17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 182/8187/21
провадження № 61-6710св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області,
третя особа - Дніпропетровська обласна прокуратура
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року у складі судді Рунчевої О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа: Дніпропетровська обласна прокуратура, про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Позовна заява обґрунтована тим, що 10 листопада 2005 року він був затриманий у м. Дніпропетровську (на теперішній час - місто Дніпро) співробітниками карного розшуку за підозрою у скоєнні злочинів, передбачених статтями 186,187 КК України.
Зазначав, що у Жовтневому районному відділі внутрішніх справ м. Дніпропетровська його били та катували (за допомогою протигаза), у зв'язку з чим він звертався до судово-медичної установи для проведення експертизи. Через дві доби після затримання він був поміщений до ізолятора тимчасового тримання в м. Дніпропетровську, де перебував 10 днів. Унаслідок катувань у нього боліла голова, нирки, йому було важко зосередитись, його лихоманило. Приблизно 21 листопада 2005 року його було доставлено до будівлі Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - УМВС) м. Дніпропетровська до слідчого та повідомлено про те, що до нього застосований захід «підписка про невиїзд». Проте після цього його до правоохоронних органів не викликали, в розшуку за цими справами він ніколи не знаходився.
Однак у червні 2009 року від сестри він дізнався, що відносно нього порушені кримінальні справи, за якими йому пред'явлені звинувачення за статтями186 та 187 КК України. Його сестрі було відмовлено у працевлаштуванні в ПАТ «ВіЕйБіБанк», оскільки за даними оперативно-довідкового обліку УМВС він вважається особою, яка притягується до кримінальної відповідальності.
У період із 2009 року до 2016 року він неодноразово намагався дізнатись результат розгляду кримінальних проваджень, йому було повідомлено про те, що справи вже передано до суду, а згодом - що їх втрачено.
Наприкінці 2016 року він, як арбітражний керуючий, брав участь у державних закупівлях послуг з ліквідації підприємств на порталах державних закупівель. Проте не зміг взяти участь у тендерах, оскільки за запитом йому було надано довідку, згідно з якою станом на 03 жовтня 2016 року він є особою, яка притягується до кримінальної відповідальності: 26 жовтня 2005 року - Жовтневим РВ ДМУ ГУ МВС України Дніпропетровської області за статтею 187 КК України у кримінальній справі № 04063-2-1-2005/052668; 22 жовтня 2005 року Дніпропетровським МУ ГУ МВС України Дніпропетровської області за частиною другою статті 186 КК України у кримінальній справі № 04069-2-1-2005/052652.
На запит у 2018 року щодо наявності/відсутності у нього судимості отримав довідку, згідно з якою він є особою, якій 11 листопада 2005 року Жовтневий РВВС м. Дніпропетровська пред'явив звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України у кримінальній справі від 26 жовтня 2005 року № 63052668 , відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили; Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12 листопада 2005 року пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, у кримінальній справі від 22 жовтня 2005 року № 63052652, відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.
05 червня 2018 року він звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому, зокрема, просив визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій щодо зберігання та використання в довідці № 18123562378813942440 серії ААА № 0379575 зазначених вище відомостей; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій виключити з бази даних цю інформацію. Позов у справі №804/4135/18 було задоволено у повному обсязі.
Вважає, що оскільки з моменту порушення кримінальних справ і до теперішнього часу вирок за вказані діяння йому не проголошено, тому його було незаконно затримано, поміщено до ізолятору тимчасового тримання, притягнуто до кримінальної відповідальності. Законність притягнення його до кримінальної відповідальності в справах № № 63052652 та 63052668, на порушення закону, протягом 2005-2021 років жодним актом державного органу не встановлена.
У зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і перебуванням під слідством, іншими діями/бездіяльністю, що безпосередньо пов'язані із притягненням до кримінальної відповідальності або витікають із цього факту, йому спричинено моральну шкоду, оскільки:
після незаконного затримання йому було відмовлено у працевлаштуванні до прокуратури м. Орджонікідзе Дніпропетровської області;
неможливість знайти достойну роботу призвела до постійних сварок в сім'ї і розлученню з першою дружиною;
притягнення до кримінальної відповідальності впливали на його професійну репутацію, честь та гідність, як арбітражного керуючого , тому з 2016 року він вимушений був покинути цю професію;
на час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він був перспективним спортсменом, майстром спорту України, чемпіоном та призером міжнародних змагань, проте він втратив не тільки впевненість, але і саму можливість виступати за кордоном, оскільки для отримання документів для виїзду за кордон також було необхідно отримати довідку про не притягнення до кримінальної відповідальності;
внаслідок таких подій він не міг поїхати працювати за кордон як тренер;
у період навчання у ВУЗі та до самого затримання він активно брав участь у студентському житті та у громадській, спортивній і політичній діяльності свого міста, був залучений у самодіяльність - виступав за вузівську команду КВК, входив до студентської ради, виступав на спортивних змаганнях за ВУЗ, тобто, мав високу ділову репутацію, яка ґрунтувалася на високій суспільній оцінці його професійних і ділових якостей у декількох площинах - професійній і освітній, як юрист, та спортивній, як спортсмен із значними успіхами, та громадській, як громадський активіст;
притягнення до кримінальної відповідальності нанесло шкоду безпосередньо і його родині, оскільки його сестра ОСОБА_2 у 2009 році не змогла отримати бажану посаду в ПАТ «ВІЕйБіБанк»., їх відносини суттєво погіршилися, вони довгий час не підтримували стосунки.
З огляду на порушення посадовими особами МВС його прав протягом 173 місяців (більше 14 років), просив суд стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України, за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з єЄдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі:
за незаконне притягнення, як обвинуваченого, до кримінальної відповідальності/перебування під слідством протягом 173 місяців поспіль за статтею 187 КК України, кримінальна справа від 26 жовтня 2005 року № 63052668, - виходячи з розрахунку 173 місяці Х 6 000,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 1 038 000,00 гривень;
за незаконне притягнення, як обвинуваченого, до кримінальної відповідальності/перебування під слідством протягом 173 місяців поспіль за частиною другою статті 186 КК України, кримінальна справа від 22 жовтня 2005 року № 63052652, - виходячи з розрахунку 173 місяці Х 6 000,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 1 038 000,00 гривень;
за незаконне затримання - 50 000,00 гривень;
за катування (в разі якщо докази збереглися в експертній установі) зі спричиненням тілесних ушкоджень - 200 000,00 гривень;
за незаконне взяття і тримання під вартою - 50 000,00 гривень;
за незаконне визнання підозрюваним - 50 000,00 гривень;
за протиправну бездіяльність стосовно зберігання та використання відомостей про е, що він є особою, якій 11 листопада 2005 року Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26 жовтня 2005 року; Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12 листопада 2005 року пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22 жовтня 2005 року, також виходячи із розрахунку 173 місяці Х 6000,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 1 038 000,00 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 480 533,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, як обвинувачений, у кримінальних провадженнях № № 040063-2-1-2005/052668 та 040/69-2-12005/052652. Суд зазначив, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, як обвинуваченого, протягом 15 років 5 місяців і двох днів, нормальний уклад життя позивача був порушений, внаслідок чого дійшов висновку про стягнення на його користь моральної шкоди, визначеної відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у розмірі, не меншому однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством. Суд визначив розмір відшкодування в сумі 1 480 533,00 грн, вважав його співмірним та достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровської обласної прокуратури рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 червня 2025 року представник Дніпропетровської обласної прокуратури - Савенко О. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15, від 23 жовтня 209 року у справі 0№ 754/13692/15, від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17, від 15 грудня 2021 року у справі № 451/1215/18, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 01 червня 2022 року у справі № 757/59501/19-ц, від 10 липня 2024 року у справі № 759/7200/21, від 29 січня 2025 року у справі № 454/3922/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 468/477/18, від 10 грудня 2018 року у справі № 902/320/17, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» є визначення, чи була особа повністю реабілітована за вчинення кримінальних правопорушень.
Проте суди факт повної реабілітації позивача за вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачення за якими йому було пред'явлено, не встановили, не надано і позивачем відповідних доказів.
У огляду на викладене, у ОСОБА_1 не виникло право в відшкодування моральної шкоди, оскільки у цій справі відсутні визначені частиною шостою статті 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підстави для такого відшкодування, оскільки позивач не був повністю реабілітований, отже висновки судів та розрахунки моральної шкоди, зроблені на підставі вимог саме цього Закону є помилковими.
Суди залишили поза увагою, що ОСОБА_1 не надав доказів, що стосовно нього прийнято або могло бути прийнято одне із рішень, визначених законодавцем, як умова для застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», отже в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
За матеріалами справи відсутнє належне обґрунтування наявності моральної шкоди та її розміру, а також суди не встановили, в чому саме полягають протиправні дії державних органів, якщо взято за підставу відшкодування шкоди саме через невизначеність результатів досудового розслідування кримінальних справ.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, як необґрунтовану.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 182/8187/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа - Дніпропетровська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Зупинено виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року до закінчення касаційного провадження.
Матеріали справи № 182/8187/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2025 року справу № 182/8187/21 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 26 жовтня 2005 року ОСОБА_1 був притягнутий Жовтневим РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області до кримінальної відповідальності за статтею 187 КК України у кримінальній справі № 040063-2-1-2005/052668, та 22 жовтня 2005 року - Дніпровським МУ ГУМВС України Дніпропетровської області за частиною другою статті 186 КК України у кримінальній справі № 040/69-2-12005/052652, про що свідчить довідка Міністерства внутрішніх справ від 03 жовтня 2016 року.
У вказаній довідці зазначено, що ОСОБА_1 станом на 04 травня 2018 року не має незнятої чи непогашеної судимості та в розшуку не перебуває. Разом із тим є особою, якій 11 листопада 2005 року Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа від 26 жовтня 2005 року № 63052668. Відомості про результати судового розгляду до МВС України не надходили. 12 листопада 2005 року Дніпропетровським ГУ УМВС в Дніпропетровській області пред'явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, кримінальна справа від 22 жовтня 2005 року № 63052652. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.
Згідно з повідомленням начальника Ізолятора тимчасового тримання (далі - ІТТ) № 1 інформацію щодо поміщення та перебування ОСОБА_1 в ІТТ №1 ГУ НП надати не вбачається можливим, так як журнали, строк зберігання яких закінчився, були відібрані та знищені, а відеоспостереження розраховане на термін архівації відео до 30 діб.
Згідно висновку експертизи Обласного комунального закладу «Бюро судово-медичної експертизи», проведеної 15 листопада 2005 року на підставі постанови слідчого СУ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області від 14 листопада 2005 року, ОСОБА_1 є звинуваченим у даній справі, у ОСОБА_1 виявлені ушкодження у вигляді: синців та ссадин; екстракції 1-го зубу на верхній щелепі праворуч, спричинених від дії тупих твердих предметів, або об такі. Виявлені ушкодження за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що зумовили короткочасний розлад здоров'я. Термін утворення ушкоджень біля 4-6 діб на момент огляду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій у справі № 804/4135/18.
Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій щодо зберігання та використання шляхом зазначення у довідці серії ААА № 0379575, довідка 18123562378813942440 наступних відомостей про ОСОБА_1 : «Разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст.187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. 12.11.2005 Дніпропетровським ГУ УМВСУ в Дніпропетровській області пред'явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій надати ОСОБА_1 повну і точну інформацію про наявності/відсутності судимостей без зазначення додаткових відомостей: «разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили». Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій виключити із бази даних інформацію про ОСОБА_1 : «разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили».
Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 804/4135/18 залишено без змін.
Указані судові рішення були примусово виконані та Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій зобов'язали виключити із бази даних управління інформацію відносно позивача щодо «Разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред'явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили», що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 12 січня 2021 року № 64329401.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15, від 23 жовтня 209 року у справі № 754/13692/15, від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17, від 15 грудня 2021 року у справі № 451/1215/18, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 01 червня 2022 року у справі № 757/59501/19-ц, від 10 липня 2024 року у справі № 759/7200/21, від 29 січня 2025 року у справі № 454/3922/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 468/477/18, від 10 грудня 2018 року у справі № 902/320/17, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що стаття 2 Конвенції опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито у результаті застосування сили (рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Кайя проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), п. 86). Задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними в залежності від обставин, оскільки обов'язок його проведення не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи (рішення у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, п. 176).
Вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення у справі «Шиліг проти Словенії» (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195). Очевидно, що можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу. Однак негайна реакція органів державної влади при розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення, є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Дудник проти України» (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 33).
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Національним законодавством встановлені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Нормами КПК України (1960 року) і чинного КПК України чітко визначені обставини, за яких вважається закінченим строк перебування особи під слідством та/або судом: закриття кримінальної справи (провадження) і ухвалення судом вироку (виправдовувального).
ОСОБА_1 , висловлюючи свої доводи щодо відшкодування йому моральної шкоди, завданої протиправними діями і процесуальними рішеннями органів досудового розслідування, вказував на незаконне переслідування, порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, перебування під слідством та судом.
Як на правову підставу для задоволення своїх вимог, посилався на вимоги статей 1167, 1176 ЦК України та на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Під час розгляду цієї справи суди встановили, що 10 листопада 2005 року позивач був затриманий співробітниками карного розшуку Жовтневого РВВС м. Дніпропетровська, протягом 15 років 5 місяців і двох днів перебуває під слідством, відомості про результати розгляду кримінальних справ від 26 жовтня 2005 року № 63052668 та від 22 жовтня 2005 року № 63052652 до теперішнього часу відсутні, також відсутні докази пред'явлення ОСОБА_1 обвинувачень за цими кримінальними справами.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок кримінального переслідування ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, вимушених змінах в організації його життя, внаслідок чого дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, зокрема статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у розмірі не меншому однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством
Зокрема, суд зазначив, що позивач незаконно перебував під слідством з 12 листопада 2005 року до 12 квітня 2021 року, що становить повних 185 місяців, чим йому було завдано моральної шкоди, розмір якої судом визначено у відповідності до обмежень, встановлених статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач незаконно перебував під слідством, що є підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди, та залишив судове рішення без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Проте з висновками судів про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми статті 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» погодитись неможливо.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», є вичерпним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що місце знаходження матеріалів кримінальних справ за обвинуваченням ОСОБА_1 та стан їх розгляду на дату подання позову невідомі.
Враховуючи відсутність відомостей про ухвалення стосовно позивача виправдувального вироку або ухвали про закриття провадження щодо нього з реабілітуючих підстав, які б дали суду можливість однозначно стверджувати про незаконність притягнення до кримінальної відповідальності, незаконність застосування запобіжного заходу, тому право на відшкодування шкоди у порядку та розмірах, передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», за обставин цієї справи у ОСОБА_1 не виникло.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позову ОСОБА_1 щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки суди встановили, що позивач понад п'ятнадцять років перебуває у стані невизначеності, відомості щодо кримінальних справ від 26 жовтня 2005 року № 63052668 та від 22 жовтня 2005 року № 63052652 стосовно нього відсутні, на час звернення до суду позивач не може отримати інформації про стан розгляду цих кримінальних справи, де він є обвинуваченим. Суди правильно визнали доведеним факт завдання позивачу моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, що є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.
За викладених обставин, оскаржені судові рішення підлягають зміні в частині наведених мотивів.
Оскільки відомості про ухвалення виправдувального вироку суду або про закриття провадження з наведених у статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підстав у матеріалах справи відсутні, то розмір моральної шкоди у цьому випадку не пов'язаний із мінімальним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та має визначатись судом, виходячи з загальних правил.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема перебування позивача під слідством у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину протягом тривалого часу, неприйняття понад 15 років процесуального рішення слідчими органами відносно порушених кримінальних проваджень, що потягло обмеження прав позивача, порушило його нормальні життєві зв'язки, на глибину фізичних та душевних страждань, стан здоров'я позивача, Верховний Суд, виходячи з вимог співмірності, розумності та справедливості дійшов висновку, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави Україна на користь позивача, слід визначити у розмірі 300 000,00 грн.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми статті 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у сукупності із положеннями статті 23 ЦК України, із урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни судових рішень в частині мотивів задоволення позову та визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням зазначеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають зміні.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від х7 серпня 2025 року зупинено виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню у незміненій частині.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року змінити.
Мотивувальні частини рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року викласти в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року в частині стягнення з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошових коштів у розмірі 1 480 533,00 гривень змінити, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, яке підлягає до стягнення з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , у розмірі 300 000,00 гривень.
У решті рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у незміненій частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов