17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 760/24514/24
провадження № 61-11116св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Свічкар Валерією Валеріївною, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України (далі - СБУ) у м. Києві та Київській області про зняття арешту з майна, в якому просив:
скасувати арешт та заборону на відчуження накладені на транспортний засіб MERSEDES-BENZ 600, 1993 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_1 , накладений постановою СБУ у м. Києві та Київській області від 15 березня 2001 року № 2/1/2-1740 та постановою СБУ у м. Києві та Київській області від 01 жовтня 2001 року № 12/3678.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що є власником транспортного засобу MERSEDES-BENZ 600, 1993 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
З інформації Територіального сервісного центру 8043 (далі - ТСЦ 8043) йому стало відомо, що на вказаний автомобіль був накладений арешт та заборону на його відчуження постановою СБУ у м. Києві та Київській області від 15 березня 2001 року № 2/1/2-1740 та постановою СБУ у м. Києві та Київській області від 01 жовтня 2001 року № 12/3678.
Згідно з відповіддю Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 16 вересня 2024 року № 51/17/м- 2992/24, наданою на адвокатський запит, відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, у слідчому управлінні Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області відсутні кримінальні провадження, в яких існують чи існували підстави для накладення арешту на вказаний автомобіль чи на майно ОСОБА_1 . Рекомендовано для скасування арешту на вказане майно у порядку цивільного судочинства звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Вказував, що арешт на його транспортний засіб було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.
Із огляду на відповідь, отриману від відповідача на адвокатський запит, та за відсутності відомостей щодо розгляду певного кримінального провадження, в межах якого було накладено арешт на його майно, вважає, що на теперішній час відсутні правові підстави для існування арешту майна, у зв'язку з чим просив захистити його порушене право в судовому порядку шляхом зняття арешту з належного йому на праві власності транспортного засобу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів існування арешту належними та допустимими доказами, зокрема постановами про накладення арешту, що є необхідною умовою для задоволення позову.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31 грудня 2024 року 28 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Свічкар В. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що висновок судів про те, що позивач не надав будь-якої інформації щодо стану кримінального провадження, в якому був накладений арешт на автомобіль, і свого можливого статусу в ньому, є недоречним. Виключно відповідач може мати відомості та докази існування кримінальної справи, в рамках якої накладався арешт на автомобіль позивача.
Відповідачем не було подано до суду жодного доказу стосовно того, що кримінальна справа, в межах якої на майно позивача (автомобіль) було накладено арешт, перебуває в їхньому провадженні або в провадженні іншого, уповноваженого на те органу.
Окрім того, ніким не спростовано і чинність арешту на автомобіль, наявність якого підтверджується листом ТСЦ від 29 червня 2024 року.
Доводи інших учасників справи
Представник ГУ СБУ в м. Києві та Київській області Стельмаш Р. М. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Солом'янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/24514/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про зняття арешту з майна ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про зняття арешту з майна.
Матеріали справи № 760/24514/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2025 року справу № 760/24514/24 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Mercedes-Benz E200», 1993 року випуску, № шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що на автомобіль накладено арешт постановами Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 15.березня 2001 року № 2/12-1740 та від 01 жовтня 2001 року № 12/3678.
Листом від 16 вересня 2024 року № 51/17/м-2992/24 Головне управління СБУ у м. Києві та Київській області повідомило про відсутність відомостей про кримінальне провадження, підозру, обвинувачення щодо позивача чи вказані постанови в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та архівах Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 76, частини 1 статті 77 та статті 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що, відповідно до наданої ТСЦ 8043 інформації, у 2001 році на належний йому на праві власності автомобіль, зокрема постановами СБУ у м. Києві та Київській області від 15 березня 2001 року № 2/1/2-1740 та 01 жовтня 2001 року № 12/3678, був накладений арешт та заборону на відчуження, який до теперішнього часу не знятий та, як наслідок, перешкоджає розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Оскільки кримінальне провадження, на підставі якого арешт накладався, відносно нього відсутнє, проте до теперішнього часу арешт з майна не знятий,просив захистити його порушене право в судовому порядку шляхом зняття арешту з належного йому на праві власності транспортного засобу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявність накладеного арешту належними та допустимими доказами, зокрема постановами про накладення арешту, що є необхідною умовою для задоволення позову. Суд зазначив, позивач не надав до суду копій постанов Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 15.березня 2001 року № 2/12-1740 та від 01 жовтня 2001 року № 12/3678, які б підтверджували накладення арешту на автомобіль. Відповідь Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 16 вересня 2024 року № 51/17/м-2992/24 не містить підтвердження існування арешту та вказує на відсутність відомостей про кримінальне провадження чи постанови в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та архівах відповідача.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог повивача, та, серед іншого, зазначив, що відповідно до наданих позивачем доказів арешт накладався на 3 місяці.
При цьому, апеляційний суд, пославшись лише на відсутність відповідних копій постанов Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 15 березня 2001 року № 2/12-1740 та від 01 жовтня 2001 року № 12/3678, які б підтверджували накладення арешту на автомобіль, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не надав належної правової оцінки аргументам, наведеним позивачем, та інформації ТСЦ 8043 від 29 червня 2024 року з приводу наявності накладеного арешту на належний йому транспортний засіб, внаслідок чого передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким у позові позивачу відмовлено через недоведеність обставин, на які він посилався, як на підставу для його задоволення.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Тому постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Свічкар Валерією Валеріївною, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.?
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов