Іменем України
10 грудня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/807/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Прилуцької окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 0291011425) вул. Вячеслава Чорновола, 50-а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500;
в інтересах держави в особі
позивача: Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 42010629) вул. Пилипенка, 3, селище Варва, Прилуцький район, Чернігівська область, 17600;
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Рябоконь Катерини Дмитрівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 ;
про зобов'язання повернути нежитлове приміщення
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Сидоренко Ю.К.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
Прилуцькою окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області до Фізичної особи - підприємця Рябоконь Катерини Дмитрівни про зобов'язання Фізичної особи - підприємця Рябоконь Катерини Дмитрівни повернути Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області за актом приймання - передачі нежитлове приміщення з 1 кімнати, загальною площею 9,72 кв.м., яке знаходиться на 1 поверсі будівлі за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, Прилуцький район, Чернігівська область.
Крім того, прокурор просить суд стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені ним судові витрати.
Вимоги прокурора обґрунтовані тим, що після закінчення дії договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл та селища Варвинського району від 24.11.2017 № 32, тобто з 01.01.2021 відділом освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області з ФОП Рябоконь К.Д. договір оренди комунального майна, яке перебуває в оперативному управлінні відділу освіти, а саме: частини нерухомого майна - спортзалу, яке складається із 1 кімнати, яка знаходиться на 1 поверсі вищевказаної будівлі, загальною площею 9,72 кв. м та розташоване за адресою: вул. Шевченка, 36, с-ще Варва, Варвинський район, Чернігівська область, не укладався.
Договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища Варвинського району від 24.11.2017 № 32 б, з урахуванням додаткових угод від 15.08.2018 та від 25.10.2020 № 2 до нього автоматична пролонгація строку дії договору не передбачена.
Крім того, прокурор посилається на те, що передача будь-яких приміщень навчальних закладів в оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг прямо заборонена законом.
Ухвалою суду від 19.08.2025 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.09.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
Прокурору та позивачу ухвала суду від 19.08.2025 доставлена до Електронних кабінетів 20.08.2025.
Ухвала суду від 19.08.2025 отримана відповідачкою 26.08.2025, що підтверджується відміткою про отримання на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0601183590212.
В розумінні статті 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді, про встановлені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, пояснень, заперечень.
09.09.2025 відповідачкою подано відзив на позов, відповідно до якого остання проти позовних вимог заперечила.
Так, відповідачка посилається на те, що норми абзаців 7, 9 п. 29 Постанови КМУ № 483 від 03.06.2020 «Про деякі питання оренди державного та комунального майна» не забороняють здавати в оренду приміщення, а також вказує, що орендуючи приміщення, відповідачка ніяким чином не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти, натомість приймає участь в обслуговуванні учасників освітнього процесу, адже надає перукарські послуги учням, вихованцям ДЮСШ та вихованцям дитячих садочків, вчителям, вихователям та іншим учасникам освіти.
Крім того, у відзиві на позов відповідачка підтвердила, що термін дії договору закінчився у жовтні 2020 року. Продовження терміну дії оренди було лише до 31.12.2020.
Відзив на позов прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.
Справа розглядається з урахуванням поданого відзиву на позов.
17.09.2025 прокурором подана відповідь на відзив, відповідно до якої останній заперечив проти доводів відповідачки, зазначивши, що з 01.01.2021 відповідачка користується об'єктом комунальної власності без належних правових підстав. Договір оренди від 24.11.2017 та додаткові угоди від 15.08.2018 та 25.10.2020 не містить положень щодо форми використання спірного приміщення одночасно в навчальних (освітніх) цілях, доступу викладачів чи учнів позашкільної освіти до орендованого майна в процесі освітньої діяльності, про взаємовідносини та співпрацю орендаря із позашкільним закладом освіти, а лише передбачає винятки цільового призначення орендованого майна, що, всупереч положенням законодавства про освіту, дозволяє орендарю використовувати приміщення закладу освіти за будь-яким цільовим призначенням, тобто з метою не пов'язаною із здійсненням освітньої діяльності або забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням його учасників.
Аргументуючи свою позицію прокурор також зазначив, що Закон України «Про освіту» не містить винятків щодо напрямів діяльності використання майна закладів освіти незалежно від того чи використовуються вони на цей час, чи здійснюється належне бюджетне фінансування. Ті обставини, що приміщення не використовувалися закладом освіти, залежить виключно від організації освітнього процесу та господарської діяльності адміністрації закладу освіти, та в жодному разі не свідчать про неприналежність спірних приміщень до закладу освіти та не позбавляє їх спеціального статусу як приміщень об'єкту освіти. Невикористання закладом освіти спірного приміщення для освітнього процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітнім процесом.
У разі неможливості всебічно забезпечити освітній процес, заклад освіти (суб'єкт управління майном), як виняток, вправі здати в оренду приміщення для забезпечення освітніх потреб та обслуговування осіб, які є учасниками навчального процесу. Однак, як зазначалось вище, ФОП Рябоконь К. Д. здійснює діяльність у сфері - послуги перукаря.
Наведене за твердженням прокурора не дозволяє розцінювати використання спірного приміщення, як таке, що пов'язане із забезпеченням навчально-виховного процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 18.09.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та про відкладення підготовчого засідання до 14.10.2025.
30.09.2025 відповідачкою подані заперечення, відповідно до яких остання, крім заперечень, аналогічних викладеним у відзиві на позов, зазначила про те, що прокурором не визначені у позовній заяві та у відповіді на відзив, які конкретні інтереси держави порушені відповідачкою займанням приміщенням.
До заперечення відповідачкою додані докази, які не були подані останньою при подачі відзиву на позов.
13.10.2025 відповідачкою подано клопотання про поновлення строку подачі доказів - відомостей з державного реєстру речових прав від 29.09.2025.
У клопотанні відповідачка зазначає, що у зв'язку з відсутністю у державному реєстрі речових прав відомостей щодо реєстрації за позивачем відповідного права володіння або користування, позовні вимоги прокурора є безпідставними.
У підготовчому засіданні 14.10.2025 судом розглянуто питання щодо прийняття до розгляду заперечення і клопотання відповідачки.
Так, судом прийнято до розгляду заперечення відповідачки, подані 30.09.2025.
Судом постановлена протокольна ухвала про відмову у долученні додаткових документів, доданих до заперечення у зв'язку з порушенням порядку і строків їх подання.
Клопотання відповідачки про поновлення строку для подання додаткового доказу - відомостей з державного реєстру речових прав від 29.09.2025 судом задоволено. Строк поновлено, докази долучено до матеріалів справи.
З огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, суд у підготовчому засіданні 14.10.2025 постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у судовому засіданні на 13.11.2025.
У судовому засіданні 13.11.2025 судом оголошено перерву до 10.12.2025.
09.12.2025 позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Суд клопотання задовольнив.
09.12.2025 на електронну адресу суду від відповідачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання через хворобу.
У судовому засіданні суд відмовив у задоволенні клопотання відповідачки, оскільки заява подана не у спосіб, передбачений ГПК України.
Так, відповідно до ч. 8 ст. 42 ГПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Як встановлено судом, подана позивачем заява від 08.12.2025 не містить кваліфікованого електронного підпису учасника справи (його представника).
Станом на 10.12.2025 до суду клопотання про відкладення розгляду справи у паперовій формі не надходило.
Крім того, суд зазначає таке.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах ФПК ГРОСС проти України, Лагун проти України, Буряк проти України, ТОВ Гержик проти України) суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 ГПК України.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції, Смірнова проти України).
Згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, сторонами подані всі заяви, клопотання та заперечення з приводу предмету спору, явка сторін у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом забезпечено можливість реалізації сторонами своїх процесуальних прав сторони у господарському процесі, у тому числі права на судових захист.
Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.
