.
Унікальний номер справи 362/807/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15378/2025
Головуючий у суді першої інстанції Попович О.В.
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
19 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач АТ СК «Інго»
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 на додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської оболасті від 29 липня 2025 року,
Рішенням від 10 червня 2025 року суд задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ СК «Інго», третя особа: ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 52477,35 грн.
14 липня 2025 року представник позивача адвокат Деменкова Є.С. подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просила вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 968,96 грн., судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги в сумі 30 000,00 грн. та судових витрат, пов'язаних з проведенням експертизи в розмірі 6 000,00 грн.
Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2025 року задоволено частково заяву представника позивача - адвоката Деменкової Є.С. про ухвалення додаткового рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6 968,96 грн.
Не погодившись із додатковим рішенням суду в частині розподілу судових витрати на правничу допомогу, ОСОБА_1 через свого представника Деменкову Є.С. звернулась з апеляційною скаргою та просить додаткове рішення Васильківськоо міськрайонного суду Київської області від 29.07.2025 в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 на її користь витрат на правничу допомогу скасувати і ухвалити нове рішення про задоволенення вимог ОСОБА_1 у цій частині в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що разом із позовною заявою № 89/01 від 30.01.2025 ОСОБА_1 надала суду докази понесення судових витрат, а саме: надано договір про надання правової допомоги від 11.09.2024 та розрахункову квитанцію на суму 30 000,00 грн.
Зауважує, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору № б/н від 11.09.2024 у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витреченого представником позивача, а, отже, є визначеним, тому детальтний опис робіт не потрібен.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що за змістом рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10.06.2025, суд визнав ОСОБА_2 єдиною винною особою у спричинені шкоди позивачу.
Окрім того, ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачі ОСОБА_2 , АТ СК «Інго» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повній мірі.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Так, статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ СК «Інго» про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 52 477,35 грн.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2025 року набрало законної сили.
У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Так, ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн., витрат на проведення експертизи у розмірі 6000,00 грн, всього суд стягнув 6 968,96 грн судових витрат на користь позивачки.
Суд не вбачав достатніхпідстав для висновку про фактичне понесення позивачем судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу, в сумі 30 000,00 грн., оскільки на думку суду надана представником позивача копія розрахункової квитанції на суму 30000,00 грн., не є належним документом, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, у розумінні вимог чинного законодавства.
Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитися не може.
Як вбачається з апеляційної скарги, додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду оскаржується позивачем в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу, тому в іншій частині додаткове рішення судом не переглядається.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір № б/н від 11.09.2024 про надання правової допомоги укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Деменковою Є.С., (а.с. 118-122), а також розрахункову квитанцію про сплату 30 000 грн. від 11.09.2024. (а.с. 151).
Предметом Договору № б/н про надання правової допомоги від 11.09.2024 року є забезпечення захисту, свобод, прав і законних інтересів позивачів під час розгляду справи за їх позовом про відшкодування шкоди внаслідок ДТП, яка сталася 30.06.2024 р, на 36 км 800 м автодороги М-05, сполучення «Київ-Одеса», винуватцем якої є ОСОБА_2 , 1964 року народження (справа № 362/807/25), у тому числі з правом складання судових документів, проведення судової експертизи до подачі позову до суду, збирання доказів і інформації від страхової компанії, представництва інтересів позивачів у суді, тощо.
Відповідно до п. 3.2 Договору № бн від 11.09.2024, гонорар адвоката складає 30 000,00 грн.
Пунктом 3.7. Договору № б/н від 11.09.2024 передбачено, що позивач сплачує адвокату гонорар у день укладення договору.
Відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу, судом зазначено, що у справі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, як то - акти наданих послуг, акти виконаних робіт тощо, отже суд був позбавлений можливості встановити дійсний обсяг витрат позивача, понесених на професійну правничу допомогу.
На таке твердження суду колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
На думку колегії суддів неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, на думку колегії суддів, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Так, відповідач ОСОБА_2 не скористалася правом на подання заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу, не подала будь-яких заперечень щодо їх неспівмірності.
Отже, у відповідності до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення позовної заяви, необхідно стягнути витрати на правничу допомогу позивачу, пропорційно до задоволених вимог. Так, ціна позову складає 82 477,35 грн. Решенням суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки 52 477,35 грн. Таким чином, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 19 087, 91 грн ( 52 477,36 х 30 000 : 82 477,35 = 19 087,91 грн), пропорційно до задоволеної частини її позовних вимог.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки за законом заява про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат та апеляційна скарга на додаткове рішення суду щодо розподілу судових витрат не підлягають оплаті судовим збором, тому питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду щодо розподілу судових витрат не підлягає вирішенню апеляційним судом.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Додаткове рішення Васильківського міськрайоного суду від 29 липня 2025 року в частині відмови представнику позивача - адвокату Деменковій Євгенії Сергіївні у задоволенні заяви у стягненні судових витрат, пов'язаних з витратами позивача на професійну правничу допомогу, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 087,91 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна