19 грудня 2025 рокусправа № 380/19732/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Андрея Митрополита, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. О.Ольжича, 7, Житомирська область, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.09.2025 №913010126131 про відмову ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «Г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04 вересня 2025 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, у зв'язку з чим звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області з відповідною заявою. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.09.2025 позивачу відмовлено у виплаті підвищення у вказаному розмірі. Позивач вважає таку відмову відповідача 2 протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 06.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що Постановою № 654 від 16.07.2008 встановлено, що репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Вважає, що вимоги позивача щодо призначення їй підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону №1788, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, є безпідставним та необґрунтованими, оскільки позивач в розумінні вказаного Закону є лише членом сім?ї особи яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована та одержує надбавку в розмірі, визначеному Постановою №654.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що до заяви позивач надала довідку від 16.12.2013 №Ф-2358, видану ГУ МВД по Кемерівській області, про те, що ОСОБА_1 є донькою матері ОСОБА_2 , яку виселено на спецпоселення в Кемерівську область по політичних мотивах, також було долучено посвідчення від 03.09.2025 серії НОМЕР_2 , видане Управлінням праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, згідно якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-XII.
Оскільки, позивач не була примусово переселена із сім'єю, а народилася в 1953 році в с. Спіцино Прокопівського району Кемерівської області (росія), а також, відсутні відомості про факт застосування репресій саме до неї, тому для встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованого, якого було примусово переселено, репресовано, а згодом реабілітованого підстав немає.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 26 листопада 1977 року позивач (прізвище до шлюбу - ОСОБА_3 ) 26 листопада 1977 року уклала шлюб з ОСОБА_4 , прізвище позивача після укладення шлюбу ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 26 лютого 1953 року позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Спіцино Прокопівського району, Кемерівської області, батьки (згідно з указаним свідоцтвом): батько ОСОБА_6 , матір ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ).
Відповідно до довідки від 09.12.1992 №4/5-22758, виданої Управлінням внутрішніх справ Львівської області МВС України, ОСОБА_8 21.10.1947 була виселена зі села Хідковичі Мостиського району Львівської області на спецпоселення в Кемеровську область за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 04.02.1948, з якого звільнена в 1956 році. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», реабілітована, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Аналогічні відомості містяться і в довідці від 16.12.2013 №10/31-Ф-2358, виданій ГУ МВС Росії по Кемерівській області.
Згідно з довідкою ГУ МВС Росії по Кемерівській області № Ф-2358 від 16.12.2013, позивач дійсно є дочкою ОСОБА_9 , 1928 р.н., репресованої, виселеної в 1947 р. із Дрогобицької (Львівської) області як член сім'ї учасника ОУН, яка перебувала на обліку спецпоселення в Кемеровській області до 18.04.1956 та реабілітованої на підставі статті 3 Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» 09.12.1992 р. УВС Львівської області України. Позивачка як така, що перебувала разом із репресованими з політичних мотивів батьками на спецпоселенні, визнана такою, що зазнала політичної репресії і реабілітована.
03 вересня 2025 року Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради видано позивачу посвідчення серії НОМЕР_6 , згідно із яким вона має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
04.09.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області зі заявою щодо виплати підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, як особі, яка потерпіла від репресій.
Вказана заява відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №913010126131 від 11.09.2025 позивачу у виплаті такого підвищення відмовлено. В обґрунтування відмови зазначено, що оскільки позивач не була примусово переселена зі сім'єю, а народилася в 1953 році в с. Спіцино Прокопівського району Кемерівської області (росія), а також, відсутні відомості про факт застосування репресій саме до неї, тому для встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованого, якого було примусово переселено, репресовано, а згодом реабілітованого підстав немає.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991 (в редакції, до 05.05.2018) встановлено, що реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-XII).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 (набрав законної сили з 05.05.2018, далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Як визначено ст.1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п.1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені п.п. 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до пункту 7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.
З аналізу вище наведених норм вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23, а також від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.
Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується, зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Суд встановив, що відповідно до довідки від 09.12.1992 №4/5-22758, виданої Управлінням внутрішніх справ Львівської області МВС України, ОСОБА_8 21.10.1947 була виселена зі села Хідковичі Мостиського району Львівської області на спецпоселення в Кемеровську область за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 04.02.1948, з якого звільнена в 1956 році. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», реабілітована, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Аналогічні відомості містяться і в довідці від 16.12.2013 №10/31-Ф-2358, виданій ГУ МВС Росії по Кемерівській області.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 26 лютого 1953 року позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Спіцино Прокопівського району, Кемерівської області, батьки (згідно з указаним свідоцтвом): батько ОСОБА_6 , матір ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ).
Згідно з довідкою ГУ МВС Росії по Кемерівській області № Ф-2358 від 16.12.2013, позивач дійсно є дочкою ОСОБА_9 , 1928 р.н., репресованої, виселеної в 1947 р. із Дрогобицької (Львівської) області як член сім'ї учасника ОУН, яка перебувала на обліку спецпоселення в Кемеровській області до 18.04.1956 та реабілітованої на підставі статті 3 Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» 09.12.1992 р. УВС Львівської області України. Позивачка як така, що перебувала разом із репресованими з політичних мотивів батьками на спецпоселенні, визнана такою, що зазнала політичної репресії і реабілітована.
Таким чином, позивачка народилася у Кемерівській області, під час перебування її матері на засланні.
Отже, позивач, є членом сім'ї репресованої особи, оскільки народилася у спецпоселенні та на момент здійснення репресій проживала з репресованою особою однією сім'єю.
03 вересня 2025 року Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради видано позивачу посвідчення серії НОМЕР_6 , згідно із яким вона має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №913010126131 від 11.09.2025 щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 у справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16а, від 23.06.2020 у справі № 465/4642/15-а.
Враховуючи викладене та виходячи з меж позовних вимог, для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 04.09.2025 перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, як члену сім'ї реабілітованої особи.
Суд також дійшов висновку, що дії зобов'язального характеру повинне здійснити саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіальний орган ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №913010126131 від 11.09.2025 щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місце проживання: вул. Суботівська, 11/62, м. Львів, 79052; РНОКПП 1911109297) здійснити з 04.09.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, як члену сім'ї реабілітованої особи.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. О.Ольжича, 7, Житомирська область, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна