членів сім'ї чи близьких осіб, також легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ;
- суддя використовувала родинні, дружні та інші неформальні зв'язки для здійснення кар'єри та/чи отримання невиправданих преференцій. Досягла переведення з Господарського суду Луганської області до Господарського суду міста Києва в обхід Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у чинній тоді редакції), без проходження конкурсу;
- суддя відмовилася пояснити, ухилилася від відповіді, щоб спростувати інформацію, яка стосується її, що має значний суспільний інтерес та істотно впливає на авторитет правосуддя, вчинила інші дії, які негативно впливають на авторитет правосуддя, та не доклала зусиль для усунення негативних наслідків цих дій. Суддя допускала порушення правил етики у професійній діяльності та в особистому житті, наприклад ображала інших осіб, порушувала права журналістів, допускала неетичне спілкування з ними;
- суддя неодноразово перетинала без нагальної потреби кордон з країною-агресором та тимчасово окупованою Автономною Республікою Крим.
Також ГРД додатково надала ВККС інформацію, яка сама по собі, на її думку, не є самостійною підставою для висновку, але має бути в сукупності з іншою інформацією врахована під час здійснення процедур кваліфікаційного оцінювання: дії судді мають ознаки ухилення від проходження процедур кваліфікаційного оцінювання; суддя неодноразово відвідувала територію Республіки Білорусь; мати судді, ОСОБА_2 , тривалий час мешкала на території тимчасово окупованого Криму.
19 грудня 2023 року до ВККС від ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно висновку ГРД у новій редакції, а саме що він не містить нових обставини, крім тих, які вже були наведені ГРД у висновку від 03 липня 2019 року.
ВККС призначила співбесіду з суддею ОСОБА_1 на 29 січня 2024 року.
Цього ж дня ВККС у пленарному складі ухвалила спірне рішення № 35/ко-24, яким визнала суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесла Раді подання про звільнення судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади (а. с. 78-99, т. 1).
У рішенні Комісія дійшла низки висновків, а саме:
- ОСОБА_1 не вистачало доходів на придбання наявного у її власності майна, навіть з урахуванням усіх доходів її батьків, що очевидно свідчить про відсутність у неї законних джерел походження цього майна;
- існує обґрунтований сумнів щодо непрозорості процедури переведення судді ОСОБА_1 з Господарського суду Луганської області до Господарського суду міста Києва у 2013 році. Поведінка судді у процедурі переведення не відповідає положенням статей 1 та 3 Кодексу суддівської етики. Встановлені обставини викликають обґрунтований сумнів у відповідності судді критерію професійної етики;
- поведінка судді, пов'язана з її систематичними, не викликаними жодними нагальними чи невідворотніми потребами в поїздках до тимчасово окупованого росією Криму; нерозуміння негативних наслідків, які виникають у суспільства через такі поїздки представника української влади; цинічні зауваження, що такі поїздки, навпаки, вказують, що вона вважає Крим територією України, а також що в окупованому Криму та в Санкт-Петербурзі вона розраховувалась доларами США, тоді як єдиним засобом платежу за російським законодавством є російський рубль, а не долар США, - на переконання Комісії, свідчать про недодержання ОСОБА_1 вимог до професійної етики та підрив авторитету судової влади та влади України загалом;
- Законом № 679-ІХ питання кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді не врегульовувались, мета цього Закону полягала в іншому, тому посилання судді ОСОБА_1 на те, що ВРП визнала її такою, що відповідає займаній посаді, і кваліфікаційне оцінювання завершилось, є безпідставними;
- наявність висновку ГРД зумовлює обов'язкове проведення засідання ВККС у пленарному складі з ухваленням рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, як це передбачено положеннями абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.
Комісія констатувала, що суддя ОСОБА_1 не надала чітких і переконливих доказів на спростування обґрунтованих сумнівів у її невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності, викладених у висновку ГРД в новій редакції, у зв'язку із чим під час вирішення питання в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII жоден член Комісії не проголосував за ухвалення рішення про відповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді, наслідком чого стало визнання її такою, що не відповідає займаній посаді.
ВРП розглянула подання ВККС від 29 січня 2024 року № 35/ко-24 ВРП та, спираючись на приписи абзацу другого пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статті 131, підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, абзацу другого пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статей 3, 30, 34, 56, пункту 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, ухвалила рішення від 10 жовтня 2024 року, яким звільнила ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (а. с. 108-141, т. 1).
Так, оцінивши в сукупності наведені в рішенні ВККС та висновку ГРД факти та обставини, матеріали суддівського досьє, відеозапис співбесіди із суддею ОСОБА_1 , а також її пояснення, ВРП дійшла висновку, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Комісія в порядку, встановленому Законом № 1402-VIII, у межах своїх дискреційних повноважень ухвалила вмотивоване рішення, яке містить обґрунтовані висновки щодо невідповідності судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та позиція Великої Палати
10. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, дослідила та оцінила доводи, наведені в апеляційній скарзі, аргументи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу; повно та всебічно перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
11. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
12. Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
13. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
14. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
Крім того, частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
До того ж частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке здійснює ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
15. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
16. ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом, вважаючи, що ВККС та ВРП прийняли оскаржувані рішення поза межами своїх повноважень.
Ці рішення позивачка оскаржує, зокрема, з підстави відсутності у ВККС у пленарному складі повноважень здійснювати її повторне оцінювання, наполягаючи, що процедура її кваліфікаційного оцінювання вже була завершена із прийняттям ВРП рішення від 31 серпня 2021 року.
Отже, спірні рішення безпосередньо зачіпають право позивачки на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
17. Відповідачі у цій справі доводять, що не було нормативно-правових підстав для закінчення кваліфікаційного оцінювання позивачки після ухвалення колегією Комісії рішення про її відповідність займаній посаді за наявності висновку ГРД про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без розгляду питання про підтримання такого рішення пленарним складом Комісії.
Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
18. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 КАС України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
19. З огляду на обставини спірних правовідносин, Велика Палата вважає, що першочерговим питанням, на яке необхідно надати відповідь у межах розгляду цієї справи, є: чи завершилося кваліфікаційне оцінювання судді ОСОБА_1, розпочате з підстави, встановленої підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, з урахуванням обставин цієї справи.
Так, Указом Президента України від 23 травня 2013 року № 302/2013 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Господарського суду Луганської області строком на п'ять років.
Після її призначення на посаду судді відбулася судова реформа.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
На підставі цього Закону розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
Відповідно до підпункту 4 вказаного пункту відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Отже, оскільки ОСОБА_1 була призначена на посаду судді вперше строком на п'ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, то її відповідність займаній посаді судді мала бути оцінена в порядку, визначеному законом.
20. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII.
Згідно зі змістом пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
Порядок здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів визначено у главі І розділу V «Кваліфікаційний рівень суддів» Закону № 1402-VIII.
Частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Згідно із частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
21. У пункті 19 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, конкретизовано, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
Також частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.
ГРД здійснює такі повноваження: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді (частина шоста статті 87 Закону № 1402-VIII).
Частина четверта статті 85 Закону № 1402-VIII визначає, що до переліку інформації, яка має міститися у суддівському досьє, належить, зокрема, і висновок ГРД (у разі його наявності).
22. За змістом пункту 4.8 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п'ятої, частини дев'ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ підлягає дослідженню та оцінці, так само як інші документи, які є в досьє.
Згідно з підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту ВККС інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).
Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (підпункт 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту ВККС).
23. Відповідно до змісту рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 цього ж дня ГРД надала Комісії висновок про невідповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 03 липня 2019 року.
До початку співбесіди суддя ОСОБА_1 подала клопотання про неприйняття до розгляду висновку ГРД, оскільки він прийнятий з порушенням встановлених строків. Колегія ВККС відмовила у задоволенні такого клопотання.
04 липня 2019 колегія ВККС прийняла рішення № 573/ко-19, яким за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання визнала суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
За змістом цього рішення, Комісія ухвалюючи його у складі колегії, розглядала обставини, які стосуються відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, викладені в зазначеному висновку ГРД.
Водночас у зв'язку з наявністю висновку ГРД щодо судді ОСОБА_1 . Комісія у складі колегії в абзаці третьому резолютивної частини рішення від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 зазначила, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
У подальшому Комісія виправила зміст абзацу третього вказаного рішення як описку шляхом зазначення підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС замість підпункту 4.10.8 пункту 4.10 вказаного розділу.
24. 7 листопада 2019 року на підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ повноваження членів ВККС припинилися.
4 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 679-ІХ, у підпункті 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачила, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Необхідно зауважити, що повноваженнями щодо внесення подання про призначення судді на посаду ВРП наділена на підставі статті 131 Конституції України.
Також абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Отже, ВРП уповноважена внести Президенту України подання про призначення на посаду судді, призначеного на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, виключно за умови, що за результатами кваліфікаційного оцінювання такий суддя підтвердив свою відповідність цій посаді.
Водночас у разі відсутності прийнятого уповноваженим органом (ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення про визнання його таким, що відповідає цій посаді, ВРП не має повноважень розглядати питання про внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду.
25. Відповідно до змісту пояснювальної записки до Закону № 679-ІХ підставою його прийняття була необхідність збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснювали судочинство із численним навантаженням через брак фактично працюючих суддів, що призводило до затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, а також підриву авторитету судової влади в Україні.
26. Ураховуючи мету Закону № 679-ІХ та зміст підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, Велика Палата в постановах від 3 липня 2025 року у справі № 990/383/24 та від 23 жовтня 2025 року у справі №990/45/24, обставини в яких є подібними до тих, що склалися в розглядуваній справі, виснувала, що згідно з метою Закону № 679-ІХ та змістом підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII законодавець, прагнучи вирішити нагальне питання забезпечення штатів місцевих судів загальної юрисдикції фактично працюючими суддями, тимчасово - на час відсутності повноважного складу ВККС наділив ВРП повноваженнями щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду суддів, призначених на посаду строком на п'ять років або обраних суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, без рекомендації чи подання ВККС.
Натомість висновок суду першої інстанції про те, що ВРП реалізувала свої повноваження, надані Законом № 679-ІХ, не з тією метою, з якою вони були їй надані, є помилковим.
Водночас незмінною залишилася умова внесення ВРП подання, визначена пунктом 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, а саме підтвердження зазначеними суддями їхньої відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
27. Суд першої інстанції встановив, що 31 серпня 2021 року ВРП у межах зазначеної тимчасової процедури, розглянувши рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1, прийняла рішення № 1900/0/15-21 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Приймаючи вказане рішення, ВРП врахувала, що під час кваліфікаційного оцінювання до ВККС надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
ВРП установила, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду ВККС, яка надала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 .
Ураховуючи викладене, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1, у тому числі тих, які наведені у висновку ГРД, ВРП дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням її на посаду судді.
З огляду на викладене Велика Палата висновує, що, приймаючи своє рішення від 31 серпня 2021 року, ВРП надала правову оцінку як самому висновку ГРД, так і висновкам ВККС, викладеним у рішенні від 04 липня 2019 року, стосовно обставин, наведених у ньому.
За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема суддівського досьє, вона не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
28. Такі дії ВРП повною мірою узгоджуються з її повноваженнями, визначеними частиною четвертою статті 37 Закону № 1798-VIII, згідно з якою ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;
2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Таким чином, визначення Законом № 679-ІХ порядку призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився, не змінило основну умову такого призначення - підтвердження ним відповідності займаній посаді.
Тобто в цьому випадку законодавець визначив, що на час існування такої особливої обставини ВРП вправі вирішити питання щодо внесення Президентові України подання про призначення зазначених суддів на посади на основі висновків ВККС, викладених у рішеннях, прийнятих колегіями, без подання ВККС.
З огляду на зазначене Велика Палата не може погодитися з міркуваннями ВККС щодо незавершення процедури кваліфікаційного оцінювання стосовно позивачки, оскільки чинне законодавство не визначає іншого способу підтвердження суддею відповідності займаній посаді, аніж успішне проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
Закон № 679-ІХ не встановив відтермінування завершення процедури кваліфікаційного оцінювання для суддів, п'ятирічний строк повноважень яких закінчився. Законодавець не зазначив про це безпосередньо в цьому Законі. Навпаки, він обмежив коло осіб, на яких розповсюджуються його норми, лише суддями, які отримали позитивне рішення ВККС у складі колегії.
Велика Палата у своїх постановах неодноразово зауважувала, що повноваження ВРП у процедурі кваліфікаційного оцінювання не є номінальними.
У спірних правовідносинах рішення ВРП є кінцевим підсумовуючим у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді. ВРП вправі відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду на основі власної та належної оцінки обставин, встановлених під час кваліфікаційного оцінювання.
З огляду на те, що така оцінка ВРП є підсумковою у процедурі кваліфікаційного оцінювання, повернення до попередньої стадії процедури оцінювання та продовження її ВККС нівелювало б реалізовані повноваження конституційного органу.
Подібний висновок щодо відсутності підстав вважати процедуру призначення, яку проводила ВРП відповідно до положення Закону № 679-ІХ, такою, яка може бути повторно відкрита, повторена чи оголошена недійсною, навіть якщо були б помилки, наведено в Стислому аналізі, який був підготовлений міжнародним консультантом проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» Герхардом Райнснером у відповідь на звернення ВРП до Офісу ради Європи в Україні з питаннями, які виникли при призначенні суддів відповідно до перехідних положень Закону № 679-ІХ.
29. Доречно зауважити, що наведені приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Отже, рішення від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва прийнято ВРП на підставі наданих їй законодавством повноважень.
Зазначене рішення ВРП не оскаржувалося, не скасоване та є чинним.
З огляду на викладені обставини, ураховуючи, що обов'язковою умовою для внесення ВРП Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, є підтвердження його відповідності цій посаді за результатом кваліфікаційного оцінювання, та беручи до уваги чинність рішення ВРП від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21, Велика Палата вважає, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, яка передбачена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, завершилася.
30. Разом із цим Велика Палата звертає увагу, що пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальним актом є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Як уже зазначено вище, підставою прийняття ВРП рішення від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва стало рішення ВККС у складі колегії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19, яким визнано суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
Отже, із прийняттям ВРП рішення від 31 серпня 2021 року № 1900/0/15-21 рішення Комісії від 04 липня 2019 року № 573/ко-19, яке є індивідуальним актом, вичерпало свою дію фактом його виконання (реалізації).
На підставі викладеного Велика Палата констатує, що процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивачки завершилася реалізацією рішення ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19, яким її визнано такою, що відповідає займаній посаді.
За змістом оскаржуваного у цій справі рішення, ВРП, з - поміж іншого, виходила з висновків Великої Палати, викладених у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 990/416/19, якою залишено без змін рішення Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року про відмову в позові ОСОБА_1 щодо скасування рішення ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 в частині абзацу третього його резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності та визнання завершеною щодо ОСОБА_1 процедури кваліфікаційного оцінювання.
Разом з тим після ухвалення ВККС рішення від 04 липня 2019 року, яке було предметом оскарження (щодо порядку набрання ним чинності), законодавство зазнало змін. Так, було прийнято Закон № 679-ІХ, яким ВРП надано повноваження ухвалювати рішення про внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді без рекомендації ВККС, за умови, що колегія ВККС визнала суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Таким чином, Велика Палата у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 990/416/19 надала оцінку спірним правовідносинам відповідно до законодавства, яке існувало на час прийняття ВККС рішення від 04 липня 2019 року, тобто до ухвалення Закону № 679-ІХ, який в інший спосіб врегулював повноваження ВРП щодо ухвалення рішень про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду. Правовідносинам щодо застосування Закону № 679-ІХ Велика Палата надала правову оцінку в постановах від 3 липня 2025 року у справі № 990/383/24 та від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/45/24, у яких дійшла висновку про закінчення процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді реалізацією рішення колегії ВККС після внесення ВРП подання Президентові України про призначення на посаду судді.
На підставі норм Закону № 679-ІХ ВРП ухвалила рішення № 1900/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва». Тим самим завершила її кваліфікаційне оцінювання.
Таким чином, з огляду на зміни законодавства, яке регулювало процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів та реалізацію ВРП повноважень, наданих їй Законом № 679-ІХ, судові рішення у справі № 9901/416/19 не можуть бути належним обґрунтуванням того, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 не завершена, та бути підставою для її продовження ВККС у пленарному складі.
Також Велика Палата звертає увагу, що її постанова від 10 лютого 2021 року у справі № 990/416/19 існувала і на час ухвалення ВРП рішення від 31 серпня 2021 року «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва», тому ВРП, ухвалюючи таке рішення, була з нею обізнана.
31. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого -можливість в особи передбачати дії цих органів (рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016, від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
32. У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
ЄСПЛ у пунктах 127, 128 рішення від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України» (заява № 77703/01) також нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.
33. Велика Палата наголошує, що за наведеного в цій постанові правового регулювання та встановлених у справі обставин процедура оцінювання відповідності займаній посаді щодо судді ОСОБА_1 набула статусу завершеної, відтак вона цілком правомірно очікувала, що її гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії судді не зазнаватиме втручання, зокрема у спосіб призначення ВККС у пленарному складі її кваліфікаційного оцінювання після прийняття ВРП рішення про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Велика Палата вважає помилковими висновки суду першої інстанції та доводи відзивів на апеляційну скаргу щодо незавершення процедури кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 - як такі, що не відповідають приписам підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX та встановленим у цій справі обставинам.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати від 03 липня 2025 року у справі № 990/383/24.
34. У межах розгляду вказаної вище справи суди вирішували питання законності дій ВККС щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3
Так, рішенням Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позов фізичної особи було задоволено з викладених вище підстав. Визнано протиправними дії ВККС щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді вказаного судді. Постановою Великої Палати від 03 липня 2025 року рішення суду першої інстанції від 17 березня 2025 року залишено без змін.
У вказаній постанові Велика Палата виснувала, що ВККС, вчиняючи дії щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_3, після того, як ВРП 22 грудня 2020 року ухвалила рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_3 на посаду судді, діяла поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом № 1402-VIII з урахуванням підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ, що є самостійною та достатньою підставою для визнання цих дій протиправними.
Велика Палата вважає, що правовідносини у справі № 990/383/24 є релевантними до тих, що є предметом цієї справи. Тому сформульовані Великою Палатою висновки при розгляді справи № 990/383/24 підлягають застосуванню у справі за позовом ОСОБА_1 .
35. Велика Палата також наголошує, що межі дискреції ВККС у процедурі оцінювання судді на відповідність займаній посаді не є неосяжними та повинні здійснюватись із дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України, зокрема в аспекті зобов'язання діяти на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До того ж у випадку, коли суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
З огляду на те, що ВККС не мала законних підстав продовжувати вже завершену процедуру оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді та, як наслідок, приймати за її результатом рішення від 29 січня 2024 року № 35/ко-24 «Про розгляд питання щодо відповідності займаній посаді судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 », так само як і ВРП не мала підстав приймати рішення від 10 жовтня 2024 року № 2993/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України», Велика Палата вважає, що ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
За таких обставин Велика Палата зазначає, що при вирішенні цієї справи відсутні підстави для надання оцінки мотивуванням оскаржуваних рішень у частині висновків про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки кваліфікаційне оцінювання цієї судді завершено рішеннями, законність яких не є предметом розгляду цієї справи.
36. Водночас з огляду на встановлення обставини завершення кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 , а саме до набрання чинності Законом № 3511-ІХ, яким була викладена нова редакція пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, Велика Палата погоджується з доводами апеляційної скарги, що норми цього Закону не розповсюджуються на правовідносини щодо проходження позивачкою кваліфікаційного оцінювання та не можуть бути підставою для його відновлення, оскільки не мають зворотної дії в часі.
37. Крім того, в цьому випадку з урахуванням того, що рішення ВККС від 04 липня 2019 року № 573/ко-19 вичерпало свою дію фактом його виконання, абзац третій його резолютивної частини щодо визначення порядку набрання ним чинності впливати на ці правовідносни не може.
38. Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення її на посаді судді Господарського суду міста Києва з 11 жовтня 2024 року Велика Палата зазначає про таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв'язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Тобто голова Господарського суду міста Києва на підставі рішення ВРП від 10 жовтня 2024 року № 2993/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» видав відповідний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 10 жовтня 2024 року № 2993/0/15-24 є підставою для поновлення позивачки на посаді судді згідно з відповідним наказом голови Господарського суду міста Києва.
Разом із цим питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Господарського суду міста Києва та включення її до штату суду головою цього суду в межах його повноважень не вирішувалось. Позовну вимогу про визнання протиправним і скасування відповідного наказу Господарського суду міста Києва про звільнення позивачки з посади судді не було заявлено, та цей суд не був залучений до участі у справі як відповідач, тому у Великої Палати не виникає підстав для задоволення позову в цій частині.
Висновок за результатами розгляду скарги
39. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Ураховуючи висновки цієї постанови, Велика Палата вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення Касаційного адміністративного суду скасувати.
Щодо розподілу судових витрат
40. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
З огляду на викладене Велика Палата вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у рівних частках документально підтверджені витрати зі сплати судового збору, понесені під час розгляду цієї справи, а саме за подання позовної заяви - в розмірі 2 422 грн 40 коп. (а. с. 61, т. 1) та за подання апеляційної скарги - в розмірі 3 633 грн 60 коп. (а. с. 102, т. 4).
Керуючись статтями 139, 266, 292, 308, 310, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати у повному обсязі рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 січня 2024 року № 35/ко-24 «Про розгляд питання щодо відповідності займаній посаді судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2024 року № 2993/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03110, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, ЄДРПОУ 37316378) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені під час розгляду справи витрати на сплату судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А, ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені під час розгляду справи витрати на сплату судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець
Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. В. Білоконь М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
І. А. Воробйова С. О. Погрібний
М. М. Гімон Н. С. Стефанів
О. А. Губська І. В. Ткач
А. А. Ємець Н. В. Шевцова
В. В. Король