19 грудня 2025 р. Справа № 440/2062/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Інформаційного агентства на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 (суддя Бевза В.І.; м. Полтава) по справі № 440/2062/25
за позовом ОСОБА_1
до Інформаційного агентства
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Інформаційного агентства (надалі також - відповідач) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року;
- стягнути з Інформаційного агентства на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року в сумі 264 127,56 грн. (двісті шістдесят чотири тисячі сто двадцять сім гривень 56 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у день звільнення зі служби 13.02.2024 не проведений повний розрахунок при звільненні зі служби, а проведений повний розрахунок лише 14.02.2025 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №440/3099/24, відповідач виплатив суми індексації грошового забезпечення в сумі 120 445, 37 грн., з цих підстав позивач має право на проведення повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, визначеного приписами статті 117 КЗпП України.
Рішенням від 24 квітня 2025 року Полтавський окружний адміністративний суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 .
Визнав протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо не проведення нарахування та виплати мені середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року.
Стягнув з Інформаційного агентства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року, з визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців за період з 13 серпня 2024 року по 13 лютого 2025 року (185 днів) у сумі 271078,65 грн. (дві сімдесят одна тисяча сімдесят вісім гривень шістдесят п'ять копійок).
У іншій частині позовних вимог відмовив.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №440/2062/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Інформаційного агентства відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач пропустив встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду з цим позовом. Вказує, що рішення суду по справі №440/3099/24 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку 05.09.2024. Отже, навіть якщо припустити, що позивачу не було повідомлено відповідачем про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП України) в день звільнення, таким повідомленням можна вважати день набрання законної сили рішенням у справі №440/3099/24, відповідно тримісячний строк, визначений ч.2 ст.233 КЗпП України розпочав свій відлік з 06.09.2024, відповідно сплив 06.12.2024. Позов у цій справі заявлений лише 16.02.2025, тобто з істотним пропуском і без будь-яких заяв з боку позивача про його поновлення. Зазначені обставини судом не враховані внаслідок чого ним зроблено помилковий висновок про звернення з позовом в межах встановленого строку.
Окрім зазначеного відповідач, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі №711/4010/13ц, вказує, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоречність застосування наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 висновків, оскільки трактування обмеження виплати 6 місяцями без застосування принципів пропорційності і співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові суперечитиме завданням та основним засадам адміністративного судочинства, визначеним ст.2 КАС України, передусім верховенству права.
Вважає, що висновки, викладені раніше у постановах Верховного Суду (в т.ч. Великої Палати) в частині необхідності врахування принципів розумності, справедливості та пропорційності як складових елементів верховенства права носять універсальний характер і повинні застосовуватись при вирішенні будь-якої адміністративної справи. Це в повній мірі стосується і застосування ст.117 КЗпП України, яка носить компенсаційний, а не каральний характер, про що Верховним Судом неодноразово зазначалось у своїх постановах. Нормами ст.117 КЗпП України визначено граничний строк виплати, але вона не містить жодних заборон на зменшення розміру таких виплат, більше того, частиною 2 прямо передбачено право суду визначати розмір відшкодування.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року було витребувано з Інформаційного агентства додаткові докази по справі № 440/2062/25, а саме: інформацію про всі суми, що належали до виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби (з урахуванням виплат, що були здійснені після звільнення позивача, в т.ч. на виконання судових рішень, та з урахуванням нарахованих, але не виплачених сум, за наявності), із зазначенням дати здійснення відповідного розрахунку окремо по кожному виду виплати (основних та додаткових видів грошового забезпечення, заохочувальних та компенсаційних виплат, інших виплат, на які позивач мав право відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні); довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за останні два повні місяці перед звільненням.
На виконання вимог цієї ухвали від відповідача до суду надійшли витребувані судом докази та додаткові пояснення по справі, в яких відповідач звернув увагу суду на обставину того, що позивач не був звільнений з військової служби з 13.02.2024, а був призначений (переведений) на іншу посаду в іншій установі Міністерства оборони України, на підтвердження чого надав відповідні докази.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що позивач проходив військову службу по 13.02.2024 в Інформаційному агентстві, дана обставина визнається сторонами.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 по справі № 440/3099/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволені частково.
Визнано протиправними дії Інформаційного агентства щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року;
Зобов'язано Інформаційне агентство нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
Визнано протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 13.02.2024 включно у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
Зобов'язано Інформаційне агентство нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 13.02.2024 включно у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідачем виплачена сума індексації грошового забезпечення позивачу 14.02.2025 в сумі 120 445, 37 грн. на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 по справі № 440/3099/24, що підтверджується матеріалами справи та визнається сторонами.
Вважаючи, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків здійснення розрахунку при звільненні позивач має право на стягнення середнього заробітку, останній звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з виходив з наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року у розмірі 271078,65 грн (згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції, яка діяла після 19 липня 2022 року), оскільки після звільнення з військової служби 13.02.2024, виплату належних йому при звільненні сум грошового забезпечення у розмірі 120 445, 37 грн проведено лише 14.02.2025, на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 по справі № 440/3099/24, що свідчить про порушення строку розрахунку при звільненні, встановленого статтею 116 КЗпП України, з вини відповідача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII; тут і далі в редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідача) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону N 2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною сьомою статті 26 Закону N 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону N 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносн) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов'язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
При цьому пунктом 40 розділу I Положення встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами, які підпорядковані керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, - наказом відповідного заступника Міністра оборони України.
Переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи.
За правилами пункту 109 розділу IV Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Таким чином, початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), а закінченням проходження військової служби вважається не лише день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України, а і день звільнення з військової служби.
За правилами статті 116 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.
Колегія суддів зазначає про те, що визначальним у справі, яка розглядається, є питання щодо наявності правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України. Вирішуючи спір у справі суд першої інстанції вказав на наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку у зв'язку з порушенням відповідачем строків здійснення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ..
Верховний Суд, зокрема, і в справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі N 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року N 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 21.12.2018 по 13.02.2024 проходив військову службу військову службу в Інформаційному агентстві.
Однак позивач є таким, що 13.02.2024 вибув до нового місця служби - Національного університету оборони України, відповідно до наказу начальника Інформаційного агентства від 13.02.2024 № 32.
За змістом цього наказу підполковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, колишнього начальника відділення інформації інформаційної редакції Інформаційного агентства, призначеного наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 06 лютого 2024 року № 37 - науковим співробітником дослідної лабораторії впровадження соціальної комунікації та публічної дипломатії науково-дослідного відділу проблем розвитку та впровадження стратегічних комунікацій інституту стратегічних комунікацій Національного університету оборони України, 13 лютого 2024 року виключено зі списків особового складу Інформаційного агентства та всіх видів забезпечення.
Отже, після виключення зі списків особового складу Інформаційного агентства позивач продовжив проходження служби у Національному університеті оборони України.
У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Тобто, переміщення позивача по службі, в спірному випадку переведення до нового місця служби, не є звільненням у розумінні КЗпП України.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають змісту частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.
В обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для виплати Інформаційним агентством ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Доводи апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом колегія суддів відхиляє, з таких підстав.
Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятої статті 122 КАС України.
За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду констатував, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стосується проходження/звільнення з публічної служби, а тому строк звернення до суду із таким позовом регулюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, та складає один місяць.
Отже, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21.11.2024 у справі № 620/9315/23, від 28.03.2025 у справі № 360/572/21, від 11.12.2025у справі № 380/5525/25.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем було здійснено 13.02.2025, а з позовом до суду позивач звернувся 16.02.2025, тобто з дотриманням встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України строку, твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом є помилковими.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що стосуються повноважень суду зменшити розмір середнього заробітку, оскільки в межах цієї справи колегія суддів встановила відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період за період з 14 лютого 2024 року по 13 лютого 2025 року.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 неправильно застосував до спірних правовідносин положення ст. 116, 117 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з підстав та мотивів наведених у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Інформаційного агентства - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 по справі № 440/2062/25 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Інформаційного агентства (код ЄДРПОУ 26622615; вул. Князів Острозьких, 45/1, корп. 33, м. Київ, 01015) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко