17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 761/18691/23
провадження № 61-10568св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого округу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва в складі судді Матвєєвій Ю. О. від 14 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І. від 17 липня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває з Комунальним некомерційним підприємством «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» в трудових відносинах та обіймає посаду фельдшера спеціалізованої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги за спеціальністю психіатрія відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги з надання психіатричної допомоги. Наказом Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» від 31 січня 2022 року № 63 він був відсторонений від роботи як такий, що не надав документ про наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданий закладом охорони здоров'я. Чинним законодавством не передбачений порядок відсторонення працівників від роботи, які не щеплені від COVID-19. Комунальне некомерційне підприємство «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації» порушило процедуру відсторонення працівника від роботи. Унаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав протиправного втручання в гарантоване Конституцією України право на працю через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону. Через це був позбавлений можливості заробляти на життя власною працею, підданий дискримінації за ознакою стану здоров'я.
ОСОБА_1 просив визнати протиправним і скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» № 63 від 31 січня 2022 року про відсторонення його від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19; стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації» № 63 від 31 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи фельдшера спеціалізованої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги за спеціалізацією психіатрія відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги з надання психіатричної допомоги ОСОБА_2 ».
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року в сумі 72 949,38 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. Вирішено питання про судовий збір. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Комунальним некомерційним підприємством «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» не було надано належних та допустимих доказів, як вказують на неможливість досягнення поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення позивача від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, тимчасове переведення на іншу роботу. Сам факт ненадання позивачем документів щодо вакцинації COVID-19 та перебування його на посаді фельдшера спеціалізованої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги не може бути достатньою підставою для відсторонення його від роботи.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу директора Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» Слонецького І. І. залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про те, що відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи не можна вважати законним.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
14 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку директор Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 754/2712/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
08 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому сторона позивача просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що судами попередніх інстанцій було надано детальну оцінку таким доводам відповідача та матеріалами справи підтверджується, що відповідач, як роботодавець не проводив індивідуальну оцінку ризиків конкретної посади, не провів службового розслідування, не визначив коло контактів і не надав доказів, що фельдшер дійсно має значну кількість соціальних контактів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду 27 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 761/18691/23 з Шевченківського районного суду м. Києва.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 працював у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» фельдшером спеціалізованої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги за спеціалізацією психіатрія відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги з надання психіатрії.
10 січня 2022 року Комунальним некомерційним підприємством «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» видано наказ № 9 «Про попередження щодо відсторонення від роботи працівників підприємства, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до якого працівників Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації», у тому числі і позивача, було попереджено про їх можливе відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
На підставі наказу Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» № 63 від 31 січня 2022 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи як такого, що не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданий закладом охорони здоров'я. Строк відсторонення встановлено від 04 лютого 2022 року до усунення причин, що його зумовили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо проведення обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Зі змістом підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року № 1236 керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов'язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов'язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; дата, час та місце проведення обов'язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення тощо).
Повідомлення про обов'язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов'язків відмови чи ухилення працівника від обов'язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об'єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров'я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов'язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
У справі, яка переглядається, установлено, що наказом Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» № 63 від 31 січня 2022 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи як такого, що не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданий закладом охорони здоров'я. Строк відсторонення встановлено від 04 лютого 2022 року до усунення причин, що його зумовили.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння,
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази Міністерства охорони здоров'я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
З огляду на зазначене, відмова або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надав роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки відсутність підтвердження факту проходження працівником обов'язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.
Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивач є фельдшером спеціалізованої бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги за спеціальністю психіатрія відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги з надання психіатричної допомоги.
ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» від 10 січня 2022 року «Про попередження щодо відсторонення від роботи працівників підприємства, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19».
У зазначеному наказі Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» від 10 січня 2022 року зазначалося про обов'язок керівників структурних підрозділів центру до 31 січня 2022 року здійснити контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками центру, згідно з переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, та надати списки працівників, які станом на 31 січня 2022 року не зробили щеплення проти COVID-19 та/або зробили щеплення однією дозою дводозної вакцини та (або) мають протипоказання до вакцинації.
Також у зазначеному наказі було попереджено, що у разі невиконання зазначених вимог, працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.
На підставі наказу Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» № 63 від 31 січня 2022 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи як такого, що не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданий закладом охорони здоров'я. Строк відсторонення встановлено від 04 лютого 2022 року до усунення причин, що його зумовили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі осіб, які звертаються до медичних закладів з метою отримання медичної допомоги і мають право на отримання безпечних медичних послуг; інших працівників цього ж медичного закладу, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров'я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Держава, встановивши обов'язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників медичних закладів, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників системи охорони здоров'я, в тому числі і власне не щепленого працівника.
Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено.
Крім того, Верховний Суд, визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню «COVID-19», враховує наявність відповідних фактів, у тому числі кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих). Позивач працює лікарем з медицини невідкладних станів Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, тобто має значну кількість соціальних контактів, у тому числі з особами, які звертаються до медичних закладів з метою отримання медичної допомоги, унаслідок чого має підвищений ризик інфікуватися коронавірусом «SARS-CoV-2» та/або сприяти його подальшому поширенню, а отже, нагально необхідним його відсторонення від роботи та саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Тому посилання ОСОБА_1 на обмеження його конституційного права є безпідставним.
З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та скасування наказу про відсторонення, що є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій. При цьому Верховний Суд вважає, що обмеження прав особи може відбуватися в інтересах держави і суспільства і повинно бути обумовленим насамперед необхідністю поваги таких самих прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат
Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Тому судові витрати, які сплатив відповідач за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 1 610,40 грн та 4 294,40 грн, відповідно, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 402, 409,412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого округу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого округу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації» судові витрати у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1610,40 грн та касаційної інстанції у розмірі 4 294,40 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов