справа№380/18667/25
17 грудня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виправлення відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система «Оберіг») шляхом приведення їх у відповідність з відомостями, які вказані у військовому квитку ОСОБА_2 , а саме:
1) у розділі Єдиного державного реєстру «Відношення до військового обліку» вказати «ВИКЛЮЧЕНИЙ З ОБЛІКУ» (замість «На обліку»);
2) у розділі Єдиного державного реєстру «Категорія обліку» вказати «НЕВІЙСЬКОВОЗОБОВ'ЯЗАНИЙ» (замість «Військовозобов'язаний»).
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 29 грудня 2023 року він виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на той час) як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Про даний факт внесено відповідний запис у його військовий квиток серії НОМЕР_1 . Однак, 13.01.2025 року через мобільний застосунок «Резерв+» Позивач виявив, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система «Оберіг») містяться недостовірні відомості щодо нього, а саме зазначено, що він перебуває «На обліку» та має статус «Військовозобов'язаний».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 380/2567/25 зобов'язано Відповідача розглянути заяву Позивача про виправлення цих відомостей. На виконання вказаного рішення Відповідач листом від 06.08.2025 № 10543 відмовив у виправленні даних, посилаючись на зміни в законодавстві, які набрали чинності 18.05.2024, та відсутність технічної можливості. Позивач вважає такі дії та бездіяльність Відповідача протиправними, оскільки вони порушують принцип правової визначеності та суперечать відомостям його військово-облікового документа.
Позивач наголошує, що закон не має зворотної дії в часі, а факт його виключення з обліку відбувся до внесення змін у законодавство, тому він втратив статус військовозобов'язаного, і цей статус має бути коректно відображений у Реєстрі.
Ухвалою від 17 вересня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Судом встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву (додаткових пояснень), у якому заперечив проти позову. В обґрунтування своєї позиції Відповідач зазначив, що 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України № 3633-IX, яким змінено редакцію статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно з новою редакцією, особи, засуджені за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більше не підлягають виключенню з військового обліку.
Відповідач стверджує, що дані законодавчі зміни спрямовані на розширення мобілізаційного ресурсу в умовах воєнного стану. Крім того, Відповідач посилається на відсутність технічної можливості в системі «Оберіг» внести відомості про виключення з обліку за підставою, яка на сьогоднішній день виключена із Закону. На думку Відповідача, він діє правомірно, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Судом встановлено, що у зв'язку з наявністю у Позивача судимості за вчинення тяжкого злочину, його представник адвокат Милян А.О. звертався із адвокатським запитом від 03.08.2023 № 03/08 до Відповідача щодо порядку виключення з військового обліку.
Листом від 11.08.2023 № 5810 ІНФОРМАЦІЯ_3 роз'яснив, що для виключення з обліку необхідно особисто прибути до центру комплектування з військово-обліковими документами та документами, що підтверджують підставу для виключення.
29 грудня 2023 року ОСОБА_1 особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 . За результатами розгляду наданих документів, Відповідачем прийнято рішення про виключення Позивача з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній станом на 29.12.2023), як особи, яка раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Факт прийняття цього рішення та зміни правового статусу Позивача підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 , виданому 29.10.2019. Зокрема, у розділі VII «Службові відмітки» міститься власноручний запис посадової особи Відповідача: "29.12.23 ІНФОРМАЦІЯ_3 виключений з військового обліку згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 ЗУ "Про ВО і ВС" (засуджений за вчинення тяжкого злочину)". Запис засвідчений підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 та скріплений гербовою печаткою.
13.01.2025 року, перевіряючи інформацію про себе через мобільний застосунок «Резерв+» (який відображає відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг»), Позивач виявив невідповідність електронних даних паперовим документам.
Згідно з відомостями Реєстру, сформованими 13.01.2025 о 16:37, Позивач значиться як такий, що перебуває «На обліку» в ІНФОРМАЦІЯ_5 , категорія обліку - « ІНФОРМАЦІЯ_7 », військово-облікова спеціальність - 143533, звання - солдат.
Запис про виключення з обліку у Реєстрі відсутній.
З метою усунення розбіжностей, 16.01.2025 Позивач через свого представника направив Відповідачу заяву № 16/01-01 про виправлення відомостей у Реєстрі «Оберіг» та приведення їх у відповідність до записів у військовому квитку.
Заява була отримана Відповідачем 17.01.2025, що підтверджується трекінгом поштового відправлення.
У зв'язку з ігноруванням вказаної заяви та ненаданням відповіді, Позивач звернувся до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 у справі № 380/2567/25 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо нерозгляду заяви та зобов'язано Відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2025 і повідомити про наслідки розгляду.
На виконання рішення суду у справі № 380/2567/25, Відповідач листом від 06.08.2025 № 10543 повідомив Позивача про результати повторного розгляду заяви.
У листі зазначено, що у зв'язку з набранням чинності 18.05.2024 Закону України № 3633-IX, редакція ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» більше не передбачає підстави для виключення з обліку осіб, засуджених за тяжкі злочини. Відповідач вказав, що у зв'язку з цим "технічна можливість внесення відомостей до ЄДРПВР про виключення з військового обліку з вищезазначеної підстави в органу ведення Реєстру зникла".
Фактично Відповідач відмовив у внесенні змін до Реєстру, залишивши Позивача у статусі "військовозобов'язаного" в електронній базі даних, незважаючи на наявність запису про виключення з обліку у паперовому військовому квитку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з системного аналізу положень чинного законодавства України та враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця норма встановлює імперативний обов'язок для суб'єкта владних повноважень дотримуватися принципу законності у своїй діяльності, зокрема, забезпечувати відповідність своїх рішень та дій вимогам закону.
Стаття 58 Конституції України проголошує фундаментальний принцип права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 роз'яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що в умовах правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, пріоритетним завданням держави є збереження її суверенітету та існування як такого.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є конституційним обов'язком громадян України.
Суд наголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не є абсолютними.
Стаття 64 Конституції України передбачає можливість обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень. Конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни (стаття 65) за своєю природою є імперативним і передбачає можливість держави вимагати від громадян виконання військової служби.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Станом на 29.12.2023 (дата внесення запису про виключення з військового обліку у військовий квиток Позивача) частина 6 статті 37 Закону № 2232-XII містила вичерпний перелік підстав, за наявності яких громадяни України підлягали виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
Зокрема, пункт 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній до 18.05.2024) імперативно встановлював, що виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто, закон пов'язував настання правового наслідку у вигляді повного припинення військового обов'язку (виключення з обліку) із фактом засудження особи за певні категорії злочинів.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, до частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII внесено зміни, внаслідок яких пункт 6 (про виключення засуджених за тяжкі злочини) виключено.
Таким чином, з 18.05.2024 року вказана категорія громадян більше не підлягає виключенню з військового обліку. Однак, Закон № 3633-IX не містить перехідних положень, які б передбачали поновлення на військовому обліку осіб, які вже виключені з нього на законних підставах до набрання чинності цими змінами.
Ключовим правовим питанням у цій справі є співвідношення юридичного факту виключення Позивача з обліку у 2023 році та зміни законодавчого регулювання у 2024 році.
18 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 11.04.2024 № 3633-IX, яким частину 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладено в новій редакції.
Законодавець свідомо виключив з переліку підстав для зняття/виключення з військового обліку пункт, що стосувався осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (крім злочинів проти основ національної безпеки).
Позивач помилково трактує відмову Відповідача як порушення статті 58 Конституції України (незворотність дії закону в часі). Суд роз'яснює, що принцип незворотності дії закону в часі, закріплений у ст. 58 Конституції та розтлумачений у Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, стосується передусім недопустимості погіршення становища особи шляхом притягнення до юридичної відповідальності за дії, які на момент їх вчинення не визнавалися правопорушенням.
Однак, у спірних правовідносинах йдеться не про ретроспективне покарання, а про перспективне регулювання статусу громадянина.
Відносини щодо військового обліку є триваючими адміністративно-правовими відносинами. Особа перебуває у цих відносинах з державою постійно до досягнення граничного віку або настання смерті. Законодавство, що регулює триваючі правовідносини, застосовується за принципом «негайної дії» (immediate effect).
Це означає, що новий закон поширюється на всі фактичні склади та правовідносини, які існують на момент набрання ним чинності, навіть якщо вони виникли до цього моменту.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16, дія закону в часі поширюється на триваючі правовідносини, і зміни в законодавстві можуть змінювати обсяг прав та обов'язків учасників таких відносин на майбутнє.
Отже, з 18.05.2024 року держава змінила критерії придатності до військового обліку. Факт попередньої судимості за тяжкий злочин (який не є злочином проти нацбезпеки) перестав бути юридичною перешкодою для перебування на військовому обліку.
Відповідно, правовий статус Позивача трансформувався в силу закону: з особи, яка не є військовозобов'язаною, він автоматично перейшов до категорії осіб, які підлягають обліку, оскільки зникла законодавча заборона.
Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система «Оберіг») є інформаційно-телекомунікаційною системою, призначеною для забезпечення військового обліку громадян України.
Відповідно до Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», метою Реєстру є забезпечення комплектування Збройних Сил України, а інформація в ньому повинна бути повною, актуальною та достовірною.
Актуальність інформації означає її відповідність чинному законодавству на момент запиту. Вимога Позивача внести до Реєстру запис «Виключений з обліку» на підставі норми, яка втратила чинність, фактично є вимогою внести до державного реєстру недостовірні дані.
Зобов'язання Відповідача вчинити такі дії, створило б колізію, коли особа юридично є військовозобов'язаною згідно з діючим Законом № 2232-XII (в ред. від 18.05.2024), але технічно відображається як «виключена» в базі даних.
Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема, у постановах від 22.05.2020 у справі № 826/8361/15, від 21.10.2021 у справі № 640/14434/20), що суд не може зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення всупереч вимогам чинного законодавства.
Зобов'язання внести дані про виключення з обліку за відсутності законної підстави для такого виключення на момент виконання рішення суду є прямим порушенням принципу законності.
Наявність запису у паперовому військовому квитку, зробленого у 2023 році, засвідчує лише те, що станом на 2023 рік Позивач не підлягав обліку. Однак паперовий документ фіксує минуле, тоді як електронний Реєстр та обов'язок громадянина відображають теперішнє.
Зміна законодавства нівелювала правові наслідки попереднього запису на майбутнє.
При вирішенні даного спору суд враховує практику ЄСПЛ, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
У своїй практиці ЄСПЛ послідовно дотримується позиції, що держава користується широкою свободою розсуду (margin of appreciation) у питаннях національної безпеки та організації збройних сил. Зокрема, у справі «Zana v. Turkey» (1997) Суд вказав, що інтереси національної безпеки та територіальної цілісності можуть виправдовувати втручання у права особи, якщо таке втручання передбачене законом і є необхідним у демократичному суспільстві.
У контексті мобілізації та військового обов'язку релевантним є підхід, викладений у справі «Savickis and Others v. Latvia» (2022), де Велика Палата ЄСПЛ зазначила, що держави мають право встановлювати певні обмеження або вимоги для громадян з метою захисту конституційного ладу, особливо в контексті історичних та безпекових загроз.
Також суд звертає увагу на справу «Engel and Others v. the Netherlands», де ЄСПЛ визначив, що військова служба сама по собі не є обмеженням свободи у розумінні статті 5 Конвенції, а є специфічним обов'язком громадянина.
Застосовуючи тест на пропорційність, суд дійшов висновку, що втручання держави у «очікування» Позивача щодо збереження статусу «невійськовозобов'язаного» є виправданим.
1. Легітимна мета: Забезпечення обороноздатності країни, відсіч збройній агресії, доукомплектування Збройних Сил України мобілізаційним ресурсом.
2. Передбачуваність: Зміни внесені Законом України, який був офіційно опублікований.
3. Необхідність: В умовах екзистенційної загрози державі розширення кола осіб, які можуть бути залучені до оборони (за рахунок тих, хто вчинив злочини, не пов'язані з нацбезпекою), є критично необхідним заходом. Приватний інтерес Позивача у уникненні військового обов'язку не може превалювати над публічним інтересом збереження держави.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що Відповідач, відмовляючи у внесенні змін до системи «Оберіг», діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції). Відсутність технічної та правової можливості відобразити у Реєстрі статус «виключений з обліку» зумовлена тим, що чинне законодавство більше не визнає факт попередньої судимості (за відповідні злочини) підставою для втрати статусу військовозобов'язаного.
Позивач, як громадянин України, з 18.05.2024 року підпадає під дію оновленого законодавства, і його статус у Реєстрі («Військовозобов'язаний») об'єктивно відображає його правове становище згідно з діючим законом. Вимога змінити цей запис на такий, що суперечить чинному Закону, є безпідставною.
За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В позові ОСОБА_1 про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,
якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 17.12.2025.
Суддя Коморний О.І.