справа № 372/92/24
провадження № 22-ц/824/3048/2025
19 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Обухівське» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федіра Петровича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в складі судді Сташків Т. Г.,
встановив:
19.12.2023 Приватне акціонерне товариство «Обухівське» (далі - ПрАТ «Обухівське») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 квітня 2016 року між ПрАТ «Обухівське» та ОСОБА_1 укладено попередній договір оренди земельної ділянки № 214, відповідно до п.1 якого сторони зобов'язались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» відповідно до державних актів: на території Першотравенської сільської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003262; на території Нещерівської сільської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003263; на території Обухівської міської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ№003264, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання Майбутнім орендодавцем документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди земельної ділянки (далі - Основний договір).
Згідно п. 2 попереднього договору ПАТ "Обухівське", як майбутній орендар, до дати укладення Основного договору, зобов'язується за цим договором виплачувати майбутньому орендодавцеві, щорічно до 11 грудня, винагороду у розмірі 10 000 грн з якої вираховуються податки згідно Податкового кодексу України. За заявою майбутнього орендодавця винагорода може виплачуватись у вигляді передачі продукції та надання послуг, що оформляється відповідними актами.
Згідно п. 9 попереднього договору в разі порушення однією зі сторін обов'язків, зазначених у п. 1, 2, 4, 6 цього договору, вона сплачує іншій стороні протягом 5 календарних днів штраф у розмірі 10 000 грн.
Згідно п. 11 попереднього договору в разі порушення відповідачем обов'язків зазначених у п. 1, 4, 6 цього договору, внаслідок чого основний договір не буде укладено, в доповнення до обов'язку згідно пункту 9 цього договору, відповідач зобов'язався повернути позивачу отриману відповідно до п. 2 попереднього договору винагороду.
Згідно п. 5 попереднього договору після підписання цього договору відповідач зобов'язався не укладати жодних угод з третіми особами щодо земельної ділянки, яку буде отримано у власність, до дати укладення основного договору.
Позивачем, на виконання умов попереднього договору, було виплачено відповідачу наступні грошові кошти:
- за 2016 рік - 10 000 грн (утримано ПДФО 1800 грн та 150 грн військового збору);
- за 2017 рік - 10 000 грн (утримано ПДФО 1800 грн та 150 грн військового збору);
- за 2018 рік - 10 000 грн (утримано ПДФО 1800 грн та 150 грн військового збору).
З 07 по 29 грудня 2022 року, в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12016110230001223 від 02.09.2016 позивачу стали відомі факти грубого порушення умов попереднього договору відповідачем, а саме:
-11.03.2019 відповідач уклала договір оренди земельної ділянки з іншим суб'єктом господарювання, чим порушила п. 15 попереднього договору.
07.05.2019 відповідач на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Київській області №10-2844/15-19-сг від 07.05.2019 набула у власність земельну ділянку площею 3,6180 га (кадастровий номер 3223186600:04:008:0029) внаслідок приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ "Обухівське" та не повідомила про це позивача, чим порушила п. 4 попереднього договору;
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, за відповідачем 04.06.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,6180 га (кадастровий номер 3223186600:04:008:0029); 04.06.2019 зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки ТОВ "Роза -Л".
З огляду на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за попереднім договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 30 000 грн грошової винагороди та 10 000 грн штрафу.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Обухівське» 24 150 грн грошової винагороди та 5 000 грн штрафу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
03.10.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф. П. через систему "Електронний суд" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, який у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Щодо пропуску строку позовної давності зазначив, що права позивача можна вважати порушеними з моменту реєстрації права оренди за ТОВ "Роза-Л" у 2019 році. З позовом позивач звернувся лише у 2024 році, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності. Позивач не довів існування обставин, які перешкоджали б йому дізнатися про укладення відповідачем договорів оренди з ТОВ «Роза-Л» щодо земельних ділянок та що він об'єктивно не міг довідатися про порушення свого права раніше. За таких обставин слід вважати, що позивач пропустив строк позовної давності у справі, що є підставою для відмови в позові.
Вважає безпідставними, необґрунтованими позовні вимоги та помилковими висновки суду першої інстанції про невиконання відповідачем зобов'язань за попереднім договором.
Зазначає, що на дату попереднього договору сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору оренди, а саме: розміру земельної ділянки, кадастрового номеру і місця розташування вказаної земельної ділянки, а тому цей договір слід вважати неукладеним та таким, що не регулює спірні правовідносини. Стягнення грошових коштів за невиконання відповідачем умов вказаного договору є неправомірним, оскільки сам договір не був укладений відповідно до умов цивільного законодавства.
Звертає увагу, що на момент укладання попереднього договору відповідачу не належало право на будь-яку земельну ділянку, тому у відповідача були відсутні підстави для укладання попереднього договору оренди земельної ділянки, оскільки предмет такого договору був відсутній.
У випадку неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків, а тому необхідно застосовувати загальні положення про повернення майна у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави ( ст. 1212, 1213 ЦК України). Однак позивач таких вимог не заявляв.
09.12.2024 представник ПрАТ «Обухівське» - Бондарчук Ю. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року без змін.
Зазначив, що лише в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження позивачу стало відомо про порушення своїх прав, позивачка не повідомила його про набуття у власність земельної ділянки, а тому строк звернення до суду пропущено не було.
Крім цього, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтями 257 та 258 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України встановлений карантин, який неодноразово продовжувався та тривав до 30 червня 2023 року.
За змістом п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду на викладене, застосувати строк позовної давності до даного позову не є можливим.
Зазначив, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року попередній договір не визнавався неукладеним, а тому доводи відповідача про те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України ( в редакції, що діяла на час відкриття апеляційного провадження) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 06 квітня 2016 року між ПрАТ «Обухівське» та ОСОБА_1 укладено попередній договір оренди земельної ділянки № 214, відповідно до п.1 якого сторони зобов'язались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське» відповідно до державних актів: на території Першотравенської сільської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003262; на території Нещерівської сільської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003263; на території Обухівської міської ради згідно державного акта на право постійного користування землею серія ІІ-КВ№003264, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання Майбутнім орендодавцем документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди земельної ділянки (далі - Основний договір).
Згідно п. 2 попереднього договору ПАТ "Обухівське", як майбутній орендар, до дати укладення Основного договору, зобов'язується за цим договором виплачувати майбутньому орендодавцеві, щорічно до 11 грудня, винагороду у розмірі 10 000 грн з якої вираховуються податки згідно Податкового кодексу України. За заявою майбутнього орендодавця винагорода може виплачуватись у вигляді передачі продукції та надання послуг, що оформляється відповідними актами.
Згідно п. 9 попереднього договору в разі порушення однією зі сторін обов'язків, зазначених у п. 1, 2, 4, 6 цього договору, вона сплачує іншій стороні протягом 5 календарних днів штраф у розмірі 10 000 грн.
Згідно п. 11 попереднього договору в разі порушення відповідачем обов'язків зазначених у п. 1, 4, 6 цього договору, внаслідок чого основний договір не буде укладено, в доповнення до обов'язку згідно пункту 9 цього договору, відповідач зобов'язався повернути позивачу отриману відповідно до п. 2 попереднього договору винагороду.
Згідно п. 5 попереднього договору після підписання цього договору відповідач зобов'язався не укладати жодних угод з третіми особами щодо земельної ділянки, яку буде отримано у власність, до дати укладення основного договору.
Позивачем, на виконання умов попереднього договору, було виплачено відповідачу наступні грошові кошти:
- за 2016 рік - 10 000 грн (утримано ПДФО 1800 грн та 150 грн військового збору);
- за 2017 рік - 10 000 грн (утримано ПДФО 1800 грн та 150 грн військового збору);
- за 2018 рік - 10 000 грн (утримано ПДФО 1800 грн та 150 грн військового збору).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Про надання земельної ділянки у власність» №10-2844/15-19-ог від 07.05.2019 , ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 3,6180 га, кадастровий номер 3223186600:04:008:0029, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Першотравенської сільської ради Обухівського району Київської області.
Право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано 28.05.2019, право оренди земельної ділянки за орендарем ТОВ " Роза-Л" (код ЄДРПОУ:39633783) зареєстровано 12.03.2019.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені пункти 1, 4 попереднього договору, внаслідок чого основний договір не було укладено, а тому у відповідності до п. 11 попереднього договору остання зобов'язана повернути позивачу фактично отриману відповідно до п. 2 цього договору винагороду в сумі 24 150 грн.
Виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, ураховуючи майновий стан обох сторін, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 50 %, у зв'язку з чим стягнув неустойку в розмірі 5 000 грн.
З огляду на те, що позивачу стало відомо про порушення відповідачем умов попереднього договору в грудні 2022 року, в ході ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12016110230001223 від 02.09.2016 року, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.
Апеляційний суд не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висновував, що майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому, окрім спеціальних актів земельного законодавства - ЗК України та Закону України «Про оренду землі», регулюються загальними нормами цивільного законодавства щодо договору та щодо договору найму.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі».
За змістом частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.
Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов'язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.
За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов'язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов'язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору.
Як вбачається зі змісту попереднього договору оренди земельної ділянки віж 06.04.2016, останній не містить істотних умов договору оренди землі (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»), вказаний договір не виконувався обома його сторонами, а тому такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначила, що «суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Отже, суди при ухваленні рішень по суті спору не зв'язані посиланнями на норми права, зазначені у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.
У кожній справі за змістом обґрунтування позову та наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах сформульованих ним позовних вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) та від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)).
З огляду на те, що відповідачка отримала кошти без законних на те підстав, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про стягнення 24 150 грн, проте неправильно визначився з нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, за встановлених у справі обставин.
За таких підстав рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошової винагороди в сумі 24 150 грн 97 коп. підлягає зміні в мотивувальній частині.
Доводи апеляційної скарги про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог не заслуговують на увагу.
Разом з тим, підстави для задоволення позовних вимог ПрАТ «Обухівське» про стягнення з відповідача штрафу за порушення умов попереднього договору відсутні, оскільки попередній договір оренди є неукладеним, а тому не породжує жодних правових наслідків, в тому числі і щодо стягнення штрафних санкцій за порушення їх умов.
Підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності вказаним Законом, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
З урахуванням того, що строк позовної давності розпочався у спірних правовідносинах через 30 днів з моменту реєстрації 28.05.2019 права власності позивача на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з березня 2020 року по липень 2023 року на території України діяв карантин, на час дії якого строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися, станом на день звернення позивача ПрАТ «Обухівське» до суду з даним позовом - 19.12.2023 строк звернення до суду з даним позовом не було пропущено.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу в сумі 5 000 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, а в частині стягнення грошової винагороди в сумі 24 150 грн 97 коп. підлягає зміні в мотивувальній частині.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційна скарга задоволена частково, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору шляхом зменшення суми стягнення з 1 955 грн 97 коп. до 1 620,60 грн (60,38% задоволених позовних вимог).
З ПрАТ «Обухівське» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 402 грн 57 коп.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клапчука Федіра Петровича задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині стягнення штрафу в сумі 5 000 грн скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині стягнення грошової винагороди в сумі 24 150 грн 97 коп. змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року в частині стягнення судового змінити, зменшивши суму стягнення з 1 955 грн 97 коп. до 1620 грн 60 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Обухівське» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 402 грн 57 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук