ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 грудня 2025 року Справа № 918/748/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Крейбух О.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.25, повний текст судового рішення складено 29.09.25 у справі №918/748/25 (суддя Романюк Ю.Г.)
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця"
про стягнення 30 735,27 грн
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/748/25 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" шкоду у розмірі 30 735 (тридцять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн 27 коп., завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до спеціального фонду місцевого бюджету Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. Видано накази.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/748/25 за позовом Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі - Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Провести розподіл судових витрат.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/748/25 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Тимошенко О.М..
Листом № 918/748/25/5495/25 від 21.10.2025 матеріали справи витребувано у Господарського суду Рівненської області. 24.10.2025 до суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням керівника апарату суду № 01-05/838 від 29.10.2025, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Тимошенка О.М. у період з 27.10.2025 по 31.10.2025 включно, на підставі службової записки головуючої суддів Розізнаної І.В. проведено заміну судді-члена колегії Тимошенка О.М..
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №918/748/25 між суддями від 29.10.2025 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Юрчук М.І..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.25 у справі №918/748/25. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
04.11.25 через підсистему "Електронний Суд" від Здолбунівської окружної прокуратури до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Із підстав висвітлених у відзиві орган прокуратури просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Розпорядженням керівника апарату суду № 01-05/943, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Юрчука М.І. у період з 04.12.2025 по 26.12.2025 включно, на підставі службової записки головуючої суддів Розізнаної І.В. проведено заміну судді-члена колегії Юрчука М.І..
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №918/748/25 між суддями від 18.12.2025 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.25 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.25 у справі № 918/748/25 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г..
Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.
06.09.2023 працівниками виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" у кварталі 136, виділ 370, захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Красне Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів, по прив'язці права сторона колії 133 км, 3 пк, виявлена незаконна порубка 1 дерева породи "дуб".
Згідно акта № 48 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 06.09.2023, складеного посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця", виявлено факт порубки 1 (одного) дерева породи "дуб" у захисних лісонасадженнях Бродівської виробничої дільниці по напрямку Красне Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів, по прив'язці права сторона колії 133 км, 3 пк, кв. 136, вид. 370, що завдало шкоду лісу (державі) на суму 30 735,73 грн (том 1, а.с. 16-17).
За вказаним фактом Відділенням поліції № 6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023181130000324 від 06.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України (том 1, а.с. 11).
Відповідно до висновку експерта судової економічної експертизи від 02.11.2023 № СЕ-19/118-23/11427-ЕК, розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки одного дерева породи "дуб" (сироростучий) арифметично підтверджується в сумі 30 735,27 гривень. Розбіжність з розрахунком розміру шкоди, що визначена виробничим підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" та експертним дослідженням становить 0,46 грн. Розбіжність пояснюється заокругленням показників (том 1, а.с. 18-21).
Лісосмуга в якій вирубане дерево знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:006:0001, яка перебуває у постійному користуванні Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", що підтверджується Державним актом про право постійного користування земельною ділянкою №2251858, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, (том 1, а.с. 22-24).
В обґрунтування позовних вимог орган прокуратури вказує, що виявлення незаконної порубки одного дерева породи "дуб" встановлено на розташованій земельній ділянці площею 22,0897 га з кадастровим номером 5622681600:00:006:0001, яка перебуває у власності держави в особі Рівненської ОДА та у постійному користуванні відповідача. Оскільки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023181130000324 за ч.1 ст.246 КК України не встановлено особу правопорушника, збитки, завдані незаконною порубкою, на переконання органу прокуратури, підлягають відшкодуванню постійним лісокористувачем АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця". Обов'язок охорони та збереження лісових насаджень покладений на постійних лісокористувачів, які несуть відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання цього обов'язку. Відтак за порушення лісового законодавства відповідають не лише особи, що безпосередньо здійснюють незаконні вирубки, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у бездіяльності щодо недопущення таких порушень на закріплених за ними лісових ділянках.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ним не було завдано шкоди чи вчинено правопорушення згідно природоохоронного законодавства. Відповідач як постійний землекористувач земельної ділянки, на якій знаходяться її захисні лісонасадження, є потерпілою особою та збитки завдано саме залізниці. Відповідач зауважує, що захисні насадження не відносяться до лісового фонду. До того ж позов подано до завершення досудового розслідування.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі №918/748/25 позов задоволено.
Мотиви оскаржуваного судового рішення наступні:
- захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду, а доводи відповідача щодо протилежного є безпідставними;
- особу, яка здійснила незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено. Водночас місцевий господарський суд зауважує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17. Також Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.01.2021 у справі № 906/366/20;
- Верховним Судом висловлено позицію про те, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування. Наведене також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду у справах № 927/1096/16, № 909/1111/16, № 920/1293/16, № 917/1261/17, № 925/382/17;
- у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 № 906/366/20 висвітлено правову позицію, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерева породи дуб;
- органом прокуратури доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, а саме: протиправна поведінка відповідача, яка полягає у недотриманні вимог законодавства в частинні забезпечення охорони та захисту лісів, допустивши самовільну рубку на підконтрольній йому території; шкідливий результат такої поведінки (шкоди), який полягає у знищенні лісових культур, що завдало шкоди на загальну суму 30 735,27 грн; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою зумовлений тим, що саме бездіяльність відповідача призвела до знищення лісових культур, чим заподіяно шкоду в загальному розмірі 30 735,27 грн; вина особи, яка заподіяла шкоду виражена у незабезпеченні належного використання, охорони та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні товариства. Отже, місцевий господарський виснував про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення вчиненого АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця", передбаченого ст. 1166 ЦК України.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга.
Доводи апеляційної скарги наступні:
- земельна ділянка на якій здійснено порубку класифікується як землі для забезпечення функціонування залізничного транспорту. Таким чином цільове призначення земельної ділянки на якій знаходяться захисні насадження є визначеним та зареєстрованим. За змістом ст. 68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН такі землі є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначені як технологічні захисні природні споруди, які проєктуються у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів. Апелянт вважає, що дуб є майном, яке внесено до статутного капіталу товариства, є визначеним та облікованим і немає жодного стосунку до лісу, а як передбачено вищезгаданими нормами ЗК України та ЗУ "Про транспорт" відноситься до категорії баготорічних насаджень, а земельна ділянка за цільовим призначенням є землею для забезпечення функціонування залізничного транспорту;
- місцевий господарський суд послався також на ряд правових позицій Верховного Суду. Проте у вказаних судових актах Верховного Суду, немає відповіді на наступні питання: 1) як розмежувати правомірні дії лісокористувача щодо забезпечення обов'язку з організації охорони і захисту лісів в частині здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок від протиправної бездіяльності? За яких умов наступає протиправна поведінка у вигляді протиправної бездіяльності, як елемент цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди? 2) чи може наставати цивільно-правова відповідальність постійного лісокористувача у вигляді шкоди за порушення лісового законодавства (у вигляді протиправної бездіяльності) у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами, за умови, що а) такий лісокористувач самостійно виявив порубку та повідомив правоохоронні органи про неї, б) кримінальне провадження за таким зверненням триває та залізниця є в даній кримінальній справі потерпілою особою, в) незаконна рубка здійснена в технологічній смузі залізниці і відновлення таких захисних лісів здійснює такий лісокористувач? 3) і основне - якій особі заподіяно шкоду від вирубки лісонасаджень, які знаходяться на землях залізничного транспорту уздовж залізничної колії?
- місцевий господарський суд не врахував, що відповідач є потерпілою особою, адже спилювання дуба відбулося у захисній смузі залізниці. Відшкодування такої шкоди має відбуватися саме на користь залізниці.
Позиція органу прокуратури:
- згідно ст.ст. 1, 4 Лісового кодексу України, положень Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733 та Порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 07.02.2023 у сукупності підтверджують те, що захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду. Відтак доводи апелянта в зазначеній частині є безпідставними;
- згідно сталої судової практики цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі. Лісокористувач не є потерпілою особою, а навпаки - відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу перед державою як власником лісових ресурсів адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень;
- право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 1 Лісового кодексу України (надалі - ЛК України) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
До основних завдань державної лісової охорони, як зазначено в ст. 90 ЛК України, входить здійснення державного контролю за: держанням лісового законодавства та забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Так, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (надалі - Закон України 1264-XII) встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому законом порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до приписів ст. ст. 68, 69 Закону України 1264-XII порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 "Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів" визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля" від 10.12.2004 № 17, визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Щодо підстав здійснення представництва органом прокуратури у даній справі колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Даний спір пов'язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Так, відповідно до ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Аналіз положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як убачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є стягнення шкоди в сумі 30 735, 27 грн завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Матеріали справи містять лист Здолбунівської окружної прокуратури адресований Здолбунівській міській раді щодо здійснення представництва інтересів міської ради органом прокуратури та вжиття відповідних заходів (том 1, а.с. 42-44, 46).
У відповідь на лист № 1466/03-20/25 від 09.06.2025 Здолбунівська міська рада повідомила орган прокуратури щодо не заперечень проти вжиття заходів стосовно відшкодування збитків, завданих внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів на земельній ділянці державної форми власності, право постійного користування якою зареєстроване за ПАТ "Українська залізниця" (том 1, а.с. 45).
Так, відповідно до норм ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" селищні ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Згідно з нормами ст. 47 Закону України Закону України 1264-XII місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Як вже зазначалося колегією суддів апеляційної інстанції лісосмуга, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:006:0001, яка відповідно до Державного акту серії ЯЯ №9251858, виданого 04.09.2008 Здолбунівською районною державною адміністрацією, перебуває у користуванні відповідача.
Таким чином, шкода, завдана унаслідок незаконної порубки дерева породи дуб зі ступеня припинення росту в адміністративних межах Здолбунівської міської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Здолбунівської міської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.
Отже, Здолбунівська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади і прокурор відповідно до норм ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував необхідність представництва інтересів держави внаслідок стверджуваного порушення законності у сфері охорони навколишнього середовища та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Колегія суддів апеляційної інстанції також враховує правовий висновок, висвітлений у Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(I)/2025 за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді), а також враховується, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону У країни "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027 року.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор звернувся з даним позовом.
Щодо незгоди апелянта з оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Апелянт акцентує увагу на тому, що зрубаний дуб, який знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у нього на праві постійного користування є захисним та укріплювальним лісонасадженням, а згідно актів майно, яке внесено до статутного капітала товариства, є визначеним та облікованим і немає жодного стосунку до лісу.
Водночас колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що відповідно до абз. 3 ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до абз. 1 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Згідно з пп. 1, 2 п. 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733 до категорії захисних лісів відносяться лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів); лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг.
Згідно Порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 07.02.2023, постійний лісокористувач - підприємства, установи, організації всіх форм власності, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій.
Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами земельна ділянка (лісосмуга), на якій здійснено незаконну порубку лісового насадження, перебуває у постійному користуванні залізниці на підставі Державного акту серії ЯЯ № 9251858, виданого 04.09.2008 Здолбунівською районною державною адміністрацією.
Відтак колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду, що захисні насадження котрі ростуть на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:006:0001 належать до лісового фонду України, підлягають державній охороні, а обов'язок організації та забезпечення їх охорони і захисту покладено на постійного лісокористувача АТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця".
При цьому покликання апелянта на положення ст. 68 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України "Про транспорт" та приписи ДБН "Залізничні колії 1529 мм. Норми проектування" не спростовують тієї обставини, що зрубаний дуб належить до лісового фонду України, адже абз. 3 ст. 1 ЛК України прямо визначає, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників судового процесу, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 5 Закону Закону України 1264-XII державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до ст. 68 Закону України Закону України 1264-XII порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
Згідно з нормами ст. 69 Закону України 1264-XII шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЛК України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Нормами ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.
Колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Колегія суддів відзначає, що зазначені вище обов'язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача Львівської дистанції захисних лісонасаджень, оскільки відповідно до п. 12.1 Положення про виробничий структурний підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" основними завданнями такого підрозділу є, зокрема, догляд за усіма видами захисних лісонасаджень у смузі відведення залізниці (том 1, а.с. 39).
Натомість матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки 1 дерева породи дуб до ступеня припинення рісту у кварталі 136, виділ 370, захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Красне Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів, по прив'язці права сторона колії 133 км, 3 пк.
Колегія суддів враховує, що винних осіб у кримінальному провадженні №12023181130000100 не встановлено, доказів такого не надано.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 24.06.2025 р. земельна ділянка з кадастровим номером 5622681600:00:006:0001 площею 22,0897 га, що знаходиться у с. Глинськ Здолбунівського району Рівненської області перебуває у власності держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та передана Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" у постійне користування на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 251858 від 04.09.2008 (том 1, а.с. 24).
Отже, оскільки саме на відповідача як на постійного лісокористувача покладено обов'язок із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, тому невжиття відповідачем (працівниками відповідача) заходів із належної охорони лісових насаджень та збереження лісового фонду завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
Колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, який у своїх постановах зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.
Такі висновки щодо застосування норм права за аналогічних обставин викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 р. у справі № 909/976/17 та у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 р. у справі № 914/1960/17, від 20.02.2020 р. у справі № 920/1106/17, від 20.02.2020 р. у справі № 920/1106/17, від 24.02.2021 р. у справі № 906/366/20, інших.
Правові висновки враховуються колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.4 ст. 236 ГПК України.
Ураховуючи вищезазначене суд апеляційної інстанції:
- погоджується з доводами прокурора про те, що захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду України та лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів, як це передбачено нормами ст. 4 ЛК України та положеннями Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 р. № 733;
- погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт виявлення незаконної рубки лісу на земельній ділянці, наданій відповідачеві у постійне користування, свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого і скоєно незаконне вирубування лісу;
- виснує про неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством обов'язків на земельній ділянці, наданій відповідачеві у постійне користування, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено протоколом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 06.09.2023 р. № 13 (том 1, а.с. 13), доданим розрахунком заподіяної шкоди та висновком експерта СЕ-19/118-23/11427-ЕК від 02.11.2023, що в своїй сукупності безумовно свідчить про причинно наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою/бездіяльністю та шкодою, яка завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерева.
Таким чином, відповідач як постійний користувач земельної ділянки, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 1 дерева породи дуб до ступеня припинення росту.
За наведених обставин, які відповідачем не спростовані, за відсутності доказів про вчинення достатніх заходів та дій, спрямованих на охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, колегія суддів висновує про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора. При цьому реагування правоохоронним органом на вчинення невідомими особами правопорушення (порубки дерева породи дуб), жодним чином не спростовують бездіяльності та вини відповідача.
Викладене спростовує доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування збитків у зв'язку із недоведеністю вини відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими державі збитками.
За результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції виснує, що рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.2025 у справі № 918/748/25 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.09.25 у справі №918/748/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу №918/748/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Крейбух О.Г.