10.12.2025 на підставі статті 240 ГПК України судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
24.11.2017 між Відділом освіти Варвинської районної державної адміністрації (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Рябоконь Катериною Дмитрівною (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища Варвинського району № 32б(далі - Договір), за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування частину нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селища Варвинського району - спортзалу, яке складається із 1 кімнати, яка знаходиться на 1 поверсі вищевказаної будівлі, загальною площею 9,72 м2 та розташоване за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, Варвинський район, Чернігівська область, та перебуває на балансі відділу освіти (п. 1.1 Договору).
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що майно передано в оренду з метою надання послуг перукарні.
Пунктами 2.3 та 2.4 Договору передбачено, що у разі припинення цього Договору майно повертається орендарем орендодавцю у порядку, встановленому при передачі майна орендарю.
Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.
У відповідності до п. п. 10.6-10.9 Договору після закінчення строку дії договору оренди орендоване майно має бути звільнено і передано орендодавцю за актом приймання-передачі.
Реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.
Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за ініціативою орендодавця за наявності підстав, визначених цим договором, або за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутство орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством та умовами цього договору.
У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю.
У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Відповідно до акту приймання-передачі від 24.11.2017 частина нерухомого майна 1 кімната приміщення, яка знаходиться на першому поверсі будівлі за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, Варвинський район, Чернігівська область, загальною площею 9,72 кв. м. передана ФОП Рябоконь К.Д.
Рішенням 7 сесії сьомого скликання Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області «Про безоплатне приймання окремих бюджетних установ, закладів та майна освіти у власність Варвинської селищної ради» від 19.04.2018 № 24-7/18 прийнято безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл та селища Варвинського району Чернігівської області у комунальну власність Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області заклади та майно освіти, що розташовані на території Варвинської селищної ради.
Зокрема, передано Варвинську дитячо-юнацьку спортивну школу за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, яка включає об'єкти нерухомого майна: спортзал, стадіон, гараж, огорожу стадіону, кочегарку, огорожу запасного поля.
Згідно з актом приймання-передачі від 27.04.2018 Варвинською районною радою Чернігівської області безоплатно передано, а Варвинською селищною радою Варвинського району Чернігівської області безоплатно прийнято у комунальну власність Варвинської селищної ради із спільної власності територіальних громад сіл та селища Варвинського району Чернігівської області нерухоме майно, в тому числі приміщення, розташоване за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, Варвинський район, Чернігівська область.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2025 № 434101998 нежитлова будівля (спортзал) по вул. Шевченка, буд. 36, в селищі Варва Прилуцького району Чернігівської області на праві власності належить Варвинській селищній раді.
Рішенням 7 сесії сьомого скликання Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області «Про передачу майна відділу освіти, дітей, молоді та спорту» від 19.04.2018 № 30-7/18отг Варвинською селищною радою передано Відділу освіти, дітей, молоді та спорту Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області в оперативне управління із зарахуванням на баланс нерухоме майно.
Згідно з додатком № 2 до вказаного рішення відділу освіти Варвинської РДА передано в оперативне управління із зарахуванням на баланс Варвинську дитячо-юнацьку спортивну школу за адресою: вул. Шевченка, 36,смт. Варва, яка включає об'єкти нерухомого майна: спортзал, стадіон, тощо.
Відповідно до п. 1.1. Статуту Варвинської дитячо-юнацької спортивної школи Варвинської селищної ради (в новій редакції), затвердженого рішенням 5 сесії 8 скликання селищної ради 18.02.2021 № 106, Варвинська дитячо-юнацька спортивна школа Варвинської селищної ради є позашкільним комунальним закладом, що забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, створює необхідні умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, змістовного відпочинку і дозвілля дітей, набуття навичок здорового способу життя та знаходиться в комунальній власності Варвинської селищної ради.
Заклад перебуває в управлінні Варвинської селищної ради й безпосередньо підпорядковується Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (п. 1.7. Статуту).
За змістом п. 3.1. Статуту Варвинська ДЮСШ є позашкільним навчальним закладом спортивного профілю.
Рішенням 51 сесії сьомого скликання Варвинської селищної ради «Про деякі питання оренди комунального майна» від 16.10.2020 № 247 Варвинська селищна рада уповноважила виступати орендодавцями комунального майна, що перебуває на їхньому балансі, зокрема, органи із статусом юридичної особи виконавчі органи Варвинської селищної ради.
Рішенням 4 сесії восьмого скликання Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області «Про зміну назви виконавчого органу селищної ради» від 03.02.2021 № 50 змінено назву Відділу освіти, дітей, молоді та спорту Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області на Відділ освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.
15.08.2018 до договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища Варвинського району від 24.11.2017 №32б укладено додаткову угоду без номеру.
Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди від 15.08.2018 змінено назву договору, а саме: Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області.
Також внесено зміни до п. 1.1 Договору, зокрема зазначено, що орендоване майно перебуває в оперативному управлінні Відділу освіти, дітей, молоді та спорту Варвинської селищної ради Варвинського району Чернігівської області.
Згідно з додатковою угодою № 2 від 25.10.2020 до договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища Варвинського району від 24.11.2017 №32б строк дії зазначеного договору встановлено до 31.12.2020 включно.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, після закінчення дії договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл та селища Варвинського району від 24.11.2017 № 32, тобто з 01.01.2021 відділом освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області з ФОП Рябоконь К.Д. договір оренди комунального майна, яке перебуває в оперативному управлінні відділу освіти, а саме: частини нерухомого майна - спортзалу, яке складається із 1 кімнати, яка знаходиться на 1 поверсі вищевказаної будівлі, загальною площею 9,72 кв. м та розташоване за адресою: вул. Шевченка, 36, с-ще Варва, Варвинський район, Чернігівська область, не укладався.
Договором оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селища Варвинського району від 24.11.2017 № 32б, з урахуванням додаткових угод від 15.08.2018 та від 25.10.2020 № 2 до нього автоматична пролонгація строку дії договору не передбачена.
Згідно з листом Відділу освіти Варвинської селищної ради від 19.06.2025 №08-01/332 ФОП Рябоконь К.Д. з 01.01.2021 по теперішній час не зверталася до відділу освіти з пропозиціями та відповідною заявою щодо продовження терміну дії договору оренди частини приміщення, розташованого за адресою: вул. Шевченка, 36, с-ще Варва, Прилуцький район, Чернігівська область. Зазначене приміщення не повернуто відділу освіти. Акт приймання-передачі приміщення не укладався. ФОП Рябоконь К.Д. сплачувала лише благодійні внески.
Згідно з наданими розрахунками недоотриманої відділом освіти орендної плати та благодійних внесків встановлено, що сума благодійних внесків сплачених ФОП Рябоконь К.Д. за 2022 рік - поточний період 2025 року перевищує суму нарахованої орендної плати, за умови укладення договору оренди.
У зв'язку з цим, як зазначає прокурор, підстави для стягнення з ФОП Рябоконь К.Д. недоотриманої орендної плати відсутні.
Крім того, у матеріалах справи наявне клопотання ФОП Рябоконь К.Д., адресоване Варвинській селищній раді, відповідно до якого остання просить вирішити питання щодо подальшого використання спірного приміщення на умовах оренди.
Листом № 02-43/49 від 15.04.2025 Варвинська селищна рада повідомила ФОП Рябоконь К.Д. про те, що відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» об'єкти та майно державних та комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.
Прокурор звернувся до суду з позовом у зв'язку з тим, що в порушення вимог чинного законодавства ФОП Рябоконь К. Д. не звільнила приміщення, продовжує користуватися та надавати перукарські послуги у даному приміщенні, і починаючи 1 січня 2021 року ФОП Рябоконь К.Д. користується об'єктом комунальної власності без належних правових підстав.
Підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з частинами 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Зі змісту ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах, зокрема, селища, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Рішенням 51 сесії сьомого скликання Варвинської селищної ради «Про деякі питання оренди комунального майна» від 16.10.2020 № 247 Варвинська селищна рада уповноважила виступати орендодавцями комунального майна, що перебуває на їхньому балансі, органи із статусом юридичної особи виконавчі органи Варвинської селищної ради.
Згідно з Положеннм про відділ освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, затвердженого рішенням 4 сесії 8 скликання Варвинської селищної ради від 03.02.2021 № 50, відділ освіти своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими документами.
У відповідності до п. 1.1 Положення про відділ освіти Варвинської селищної ради - Відділ освіти є виконавчим органом Варвинської селищної ради.
Основними завданнями відділу освіти є управління та координація діяльності навчальних закладів, які є комунальною власністю, перебувають у безпосередньому підпорядкуванні та належать до сфери управління органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Окрім того, відділ освіти забезпечує захист особистих і майнових прав неповнолітніх, які потребують соціальної допомоги.
Рішенням 8 сесії восьмого скликання Варвинської селищної ради «Про передачу майна відділу освіти, дітей, молоді та спорту» від 19.04.2018 № 30-7/18отг закріплено на праві оперативного управління із зарахуванням на баланс за відділом освіти Варвинської селищної ради майно, до складу якого включено нерухоме майно (спортзал, стадіон тощо) Варвинської ДЮСШ по вул. Шевченка, 36 в смт. Варва.
Виходячи з вимог законодавства, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти, а тому передача будь-яких приміщень навчальних закладів в оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг прямо заборонена законом.
У відповідності до пунктів 1.9, 3.1 Положення про відділ освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області Відділу підпорядковані заклади загальної середньої, дошкільної і позашкільної освіти, інклюзивно-ресурсний центр та міжшкільний навчально-виробничий комбінат трудового навчання і професійної орієнтації здобувачів освіти. Відділ освіти здійснює управління закладами освіти, що є комунальною власністю.
Враховуючи викладене, Відділ освіти Варвинської селищної ради, наділений правом розпоряджатися комунальним майном, а тому, як зазначає прокурор, правильне застосування відповідачем положень чинного законодавства у сфері розпорядження об'єктами майна комунальної власності беззаперечно становить суспільний інтерес.
Отже, позивачем у даній справі, з огляду на викладене вище, виступає саме Відділ освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, який є баланслансоутримувачем спірного майна, має право укладати договір оренди щодо майна, яке перебуває в оперативному управлінні та якому (у разі доведення обґрунтованості позовних вимог) має бути повернуто спірне майно ФОП Рябоконь К.Д.
Відділ освіти Варвинської селищної ради усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, не вчиняє належних дій щодо захисту інтересів держави у зв'язку із чим вони залишаються порушеними, своїми діями сприяє порушенням останніх, а тому у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в особі останнього.
Прокурор наголошує на тому, що Відділу освіти Варвинської селищної ради достеменно відомо, що з 01.01.2021 ФОП Рябоконь К. Д. використовує 1 кімнату приміщення спортзалу для надання послуг перукарні без укладення договору оренди, але упродовж більше 4 років не вживаються заходи щодо усунення порушень законодавства щодо звільнення відповідачем приміщення, яке перебуває в оперативному управлінні відділу освіти Варвинської селищної ради та може використовуватися лише для надання освітніх послуг.
Прилуцькою окружною прокуратурою листами від 14.03.2025 № 54-77-1325ВИХ-25 03.04.2025, № 54-77-2571ВИХ-25 та від 12.06.2025 № 54-77-4186ВИХ-25 повідомлено відділ освіти Варвинської селищної ради про виявленні порушення при використанні нерухомого майна, що належить до комунальної форми власності та перебуває в оперативному управлінні відділу освіти.
Листом від 17.03.2025 за № 01-12/136 та від 19.06.2025 № 08-01/332 відділ освіти повідомив, що причини неповернення приміщення ФОП Рябоконь К.Д. після закінчення договору оренди невідомі. Листування з ФОП Рябоконь К.Д. щодо звільнення приміщення після закінчення договору оренди не здійснювалося. При цьому в листі не зазначено про те, що відділ освіти Варвинської селищної ради самостійно забезпечить усунення виявлених окружною прокуратурою порушень.
Отже, у відділу освіти Варвинської селищної ради, як компетентного органу на управління комунальним майном, була можливість у розумні строки відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації, проте останній не здійснив заходів до захисту інтересів територіальної громади.
При цьому, бездіяльність відділу освіти щодо використання спірного майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов'язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.
Отже, неналежне використання такого майна (якщо таке буде доведене) прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом.
З огляду на вищевикладене, твердження відповідачки щодо недоведення прокурором порушення інтересів держави не знайшли свого підтвердження.
На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Прилуцькою окружною прокуратурою листом від 28.07.2025 за № 54-77-5131ВИХ-25 повідомлено позивача - відділ освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про намір звернутися з позовною заявою до суду за захистом інтересів держави в його особі.
За таких обставин в їх сукупності суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави.
Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
З огляду на те, що на момент закінчення строку дії договору оренди (31.12.2020) вже діяли положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який набрав чинності 27.12.2019 та введений в дію 01.02.2020, умови щодо продовження строку дії договору оренди підпадали під регулювання цим Законом.
17.06.2020 набрав чинності Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 № 483 (далі - Порядок).
Частиною першою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень частини другої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 Закону відповідно до вимог статті 15 Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
Термін дії Договору оренди нерухомого майна № 32б від 24.11.2017 (в редакції на дату укладення) сторонами погоджено до 24.10.2020.
Додатковою угодою № 2 від 25.10.2020 до Договору оренди від 24.11.2017 сторони внесли зміни, а саме: продовжили термін дії договору до 31.12.2020 включно.
Тобто, на момент введення в дію Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди нежитлового приміщення від 24.11.2017 вже продовжувався, у зв'язку з чим для продовження терміну дії даного договору була наявна необхідність проведення аукціону.
Відповідно до п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Суд встановив, що у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідачки безпосередньо до орендодавця (позивача) із письмовою заявою про продовження терміну дії договору оренди у тримісячний строк до закінчення строку дії договору або в будь-який інший строк.
Наявні у матеріалах справи листи відповідачки адресовані Варвинському селищному голові та Секретарю Варвинської селищної ради, тоді як орендодавцем майна: нежитлового приміщення з 1 кімнати, загальною площею 9,72 кв.м. яке знаходиться на 1 поверсі будівлі за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, Прилуцький район, Чернігівська область є Відділ освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.
За приписами ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.
Таким чином, строк дії договору оренди нерухомого майна від 24.11.2017 сплинув 31.12.2020.
Даний факт не заперечується сторонами.
Зокрема, відповідачка у відзиві на позов підтвердила ту обставину, що термін дії договору закінчився 31.12.2020.
Суд вважає твердження відповідачки про автоматичну пролонгацію договору у зв'язку із відсутністю будь-яких заперечень з боку обох сторін проти його продовження безпідставними з урахуванням вищевикладених висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з п. 10.9. договору у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю.
Проте, відповідачка не повернула об'єкт оренди після закінчення терміну дії договору оренди нерухомого майна від 24.11.2017, а продовжувала користуватись ним без належної правової підстави.
Враховуючи той факт, що термін дії договору, на підставі якого орендар користується спірним майном, є припиненим, а доказів повернення майна у встановленому вказаним договором порядку матеріали справи не містять, вимога прокурора про зобов'язання відповідачку повернути об'єкт оренди підлягає задоволенню.
Щодо заперечень відповідачки стосовно того, що норми абзаців 7, 9 п. 29 Постанови Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 «Про деякі питання оренди державного та комунального майна» не забороняють здавати в оренду приміщення; орендуючи приміщення відповідачка ніяким чином не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі освіти, натомість приймає участь в обслуговуванні учасників освітнього процес, адже надає перукарські послуги учням, вихованцям ДЮСШ та вихованцям дитячих садочків, вчителям, вихователям та іншим учасникам освіти суд зазначає таке.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».
Освітній процес - це система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей; освітня діяльність - діяльність суб'єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб'єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання (п. п. 16, 17, 18 ст. 1 Закону України «Про освіту»).
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Як встановив суд, спірне нерухоме майно є частиною будівлі Варвинської дитячо-юнацької спортивної школи.
Відповідно до положень Статуту Варвинської ДЮСШ останнє є комунальним позашкільним навчальним закладом спортивного профілю, знаходиться в комунальній власності Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області та перебуває в управлінні Варвинської селищної ради й безпосередньо підпорядковується Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області.
У частині 4 статті 80 Закону України «Про освіту» визначено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
В свою чергу згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
З викладеного слідує, що Закон України «Про освіту» містить положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.
Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.
В свою чергу згідно з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди як майно закладів освіти. Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Таким чином, наведені законодавчі приписи передбачають, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 09.04.2023 у справі № 927/400/23.
При цьому суд відхиляє доводи відповідачки з посиланням на п. 29 Порядку №483, враховуючи таке.
Постанова Кабінету Міністрів України, якою, зокрема, затверджено Порядок №483, має підзаконний характер і має застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України «Про освіту», який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об'єктів освіти і науки з метою надання послуг, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України «Про освіту» дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов'язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів, в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.
При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов'язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.
Отже, неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.
Оскільки спірна будівля належать до майна закладу освіти, хоча закладом освіти і не використовуються, від цього статус майна залишається незмінним, також незмінними залишаються і заборони щодо передачі його в оренду з будь-якою метою, у тому числі з метою надання послуг, не пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Надаючи оцінку втручанню у право орендаря на мирне володіння майном, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає таке.
Закон обмежив передання майна закладів освіти у користування третім особам для використання за іншим призначення ніж для забезпечення освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Контроль за використанням такого майна є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість його, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у цільовому використанні. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади.
Отже, повернення спірного майна переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом майна закладів освіти.
Заволодіння цим майном всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства.
У цій справі суспільний інтерес спрямований на повернення спірного майна з користування відповідачки на користь комунального закладу освіти для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права, а саме: у цільовому його використанню; у недопущенні передання майна закладів освіти у користування усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням такого майна шляхом використання для здійснення комерційної діяльності виключно у власних інтересах.
Вирішуючи питання про повернення спірного майна, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).
Мета отримання майна закладу освіти у користування зумовлене інтересом особи в його отриманні за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін.
В силу об'єктивних, видимих властивостей такого майна, ФОП Рябоконь К Д., проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що це майно має використовуватись виключно для забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу.
Таким чином, загальний інтерес у контролі за використанням майна за цільовим призначенням для гарантування забезпечення освітнього процесу у цій справі переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні права його користування.
Відтак задоволення цього позову не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, не порушить справедливий баланс та не покладе надмірний індивідуальний тягар на орендаря.
Статтею 129 Конституції України та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України до основних засад судочинства віднесено рівність і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 14 ГПК).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 статті 74 ГПК України).
Під час розгляду цієї справи сумнівів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів у суду не виникло.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
Виходячи з викладеного, господарський суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про повернення за актом приймання-передачі нежитлового приміщення є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову, судовий збір в сумі 2422,40 грн покладається на відповідачку.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця Рябоконь Катерину Дмитрівну (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) повернути Відділу освіти Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 42010629) вул. Пилипенка, 3, селище Варва, Прилуцький район, Чернігівська область, 17600) за актом приймання - передачі нежитлове приміщення з 1 кімнати, загальною площею 9,72 кв.м, яке знаходиться на 1 поверсі будівлі за адресою: вул. Шевченка, 36, смт. Варва, Прилуцький район, Чернігівська область.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Рябоконь Катерини Дмитрівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач - Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114) судовий збір в сумі 2422,40 грн.
4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 22.12.2025.
Суддя Т.О.Кузьменко