Справа № 757/43134/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7933/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42025102060000097 від 11.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт на майно, із забороню на відчуження та розпорядження, а саме на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер- 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га, що належить ОСОБА_7 .
Заборонено Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам, акредитованим суб'єктам, Державній реєстраційній службі України, сервісним центрам МВС України, іншим органам державної влади здійснювати державну реєстрацію змін (інші дії), пов'язаних зі зміною корпоративних прав (часток) у статутному капіталі зазначених юридичних (фізичних) осіб, а також здійснювати державну реєстрацію змін (інші дії), пов'язаних зі зміною власників усього зазначеного майна.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати арешт, накладений оскаржуваною ухвалою.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що накладення арешту на майно не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника майна потребам досудового розслідування і при наявних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна і завданням кримінального провадження.
Крім того, апелянт зазначає, що ухвала слідчого судді не містить інформації щодо будь-якої причетності ОСОБА_7 до кримінального провадження, їй не повідомлено про підозру, не проводились жодні слідчі (розшукові) дії, не було викликано на допит.
Апелянт наголошує на тому, що абсолютно безпідставним є визнання земельної ділянки та житлового будинку речовими доказами як «знарядь вчинення злочину».
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки 09.09.2025 року слідчим суддею розглянуто клопотання прокурора без виклику власника майна, натомість, повний текст ухвали апелянт отримав 01.10.2025 року, а апеляційну скаргу подано до суду 02.10.2025 року, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025102060000097 від 11.07.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України.
Досудовим розслідування встановлено, що в період з 2014 року по теперішній час група осіб, діючи умисно, за попередньою змовою, організувала діяльність незаконних «кол-центрів» на території Київської, Одеської та Харківської областей, з метою заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману та зловживання довірою.
Досудовим розслідування також встановлено, що організатори «кол-центру» з метою обготівкування та легалізації незаконно отриманих доходів залучають своїх близьких родичів та інших підконтрольних осіб, на яких оформляються банківські картки, рахунки, корпоративні права, транспортні засоби, житлова та комерційна нерухомість, з метою ускладнити встановлення дійсних власників активів та створити штучну видимість законного походження коштів.
Згідно Інформації з Державних реєстрів встановлено, що належить ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер- 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га.
Постановою слідчого від 26.08.2025, як знаряддя вчинення розслідуваних у вказаному кримінальному провадженні кримінальних правопорушень, вищезазначене визнано речовими доказами у вказаному провадженні.
09.09.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва накладено арешт на майно, із забороню на відчуження та розпорядження, а саме на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер - 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га, що належить ОСОБА_7 .
Заборонено Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам, акредитованим суб'єктам, Державній реєстраційній службі України, сервісним центрам МВС України, іншим органам державної влади здійснювати державну реєстрацію змін (інші дії), пов'язаних зі зміною корпоративних прав (часток) у статутному капіталі зазначених юридичних (фізичних) осіб, а також здійснювати державну реєстрацію змін (інші дії), пов'язаних зі зміною власників усього зазначеного майна.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя не дотримався та не врахував, що прокурор до клопотання про арешт майна не надав достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження того, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер - 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га, відповідають критеріям, зазначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, є предметом та доказом розслідуваного кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя не врахував, що хоча прокурором додано до клопотання постанову про визнання вказаного майна речовими доказами, однак таке визнання їх речовим доказом у кримінальному провадженні носить лише формальний характер.
З наданих представником апелянта відомостей вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, кадастровий номер - 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га. належить ОСОБА_7 на праві власності на підставі свідоцта про право на спадщину за заповітом від 19.03.2010 року.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя не врахував, що вищевказані земельна ділянка та житловий будинок, на які прокурор просить накласти арешт, не може відповідати критеріям речових доказів в ході досудового розслідування щодо здійснення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, яке саме доказове значення може мати вказане нерухоме майно у даному кримінальному провадженні і яким чином його ймовірне відчуження зможе запобігти встановленню об'єктивної істини щодо обставин, які встановлюються.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що будь-які дані, що вищезазначені земельна ділянка та житловий будинок були об'єктом вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або набуті їх власниками кримінально протиправним шляхом, в матеріалах провадження відсутні.
Крім цього, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності, завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника майна.
Таким чином, позаяк правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для арешту майна органом досудового розслідування не доведено, колегія суддів доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
На підставі вищевикладеного, з огляду на однобічність, неповноту і необ'єктивність судового розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню, як незаконна та необґрунтована, з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про арешт майна, із забороню на відчуження та розпорядження, а саме: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер - 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га, що належить ОСОБА_7 .
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про арешт майна, із забороню на відчуження та розпорядження, а саме: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер - 3210600000:01:007:0316, загальною площею 0.0974 га, що належить ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя _______________ ОСОБА_9
Судді:
ОСОБА_10 ____________ ОСОБА_11